Рішення

від 27.11.2024 по справі 761/7875/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/7875/21

Провадження № 2/761/558/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Дем`янчук С.Р.,

за участю представника позивача Лобанової О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного агенства відновлення та розвитку інфраструктур України до Приватного підприємства «Оптік Глобал Груп», ОСОБА_2 про захист ділової репутації та спростування інформації,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року представник позивача Державного агенства відновлення та розвитку інфраструктур України звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просив: 1) визнати недостовірною, негативною та такою, що порочить ділову репутацію Державного агенства відновлення та розвитку інфраструктур України (Укравтодор) інформація, що була поширена ПП «Українська Правда», поетом, ЖУРНАЛІСТОМ уп ОСОБА_2 та опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті Інтернет-видання «Українська правда» у статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними пиводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм «улюбленцям» розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих «тендерів» є регулярна знижка, яку дає переможець - 3% від стартової ціни. Три групи компаній фактично поділити між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну любові до обраних фірм - до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає…». 2) зобов`язати приватне підприємство «Українська Правда» у строк не пізніше десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом розміщення на веб-сайті https://www.pravda.com.ua текст резолютивної частини рішення суду. Текст спростування повинен бути розміщений під назвою «Спростування інформації» викладеної в статті «ІНФОРМАЦІЯ_4 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому ж самому розділі і таким самим штрифтом, що спростовувана інформація.

Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачем ена веб-сайті Інтер6нет-виданням «Українська правда» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_4», автор ОСОБА_2 , який згідно із сторінкою Інтернет-видання (ІНФОРМАЦІЯ_5) ідентифікується як поет, журналіст УП - далі «автор». Вказує, що розглядаючи вказану статтю «автора» вже в контексті роботи журналіста, вбачається, що частину вказаної публікації останній присвятив діяльності Укравтодору, зокрема, розповсюдив інформацію, яка не підтверджена жодними доказами чи об`активними результатами журналістського розслудвання, зокрема такого змісту: «На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними приводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм «улюбленцям» розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих «тендерів» є регулярна знижка, яку дає переможець - 3% від стартової ціни. Три групи компаній фактично поділити між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну люьові до обраних фірм - до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає….». Зазначає, що розглядаючи викладену «автором» статті інформацію «про наявність відкатів в розмірі до 20%» вбачається, що «автор» використав інформацію, яка має статус чуток, тобто без авторства та з джерела інформації, яке неможливо верифікувати. Крім того, автор публікації, не маючи жодних доказів та ен здійснивши при цьому посилання на офіційні джерела отриманої інформації, використовуючи інформацію, яка має статус чуток, розповсюдив неправдиві відомості, які порочать ділову репутацію Укравтодору та завдають шкоди центральному органу виконавчої влади. Зазначає, що позивачем направлялась вимога про спростування недостовірної інформації від 05.11.2020 №3466/1/10-14 на поштову адресу ПП «Українська Правда», а саме : вул. Омеляновича-Павленка, буд. 4/6, офіс 904, м. Київ. Разом з цим, у додатку до вказаної вимоги, позивачем надано достатньо доказів, які спростовують опубліковану автором недостовірну інформацію, зокрема, інформацію щодо учасників процедур закупівель дорожньо-будівельних робіт/послуг у 2020 році та перелік підрядних організацій, що виконують роботи (будівництво, реконструкція, капітальний ремонт)/надають послуги (поточний середній ремонт) в областях на об`єктах згідно з постановами КМУ №№36,254, 539 у 2020 році. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0100185979819, вказана вимога, 16.11.2020 була вручена представнику за довіреністю ПП «Українська правда». Проте, да вимога про спростування недостовірної інформації від 05.11.2020 року залишилась без виконання ПП «Українська правда». Зазначає, що поширена відносно позивача інформація має негативний характер, оскільки автор вказує на причетність Укравтодору до вчинення службових злочинів, в тому числі незаконного проведення тендерних торгів, привілеї до трьох груп компаній, привласнення державних бюджетних коштів через третіх осіб у вигляді відкатів в розмірі 20% від вартості будівництва доріг. Вказує, що інформація наведена у спірній публікації, а також характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, зокрема, не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол, тощо, а тому вказана інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та неможе кваліфікуватись як оціночне судження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2021 вищевказана позовна заяв анадійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження.

03.11.2021 року представником відповідача ПП «Українська правда» - адвокатом Демідовою О.І. подано відзив на позовну заяву, в якій сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що у березні 2020 року проєкт «Наші гроші» опублікував матеріал під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6», посилання: ІНФОРМАЦІЯ_7. У статті серед іншого визначені так звані «фаворити Укравтодору» 2018-2019 року, перші три місця серед цього рейтингу посіли 3 компанії: ТОВ «Автомагістраль-південь», ТОВ «ОНУР Конструкціон Інтернешнл» та ТОВ «Ростдорстрой». Журналісти також визначають, що «за підрахунками «Ліги антитрасту» на основі даних системи «Прозорро», найбільші підрядники «Укравтодору» останніх років фактично поділили між собою регоіни України. Якщо якась з компаній групи «Родстрой» вигравала підряди в певній області, тот тут майже не вигравали підряди фірми «Онур» і «Автомагістраль-Південь», які без значної конкуренції на торгах між собою та тиску з боку «Ростдорстрою» ділили між собою підряди в інших регіонах». 13.05.2020 року проєкт «Наші гроші» опублікував матеріал під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_8», посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 у статті журналісти називають компанії ТОВ «Автомагістраль-південь» та ТОВ «Ростдорстрой» лідерами картелю та заявляють, що виявили, що найбільші підрядники Укравтодору обіцяють, що ремонти в різних куточках України одночасно виконуватимуть одній й ті ж люди на тій самій техниці. ІНФОРМАЦІЯ_9 у ЗМІ з`явилась інформація про те, що в Антимонопольний комітет подали заячву, щодо змови турецьких компаній «Onur» та «Gocay» на тендері пр будівництву автотранспортної магістралі через Дніпро в Запоріжжі вартістю 12 млрд. грн., посилання: ІНФОРМАЦІЯ_10, текст заяви: ІНФОРМАЦІЯ_11, автори звернення дійшли висновку, що було порушено вимоги законодавства при проведенні торгів, що призвело до усунення конкуренції на торгах, внаслідок чого право на укладання договорів за результатами спотворення зазначених торгів один із учасників отримав не на конкретних засадах. У серпні 2020 року до Антимонопольного комітету було подано колективну заяву від громадян України щодо зловживань з боку Укравтодор під час проведення дорожніх тендерів, про що заявила ІНФОРМАЦІЯ_12 на свої1 сторніці у фейсбук. У зазначеній заяві зазначено, що Укравтодор своїми дискримінаційними та неправомірними діями призвів до того, що у 2020 році до 70% державних контрактів без конкуренції розподілили між собою шість фаворитів Укравтодору - «Автомагістраль-Південь», «Онур», «Автострада», «Ростдорстрой», «Альтком» і «Техно-буд-центр». Зазначає, що Північний апеляційний господарський суд 6 жовтня 2021 року зобов`язав Антимонопольний комітет розглянути заяву щодо створення та підтримку «Укравтодором» картелю дорожніх компаній, про що повідомила засновниця «ІНФОРМАЦІЯ_12» ОСОБА_5 . Вказує, що інформація з подібним змістом раніше вже поширювалась у різного роду відкритих джерелаж та не являється новою. Крім того, доводи позивача щодо того, що інформація, поширена журналістом на сайті pravda.com недостовірна є безпідставною, адже факт наявності такої інформації підтверджений кримінальними провадженнями, публікаціями інших медіа та неодноразово ставали предметом обговорення в суспільстві.

30.08.2023 було змінено назву позивача з Державного агенства автомобільних доріг України на Державне агенство відновлення та розвитку інфраструктури України та назву відповідача з ПП «Українська правда» на ПП «Оптік Глобал Груп».

26.09.2023 року представником позивача подано відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 08.11.2023 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його з підстав, зазначених в позові, та ухвалити відповідне рішення, надав пояснення,аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що в мережі інтернет на офіційному веб-сайті Інтернет-видання «Українська правда» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_4», автор ОСОБА_2 , який згідно із сторінкою Інтернет-видання (ІНФОРМАЦІЯ_5) ідентифікується як поет, журналіст УП - далі «автор».

... «На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними приводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм «улюбленцям» розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих «тендерів» є регулярна знижка, яку дає переможець - 3% від стартової ціни. Три групи компаній фактично поділити між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну люьові до обраних фірм - до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає….».

Позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилається на те, що вищенаведена інформація, поширена відповідачами, є недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`активною, поставила під сумнів його добропорядність, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та праових норм у сфері належнох реалізації державної політики у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення, що впливає на негативну соціальну оцінку з боку громадськості та міжнародних партнерів.

До правовідносин, які виникли між сторонами, належить застосувати положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; а також, враховуючи положення статті 9 Конституції України, при вирішенні спору по даній справі необхідно враховувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації

При цьому, за змістом статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 Цивільного кодексу України).

Статтею 277 вказаного Кодексу встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 року у справі № 904/4494/18.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

При цьому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про телекомунікації", Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами. Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про інформацію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, інформація яка поширюються через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відтак є засобом масової інформації.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27лютого 2009 року № 1«Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи,а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Також у п. 19 даної Постанови вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч. 2 ст. 471 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Так, предметом спору є вислів у публікації під однією назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4», автор ОСОБА_2 , яке містять наступну інформацію:

... «На цьому ринку за останні місяці сформувався у суті своїй картель кількох компаній. Укравтодор під різними приводами не допускає до тендерів їхніх конкурентів і дозволяє своїм «улюбленцям» розігрувати мільярди на липових торгах. Родзинкою цих «тендерів» є регулярна знижка, яку дає переможець - 3% від стартової ціни. Три групи компаній фактично поділити між собою області, де вони виграють тендери. Будівельним ринком стабільно курсують чутки про ціну люьові до обраних фірм - до 20% відкату. Велике будівництво йде, дороги будуються, картель багатшає….».

Виходячи зі змісту даного вислову, суд приходить до висновку про те, що відповідачами надано оцінку дій позивача, зокрема, охарактеризовано такі дії терміном «картель», правове визначення якого відсутнє у законодавстві України, не є таким, що носить стверджувальний характер, за своїм змістом має суспільне значення, та на переконання суду, носить характер оціночних суджень і є виключно суб`єктивною думкою автора публікації та осіб, яких процитував автор.

Крім того, як вже зазначалось вище, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Окрім вищенаведених висновків, суд звертає увагу і на те, що позивачем не надано доказів щодо того, що поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При таких обставинах суд вважає, що позивачем не доведено належним доказом його вимоги. Інші доводи представника позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позову не дають.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Державного агенства відновлення та розвитку інфраструктур України до Приватного підприємства «Оптік Глобал Груп», ОСОБА_2 про захист ділової репутації та спростування інформації залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко