Ухвала

від 06.01.2025 по справі 629/1243/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 січня 2025 року

м. Київ

справа № 629/1243/24

провадження № 61-17462ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , до Дочірнього підприємства «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «М. Грушевського-11», Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати неправомірними дії Дочірнього Підприємства «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області щодо поставлення на абонентський облік загальнобудинкового лічильника води, встановленого 16 лютого 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати дії відповідача з нарахування за послугу з централізованого постачання води з урахуванням показників загальнобудинкового лічильника води, встановленого 16 лютого 2021 року такими, що порушують права ОСОБА_3 , ОСОБА_1 як споживачів комунальних послуг; скасувати нарахування Дочірнього Підприємства «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області за послугу з централізованого постачання води з урахуванням показників загальнобудинкового лічильника води, встановленого 16 лютого 2021 року; зобов`язати відповідача провести перерахунок нарахувань за послугу з централізованого постачання води без урахування показників загальнобудинкового лічильника води, встановленого 16 лютого 2021 року; стягнути з відповідача на користь позивачів витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначали, що порушуються права позивачів, як споживачів з боку відповідача, в частині незаконного встановлення загальнобудинкового вузлу обліку води, з порушенням процедури його встановлення, а тому його односторонні дії зі встановлення загальнобудинкового вузлу обліку води, призводять до незаконного нарахування.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 відмовлено.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру, зокрема, про визнання дій відповідача з нарахування за послугу з централізованого постачання води з урахуванням показників загальнобудинкового лічильника води, такими, що порушують права позивачів як споживачів комунальних послуг; скасувати такі нарахування; зобов`язати відповідача провести перерахунок нарахувань за послугу з централізованого постачання води, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах, підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04 квітня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , до Дочірнього підприємства «Лозоваводосервіс» комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «М. Грушевського-11», Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області, про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник