Постанова

від 07.01.2025 по справі 486/90/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.01.25

22-ц/812/144/25

Провадження №22-ц/812/144/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядкуспрощеного провадженнябез повідомленняучасників справицивільну справу №486/90/24 за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» на рішення, яке постановив Южноукраїнський міський суд Миколаївської області під головуванням судді Савіна Олександра Івановича у приміщенні цього суду 30 жовтня 2024 року, повний текст складено 08 листопада 2024 року, за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з водо-, теплопостачання та водовідведення,

у с т а н о в и в :

10січня 2024року Комунальнепідприємство «Теплопостачаннята водо-каналізаційнегосподарство» (далі КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з водо-теплопостачання та водовідведення.

Позовна заява мотивована тим, що КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м. Южноукраїнська. 23 листопада 2009 року між КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» та ОСОБА_1 укладено договір №050-07/3523-1 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення (далі-Договір), у відповідності до якого КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» зобов`язуєтьсянадавати ОСОБА_1 послуги зводо-теплопостачаннята водовідведенняза адресою: АДРЕСА_1 ,а ОСОБА_1 зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором. Таким чином, між сторонами виникли відносини, що породжують цивільні права та обов`язки, оскільки КП «ТВКГ» надає комунальні послуги, а ОСОБА_1 ними користується. Позивач свої зобов`язання, передбачені пунктом 24 договору виконав належним чином якісно та своєчасно, а відповідачка передбачені пунктом 26 зобов`язання по оплаті за надані позивачем послуги в повному обсязі не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість з оплату, вимога про оплату якої 25 вересня 2023 року була направлена на адресу відповідачки. Однак, відповідачка на це не відреагувала, борг за комунальні послуги не сплатила та продовжує накопичувати. Станом на 01 січня 2024 року заборгованість по оплаті за послуги з постачання теплової енергії водопостачання та водовідведення становить 53117 грн 56 коп., а саме: водопостачання та водовідведення - 38778 грн 38 коп., постачання теплової енергії - 14339 грн 18 коп. Це свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов`язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за надані послуги.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» просилосуд,враховуючи,що позивачз 2011року по2021рік працюваву умовахарештованих рахунків,що недавало можливостісплатити судовийзбір тавчасно увизначений статтею257ЦК Українистрок реагуватина стягненняборгів, позивач просив суд стягнути з відповідача на їх користь 49541 грн 03 коп. боргу за послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року включно та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, неправомірні та такі, що не підлягають задоволенню з наступних підстав: розрахунок суми заборгованості за спожиті комунальні послуги, доданий позивачем до позовної заяви, не відповідає дійсності та вказує, що згідно копій квитанцій, що збереглися у неї, а саме: за період з жовтня 2022 року по грудень 2023 року фактичні показники лічильників, які зазначені у квитанції, не відповідають сумі відповідних нарахувань позивача. Так як, відповідно наданих позивачем письмових доказів, показники лічильники у лютому 2023 року є ідентичними показникам лічильника у липні 2023 року. Також вважає необґрунтованим нарахування оплати за один календарний місяць у розмірі по 16000 грн, що є фактично неможливим. За грудень 2022 року обсяг споживання води та водовідведення згідно даних позивача становив 213 куб м. Згідно розрахунків позивача за півтора року нею було використано обсяг води на суму 25000 грн. Протягом 2019-2023 років нарахування позивачем проводилося згідно розрахункових обсягів без підтвердження фактичного споживання, а коли за місцем її проживання приходив контролер позивача, то виявилося, що фактичні показники лічильника є меншими на 15-18 куб м, ніж зазначений у квитанціях. Проте, будь-якого перерахунку згідно фактичних обсягів споживання позивачем здійснено не було. Додає, що вона має статус особи з інвалідністю другої групи загального захворювання. Також відповідачка просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог позивача, а також відмовити у позові.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за послуги з постачання централізованого опалення, холодної та гарячої води та водовідведення в сумі 49541 грн 03 коп. за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року включно сплинув в силу приписів ЦПК України.

Разом з цим позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, що дало суду підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд вважав, що в ході розгляду справи позивачем не доведені підстави для стягнення пред`явлених сум боргу за послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в примусовому порядку із відповідача.

В апеляційній скарзі КП «ТВКГ» вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом невірно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оглядом копій квитанцій за липень - грудень 2023 року встановлено, що вони повністю відповідають даним, зазначеним в розрахунку, і не мають жодних розбіжностей, що спростовує твердження відповідачки у відзиві на позовну заяву, що розрахунки не відповідають дійсності, є надуманими, свідчать про намагання уникнути сплати за спожиті комунальні послуги, а суд в свою чергу, не дослідив належним чином докази, які наявні у справі, та не дав їм належної оцінки й передчасно прийняв рішення. Щодо аргументу відповідачки, що за період часу з жовтня 2022 року по грудень 2023 року фактичні показники лічильників, які зазначені у квитанції не відповідають сумам відповідних нарахувань позивача, що також є неправдивою інформацією, оскільки всі фактичні дані відповідають показникам лічильників, які зафіксовані в актах контролерів. Так, до грудня 2022 року відповідачка взагалі не надавала показники лічильників води, витратою зазначалося «0 кубів», відбувалося нарахування лише плати за абонентське обслуговування. В грудні 2022 року контролером було відвідано відповідачку та складено акт, в результаті чого було донараховано витрати: гарячої води на суму 7932 грн 12 коп.; холодної води - на суму 2134 грн 40 коп., та водовідведення - на суму 6877 грн 77 коп., згідно фактично спожитих відповідачем кубометрів. Всі ці дані містяться в розрахунку заборгованості. Що стосується зазначення відповідачем, що показники лічильників у лютому 2023 року є ідентичними показникам лічильників у липні 2023 року, то з наданих нею до суду власноручних записів вбачаються, що показники незмінні тільки на холодну воду в кухню. Позивач зазначає, що відповідач не передає показники лічильника, вони отримуються лише при відвіданні неї контролером позивача у зв`язку з чим постійно відбувається коригування показань. В результаті чого, до суду було скеровано заяву про зменшення позовних вимог на 3576 грн 53 коп. Крім того, відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов`язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов`язання у них виникають на підставі статей 11, 509, 526 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов`язковими для виконання. Щодо зазначення судом, про те, що вказаний розрахунок не є первинним бухгалтерським документом, який би міг підтверджувати наявність заборгованості зі сплати комунальних послуг, позивач зазначив, що судом прийнято упереджене та неправомірне рішення, так як законодавством про житлово-комунальні послуги не передбачено складати акти прийняття виконаних робіт чи інші первинні документи про надання комунальних послуг індивідуальному споживачу. Суд не вимагав надання конкретної інформації про обґрунтування тарифу, тому висновок про ненадання цих документів, є незаконним та упередженим. Також, суд, на думку позивача, неправомірно зазначив у своєму рішенні про сплив строку позовної давності, оскільки ними у позовній заяві була зазначена причина такого пропуску, проте суд, відмовив у задоволенні позову через спилив строку давності. Однак, строк позовної давності, якщо і сплив, то не на весь період заборгованості. До того ж, відповідачка не заперечувала у суді, що з грудня 2015 р. вона не сплатила жодного платежу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційна скарга є необ`єктивною, вимоги, викладені в ній, прямо порушують права відповідачки, а судом надано належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам.

Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, враховуючи наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, і таке встановив суд першої інстанції КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» є підприємством комунальної форми власності, основним видом діяльності якого є задоволення потреб населення, підприємств, установ, організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади міста Южноукраїнська.

23 листопада 2009 року між КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) був укладений договір №050-07/3523-1 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення», за умовами якого КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» зобов`язується надати ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , а остання зобов`язується своєчасно оплатити надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором (а.с. 5-6).

Згідно із пунктами 31-33 цього договору сторони домовились, що договір діє протягом року. Договір вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку дії однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Договір може бути розірвано у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами, переходу права власності (користування) на квартиру (приватний будинок) до іншої особи, невиконання умов договору сторонами договору.

Докази розірвання договору №050-07/3523-1 у справі відсутні.

Відповідно до виданої Центром надання адміністративних послуг міста Южноукраїнськ довідки 018-502-705 від 27 грудня 2023 року ОСОБА_1 з 27 вересня 2002 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 13).

З 2015 року ОСОБА_1 оплату за холодну та гарячу воду, водовідведення та теплопостачання, тобто за послуги, що надаються позивачем, не проводить. Ці обставини відповідачка не заперечувала та не спростовувала.

Згідно розрахунків, долучених позивачем до уточненої позовної заяви, за період з січня 2015 року по грудень 2023 року у споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 існує заборгованість у розмірі 49541.03 грн., а саме: за водопостачання - 35201,85 грн. та постачання теплової енергії в сумі 14339,18 грн.

Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг м. Южноукраїнськ від 27.12.2023 року №018-502-705, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно акту КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» №42337 від 13 липня 2023 року контролер ОСОБА_2 здійснювала перевірку показань приладів обліку холодного та гарячого водопостачання абонента ОСОБА_1 за вищевказаною адресою (а.с. 7).

З метою стягнення з ОСОБА_1 непогашеної заборгованості за надані послуги КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» подало цей позов.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.

Відповідно достатей 66,67,162ЖК Україниза користуванняжитловим приміщенням, в будинках державного і громадського житлового фонду, а також житлами приміщеннями, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідачка є споживачем комунальних послуг, які надаються позивачем, а тому має обов`язок зі сплати їх вартості.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (часина статті 263 ЦПК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Тобто у випадку встановлення судом відсутності порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача у позові має бути відмовлено саме з цих підстав, а тому у такому випадку не застосовним є правила позовної давності. Лише у випадку доведеності позовних вимог суд має обговорити позовну давність у передбачених законом випадках.

У цій справі відповідачка ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заявила про пропуск позивачем позовної давності та застосування відповідних насідків.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із пропуску позивачем позовної давності, натомість також зазначив про недоведеність позивачем підстави для стягнення пред`явлених сум боргу, тобто суд відмовив у позові одночасно із двох підстав, що не відповідає наведеним положенням закону та правовим висновкам Верховного Суду.

Отже, насамперед, у цій справі, суд має встановити, чи доведені позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Згідно уточненого в суді першої інстанції позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за надані послуги з водопостачання, в тому числі гарячої води, та водовідведення, теплопостачання становить разом 49541 грн. 03 коп.

Відповідачка на спростовування такого розрахунку доказів, зокрема про здійснення оплат, які не враховані позивачем, не надавала.

Щодо посилань ОСОБА_1 на невідповідність копій квитанцій на оплату комунальних послуг за липень - грудень 2023 року проведеним нарахуванням, то вони є хибними, оскільки відображені у квитанціях відомості (а.с. 143-149) повністю відповідають даним, зазначеним в розрахунку заборгованості (а.с. 57-61), і не мають жодних розбіжностей.

Щодо аргументу відповідачки про те, що за період з жовтня 2022 року по грудень 2023 року фактичні показники лічильників, які зазначені у квитанції, не відповідають сумам відповідних нарахувань позивача, та це твердження також спростовується тим, що всі фактичні дані відповідають показникам лічильників, які зафіксовані в актах контролерів позивача (а.с. 7, 151). Відображення і розрахунку показника «0 кубів» за спожиті послуги пов`язано з тим, що відповідачка не передавала позивачу показники приладів обліку, тому відбувалося нарахування лише плати за абонентське обслуговування, а після відвідання контролером квартири відповідачки та зняття показів лічильників були складені акти про фактичне споживання та донараховано витрати води та водовідведення у грудні 2022 року: гарячої води на суму 7932 грн 12 коп.; холодної води - на суму 2134 грн 40 коп. та водовідведення - на суму 6877 грн 77 коп. згідно фактично спожитих відповідачем кубометрів, що відображено в розрахунку заборгованості.

Тому апеляційний суд вважає доведеним позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості відповідно до уточнених позовних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим в частині 1 статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦПК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно укладеного сторонами договору від 23 листопада 2009 року термін внесення платежів за договором не пізніше 15 числа наступного за розрахунковим місяця.

Отже про порушення відповідачкою обов`язку щодо оплати спожитих послуг позивач був обізнаний кожного 16 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (пункт 1 постанови).

Отже строки позовної давності до спірних правовідносин були продовжені на 3 роки 3 місяці і 18 днів.

Тому, звернувшись до суду з позовом 10 січня 2023 року, позивач пропустив визначений законом строк для захисту свого права на стягнення заборгованості за комунальні послуги за період часу з січня 2015 року по серпень 2017 року (включно).

Позивач не заявляв про поновлення пропущеної позовної давності, доказів поважності такого пропуску, відповідно, не надавав. Апеляційний суд звертає увагу на те,що саме лише посилання в позовній заяві на те, що підприємство тривалий час працювало в умовах арештованих рахунків та має велику кількість боржників, по-перше, без відповідної заяви про поновлення пропущеної позовної давності не має правового значення,і, по-друге, викладені факти будь-якими доказами не підтверджені і не доводять наявність об`єктивних непереборних перешкод для звернення до суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачка взяті на себе зобов`язання зі сплати за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не виконала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість перед позивачем за надані ним послуги з постачання холодної та гарячої води, водовідведення та теплової енергії за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року, яка відповідно до розрахунку, наданого позивачем становить 49541 грн. 03 коп. Відповідачкою належними доказами вищевказаний розрахунок не спростовано, інший розрахунок не надано. Але позивач має право на стягнення заборгованості з відповідачки в межах позовної давності, а саме з вересня 2017 року по 31 грудня 2023 року, що становить 38117 грн.18 коп.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладене та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки викладені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи, а також вимогам матеріального права та процесуального закону, то відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Отже апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Апеляційний суд відхиляє аргументи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу. Так, її посилання на те, що вона є особою з інвалідністю другої групи і має низку захворювань, не є підставою для звільнення від обов`язку сплачувати за отримані комунальні послуги, але можуть бути підставою для звернення у встановленому законом порядку до органів, відповідальних за підтримку незахищених верств громадян України. Відповіді на посилання відповідачки з приводу розрахунків за спожиті послуги надані у тексті цієї постанови. Доводи відповідачки про тривалість часу, в період якого позивач не звертався до суду, були фактично розглянуті та враховані апеляційним судом, який стягнув заборгованість в межах позовної давності. Щодо доводів про ненадання позивачем інформації позивачці, несприяння у врегулюванні питання реструктуризації заборгованості, то ці питання не входили до предмету доказування у справі, яка переглядається, що не позбавляє ОСОБА_1 права звернутися до суду з окремим вимогами за захистом своїх прав у разі їх порушення у встановленому законом порядку.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасовується та ухвалюється нове, наявні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачка є особою з інвалідністю другої групи та на підставі пункту 9 частини 1 статті 9Закону України«Про судовийзбір» звільнена від сплати судового збору.

Позовні вимоги КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» задоволені на 71,76%.

Тому зурахуванням результатівапеляційного розгляду,часткового задоволенняпозовних вимогпонесені позивачемвитрати слідкомпенсувати пропорційнозадоволених вимог за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме 5432 грн. 99 коп. (3028 грн.+4542)х71,77%) сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги судового збору.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з водо-, теплопостачання та водовідведення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», ЄДРПОУ 31948866, 38117 грн.18 коп. заборгованості за надані комунальні послуги з водо-, теплопостачання та водовідведення

Компенсувати Комунальному підприємству «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство», ЄДРПОУ 31948866, за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі 5432 грн. 99 коп.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 07 січня 2025 року