ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
УХВАЛА
про повернення апеляційної скарги
"06" січня 2025 р. Справа № 902/1070/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Петухов М.Г.
судді Маціщук А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Ладижинської міської ради на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 2 грудня 2024 року про залишення без розгляду заяви в.о. Ладижинської міської ради про відвід судді (суддя Матвійчук В.)
за позовом Приватного підприємства "ПАРТНЕР-СПС"
до Ладижинської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Ладижинська міська лікарня" Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області
про розірвання договору оренди та стягнення 620 834 грн 38 коп.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 2 грудня 2024 року в справі №902/1070/24 заяву в.о. голови Ладижинської міської ради Коломійця О.С. № б/н від 29 листопада 2024 року про відвід судді Матвійчка В.В. від розгляду справи № 902/1070/24 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Ладижинська міська рада звернулася безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 2 грудня 2024 року в справі №902/1070/24 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Листом від 5 грудня 2024 року витребувано від Господарського суду Вінницької області матеріали справи.
17 грудня 2024 року матеріали справи №902/1070/24 надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Перевіривши одержані матеріали справи та дослідивши матеріали апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведена апеляційна скарга не відповідає вимогам Глави 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України за наступними підставами.
У статті 1 Конституції України визначено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено також забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року в справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
В силу приписів частини другої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
При цьому, колегія суддів зазначає, що частина 1 статті 255 містить вичерпний перелік ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, як стосовно задоволення заяв/клопотань (вчинення судом процесуальних дій), так і стосовно відмови у задоволенні таких заяв/клопотань, вчинення дій (так звані "дзеркальні ухвали"). З аналізу даної норми Господарського процесуального кодексу України випливає, що в апеляційному порядку, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті ухвали, можливість оскарження яких прямо передбачена Кодексом.
Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Судова колегія зазначає, що ухвали про залишення без розгляду заяви про відвід судді вказаний перелік не містить.
Однак, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 3 статті 255 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 26 лютого 2019 року в справі №910/12099/17) у пункті 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, що закріплена у § 1 "Заяви по суті справи" гл. 1 розділу II, згідно з якою заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Тобто, на підставі пункту 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про залишення без розгляду заяви виключно за умови, якщо така ухвала має "завершальне" значення щодо можливості судового розгляду та перешкоджає провадженню у справі.
Ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді направлена на вирішення окремого процесуального питання, тобто така ухвала не перешкоджає провадженню у справі.
Отже, ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, а заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі №904/1339/19, від 10 березня 2020 року в справі №910/24075/16, від 8 вересня 2021 року в справі № 910/1846/21).
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі (наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі №918/361/18).
Колегія суддів зауважує на тому, що на підставі пункту 14 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про залишення без розгляду заяви виключно за умови, якщо така ухвала має "завершальне" значення щодо можливості судового розгляду та перешкоджає провадженню у справі. Ухвала про залишення без розгляду заяви про відвід судді направлена на вирішення окремого процесуального питання, тобто така ухвала не перешкоджає провадженню у справі.
За приписами пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо апеляційна скарга подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
За вказаних обставин, апеляційна скарга Ладижинської міської ради на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 2 грудня 2024 року в справі №902/1070/24 підлягає поверненню.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 254, 255, 258, п.4 ч.5 ст. 260, Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Повернути без розгляду апеляційну скаргу Ладижинської міської ради на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 2 грудня 2024 року про залишення без розгляду заяви в.о. Ладижинської міської ради про відвід судді по справі №902/1070/24.
2. Матеріали справи №902/1070/24 повернути до Господарського суду Вінницької області.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Маціщук А.В.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 06.01.2025 |
Оприлюднено | 09.01.2025 |
Номер документу | 124263388 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі оренди |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Василишин А.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні