Рішення

від 25.12.2024 по справі 922/1990/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2024м. ХарківСправа № 922/1990/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, буд. 12/1); до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 151), про стягнення коштів у розмірі 3 795 281, 21 грнза участю представників:

позивача- Білуха Р.М.;

відповідача - Севагін І.І.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форум Пак", м. Хмельницький, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат", м. Харків, про стягнення (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) заборгованості за договором поставки № 24 від 14.06.2023, у загальному розмірі 3 795 281,21 грн, з якої: основна заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 417 947, 00 грн, пеня у розмірі 759 353, 34 грн; збитки від інфляції у розмірі 219 060, 68 грн; 15 відсотків річних у розмірі 398 920, 19 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1990/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання.

02.07.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 16994), в якому, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, що у зв`язку з відсутністю компенсації за доставку товару зобов`язання про яке було погоджено між сторонами, ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат» вважає, що сума заборгованості по договору поставки № 24 від 14.06.2023 є спірною. Також звертає увагу на те, що розрахунок штрафних санкцій, які вимагає позивач, здійсненні без врахування періодів складення заборгованості. Адже розрахунок штрафних санкцій здійснений на суму загальної, спірної заборгованості та не враховує, що вона складалася не за одну поставку. Отже, вважає, що розрахунок потрібно робити на кожну окрему поставку товару, з урахуванням встановленого терміну оплати товару в договорі, що становить 21 календарний день з моменту поставки товару. Відповідачем також надано власний розрахунок 15 % річних та пені.

05.07.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 17301), в якій зазначив, що сторонами договору поставки товару № 24 від 14.06.2023 були вчинені конклюдентні дії на підтвердження факту здійснення сторонами господарської операції по поставці та прийняттю товару у відповідності до взаємних домовленостей, у вигляді певних поведінкових актів (тобто мовчазної згоди), а саме: погодження умов поставки у спосіб, передбачений договором; здійснення поставки (отримання) товару на визначених (погоджених) умовах та оформлення відповідних товаросупровідних документів сторонами без будь-яких заперечень чи зауважень; часткова оплата за поставлений (отриманий) товар відповідачем; реєстрація податкових накладних в ЄРПН та прийняття їх відповідачем; відсутність жодних претензій відповідача стосовно порушень з боку позивача умов поставки за весь період договірних правовідносин між сторонами. Просить позовні вимоги задовольнити, як правомірні та обґрунтовані.

04.09.2024 позивачем надано до суду заяву про збільшення розміру заявлених позовних вимог (вх. № 22153), яка прийнята судом до розгляду.

20.11.2024 відповідачем надано до суду відзив на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 29190), в якому висловив незгоду з розрахунком позивача пені, відсотків річних та інфляційних втрат. А, отже, вказує, що позивачем було завищено суми за деякими штрафними санкціями.

03.12.2024 позивачем надано до суду пояснення до відзиву на заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 30487), в яких вказує, що з аналізу наданого відповідачем відзиву на заяву про збільшення позовних вимог вбачається, що останнім не зроблений належний та повний контррозрахунок нарахувань штрафних санкцій (пені), інфляційних збитків та відсотків річних за всіма видатковими накладними, що наявні в матеріалах справи. А посилання відповідача на не виконання позивачем певних умов договору є безпідставними твердженнями, оскільки, на думку позивача, не підтверджуються жодними доказами.

04.12.2024 також позивачем надано до суду заяву про збільшення розміру заявлених позовних вимог (вх. № 30467), яка прийнята судом до розгляду.

11.12.2024 відповідачем надано до суду відзив на заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. № 31107), в якому вкотре наголосив на порушення позивачем послідовності врахування сплат в рахунок погашення заборгованості та, як наслідок, неправильний розрахунок в цілому. Адже послідовність сплат була порушена, тому відповідно всі суми штрафів, що були зроблені пізніше не відповідають дійсності, а як наслідок і періоди розрахунку мають отримати зміни. Контррозрахунку на підтвердження зазначених висновків, даний відзив не містив. Надано акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний зі сторони відповідача.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Зокрема, ухвалою суду від 04.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 11 грудня 2024 року о 10:30 год.

У судових засіданнях 11.12.2024 та 12.12.2024 оголошувалась перерва, у зв`язку з повітряною тривогою у м. Харкові.

У судовому засіданні 25.12.2024 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.12.2024 проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.12.2024, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

14.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (покупець) було укладено договір поставки товару № 24 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця наступний товар: поліамідні ковбасні, сосисочні і сарделочні оболонки, білкові і натуральні ковбасні і сосисочні оболонки, інші види оболонок, бар`єрну плівку для термофармажних машин, термоусадочні пакети, харчові добавки та інгредієнти, етикетки, кліпси, петлі та інші пакувальні матеріали, у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною в порядку і строки, встановлені договором, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в цьому договорі.

Найменування, асортимент, ціна, кількість, загальна вартість товару та інші характеристики товару що поставляється за цим договором, вказуються в специфікаціях та/або накладних на товар, які складені на підставі заявок покупця на поставку товару (п.1.2. договору).

Загальна вартість поставленого за даним договором товару визначається на підставі всієї вартості товару, вказаної в накладних на товар, які є невід`ємною частиною даного договору (п.1.3. договору).

Згідно з п. 2.1. договору форма оплати вартості поставленого товару: безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець зобов`язаний здійснити оплату за придбаний товар протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару покупцеві (п.2.2. договору).

Оплата здійснюється покупцем в наступному порядку: в першу чергу здійснюється оплата вартості товару, який був поставлений за першою і далі за кожною наступною накладною на товар, якщо інше не вказано в самому платіжному документі (п. 2.3. договору).

При зміні цін та/або асортименту на товар постачальник не менше ніж за 3 (три) календарних дні до такої зміни повідомляє покупця про таку зміну шляхом направлення на адресу покупця відповідного повідомлення за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку, по електронній пошті, поштою або шляхом вручення примірника представнику покупця (п.2.4. договору).

Сторони визначили, що погодження в двосторонньому порядку зміни ціни, а також нового асортименту на товар, що поставляється, здійснюється шляхом подання покупцем заявки нa товар (далі Заявка), в якій вказуються нові ціни на товар та/або новий асортимент товару. У випадку, якщо покупець не подав Заявку, в якій вказуються нові ціни та/або новий асортимент, але при цьому прийняв товар по нових цінах та/або з новим асортиментом поставленого товару, то нові ціни та/або новий асортимент поставленого товару вважаються узгодженими в двосторонньому порядку з дати приймання товару по накладній на товар, в якій вказано нові ціни та/або новий асортимент поставленого товару (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару на наступних базових умовах поставки відповідно до Правил Інкотермс в редакції 2010 року: DDP, склад покупця адреса складу: м. Харків, вул. Роганська, 151.

За згодою сторін на кожну окрему поставку можуть встановлюватися інші умови поставки товару.

Постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару у строк поставки погоджений сторонами (п.3.2. договору).

Згідно п.3.3. договору погодження поставки здійснюється в наступному порядку:

Покупець направляє постачальнику заявку на поставку товару із зазначенням: найменування, кількості, ціни товару та інших характеристик товару, що замовляються по даній заявці (в.т.ч. ПДВ), за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку на номер, вказаний у реквізитах постачальника, по електронній пошті, вказаній у реквізитах постачальника, шляхом вручення примірника представнику постачальника під розпис або шляхом переданих заявки в усному порядку представнику постачальника. Факт прийняття постачальником Заявки постачальник підтверджує шляхом направлення покупцеві підписаної уповноваженою особою та скріпленої печаткою постачальника заявки в строк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання заявки (п.3.3.1. договору).

У разі неможливості виконання отриманої від покупця заявки постачальник зобов`язаний повідомити про це покупця протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання заявки на поставку товару (направлення повідомлення про неможливість виконання заявки може проводиться за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку, по електронній пошті, по пошті або шляхом вручення примірника представнику покупця), в такому випадку заявка вважається не прийнятою постачальником і не підлягає виконанню (п.3.3.2. договору).

У разі якщо покупець не подав заявку, але при цьому прийняв товар, то найменування, кількість, ціна та інші характеристики поставленого товару вважаються узгодженими в двосторонньому порядку з дати прийняття товару за накладною на товар (п.3.3.3. договору).

За договором допускається поставка товару частинами, проте від цього не залежить загальний строк виконання постачальником своїх зобов`язань по поставці товару в цілому, а покупець не має права відмовитися від приймання товару, який був поставлений частинами (п.3.4. договору).

Право власності на товар (у разі поставки товару частинами - на кожну його частину, партію) переходить до покупця відповідно до базисних умов поставки товару згідно з Інкотермс-2010. Передача товару покупцю оформлюється шляхом проставлення відмітки покупцем про отримання товару на примірнику накладної на товар (п.3.5. договору).

Покупець зобов`язаний здійснити приймання (отримання) всього замовленого у відповідності до заявки товару протягом 7 (семи) календарних днів, наступних за датою отримання від постачальника відповідного повідомлення про наявність на складі постачальника товару на виконання замовлення покупця. Направлення повідомлення може проводиться за допомогою телефонного або факсимільного зв`язку, по електронній пошті, по пошті або шляхом вручення примірника представнику покупця (п.3.6. договору).

У разі недотримання покупцем терміну передбаченого п.3.6. договору або іншого терміну погодженого в окремому додатку, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника 100 % вартості замовленого товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту направлення постачальником відповідного рахунку (п.3.7. договору).

У разі прийняття покупцем товару, поставленого понад кількість, вказану в заявці па поставку, кількість поставленого товару вважається узгодженою з моменту його прийняття і подальша відмова від приймання такого товару не допускається, а покупець зобов`язаний оплатити такий товар (п.5.2. договору).

Керуючись ст. 6 Цивільного Кодексу України сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого постачальником покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом всього строку прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості (п.7.1. договору).

Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України, покупець у випадку несвоєчасного розрахунку за поставлені товари, зобов`язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми (п.7.2. договору).

У разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов`язань за даним договором, винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані в результаті цього фактичні збитки в повному обсязі понад штрафні санкції (п. 7.3. договору).

Сторони визначили, що порушення покупцем встановленого терміну оплати за поставлений товар більш ніж на 7 (сім) календарних днів, є підставою для припинення постачальником поставок на користь покупця до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений товар, а також сплати неустойки/штрафних санкцій, передбачених цим договором (п. 7.4. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення їх печатками (для фізичних осіб підприємців за наявності) і діє до 31 грудня 2023 року включно. При цьому закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання взятих па себе зобов`язань за договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов`язань (п.10.1. договору).

У випадку, якщо не пізніше, ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не направить в адресу іншої сторони повідомлення про необхідність припинення дії даного договору, то строк дії договору вважається одноразово продовженим на один календарний рік (п.10.2. договору).

Сторони договору дійшли до згоди встановити строк позовної давності в 3 (три) роки для стягнення постачальником з покупця оплати за поставлений товар, неустойки та збитків у випадках, передбачених п.п.7.1, 7.2, 7.3 цього договору (п.11.3. договору).

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку та передав у власність покупця товар на загальну суму 4 874 592, 29 грн, у тому числі ПДВ 20 %, а покупець прийняв його без жодних зауважень, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 106 від 27.07.2023 на суму 439 135, 13 грн, № 245 від 17.08.2023. на суму 34 525, 01 грн, № 286 від 31.08.2023 на суму 695 897, 20 грн, № 287 від 01.09.2023 на суму 40 458, 98 грн, № 503 від 31.10.2023 на суму 753 631, 75 грн, № 504 від 31.10.2023 на суму 433 456, 20 грн, № 505 від 30.11.2023 на суму 765 418, 38 грн, № 556 від 30.11.2023 на суму 603 456, 70 грн, № 683 від 27.12.2023 на суму 226 201, 93 грн, № 140 від 29.02.2024 на суму 679 351, 22 грн, № 323 від 28.03.2024 на суму 203 059, 79 грн; та товарно-транспортними накладними: № Р106 від 27.07.2023, № Р245 від 17.08.2023, № Р286 від 31.08.2023, № Р287 від 01.09.2023, № Р503 від 31.10.2023, № Р504 від 31.10.2023, № Р505 від 30.11.2023, № Р556 від 30.11.2023, № Р683 від 27.12.2023, № Р140 від 29.02.2024, № Р323 від 28.03.2024.

Покупцем було здійснено часткову оплату за поставлений товар шляхом безготівкового переказу коштів на банківський рахунок постачальника, що підтверджується банківськими меморіальними ордерами: № 3197 від 03.10.2023, № 3444 від 20.10.2023, № 3462 від 23.10.2023, № 2077 від 09.11.2023, № 2246 від 17.11.2023, № 2436 від 28.11.2023, № 2533 від 05.12.2023, № 2652 від 13.12.2023, № 2729 від 15.12.2023, № 626 від 26.02.2024, № 687 від 04.03.2024, № 796 від 13.03.2024, № 811 від 14.03.2024, № 824 від 15.03.2024, № 840 від 18.03.2024, № 839 від 18.03.2024, № 902 від 22.03.2024, № 967 від 01.04.2024, № 983 від 02.04.2024, № 1002 від 03.04.2024, №1060 від 08.04.2024, №1438 від 09.05.2024, № 1479 від 10.05.2024, № 1460 від 13.05.2024, всього в розмірі 2 456 645, 29 грн, у тому числі ПДВ 20 %.

Видаткова накладна № 505 від 30.11.2023 на суму 765 418, 38 грн була оплачена покупцем частково у розмірі 59 541, 02 грн.

Отже, свої зобов`язання з оплати за поставлений товар покупець виконав частково та з порушенням строків. Розмір простроченої заборгованості покупця складає 2 417 947, 00 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Доказів сплати відповідачем даної суми заборгованості у добровільному порядку матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів суду не надано.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

П. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

П. 1 ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

П. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач, на виконання умов договору поставки № 23, поставив відповідачу товар на загальну суму 4 874 592, 29 грн, у тому числі ПДВ 20 %, а покупець прийняв його без жодних зауважень, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Натомість, як було встановлено судом, свої зобов`язання з оплати за поставлений товар покупець виконав частково та з порушенням строків. Розмір простроченої заборгованості покупця складає 2 417 947, 00 грн.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо наявності в матеріалах позовної заяви товарнотранспортних накладних, які підтверджують, що постачальник не виконав умови 3.1. договору поставки № 24, а поставку товару здійснювало самовивозом ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат»" та зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених тверджень відповідача.

Стосовно твердження відповідача, що невиконання договору з боку позивача відображається у тому, що ТОВ «Форум Пак» не надало до матеріалів позовної заяви актів звіряння взаємних розрахунків, не дивлячись на те, що зазначене передбачено п.2.7 договору поставки № 24, суд зазначає, що ненадання позивачем акту звірки не звільняє відповідача від зобов`язання з оплати товару.

У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

У відповідності до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за договором з оплати за товар у розмірі 2 417 947, 00 грн, керуючись приписами ст. 526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 2 417 947, 00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних збитків у розмірі 219 060, 68 грн та 15 % річних у розмірі 398 920, 19 грн.

Ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

П. 7.2. договору сторони передбачили, що відповідно до ст. 625 ЦК України, покупець у випадку несвоєчасного розрахунку за поставлені товари, зобов`язаний сплатити постачальнику суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 15 % річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, вони є арифметично вірними, а відтак підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 759 353, 34 грн.

Ч. 1 ст. 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Ч. 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовуються приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Керуючись ст. 6 ЦК України сторони встановили, що за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого постачальником покупцеві товару, а також невчасну або неповну оплату товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штрафну неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться протягом всього строку прострочення виконання зобов`язання незалежно від його тривалості (п.7.1. договору).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, вони є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши контррозрахунки відповідача, дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що з аналізу наданого відповідачем відзиву на заяву про збільшення позовних вимог від 11.09.2024 вбачається, що останнім не зроблений належний та повний контррозрахунок нарахувань штрафних санкцій (пені), інфляційних збитків та відсотків річних за всіма видатковими накладними, що наявні в матеріалах справи. При цьому, наявні в заперечені розрахунки по накладним № 106 від 27.07.2023, № 245 від 17.08.2023, № 505 від 30.11.2023 є неповними та зроблені із помилками в періодах нарахувань, що роблять їх результат арифметично невірним. Що стосується накладних № 286 від 31.08.2023, № 287 від 01.09.2023, № 503 від 31.10.2023, № 504 від 31.10.2023, № 556 від 30.11.2023, № 683 від 27.12.2023, № 140 від 29.02.2024, № 323 від 28.03.2024, відповідач взагалі не надав до суду будь-якого розрахунку річних нарахувань, індексу інфляції та пені за цими видатковими накладними.

Враховуючи викладене, контррозрахунки відповідача, надані в обґрунтування своїх заперечень щодо суми пені, інфляційних втрат та відсотків річних, заявлених до стягнення, судом відхиляються, як такі, що не спростовують правомірність наданих до суду відповідних нарахувань позивача.

Відповідно дост. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідноч. 1ст. 74 ГПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістомст. 76 ГПК Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справаСерявін проти України, рішення від 10.02.2010).

У відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 34389679, місцезнаходження: 61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (код ЄДРПОУ 44987218, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, буд. 12/1) заборгованість за поставлений товар у розмірі 2 417 947, 00 грн, пеню у розмірі 759 353, 34 грн; збитки від інфляції у розмірі 219 060, 68 грн; 15 відсотків річних у розмірі 398 920, 19 грн; судовий збір у розмірі 56 929, 29 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форум Пак" (код ЄДРПОУ 44987218, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Вайсера, буд. 12/1);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Роганський м`ясокомбінат" (код ЄДРПОУ 34389679, місцезнаходження: 61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 151).

Повне рішення складено 06.01.2025.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1990/24