Рішення

від 07.01.2025 по справі 460/2263/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 січня 2025 року м. Рівне №460/2263/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, в якому просить:

визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 по 29 лютого 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн 00 коп;

визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за січень-лютий 2024 року у розмірі посадового окладу без урахування доплати за вислугу років;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди (з урахуванням виплачених сум) судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в розмірі 2684 грн 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 листопада по 31 грудня 2023 року;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди (з урахуванням виплачених сум) судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в розмірі 3028 грн. 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня по 29 лютого 2024 року.

Обґрунтовуючи позов, вказала, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24 вересня 2016 року позивача призначено на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області строком на п`ять років. Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №34-к від 07 жовтня 2016 року її зараховано до штату Костопільського районного суду Рівненської області. Повноваження позивача на здійснення правосуддя припинилися 24.09.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено. На даний час вона обіймає посаду судді у зазначеному суді, але не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Позивач також зазначила, що наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №54-к від 12 листопада 2018 року їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 07.10.2018 у розмірі 20% посадового окладу. В подальшому наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №35-к від 05 жовтня 2023 року їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

За період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року їй повинна бути нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої слід використовувати посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року, та доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу.

Також, за період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року їй повинна бути нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої слід використовувати посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року, та доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу.

Позивач вказала, що фактично за період з 01 листопада 2023 року по 29 лютого 2024 року відповідач ТУ ДСА в Рівненській області нарахував їй суддівську винагороду, для визначення сум якої використовувалася величина «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в розмірі 2102 грн. Крім того, з 1 січня 2024 року їй припинено нарахування та виплату доплати за вислугу років.

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» також визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028,00 грн.

З огляду на наведене, позивач вважає, що відповідач повинен був нарахувати їй суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 включно - встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн; за період з 01.01.2024 по 29.02.2024 включно - встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн.

Позивач вважає, що внаслідок виплати відповідачем суддівської винагороди в розмірі, що не відповідає розміру, установленому Законом, порушено її право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому звернулась за судовим захистом.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 адміністративну справу визначено до розгляду головуючому судді Дуляницькій С.М.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду в складі судді Дуляницької С.М. від 04.03.2024 задоволено заяву судді про самовідвід.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 адміністративну справу визначено до розгляду судді Дорошенко Н.О.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 в складі судді Дорошенко Н.О. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі. Визначено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено строк для подання відзиву на позов.

09.03.2024 позивач через підсистему "Електронний суд" подала додаткові докази.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області позов заперечило повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с. 44-57). В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказав, що відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями статей 148,149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ст. 7 Закону № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні.

Законом № 3460-ІХ в статті 7 запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2024 року складає 2102 гривні.

Таким чином, відповідач вважає, що з прийняттям Законів № 3460-ІХ та № 2710-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Відповідач звертає увагу, що положення статті 7 Законів № 340-ІХ та № 2710-ІХ, якими визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023-2024 років у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційними не визнавались та не скасовувались, а тому підлягають виконанню.

Тому стверджує, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Законів № 3640-ІХ та № 2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023-2024 років, у розмірі 2102 гривні.

Схожий правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 де визначено, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені йому для цього бюджетні асигнування та на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати.

Ураховуючи викладене, вимоги позивача про визнання протиправними дій, стягнення недоотриманої суддівської винагороди за періоди з 01.11.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 29.02.2024 вважає необґрунтованими, оскільки положенням частини другої статті 19 Конституції України вимагають від суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Крім цього, відповідач звернув увагу на роз`яснення ДСА України від 29.11.2023 №10-15370/23, за змістом якого Міністерство фінансів України в листі від 07.08.2023 №04110-08-2/21527 «Про підготовку бюджетних запитів на 2024-2026 роки» зазначило, що у граничних обсягах видатків на 2024 рік видатки на оплату праці працівників державних органів визначено на рівні, передбаченому у Державному бюджеті України на 2023 рік (без змін), окрім, органів сектору безпеки і оборони. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 2021 року становить 2102 гривні.

Відповідач наголосив, що правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

Окрім того, відповідач зазначив, що наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області № 34-к від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зараховано в штат Костопільського районного суду Рівненської області строком на 5 років, отже з жовтня 2021 року позивач не мала повноважень для здійснення правосуддя, тобто й по цей час є суддею без повноважень.

При цьому, відповідно до пункту 8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2023 року (в частині інспектувань), пункту 5.1.6.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на III квартал 2023 року, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023, про що складено «Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області за період з 01.01.2021 по 30.06.2023» №13-17-08-06/21 від 22.12.2023.

В подальшому, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області пред`явлено до ТУ ДСА України в Рівненській області Вимогу «Про усунення виявлених порушень законодавства» від 22.01.2024 №131708-14/238-2024, якою установлено: в порушення вимог частини 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, зі змінами, для 12-ти суддів місцевих загальних судів Рівненської області (Демидівського, Зарічненського, Корецького, Березнівського, Костопільського, Сарненського, Кузнецовського, Здолбунівського, Рокитнівського) районних судів, які не здійснювали правосуддя, зайво нараховано та виплачено доплату за вислугу років за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 на загальну суму 2553856,48 грн та, відповідно, зайво нараховано та перераховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 545683,67 грн, чим завдано матеріальної шкоди державному бюджету на загальну суму 3099540,15 грн; забезпечити відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зайвого нарахування та виплати доплати за вислугу років суддів місцевих загальних судів Рівненської області, які не здійснювали правосуддя в сумі 2553856,48 грн, з урахуванням норм, визначених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VII, відкоригувати розрахунки на суми зайво перерахованого єдиного внеску на суму 545683,67 грн.

В акті ревізії досліджено питання нарахування та виплати суддям місцевих загальних судів Рівненської області суддівської винагороди, в тому числі і тим суддям, які не здійснювали правосуддя у зв`язку із закінченням терміну їх повноважень. Ревізією встановлено, що отримання суддівської винагороди суддею, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначено Законом № 1402, яким у п. 1 ст. 135 визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Серед визначених законом підстав, при яких суддя, що не здійснює правосуддя, має право на отримання доплат до посадового окладу, відсутня така підстава як нездійснення правосуддя суддею, призначеного на посаду строком на п`ять років, у зв`язку із закінченням строку на який його було призначено суддею.

З огляду на наведене, відповідач вважає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 1 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року у розмірі 2102 гривні. У задоволенні позову до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області просив відмовити в повному обсязі.

Ухвалою від 30.04.2024 суд залучив Державну судову адміністрацію України до участі у справі № 460/2263/24 як другого відповідача та встановив другому відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Ухвалою від 30.04.2024 суд витребував від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області додаткові докази.

06.05.2024 в підсистемі "Електронний суд" Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області подало до справи додаткові докази, витребувані судом.

20.05.2024 другий відповідач Державна судова адміністрація подав відзив на адміністративний позов (а.с.199-212 т. 1). В обґрунтування своїх заперечень відповідач звернувся до правових висновків у подібних правовідносинах, сформульованих Верховним Судом у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.

Зазначив, що Конституція України:

розмежовує повноваження Верховної Ради України щодо затвердження Державного бюджету України та її повноваження з прийняття законів (пункти 3 та 4 статті 85);

визначає спеціального суб`єкта законодавчої ініціативи щодо проекту Державного бюджету України, яким є лише Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 та пункт 6 статті 116);

встановлює особливий порядок подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України (частина друга статті 96);

встановлює окрему процедуру затвердження та виконання Державного бюджету України (пункт 4 статті 85, частина перша статті 96 та пункт 6 статті 116);

передбачає щорічне затвердження Державного бюджету України та визначає період його дії - з 1 січня по 31 грудня (частина перша статті 96);

передбачає обов`язкове подання Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України звіту про виконання Державного бюджету України та його оприлюднення (стаття 97).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних повноважень Кабінету Міністрів України належить розроблення та схвалення Бюджетної декларації, розроблення проектів законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Відповідно до пункту 1-1 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів організовує та забезпечує складання бюджетної пропозиції з урахуванням Бюджетної декларації, схваленої у попередньому бюджетному періоді, і подає її Міністерству фінансів України.

Статтею 32 Бюджетного кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України розробляє Бюджетну декларацію та проект закону про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України відповідає за складання Бюджетної декларації та проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, що використовуються для розроблення Бюджетної декларації та проекту Державного бюджету України.

Пункт 5 частини дев`ятої статті 33 Бюджетного кодексу України встановлює, що Бюджетна декларація містить положення щодо розміру мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення.

Вища рада правосуддя до 1 березня року, що передує плановому, подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних завдань фінансового забезпечення судової влади та її незалежності.

Стаття 34 Бюджетного кодексу України передбачає, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.

У свою чергу, головні розпорядники коштів державного бюджету відповідно до вимог інструкцій та орієнтовних граничних показників видатків державного бюджету, доведених Міністерством фінансів України, складають бюджетні пропозиції, включаючи інформацію щодо цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, формування та/або реалізацію якої забезпечує головний розпорядник коштів державного бюджету, та показників їх досягнення.

Таким чином, під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома. У цій сумі вже закладено розмір прожиткового мінімуму на відповідний рік.

Що стосується посилання позивача стосовно помилкового застосування у спірних правовідносинах приписів статті 7 законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік, другий відповідач зазначив, що статтею 7 законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, а саме: від 03.11.2022 № 2710-IX (на 2023 рік) та від 09.11.2023 № 3460-ІХ (на 2024 рік) встановлено окремий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме 2102 гривні.

Статтею 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України від 15.07.1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно зі статтею 5 цього Закону Міністерство соціальної політики України на основі статистичних даних про рівень споживчих цін щомісяця розраховує фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, Урядом України сформовано розрахункову величину прожиткового мінімуму для суддів.

Щодо суб`єкта прийняття управлінських рішень щодо виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні, Державна судова адміністрація України звернула увагу на таке.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Частиною четвертою статті 85 Конституції України передбачено, що до повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Частина перша статті 4 Бюджетного кодексу України встановлює, складові бюджетного законодавства, у тому числі Конституції України, цього кодексу та інших нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини.

Частина друга статті 4 Бюджетного Кодексу України передбачає, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (частина перша статті 96 Конституції України), шляхом прийняття відповідного закону.

Відповідно до статті 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України в Законі України «Про державний бюджет України».

Таким чином, Верховною Радою України затверджується бюджет країни на відповідний рік у порядку передбаченому законодавством.

Статтею 109 Бюджетного кодексу України визначено повноваження Верховної Ради України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Разом з тим, статтею 34 Бюджетного Кодексу України встановлено, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов`язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

Так, на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у листах від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733, від 29.07.2021 № 04110-08-2/23829 та від 11.08.2022 № 04110-08-2/17626 наголошено, що головним розпорядникам бюджетних коштів при підготовці бюджетних запитів на відповідний рік слід застосовувати для обрахунку суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму 2102 грн.

Відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2020 року № 671 було схвалено Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2021 - 2023 роки визначивши основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України.

Другий відповідач звернув увагу, що Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7-рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. А також вказав, що від імені держави обов`язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.

Таким чином, другий відповідач наголосив, що ні ДСА України, ні Територіальне управління не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, який передбачений в Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік в розмірі 2102 грн.

Покликаючись до норм бюджетного законодавства України, другий відповідач зазначив, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. З огляду на викладене, ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.

За наведеного, Державна судова адміністрація України просила в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

28.05.2024 Державна судова адміністрація України через підсистему "Електронний суд" подала доповнення до відзиву з наведенням аргументів щодо правомірності нарахування доплати (за вислугу років, науковий ступінь, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці) до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя.

Зокрема, ДСА України зазначила, що частиною першою статті 133 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною десятою статті 133 Закону № 2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Конституційний Суд України 04.12.2018 ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суд України від 04.12.2018 № 11-р/2018 встановлено визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу".

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 зауважує, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Станом на сьогодні частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII Конституційним Судом України неконституційною не визнавалася та законодавцем не скасовувалася.

Водночас, Державна судова адміністрація зазначила, що Державною аудиторською службою України здійснено аудит діяльності ДСА України та надано Аудиторський звіт від 08.03.2024 № 000800-22/10 за результатами державного фінансового аудиту виконання Державною судовою адміністрацією України бюджетних програм 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і Документ сформований в системі установ системи правосуддя", 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року.

Відповідно до висновків аудиторського звіту Державною аудиторською службою України встановлено, зокрема, що територіальними управліннями ДСА України допущено низку порушень і недоліків, які зумовили нерезультативне та неефективне використання бюджетних коштів, виділених на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, що полягає у виплаті доплат до посадового окладу суддям місцевих загальних судів, які не здійснюють правосуддя.

Враховуючи наведене, ДСА України просила доповнення до відзиву врахувати та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач не скористалася правом подання відповіді на відзив.

28.10.2024 позивач подала до суду заяву про відмову від позову в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за січень-лютий 2024 року у розмірі посадового окладу без урахування доплати за вислугу років (пункт 2 прохальної частини позову).

Ухвалою від 06.01.2025 прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі у вказаній частині позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24 вересня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області строком на п`ять років.

Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №34-к від 07 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зараховано в штат Костопільського районного суду Рівненської області строком на п`ять років.

Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №54-к від 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років, зокрема, з 07.10.2018 у розмірі 20% посадового окладу, стаж роботи якої, що дає право на доплату, становить 5 років.

Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №35-к від 05 жовтня 2023 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 07.10.2023 у розмірі 30% посадового окладу, стаж роботи якої, що дає право на доплату, становить більше 10 років.

З оприлюдненої на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформації суд встановив, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №133/зп-18 від 07.06.2018 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1, зокрема, щодо судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 (порядковий номер запису 1026), та призначено іспит у межах кваліфікаційного оцінювання (https://vkksu.gov.ua/sites/default/files/field/file/133_zp_07.06.2018_0.pdf).

Процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивача завершена не була (з незалежних від судді причин), що сторонами у справі не заперечується.

Повноваження ОСОБА_1 на здійснення правосуддя припинилися 24.09.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено.

Дослідженням розрахункових листів позивача (а.с. 180-181) встановлено, що в спірних періодах обчислення посадового окладу судді здійснюється позивачу виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Окрім цього, відповідно до розрахункового листа за лютий 2024 року позивачу нарахована суддівська винагорода без урахування надбавки за вислугу років, в сумі 63060,00 грн (2102,00 х 30), при цьому нарахована сума зменшена на -18918,00 грн (доплата за вислугу років з січень 2024 року), всього до виплати 44142,00 грн (а.с. 33). Таким чином, за січень-лютий 2024 року надбавка за вислугу років позивачу не виплачена.

Вважаючи, що відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області протиправно нараховує суддівську винагороду в заниженому розмірі за період з 01 листопада 2023 року по 29 лютого 2024 року, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до суду.

При вирішенні цього публічно-правового спору суд враховує такі джерела права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, у преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році, зокрема, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (Закон № 966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та "Про Державний бюджет України на 2024 рік" із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.

Так, 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон № 1401-VIII), яким серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

При цьому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

При цьому, Суд зауважує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди з 01 листопада 2023 року по 29 лютого 2024 року, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684 грн, на 01.01.2024 складає 3028 грн.

Доводи, наведені відповідачами в заявах по суті справи, висновків суду не спростовують.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Щодо нарахування та виплати надбавки за вислуги років.

Суд нагадує, що зміст ст. 135 Закону №1402-VIII визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Згідно з пунктом 17 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з пунктом 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" (чинного до 01 січня 2020 року) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Приписами пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про судоустрій і статус суддів" (чинного до 01 січня 2020 року) визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

За змістом пп. 16 п.1 розділу I Закону України від 16 жовтня 2019 року №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон №193-IX) виключено пункти 22 і 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII.

Частинами 1-3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно ч. 5, ч. 7 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, зокрема, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Із змісту пп. 3.4 Рішення Конституційного Суду України видно, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом № 1402-VIII.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453-VI у редакції № 192-VІІІ, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Суд зауважує, що застосований законодавцем у положенні ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону № 192-VІІІ підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).

Рада суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу "юридичної визначеності" та принципу "належного урядування".

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21.

Суд зазначає, що положення ч. 10 ст. 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону від 12.02.2015 № 192-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року за № 11-р/2018 визнані неконституційними, були тотожними за змістом положенням ч. 10 ст. 135 Закону "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.

Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 120/1655/21-а дійшов висновку, що з набранням чинності законами № 1401-VIII, № 1402-VIII призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково, водночас призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вказаній постанові, необхідним у даній категорії справи є з`ясування обставин, які зумовили припинення виплати суддям надбавок до посадового окладу: зупинення щодо кваліфікаційного оцінювання й відсторонення на цій підставі від здійснення правосуддя (відповідно до ч.5 ст.86 Закону № 1402-VIII); закінчення п`ятирічного строку повноважень на посаді судді чи поява іншої (обставини, з якою Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 пов`язує неконституційність позбавлення надбавок до посадового окладу судді.

Таким чином, від чіткої відповіді на питання щодо причин, які зумовили припинення виплати надбавок до посадового окладу, і залежить правильне вирішення спору.

Суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №133/зп-18 від 07.06.2018 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1, зокрема, щодо судді Костопільського районного суду Рівненської області Левчук Віти Віталіївни (порядковий номер запису 1026), та призначено іспит у межах кваліфікаційного оцінювання (https://vkksu.gov.ua/sites/default/files/field/file/133_zp_07.06.2018_0.pdf).

Повноваження ОСОБА_1 на здійснення правосуддя припинилися 24.09.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено.

В межах періоду спірних правовідносин процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивача завершена не була (з незалежних від судді причин), що сторонами не заперечується. Докази протилежного у справі відсутні і на їх наявність відповідачі не покликаються.

Отже ні Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, ні Державна судова адміністрація України жодним доказом не спростували, що позивач наразі не здійснює відправлення правосуддя з незалежних від неї причин.

Щодо аргументів відповідачів з посиланням на вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 22.01.2024 № 131708-14/238-2024 "Про усунення порушень законодавства" суд зазначає, що вказана вимога не є нормативно-правовим актом з питань нарахування та виплати суддівської винагороди, а висновки органу державного фінансового контролю про зайве нарахування та виплату доплати за стаж роботи суддям місцевих загальних судів, в тому числі позивачу, не відповідають вимогам вказаних вище нормативно-правових актів та рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Крім цього, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі № 460/1677/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024, визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області "Про усунення виявлених порушень законодавства" №131708-14/238-2024 від 22.01.2024.

Також суд відхиляє покликання відповідача на постанову Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, позаяк обставини такої справи є відмінними від обставин справи, що розглядається.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а наведені відповідачами аргументи правомірності позовних вимог не спростовують.

При вирішенні питання обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд враховує правову позицію в подібних правовідносинах, яка викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21.

Суд вважає, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

Відтак, є необхідним проаналізувати компетенцію відповідачів щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, а, зокрема, у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди.

Суд враховує, що за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на відповідний рік).

З матеріалів справи встановлено, що Державна судова адміністрація України 18.01.2023 затвердила кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на 2023 рік, в якому передбачені видатки на оплату праці, у тому числі виплату суддівської винагороди всього в сумі 106 579 400 грн (а.с. 106-107).

Відповідно до затвердженого ДСА України кошторису, ТУ ДСА України в Рівненській області на 2023 рік передбачено по Костопільському районному суду Рівненської області видатки річного фонду оплати праці суддів (фактичною чисельністю 4) в сумі 3026,9 тис. грн (а.с. 102).

05.01.2024 Державна судова адміністрація України затвердила кошторис Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на 2024 рік, в якому передбачені видатки на оплату праці, у тому числі виплату суддівської винагороди, всього в сумі 112 525 000 грн (а.с. 108-109).

Відповідно до затвердженого ДСА України кошторису, ТУ ДСА України в Рівненській області на 2024 рік передбачено по Костопільському районному суду Рівненської області видатки річного фонду оплати праці суддів (фактичною чисельністю 4) в сумі 3026,9 тис. грн. (а.с. 96).

Таким чином, враховуючи виділені бюджетні кошти на відповідний рік, посадовий оклад судді Костопільського районного суду Рівненської області у 2023 та в 2024 році обчислювався в сумі 63060,00 грн, тобто із застосуванням базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду пов`язана з недостатністю виділених Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Рівненській області коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби, що зумовлене діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами, встановленими ч. 1, 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що ефективний захист порушених прав позивача безпосередньо залежить від поведінки в межах спірних правовідносин головного розпорядника бюджетних коштів, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Рівненській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу в розмірі, установленому законом, та зобов`язати ТУ ДСА України в Рівненській області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в розмірі, установленому законом.

Таким чином, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд вважає наявними підстави задовольнити позов повністю.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять. Отже судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 по 29 лютого 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн 00 коп.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в розмірі 2684 грн 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, за період з 01 листопада по 31 грудня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в розмірі 3028 грн 00 коп., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, за період з 01 січня по 29 лютого 2024 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 за період з 01 листопада по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн, та за період з 01 січня по 29 лютого 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 07 січня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (вул. Симона Петлюри, буд. 10,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 26259988) Відповідач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601, ЄДРПОУ/РНОКПП 26255795)

Суддя Н.О. Дорошенко