Рішення

від 23.12.2024 по справі 915/16/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Справа № 915/16/24(915/646/24)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.

за участю секретаря судового засідання: Дюльгер І.М.

та представників сторін:

представник позивача: Іващенко І.О. (в режимі ВКЗ),

представник відповідача-1: не з`явився,

представник відповідача-2: не з`явився,

представник відповідача-3: Яковішин Я.М. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу № 915/16/24(915/646/24)

за позовом: Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (вул. Жилянська, 32, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 14352406)

до відповідача-1: Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (вул. Приморська, буд. 49Б, с. Новофедорівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57437; ідентифікаційний код 36742996)

до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТ ВЕСТ" (м. Миколаїв, вул. Старова архітектора, 8-А/70, 54046; ідентифікаційний код 44621062)

розпорядник майна: арбітражний керуючий Пляка С.В. (а/с 8, м. Миколаїв, 54017)

про: визнання недійсним правочину, укладеного з боржником

встановив:

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі АТ "Банк Кредит Дніпро") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі Електронний суд 30.05.2024 (вх. № 6422/24 від 30.05.2024) до Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (далі - ФГ "ДЕМЕТРА."), ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТ ВЕСТ" (далі - ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ"), в якій просить суд визнати недійсним Договір поворотної фінансової допомоги від 28.06.2023, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та ФГ "ДЕМЕТРА.", посилаючись на недійсність указаного договору. Позивач вважає, що такий договір не може створювати жодних правових наслідків, а тому вимоги ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" до боржника, що виникли на підставі Договору про відступлення права вимоги від 01.02.2024 є безпідставними, оскільки ґрунтуються на недійсному правочині.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 30.05.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/624/24 та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М., у провадженні якої перебуває справа № 915/16/24) про банкрутство відповідача-1 - Фермерського господарства "ДЕМЕТРА." (ідентифікаційний код 36742996).

Частиною 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Ухвалою від 04.06.2024 суд прийняв позовну заяву АТ "Банк Кредит Дніпро" до розгляду в межах провадження у справі № 915/16/24 про банкрутство ФГ "ДЕМЕТРА." та присвоїв справі номер 915/16/24(915/624/24), вдкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 01.07.2024, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи. Крім того, суд ухвалив провести розгляд справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

19.06.2024 відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву, у якому викладено заперечення щодо позовних вимог.

Відповідачами 2 та 3 також надані суду 20.06.2024 відзиви на позов із вимогами відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 01.07.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведенного за участю представника позивача, підготовче засідання відкладено на 29.07.2024.

04.07.2024 до суду від представника позивача - адвоката Гея В.Г. надійшла заява б/н від 03.07.2024 (вх. № 8002/24) про відвід судді Давченко Т.М. від розгляду справи №915/16/24(915/646/24).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2024 (суддя Давченко Т.М.) з підстав необґрунтованості заявленого відводу, було передано справу № 915/16/24(915/646/24) для розгляду заявленого відводу складу суду, визначеному у відповідності до порядку, встановленого ч.1 ст.32 ГПК України.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 92 від 09.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/16/24(915/646/24) в частині розгляду заяви про відвід головуючого судді.

В результаті призначення повторного автоматизованого розподілу, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2024 справу № 915/16/24(915/646/24) в частині розгляду заяви про відвід складу суду передано на розгляд судді Смородіновій О.Г.

Ухвалою від 11.07.2024 (суддя Смородінова О.Г.) у задоволенні заяви представника АТ "Банк Кредит Дніпро" про відвід судді Давченко Т.М. від розгляду справи № 915/16/24(915/646/24) відмовлено з підстав необґрунтованості.

Підготовче засідання в даній справі 29.07.2024 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді. Про дату призначення підготовчого засідання на 10.09.2024 сторін повідомлено ухвалою від 12.08.2024.

Ухвалою від 10.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведенного за участю предсиавника позивача та розпорядника майна відповідача-1, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024.

Ухвалою від 29.10.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведенного за участю предситавника позивача та представника відповідача-3, судове засідання (розгляд справи по суті) за клопотанням відповідача-3 відкладено на 26.11.2024.

Ухвалою від 26.11.2024, занесеною до протоколу судового засідання, проведенного за участю представників позивача, відповідача-1 та відповідача-3, судове засідання відкладено на 23.12.2024.

23.12.2024 відповідачем-3 подані суду додаткові пояснення у справі, у яких зауважує, що позивач подавши дану позовну заяву припустився процесуальних порушень, а саме, допустив підміну процесуальної дії - перевірки господарським судом обґрунтованості вимог кредитора в межах справи про банкрутство - процедурою розгляду заяви про недійсність окремого правочину боржника.

У судовому засіданні 23.12.2024 присутні представники позивача та відповідача-3.

Інші учасники справи, належно повідомлені про час та місце розгляду справи (ухвала доставлена до електронних кабінетів в системі ЄСІТС у судове засідання представників не скерували, заяв про відкладення чи неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні не надали.

Враховуючи, що сторони скористались своїми процесуальними правами, надавши суду усі наявні пояснення та заперечення, з огляду тривалість такого обміну, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі за у даному судовому засіданні за участю присутніх представників та за наявними в справі матеріалами.

Правові позиції сторін справи

Позивач просить суд визнати недійсним договір поворотної фінансової допомоги від 28.06.2023, укладений між ФГ "ДЕМЕТРА." та ОСОБА_1 .

Підставами для заявлених позовних вимог зазначено наступне: боржник уклав спірний договір із заінтересованою особою - засновником ОСОБА_1 , що в силу приписів ст. 42 КУзПБ є самостійною підставою для визнання договору недійсним; позивач вважає спірний правочин фраудаторним, укладеним для штучного збільшення конкурсних вимог до боржника, та зменшення вірогідності повного задоволення вимог інших кредиторів; будь-який правочин, вчинений боржником в період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений на шкоду кредиторам; фізична особа - ОСОБА_1 , як голова та засновник фермерського господарства може використовувати у підприємницькій діяльності будь-яке власне майно, включаючи грошові кошти, надавати фінансову допомогу «сам собі» він не має права, оскільки в даному випадку він одночасно виступатиме як позичальник та позикодавець. В даному випадку позивач зазначає, що мало місце порушення приписів ч.3 ст.238 ЦК України, оскільки представник неможе вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Позивач наголошує, що правочин завжди має вчинятись в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

ФГ "ДЕМЕТРА." (відповідач-1) у відзиві заперечує проти позову, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що на час укладання спірного договору Головою ФГ "ДЕМЕТРА." був ОСОБА_1 , який в силу положень Статуту, мав повноваження на укладання договору поворотної фінансової допомоги від імені товариства. Відповідач зауважу, що обрання будь-якої іншої особи для отримання позики призвело б до збільшення заборгованості фермерського господарства за рахунок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами. Тому ОСОБА_1 , маючи особисті кошти, та бажаючи не допустити виникнення загрози неплатоспроможності ФГ "ДЕМЕТРА.", уклав договір безвідсоткової фінансової допомоги, аби мати можливість сплачувати борги фермерського господарства.

На виконання укладеного договору ОСОБА_1 , перераховуючи на розрахунковий рахунок ФГ "ДЕМЕТРА." грошові кошти, діяв не у власних інтересах, а в інтересах фермерського господарства, головою якого він є та за змістом укладеного спірного договору ОСОБА_1 не мав наміру збагатитись за рахунок ФГ "ДЕМЕТРА.", вивести активи та не мав інших корисливих мотивів всупереч інтересам своїх посадових повноважень.

Посилання позивача на правову позицію, викладену у постановах ВС від 02.04.2024 у справі №910/5477/23 та від 16.05.2024 у справі №925/1577/20(925/291/23) в даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними зі справою, яка переглядається. У цих справах відсутні тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Обставини у вказаних справах, що формують зміст правовідносин є відмінними від даної справи №915/16/24(915/646/24).

Указане на думку відповідача-1 свідчить, що спірний договір є реальним, фактично виконаним, не спрямованим на ухилення ФГ "ДЕМЕТРА." від виконання кредиторських зобов`язань, та не призвів до неплатоспроможності ФГ "ДЕМЕТРА.".

Усі посилання позивача на фраудаторність даного договору та спричинення внаслідок його укладання неплатоспроможності грунтуються лише на особистій думці позивача без надання суду та сторонам будь-яких належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження такого твердження.

Натомість, зазначає відповідач, саме укладання кредитних договорів з АТ "Банк Кредит Дніпро" (зокрема у 2023 році) призвело до того, що все майно боржника перебуває у заставі банку та з огляду на постійно зростаючі процентні ставки - саме правочини, укладені з АТ "Банк Кредит Дніпро" призвели до неспроможності ФГ "ДЕМЕТРА." Виконувати належним чином свої зобов`язання перед кредиторами взагалі, та змусили залучати кошти фізичних осіб, зокрема - особисті кошти засновника та голови фермерського господарства - ОСОБА_1 .

Відповідач вважає, що для встановлення реальних причин неплатоспроможності ФГ "ДЕМЕТРА." слід провести аналіз фінансово-господарської діяльності та за наслідками такого аналізу вирішувати питання визнання договору №200123- КЛН від 20.01.2023 фраудаторним, вчиненим на шкоду інших кредиторів та таким, що призвів до неплатоспроможності боржника.

ОСОБА_1 (відповідач-2) у відзиві від 20.06.2024 категорично не згоден із заявленим позовом, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. З огляду на погіршення стан економіки країни, постійні коливання курсу валюти та у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 фінансовий стан фермерського господарства погіршився. У зв`язку з чим з 2021 року відповідач, як засновник, уклав з АТ "Банк Кредит Дніпро" три кредитні договори. На дати укладання розмір процентних ставок по всім договорам складав 13% річних, однак з січня 2023 року банк по всім кредитним договорам підвищив процентну ставку до 25% за кожним договором. Четвертий кредитний договір з банком у січні 2023 року також був укладений під 25% річних.

Таким чином, внаслідок таких дій, ФГ "ДЕМЕТРА." опинилось у становищі, коли банку доводилось віддавати фактично 100% річних від сукупної суми боргу.

На фоні активних бойових дій у країні взагалі та у Миколаївській області зокрема, відсутності належних ринків збуту продукції, зростаючої інфляції та дефіциту робочої сили, зважаючи на зростаючу заборгованість, відповідач був змушений залучати до господарської діяльності ФГ "ДЕМЕТРА." додаткові кошти. При цьому розуміючи, що черговий кредит під відсотки, які пропонують у банках, призведе до неплатоспроможності товариства, відповідач залучав до господарської діяльності власні кошти.

В силу приписів ст. 20 Закону України «Про фермерські господарства» кошти, які належать на праві власності фізичній особі - засновнику фермерського господарства не являються автоматично коштами фермерського господарства та юридична особа - ФГ "ДЕМЕТРА." не може розпоряджатись чужими грошовими коштами без відповідної правової підстави.

Для того, щоб передати кошти між ОСОБА_1 та фермерським господарством укладено спірний договір, на підставі якого ФГ "ДЕМЕТРА." отримало законні підстави для розпорядження грошовими коштами, переданими засновником. За таких обставин, твердження позивача щодо наявності можливості у засновника фермерського господарства використовувати у господарській діяльності юридичною особи - фермерського господарства свої особисті кошти та/або інші активи без здійснення відповідної передачі їх у власність - суперечить наведеним приписам чинного законодавства.

Щодо твердження позивача про фраудаторність правочину відповідач зазначає, що у даному ж випадку, спірних договір поворотної фінансової допомоги був укладений з метою забезпечення боржника - ФГ "ДЕМЕТРА." обіговими грошовими коштами для погашення кредиторських вимог насамперед перед АТ "Банк Кредит Дніпро" та для ведення поточної господарської діяльності товариства - оплати працівникам товариства, оплати вартості ремонту техніки товариства та придбання дизпалива для подальшої роботи. Внаслідок укладення спірного правочину не відбулось ані відчуження майна товариства ані зменшення його вартості, оскільки боржником за рахунок залучених коштів був забезпечений своєчасний ремонт техніки, яка перебуває у заставі банку. На підтвердження спрямування коштів, отриманих ФГ "ДЕМЕТРА." надано суду відповідні банківські виписки щодо руху коштів.

Укладення спірного договору поворотної фінансової допомоги не призвело до неплатоспроможності боржника.

До неплатоспроможності боржника призвели інші фактори - збройна агресія російської федерації проти України, внаслідок якої ФГ "ДЕМЕТРА." втратила більшу частину ринку збуту продукції з одного боку та процентні ставки АТ "Банк Кредит Дніпро", які у 2023 році (при повномасштабній війні) збільшились майже у 2 рази (із існуючих 13% до 25%) за всіма наявними у фермерського господарства кредитними договорами.

Щодо твердження позивача про укладення спірного договору із заінтересованою особою - засновником ОСОБА_1 відповідач указує на необґрунтованість такого твердження, зазначає, що позивачем лише зазначені посилання на судову практику - правову позицію, викладену у постановах ВС від 02.04.2024 у справі №910/5477/23 та від 16.05.2024 у справі №925/1577/20(925/291/23. Ознайомившись із вказаними постановами Верховного Суду відповідач-2 зауважує, що правовідносини у вказаних справах не є подібними із правовідносинами у даній справі, мають різний суб`єктний склад, об`єкт та предмет правового регулювання та умови застосування правових норм. За таких обставин, правові підстави для застосування у даній справі вказаних позивачем правових позицій, викладених ВС у вказаних постановах - відсутні.

При цьому, відповідач наголошує, що вимоги позивача забезпечені заставою майна боржника, а тому в будь-якому випадку будуть задоволені в ході справи про банкрутство та на їх задоволення укладення спірного договору, як і будь-якого іншого договору в ході господарської діяльності ФГ "ДЕМЕТРА." не вплине.

За таких обставин, у позивача, як у кредитора, чиї вимоги забезпечені заставою майна боржника, відсутні правові підстави для звернення до господарського суду з даним позовом

ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" (відповідач-3) у відзиві від 20.06.2024 заперечує проти позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству, просить відмовити у задоволенні позову.

За твердженням відповідача спірний договір є реальним, таким, що відбувся, ФГ "ДЕМЕТРА." фактично отримало грошові кошти. Внаслідок спірного договору не відбулось виведення активів фермерського господарства та спірний договір не став наслідком відкриття відносно боржника справи про банкрутство. Більше того, ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" зауважує, що всі вимоги позивача ґрунтуються на кредитних договорах, в забезпечення яких укладені відповідні договори застави майна ФГ "ДЕМЕТРА.". Із наданих позивачем заяви про визнання грошових вимог та додатків, в т.ч. договорів застави, вбачається, що за рахунок заставного майна банк має право задовольнити усі свої вимоги за кредитними договорами.

Таким чином, твердження позивача що дії ФГ "ДЕМЕТРА." та ОСОБА_1 з укладання спірного договору спрямовані на ухилення від відповідальності на від виконання зобов`язання перед банком - спростовуються матеріалами самої заяви АТ "Банк Кредит Дніпро". Укладенням спірного договору боржник не здійснив виведення будь-якого свого активу, в т.ч. заставного майна та не зменшив його вартість.

Спірний договір укладений його учасниками без мети ухилення від виконання зобов`язання перед банком та на момент його укладання у сторін був наявний відповідний обсяг право дієздатності для підписання такого договору. В будь-якому випадку, грошові кошти ФГ "ДЕМЕТРА." реально отримала, тому у боржника виник обов`язок з їх повернення.

Договір відступлення права вимоги, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" також укладений в межах наявної у обох учасників право дієздатності, є таким, що відбувся, та ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" є належним кредитором у зобов`язанні ФГ "ДЕМЕТРА." повернути залишок коштів за спірним договором поворотної фінансової допомоги.

ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" вважає поданий позов зловживанням банком своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи про банкрутство та прийняття рішень у даній справі одноособово, що є неприпустим з огляду на наявність у боржника - ФГ "ДЕМЕТРА." інших конкурсний кредиторів, які там само мають право на задоволення своїх кредиторських вимог в межах справи про банкрутство.

Інших заяв по суті справи суду не надано.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Представники сторін у судовому засіданні 23.12.2024 підтримали правові позиції, викладені у документах по суті справи

На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 23.12.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

28 червня 2023 року між фізичною особою ОСОБА_1 , як стороною-1 та Фермерським господарством "ДЕМЕТРА.", як стороною-2, був укладений договір поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого, сторона-1 зобов`язалась надати стороні-2 поворотну фінансову допомогу, а сторона-2 зобов`язалась повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

Умовами п.2.1 договору його учасники узгодили, що поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 2 000 000,0 грн.

Сума поворотної фінансової допомоги є орієнтовною і у випадку, якщо фактичний розмір поворотної фінансової допомоги, наданої стороні-2 за цим договором, буде меншим, ніж це зазначено у п.2.1, сумою, наданою стороні-1 вважатиметься фактична надана сума поворотної фінансової допомоги (п.2.2 договору).

Згідно з п.2.3 договору, поворотна фінансова допомога надається стороні-2 на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Сторона-1 надає стороні-2 суму поворотної фінансово допомоги шляхом готівкового (видача коштів з каси) або безготівкового перерахування коштів на поточний банківський рахунок сторони-2 в строк до 31.12.2023 (п.2.4 договору).

Сторона-2 зобов`язана повернути отримані від сторони-1 кошти поворотної фінансової допомоги 31.12.2023 в національній валюті України (п.2.6 договору).

Розділом 5 договору його учасники визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.5.1 договору) та закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов (п.5.2 договору).

На виконання умов договору в період з 28.06.223 по 31.12.2023 відповідач-2 надав відповідачу-1 грошові кошти поворотної фінансової допомоги в сумі 1502236,24 грн.

Відповідач-1 частково повернув відповідачу-2 кошти отриманої поворотної фінансової допомоги в сумі 269805,0 грн.

Залишок коштів неповернутої фінансової допомоги складає 1232431,24 грн.

В подальшому, 01.02.2024 між відповідачем-2, як первісним кредитором, та відповідачем-3, як новим кредитором, був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги за договором поворотної фінансової допомоги від 28.06.2023 до боржника - ФГ "ДЕМЕТРА.".

АТ "Банк Кредит Дніпро" звернулось до господарського суду з даним позовом та просить суд визнати договір поворотної фінансової допомоги від 28.06.2023 недійсним, з огляду на наступне: по-перше, банк зазначає, що боржник (ФГ "ДЕМЕТРА.") уклав спірний договір із заінтересованою особою - засновником ОСОБА_1 , що в силу приписів ст. 42 КУзПБ є самостійною підставою для визнання договору недійсним; по-друге, позивач вважає спірний правочин фраудаторним, укладеним для штучного збільшення конкурсних вимог до боржника, та зменшення вірогідності повного задоволення вимог інших кредиторів; по-третє, банк зазначає, що будь-який правочин, вчинений боржником в період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений на шкоду кредиторам; по-четверте, на думку банку, фізична особа - ОСОБА_1 , як голова та засновник фермерського господарства може використовувати у підприємницькій діяльності будь-яке власне майно, включаючи грошові кошти, надавати фінансову допомогу «сам собі» він не має права, оскільки в даному випадку він одночасно виступатиме як позичальник та позикодавець.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що мало місце порушення приписів ч.3 ст.238 ЦК України, оскільки представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Банк наголошує, що правочин завжди має вчинятись в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

У зв`язку з викладеним, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оспорюваний ним договір не може створювати правових наслідків, тому вимоги ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" до боржника, які виникли на підставі договору про відступлення права вимоги від 01.02.2024 також є безпідставними, оскільки ґрунтуються на недійсному правочині.

Відповідач-1 у наданому суду відзиві зазначив, що твердження банку є необґрунтованими та безпідставними, спірний договір є фактично виконаним з боку надавача коштів ( ОСОБА_1 ) та частково виконаним з боку саме ФГ "ДЕМЕТРА.". За твердженнями відповідача-1 кошти, які належать засновнику фермерського господарства на праві власності не являються автоматично коштами фермерського господарства, та для того, щоб передати ці кошти безпосередньо фермерському господарству та використовувати ці кошти к господарській діяльності на законній підставі потрібно укласти відповідний договір. На підставі спірного договору ФГ "ДЕМЕТРА." отримало законні підстави для розпорядження грошовими коштами, переданими засновником. При цьому, наслідком укладеного договору стало те, що частина коштів була перерахована безпосередньо банку як оплата за кредитним договором та решта коштів відповідачем-1 використовувалась ним у своїй безпосередній господарській діяльності. Відповідач-1 у відзиві зазначає, що спірний правочин є реальним, укладеним з дотриманням приписів чинного законодавства та спрямований не на штучне збільшення кредиторської заборгованості, а навпаки на зменшення розміру заборгованості ФГ "ДЕМЕТРА." перед іншими кредиторами, в тому числі і АТ "Банк Кредит Дніпро".

Відповідач-2 у відзиві також зазначив, що спірний договір був укладений з реальною метою надання коштів ФГ "ДЕМЕТРА." для ведення господарської діяльності, та даний договір не укладений з метою зменшення активів боржника, не на шкоду іншим кредиторам та не порушує принципів розумності і добросовісності.

Відповідач-3 у відзиві також зауважує, що спірний договір є реальним, таким, що відбувся, внаслідок спірного договору не відбулось виведення активів фермерського господарства та спірний договір не став наслідком відкриття відносно боржника справи про банкрутство, а також спірний договір не спрямований на ухилення від відповідальності ФГ "ДЕМЕТРА." на від виконання зобов`язання перед банком, оскільки укладенням спірного договору боржник не здійснив виведення будь-якого свого активу, в т.ч. заставного майна та не зменшив його вартість. Спірний договір укладений його учасниками без мети ухилення від виконання зобов`язання перед банком та на момент його укладання у сторін був наявний відповідний обсяг право дієздатності для підписання такого договору. Грошові кошти ФГ "ДЕМЕТРА." реально отримало, тому у останнього виник обов`язок з їх повернення.

При прийнятті рішення господарським судом взято до уваги наступне.

В силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано з 21.10.2019 нормами Кодексу України з процедур банкрутства, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

У своїй позовній заяві АТ "Банк Кредит Дніпро" посилався, зокрема на те, що оспорюваний правочин були укладений боржником із заінтересованою особою, що є самостійною підставою для визнання його недійсним.

Господарський суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Більше того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (п.82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п.63)). Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п.7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК (ч.1 ст.2 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічні висновки викладено в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, у якій суди розглядали позовну вимогу про визнання недійсним виконаного правочину за позовом третьої особи (не сторони правочину) вказано, що якщо на виконання спірного правочину сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, частин 1, 3 ст.1212 ЦК) (п.154).

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Судом прийнято до уваги, що вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро" є забезпечені заставою майна боржника - ФГ "ДЕМЕТРА." згідно з відповідними договорами застави та іпотеки.

Оспорюваний банком, як позивачем у даній справі, правочин, укладений між гр. ОСОБА_1 та ФГ "ДЕМЕТРА.", не стосується майна боржника, яке забезпечує грошові вимоги АТ "Банк Кредит Дніпро", не призводить до зменшення заставного майна боржника та не спрямований на завдання майнової шкоди інтересам заставного кредитора - АТ "Банк Кредит Дніпро".

А відтак посилання позивача про те, що укладенням оспорюваного договору ФГ "ДЕМЕТРА." ухиляється від виконання зобов`язань перед банком є безпідставними, і, відповідно, безпідставними є посилання позивача на те, що такий договір завдають йому шкоди, як кредитору.

З огляду на вищенаведене суд доходить висновку про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, зокрема, зазначено, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Також господарським судом прийнято до уваги правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23, відповідно до якої Верховний Суд зауважує, що встановлення факту відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Одним з методів встановлення факту відсутності або наявності спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Частиною першою статті 39 КУзПб унормовано, що у підготовчому засіданні здійснюється перевірка господарським судом обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, зазначена норма КУзПБ не встановлюють обов`язку саме кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав.

В даному випадку позивач просить визнати недійсним договір, укладений між боржником - ФГ "ДЕМЕТРА." фізичною особою - ОСОБА_1 в межах окремого позовного провадження, зазначаючи всі обставини позову, як докази необґрунтованості заявлених ТОВ "ПРИВАТ ВЕСТ" (фактично іншою особою, не стороною спірного договору) кредиторських вимог у справі про банкрутство ФГ "ДЕМЕТРА.", що, власне, є підміною однієї процесуальної (процедурної) дії, передбаченої КУзПБ іншою.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка.

Судом надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на вищевказане та те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту порушення оспорюваним договором його прав та законних інтересів, а також факту недійсності вказаних договорів, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у цій справі покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Справа розглянута у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Миколаєву повний текст рішення складено та підписано 03.01.2025.

Суддя Т.М. Давченко