Постанова

від 18.12.2024 по справі 912/2027/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2024 м. Дніпро Справа № 912/2027/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,

суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2024 у справі № 912/2027/24 (суддя Кузміна Б.М.), повний текст ухвали складено 19.08.2024

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», смт Новгородка, Кропивницького району, Кіровоградської області

до відповідача 1 - Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, м. Кропивницький

відповідача 2 - Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, м. Київ

про стягнення 590038,65 грн, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст скарги і ухвали суду першої інстанції.

12.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Головного управління ДПС у Кіровоградській області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» грошові кошти у сумі 590038,65 грн як такі, що утримуються у Державному бюджеті без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2024 у даній справі відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ «Прогрес» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 590038,65 грн.

Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду за правилами адміністративного судочинства.

2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ТОВ «Прогрес» оскаржує її в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду та просить її скасувати, а справу № 912/2027/24 направити для продовження розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Прогрес» посилається на невідповідність судового рішення вимогам законності та обґрунтованості, оскільки судом не було враховано обставини справи, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Апелянт також зауважує на тому, що суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 5 ст. 236 ГПК України, не в повному обсязі дослідив обставини справи та не правильно застосував норми, що передбачають повернення грошових коштів, які утримуються без достатньої правової підстави та підлягають поверненню в порядку приписів ст. 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- на думку апелянта, місцевий господарський суд неправильно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 щодо правової природи грошових коштів, сплачених позивачем, порівнюючи їх з іншими справами (постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/23482/17), де мова йшла про повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету, врегульовані Митним, Податковим та Бюджетним кодексом України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій;

- судом не враховано, що правова природа грошових коштів, сплачених позивачем до Державного бюджету, відрізняється від податкових і митних платежів, що визначаються як адміністративні правовідносини у справі 910/23482/17. Проте у даній справі мова йде про повернення грошових коштів, сплачених у зв`язку зі скасуванням судом податкових повідомлень-рішень, тобто спір втратив ознаки публічно-правового характеру, а тому підлягає розгляду в господарському суді. Натомість сплачені позивачем кошти у сумі 590038,65 грн утримуються в Державному бюджеті без достатньої правової підстави.

- на момент сплати позивачем грошового зобов`язання юридична підстава для такого платежу існувала (чинне податкове повідомлення-рішення № 00000420702 від 11.01.2022, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 592795,00 грн, з яких: 474236,00 грн сума грошового зобов`язання за основним платежем, 118559,00 грн штрафні санкції). З огляду на набрання законної сили рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 340/768/22 (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі № 340/768/22), юридична підстава утримання грошових коштів в Державному бюджеті України відпала, а тому є всі підстави для їх повернення;

- місцевим господарським судом неправильно враховані положення Податкового кодексу України, які регламентують надміру та помилково сплачені грошові зобов`язання, (ст. 43, підп. 14.1.115, 14.1.182 ПК України), а також Порядку від 03.09.2013 № 787 повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який не поширюється на спірні правовідносини, що має значення для правильного визначення процедури повернення грошових коштів, оскільки застосовується виключно до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету грошових коштів.

З огляду на наведені в апеляційній скарзі доводи, позивач просить апеляційний господарський суд скасувати оскаржувану ухвалу від 19.08.2024 у справі № 912/2027/24 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.

3. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

12.08.2024 ТОВ «Прогрес» звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Головного управління ДПС у Кіровоградській області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якій просить стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Прогрес» грошові кошти у сумі 590038,65 грн як такі, що утримуються в Державному бюджеті без достатньої правової підстави.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, Головне управління ДПС у Кіровоградській області, за результатами перевірки позивача склало акт від 16.12.2021 № 4390/11-28-07-02/05526770, на підставі якого прийняло податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 № 00000420702 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 592795 грн та від 11.01.2022 № 00000430702 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму 159565,00 грн.

Позивач вказує, що оскаржив зазначені податкові повідомлення - рішення в судовому порядку і рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 340/768/22 позов було задоволено. Однак постановою від 21.08.2023 Третій апеляційний адміністративний суд відповідне рішення суду першої інстанції у даній справі скасував, а в задоволенні позову відмовив.

У зв`язку з зазначеним, позивач сплатив на рахунок Головного управління Державної казначейської служби у Кіровоградській області суму грошових зобов`язань у сумі 590038,65 грн, визначеному відповідно до остаточних взаєморозрахунків згідно з попередніми переплатами до Державного бюджету.

У подальшому, постановою Верховного Суду від 20.12.2023 скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 - без змін.

Відтак, позивач вважає, що має право на повернення грошових коштів, сплачених ним до Державного бюджету у сумі 590038,65 грн, на підставі зазначених вище податкових повідомлень рішень, оскільки вказані грошові кошти утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, місцевий господарський суд, з висновками якого погоджується колегія суддів ЦАГС, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, з огляду на наступне.

Місцевий господарський суд, мотивуючи своє рішення у даній справі, підкреслив, що судове звернення для захисту прав суб`єктів господарювання повинно відповідати вимогам процесуального закону, зокрема визначати правильну юрисдикцію суду. Юрисдикція господарського суду залежить від характеру правовідносин та предмета спору.

Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, встановлений законом як структурний елемент права на справедливий суд передбачає, зокрема, що справа має розглядатися судом у межах його юрисдикції.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Тобто одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.

За змістом абзацу 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Перелік категорій таких справ не є вичерпним.

Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, можуть бути: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами спору відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства; наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, яка би прямо передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції Аналогічні висновки викладені в п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.03.2019 по справі № 922/980/18.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі № 810/2770/18, від 18.06.2019 у справі № 924/478/18 при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

На думку колегії суддів ЦАГС, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що переданий на вирішення господарського суду спір у справі № 912/2027/24 не має господарсько-правового характеру з наступних підстав.

На обґрунтування звернення саме до господарського суду за вирішенням спору у спірних правовідносинах позивач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 а саме: «Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду».

Проте, на переконання суду, позивач неправильно застосовує такий висновок, з огляду на відмінність спірних правовідносин, які склалися між сторонами у справі № 910/5880/21 та у даній справі. У зв`язку з цим зазначені позивачем правові висновки щодо повернення коштів після скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу нерелевантні у справі № 912/2027/24.

Зокрема, у п. 69 постанови від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо юрисдикції спорів, які виникли після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, які платник сплатив на виконання цієї постанови і які знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави.

Верховний Суд виснував, що повернення таких коштів (тобто сум адміністративно-господарського штрафу) платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.

Одночасно у п. 38 цієї самої постанови від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що спірні правовідносини у справі № 910/5880/21 відрізняються від тих, яких стосувалася постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/21, в якій об`єктом повернення були податкові та митні платежі (пеня та штраф за податком на додану вартість, пеня та штраф за ввізним митом), а не сума адміністративно-господарського штрафу.

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/23482/21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правовідносини щодо повернення із бюджету таких сум (тобто податкових і митних платежів) після скасування відповідних повідомлень-рішень імперативно урегульовані законом, а саме: ст. 43 Податкового кодексу України та ст. 301 Митного кодексу України (п. 6.14. постанови). Виснувала, що такі правовідносини засновані на адміністративному підпорядкуванні. Тому на них поширюється юрисдикція адміністративних судів (пункти 6.16., 6.24., 6.25.).

Інакше кажучи, у п. 38 постанови від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, на яку посилається позивач у позовній заяві, Велика Палата Верховного Суду чітко вказала на відмінність правового регулювання повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення рішення, звернувши увагу, що спір щодо повернення із бюджету сум податкових платежів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Саме на цій підставі місцевий господарський суд визнав незастосовними до позовної заяви у справі № 912/2027/24 правові висновки Великої Палати Верховного Суду з повернення грошових коштів, сплачених до бюджету в рахунок погашення адміністративно-господарського штрафу, викладені в п. 69 постанови від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (щодо господарської юрисдикції відповідних спорів).

У даній справі, на розгляд господарського суду переданий спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення з Державного бюджету грошових коштів, сплачених на погашення сум податкового зобов`язання за податковими повідомленнями рішеннями, тому, застосовуючи норми права для визначення юрисдикції такого спору, належить ураховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в п. 38 постанови від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 та в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/23482/21 (щодо розгляду таких справ в порядку адміністративного судочинства).

Отже, посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21, яка стосувалася справ про стягнення штрафів, правомірно відхилено місцевим господарським судом, адже висновки у вказаній постанові не є релевантними для цієї справи, оскільки стосуються повернення податкових платежів, а не адміністративно-господарських штрафів.

Таким чином, заперечення позивача не є обґрунтованими, оскільки вони не враховують правильного застосування правових висновків Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції в залежності від характеру правовідносин.

З огляду на зазначене та ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в постановах від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (п. 38) та від 04.12.2018 у справі № 910/23482/21 (пункти 6.11., 6.14., 6.23., 6.24.), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, яким правильно застосовано діючу практику Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції судів та визначено, що спір має публічно-правовий характер і повинен розглядатися адміністративним судом.

За нормами п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

На підставі вищенаведеного у відкритті провадження у справі відмовлено правомірно.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Оскільки місцевим господарським судом оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

5. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою ТОВ «Прогрес» не довело неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених вище, дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

6. Розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника по даній справі ТОВ «Прогрес».

Керуючись ст. ст. 129, 275 282 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 19.08.2024 у справі № 912/2027/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені по справі у вигляді судового збору, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06.01.2025.

Головуючий суддяЮ.Б. Парусніков

Судді:Т.А. Верхогляд

О.Г. Іванов