Ухвала

від 07.01.2025 по справі 300/8513/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"07" січня 2025 р. Справа № 300/8513/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коломойцев Микола Миколайович, до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області,4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 02.05.2018, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Коломойцев Микола Миколайович (надалі також по тексту - представник позивача), 07.11.2024 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, військова частина), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.02.2016 по 02.05.2018;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 виключно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення січень 2008 року; з 01.03.2018 по 02.05.2018 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведе Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

19.12.2024 ухвалою суду залучено 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 38200990, вул. Олени Степанівни, буд. 28, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405), як співвідповідача у справі за №300/8513/24.

21.11.2024 представником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду від 20.11.2024, в якому вказує, що Законом України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В той же час, відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, які продовжені на строк дії карантину, з 01.07.2023 відновили свою дію в частині присічного застосування.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Представник відповідача вказує, що відповідно до витягу з наказу №166 від 02.05.2018 ОСОБА_1 знятий з усіх видів грошового забезпечення та звільнений з служби цивільного захисту в запас Збройних сил України, однак вперше позивач звернувся із заявою до відповідача щодо спірного питання зі спливом значного періоду часу, а саме 05.08.2024.

Розглянувши клопотання від 20.11.2024 та дослідивши матеріали справи, судом зазначається наступне.

Відповідно до частини 13 статті 171 КАС (надалі по тексту також КАС України, Кодекс), суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, відповідно до частини третьої вказаної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вказує, що згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що до структури заробітної плати входять основна та додаткова заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Із змісту адміністративного позову слідує, що представник позивача просить суд, зокрема, зобов`язати відповідача провести позивачу нарахування і виплату індексації грошового забезпечення, обчислену відповідно до норм законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці.

Тобто індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою його грошового забезпечення, а тому справи про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення є справами про виплату належної заробітної плати.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Відповідно до витягу з наказу УДСНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 02.05.2018 за №166 прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 командира відділення водія 11 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС (м.Надвірна), з 02.05.2018 звільнено у запас Збройних сил України.

Тобто, при звільненні позивача з військової служби у 2018 році стаття 233 КЗпП України не обмежувала строком право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Однак, у подальшому, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім цього, чинною редакцією статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352) встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.

Також відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Дію карантину було введено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та багаторазово продовжено.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 01.07.2023 почав свій відлік тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, строк звернення позивача до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про нарахування та виплату в належному розмірі грошового забезпечення (з урахуванням індексації) за період з 01.02.2016 по 08.02.2018, з 01.03.2018 по 02.05.2018, хоча й не застосовувався на момент виключення й не у 2018 році зі списків особового складу, однак у зв`язку з подальшими законодавчими змінами до статті 233 КЗпП України підлягав застосуванню.

Таким чином, з урахуванням дії карантину, тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України, закінчився 30.09.2023.

До суду із цим позовом позивач звернулася лише 07.11.2024.

Будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду в заяві про поновлення строку щодо позовних вимог за період з 01.02.2016 по 08.02.2018, з 01.03.2018 по 02.05.2018 позивач суду не навів.

Суд не погоджується з аргументами представника позивача про відсутність строків звернення до суду у даній категорії справ у зв`язку із вищеописаним застосуванням норм КАС України та КЗпП України.

У досліджуваному питанні суд керується висновками, сформованими Верховним Судом в ухвалах від 29.11.2023 року в справі №990/233/23 та від 07.12.2023 року у справі №990/242/23.

Суд касаційної інстанції виходив із наступного : "На дату цього звернення стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Але на дату, коли позивачка дізналася про порушення свого права на оплату праці, норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).

З набранням чинності Закону № 2352-ІХ, частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які [норми] встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є винагорода члена ВРП) визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих [спірних] правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Закону № 2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.

З приводу останнього (тобто "продовженого" строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду), то з уваги на доводи сторін в цій частині потрібно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". За пунктом 1 цієї постанови (у первинній редакції), карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 3 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.

Зокрема, на дату звільнення позивачки з ВРП та відрахування зі штату ВРП (23 лютого 2022 року) на всій території України діяв карантин і на той час строк його дії був визначений до 31 березня 2022 року (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336).

Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423 і таким чином датою його закінчення визначено 30 квітня 2023 року. Востаннє цей строк був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.

Відтак Кабінет Міністрів України постановою від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" припинив дію карантину з 30 червня 2023 року.

Колегія суддів погоджується з думкою представника ВРП про те, що продовження строку треба відрізняти від зупинення перебігу строку.

У пункті 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України мовиться саме про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був "прив`язаний" до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.

Проте, позивачка інтерпретує пункт 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України таким чином, що строки, передбачені у статті 233 КЗпП України, зупиняються на період дії карантину і поновлюють свою дію після того, як дія карантину буде припинена. На цьому основані її доводи про дотримання тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Нагадаємо, що з цим позовом позивачка звернулася до суду 28 вересня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України. Зважаючи на наведені вище міркування, колегія суддів вважає, що доводи позивачки про те, що тримісячний строк - позаяк вона звільнилася до набрання чинності Законом № 2352-IX - має брати відлік з 30 червня 2023 року ґрунтуються на помилковому застосуванні закону.

Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивачка мала право - у межах строку - оспорити дії ВРП щодо невиплати їй винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Зважаючи на доводи позивачки про правову невизначеність у контексті звернення до суду під час дії карантину варто зауважити, що строк дії карантину, зокрема кінцева дата, був передбачуваним; цей строк продовжували заздалегідь і на тривалий час (два місяці), що забезпечувало таким чином безперервну його дію, починаючи з дати запровадження (12 березня 2020 року) й до дати припинення (30 червня 2023 року). Пригадаємо, що продовження дії карантину до 30 червня 2023 року відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383, тож щонайменше на дату ухвалення цієї постанови позивачка мала б знати, що строк для її звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. З погляду колегії суддів, навіть цього строку - у доповнення до періоду, що минув - було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом. З наведених міркувань, правової невизначеності за описаної ситуації, на думку колегії суддів, бути не могло.

Позаяк позивачка звернулася до адміністративного суду через три місяці після того, як закінчився строк для звернення з цим позовом, а її доводи в цій частині ґрунтуються на помилковій інтерпретації приписів пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та, як наслідок, хибному застосуванні статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, в основі яких - спір про винагороду за виконання обов`язків на посаді члена ВРП, це дає колегії суддів підстави вважати, що цей позов поданий з пропуском визначеного для такої категорії спорів тримісячного строку звернення до суду (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX).".

Верховний Суд незмінно дотримується вище описаного підходу до застосування строків звернення до суду в аналогічній категорії справ.

Так, Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 (провадження № К/990/4848/24) сформував наступні висновки:

"1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність, яка полягла у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року;

1.2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січня 2008 року та березня 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

1.3. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за увесь час затримки виплати.

2. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву залишено без руху та надано строк у десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, позовну заяву повернув позивачу з підстав пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою та відсутність обґрунтованих підстав для поновлення цього строку. При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що до спірних правовідносин варто застосовувати тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З огляду на те, що на час звернення позивача до суду з цим позовом (17.10.2023) в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду.";

"45. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

46. У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду а саме 17 жовтня 2023 року з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.

47. При цьому, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду.

48. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина статті 242 КАС України).

В контексті аргументів позивача суд вказує, що ОСОБА_1 не довів (не надав докази) не отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.

Позивач не надав доказів не виконання відповідачем вимог коментованої статті Кодексу як в редакції до та після 19.07.2022, зокрема:

- про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум;

- про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Також слід зазначити, що отримання листа 28.08.2024 у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Відтак, триваюча пасивна поведінка позивача щодо не вчинення дій для реалізації свого права не свідчить про існування таких обставин, які перешкоджали позивачу дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, суд звертає увагу представника позивача і позивача, на наступне.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Тим не менш, з огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 06.11.2024 у справі 300/5951/24, від 28.11.2024 у справі №380/558724/ і від 28.11.2024 у справі №380/29113/23.

Відтак, із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами. При цьому, ні позивачем, ні його представником не зазначено обставин та не надано доказів, що об`єктивно унеможливили б своєчасне звернення до суду.

За змістом частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, позивачу необхідно подати заяву про поновлення строку звернення до суду, оформлену відповідну до вимог статей 161, 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

П О С ТА Н О В И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коломойцев Микола Миколайович, до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 02.05.2018, - залишити без руху.

2. Встановити позивачу з дня вручення цієї ухвали п`ятиденний строк для усунення вказаних в описовій частині ухвали недоліків шляхом приведення у відповідність адміністративного позову до вимог, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема:

- подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.

Роз`яснити, що в разі неусунення недоліків у визначений строк позовна заява буде повернена.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя Чуприна О.В.