Постанова

від 10.12.2024 по справі 274/9314/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/9314/23 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.

Категорія 76 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шевчук А.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/9314/23 за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 5 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Хуторної І.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що з 1 вересня 2009 року по 9 квітня 2021 року обіймала посаду директора Комунального закладу Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Розпорядженням сільського голови від 9 квітня 2021 року її звільнено із займаної посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Постановою Житомирського апеляційного суду №274/2930/21 від 7 листопада 2023 року її поновлено на посаді директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з 10 квітня 2021 року. Стягнуто з комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 162969 гри. 16 коп., 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 275 грн. 60 коп. судового збору.

При цьому, предметом судового розгляду у даній справі було, зокрема, стягнення різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період в один рік з моменту звільнення, в розмірі 162962,16 грн.

Враховуючи ту обставину, що її було незаконно звільнено з посади директора ліцею, вона вправі ставити питання про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ЇЇ заробіток за два місяці перед звільненням становив: у лютому 2021 року 20744 грн. 08 коп., у березні 2021 року 24930 грн. 80 коп.

Тоді її середньоденний заробіток становитиме 1087 грн. 50 коп. ( 20744,08 грн. +24930,80 грн.): 42 роб. дн.)

Термін вимушеного прогулу з 10 квітня 2021 року по 7 листопада 2023 року становить 643 роб. дн.

Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу обчислюється у сумі 699262 грн. 50 коп. ( 1087,50 грн. х 643 роб.дн).

Однак, враховуючи межі позовних вимог, на її користь підлягав стягненню середній заробіток у розмірі 162969 грн. 16 коп.

За таких обставин вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 536293,34 грн.

Таким чином, просила суд стягнути з Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року до 07 листопада 2023 року у сумі 536293, 34 грн.

21.06.2024 року від представника Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області Грицика А.В. надійшла заява, у якій він просив закрити провадження в справі на підставі п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В обґрунтування заяви зазначив, що постановою Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року (справа №274/2930/21) визнано незаконним розпорядження про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивачку на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 162969,16 грн за один рік з моменту звільнення.

Таким чином, ОСОБА_1 повторно звернулася до суду з позовною вимогою, яка була розглянута та вирішена апеляційним судом, проте вже в даному випадку розмір повторної позовної вимоги визначений нею за період часу понад один рік та в більшій сумі.

Крім того, представник відповідача, посилаючись на ч. 2 ст. 235 КЗпП України зазначив, що оскільки в справі № 274/9314/23 поновлення на роботі не є предметом спору, звернення із позовною вимогою про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не допускається.

Окрім того, вказав, що розгляд справи №274/2930/21 тривав більше року з вини позивачки, тому встановлення обставин справи, перевірка їх доказами та прийняття відповідного рішення можливі лише в межах справи №274/2930/21, а не при розгляді нового позову до тих же сторін з позовною вимогою, щодо якої суд ухвалив рішення, що набрало законної сили.

30.07.2024 року до суду надійшло клопотання від представника Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, адвоката Макаренка І.Я., який також просив провадження у справі закрити у зв`язку із тим, що питання стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу було предметом судового розгляду у справі 274/2930/21.

Вказав, що визначальним для прийняття законного рішення щодо нового позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.04.2021 року до 07.11.2023 року є те, що постановою Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі №274/2930/21 раніше вже було ухвалене відповідне рішення, за результатами розгляду якого апеляційний суд стягнув з КЗ «Іванопільський ліцей» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 162969,16 грн, в межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, в розмірі 162969,16 грн за 1 рік з моменту звільнення.

Дана постанова апеляційного суду в касаційному порядку позивачкою ОСОБА_1 не оскаржувалась та набула законної сили. Відповідно, для Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, який розглядає нові позовні вимоги ОСОБА_1 , дана постанова має преюдиційне значення.

Такими чином, спір про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу вирішений. Постанова апеляційного суду набула законної сили. Повторне звернення до суду з аналогічними вимогами не допускається.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 5 серпня 2024 року клопотання представника Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області адвоката Грицика А.В. та представника Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області адвоката Макаренка І.Я. про закриття провадження задоволено частково.

Закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 10.04.2021 року до 10.04.2022 року.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу в частині закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 10.04.2021 року до 10.04.2022 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зокрема, зазначає, що під час постановлення судом ухвали порушено норму процесуального права - п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, яка не підлягала застосуванню, порушено норму матеріального права - ч.2 ст.235 України, а висновки суду щодо того, що постановою Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 274/2930/21 суд стягнув середній заробіток саме за період з 10 квітня 2021 року по 10 квітня 2022 року і щодо тотожності предмета та підстав позову у цивільній справі № 274/2930/21 та за поданою позовною заявою у справі в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року до 10 квітня 2022 року не відповідають обставинам справи.

Головною підставою часткового задоволення клопотання про закриття провадження у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 10.04.2021 року до 10.04.2022 року став висновок суду, що нібито згідно з постановою Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 274/2930/21 суд стягнув середній заробіток саме за період з 10 квітня 2021 року по 10 квітня 2022 року. Як наслідок, суд прийшов до висновку щодо тотожності предмета та підстав позову у цивільній справі № 274/2930/21 та в даній справі за поданим позовом в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року до 10 квітня 2022 року.

Так, в постанові Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 274/2930/21 не міститься жодних тезисів та/або висновків, з яких можна було б зробити висновок про обмеження стягнення середнього заробітку саме періодом з 10 квітня 2021 року до 10 квітня 2022 року.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 незаконно звільнено з посади директора ліцею, вона вправі ставити питання про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та межі заявлених вимог - а саме лише їх розмір 162969 грн. 16 коп., саме в цій сумі і стягнув середній заробіток. Тобто, апеляційний суд обмежив межі задоволення позовних вимог позивачки саме розміром заявлених позовних вимог, а не строком вимушеного прогулу в 1 рік.

Середній заробіток за один рік з моменту звільнення, тобто з 10.04.2021 року по 10.04.2022 року складає суму: 249 роб.дн. х 1087,50 грн.= 270 787,50 грн.

Однак, як зазначено в резолютивній частині постанови, суд стягнув середній заробіток у розмірі 162 969, 16 грн, що більше ніж в 1,5 рази менше середнього заробітку за річний період часу вимушеного прогулу, що рахується з моменту звільнення.

В позовній заяві в даній справі позивачка розрахунок позовних вимог формувала саме із зазначеного в постанові апеляційного суду розрахунку, не претендуючи на ту частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу, щодо якої вже було прийняте рішення про стягнення 162969,16 грн. Тобто, в позові здійснено математичне зменшення повної суми середнього заробітку за час всього вимушеного прогулу з 10 квітня 2021 року по 7 листопада 2023 року, яка підлягала до стягнення (699262 грн. 50 коп.) на суму, яка стягнута за постановою у справі № 274/2930/21 - 162 969, 16 грн.

Також позивачка вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають ч.3 ч.1 ст.255 ЦПК України, висновки суду щодо часткової тотожності предметів спору у цивільній справі № 274/2930/21 та у даній справі. Так, предметом позову в даній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року до 7 листопада 2023 року в сумі 536293,34 грн.

В матеріалах справи є позовна заява, що була подана у цивільній справі № 274/2930/21, та заява про зміну предмета позову в тій же справі, з яких вбачається, що предмет позовних вимог відрізняється від предмета позову у цій справі - різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи протягом року з моменту звільнення в сумі 162969,16 грн.

Саме таку обставину щодо предмета позову у справі й встановлено в мотивувальній частині постанови Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі №274/2930/21, а саме про стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період в один рік з моменту звільнення, у розмірі 162969 грн. 16 коп., та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою від 2 січня 2024 року у справі Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України - у зв`язку з тим, що нібито існує рішення суду, яке набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд дійшов висновків, що позивачка, звернувшись із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року до 07 листопада 2023 року в сумі 536293,34 грн., фактично подала позовну вимогу, щодо якої існує таке, що набрало законної сили, судове рішення - постанова Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у цивільній справі № 274/2930/21 із тотожнім предметом та підставами позову.

Однак, постановою Житомирського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 2 січня 2024 року у справі скасовано і матеріали справи направлено для продовження розгляду по суті.

Тобто питання, з приводу якого подано клопотання щодо закриття провадження через тотожність підстав та предмета позовів у справі із справою № 274/2930/21, вже вирішено судом і не може знову розглядатися через принцип правової визначеності, який полягає в даному випадку у обов`язковості та остаточності судового рішення у вигляді постанови Житомирського апеляційного суду.

Отже, подаючи клопотання про закриття провадження у справі після набрання законної сили постановою Житомирського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року, представники відповідачів очевидно зловживали своїми процесуальними правами, всупереч обов`язковій силі вказаного судового рішення та принципу правової певності, а тому клопотання підлягало поверненню без розгляду як таке, що є зловживанням процесуальними правами.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Як свідчать матеріали справи, з метою захисту своїх трудових прав ОСОБА_1 у травні 2021 року звернулася до суду з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 9 квітня 2021 року №92-к/06-04 про її звільнення з посади директора Комунального закладу « Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та поновити її на посаді директора Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району з 9 квітня 2021 року.

Також просила стягнути з Комунального закладу « Іванопільський ліцей» різницю у заробітку з час виконання нижчеоплачуваної роботи за період в один рік з моменту її звільнення, у розмірі 162969 грн. 16 коп., та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року у справі №274/2930/21 рішення Романівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області № 92-к/06-04 від 9 квітня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з 10 квітня 2021 року.

Стягнуто з Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 162969 грн. 16 коп., 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 275 грн. 60 коп. судового збору.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивачки з посади директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, що, у свою чергу, є підставою для її поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як це передбачено положеннями статті 235 КЗпП України.

Саме на цю норму права й посилалася позивачка при зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У подальшому ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову та у зв`язку із її незаконним звільненням просила стягнути на свою користь різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період в один рік з моменту її звільнення у розмірі 162969 грн. 16 коп.

Так, відповідно до положень частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України « Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, трудовим законодавством передбачено можливість поновлення працівника на роботі не лише у разі незаконного звільнення, а також у разі незаконного переведення на іншу роботу. Відповідно, при поновленні працівника на попередній роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення, або ж стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи у разі незаконного переведення на іншу роботу.

У спірних правовідносинах ОСОБА_1 була незаконно звільнена з посади директора ліцею й при вирішенні спору про її поновлення на цій посаді суд одночасно вирішив питання саме про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Оскільки ОСОБА_1 при зверненні до суду з даними вимогами у своїй заяві від 4 травня 2022 року зазначила конкретно визначену суму - 162969 грн. 16 коп., суд, врахувавши межі позовних вимог, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу саме у такому розмірі.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі узгоджується з вимогами процесуального законодавства.

В іншій частині ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 5 серпня 2024 року не переглядається.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 5 серпня 2024 року в частині закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 квітня 2021 року по 10 квітня 2022 року,- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: