Ухвала

від 07.01.2025 по справі 620/7551/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 січня 2025 року

м. Київ

справа № 620/7551/24

адміністративне провадження № К/990/49436/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, Щорського районного суду Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, Щорського районного суду Чернігівської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Щорського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2024 року №4-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям»;

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» відносно позивача за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року;

- зобов`язати ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень частини першої статті 52 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» відносно позивача, виходячи з положень частини першої статті 52 Закону №899, відповідно до якої надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління ДСА України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті позивачу надбавки за вислугу років за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року, положень частини першої статті 52 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу»;

- зобов`язати Територіальне управління ДСА України у Чернігівській області донарахувати та виплатити позивачу недонараховану надбавку за вислугу років за період з 25 січня 2024 року до 30 червня 2024 року із застосуванням положень частини першої статті 52 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

10 грудня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року касаційну скаргу повернуто заявникові.

20 грудня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач повторно надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Оскаржуючи судові рішення, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосував положення пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік замість норми статті 52 Закону України «Про державну службу», без урахування висновків Верховного Суду у постановах: від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 30 січня 2018 року у справі № 442/456/17, від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19.

Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Перевіривши зміст поданої касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах, на які посилається позивач, не є подібними до правовідносин цієї справи з огляду на наступне:

Так, предметом спору у цій справі є правомірність встановленням позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що обчислена з урахуванням вимог пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX та зменшення розміру самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Водночас у справі № 380/103/22 предметом спору було правомірність відмови у перерахунку пенсії, розстрочки виплати належної пенсії, погашення виниклої у зв`язку з цим заборгованості по пенсійним виплатам, нарахування компенсації втрати частини доходів на підставі довідки про розмір грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 №с/6311 від 30 вересня 2021 року з 01 січня 2018 року.

У справах № 400/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21, № 280/1233/22, № 280/9563/21, №120/2006/22-а предметом спору було стягнення недоплаченої суддівської винагороди.

У справі № 240/2978/22 предметом спору було стягнення недоплаченої суддівської винагороди, а також компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення.

У справі № 442/456/17 предметом спору було правомірність відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років згідно з п. «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

У справі №520/15025/16-а предметом спору було правомірність відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

У справі № 580/3469/19 предметом спору було правомірність вимоги від 12 серпня 2019 року № Ф-2977-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в загальній сумі 13777,95 грн, в тому числі недоїмка - 13065,36 грн, штраф - 491,44 грн, пеня - 221,15 грн.

Висновків Верховного Суду щодо застосування положення пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік замість норми статті 52 Закону України «Про державну службу» у вищевказаних справах не міститься через відмінність предметів позовів від предмету спору у справі, в якій подана ця касаційна скарга.

Отже, враховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, Щорського районного суду Чернігівської області про визнання протиправним та скасування наказу, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяС.А. Уханенко