Ухвала

від 07.01.2025 по справі 545/3968/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 січня 2025 року

м. Київ

справа № 545/3968/23

провадження № 61-17516ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області

від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня

2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області

від 26 березня 2024 року судовий збір у вказаній справі віднесено за рахунок Держави, витрати на професійну правничу допомогу віднесено за рахунок

ОСОБА_1 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року та додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року залишено без змін.

1. У вересні 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката

Лазоренка Ю. М., із застосуванням засобів кур`єрського поштового зв`язку, вперше звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 02 жовтня 2024 року визнано наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Лазоренком Ю. М., підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лазоренка Ю. М., залишено без руху із наданням строку для усунення її недоліків.

Запропоновано заявникові: 1) обґрунтувати підстави пропуску строку на касаційне оскарження, на підтвердження наведених обставин пропуску строку надати відповідні докази та звернутися до суду з відповідним клопотанням;

2) уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України,

в частині зазначення повних відомостей стосовно учасників справи, зокрема себе (адвоката Лазоренка Ю. М.), надати суду касаційну скаргу у новій редакції та надати копії уточненої касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 13 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області

від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 30 липня 2024 року повернуто заявникові з підстав невиконання вимог ухвали Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року.

Вказана ухвала направлена заявникові засобами поштового зв`язку та була досталена останньому 28 листопада 2024 року (провадження № 61-13082ск24).

27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , із застосуванням засобів поштового зв`язку, повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області

від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 30 липня 2024 року у вказаній справі.

2. Касаційна скарга подана до суду касаційної інстанції з пропуском строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено

у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

У змісті клопотання, доданого до касаційної скарги заявником порушується питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судових рішень.

На обґрунтування поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що 28 листопада 2024 року він отримав копію ухвали Верховного Суду від 13 листопада 2024 року про повернення первісної касаційної скарги.

На переконання заявника, він має право на повторне звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою у вказаній справі.

Водночас зазначені доводи самі по собі не свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень з огляду на наступне.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до рекомендованого повідомлення № 0610208648929 ОСОБА_1 отримав ухвалу про повернення первісної касаційної скарги 28 листопада

2024 року. Повторно касаційна скарга на судові рішення направлена до Верховного Суду лише 27 грудня 2024 року.

Так, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку на касаційне оскарження з урахуванням подачі касаційної скарги на ті самі судові рішення вдруге зі сплином значного строку з моменту отримання ухвали про повернення первісної касаційної скарги, зокрема на підтвердження того, що заважало виконати вказівки Верховного Суду, зазначені у змісті ухвали про залишення первісної касаційної скарги без руху, що може свідчити про штучне збільшення строку на касаційне оскарження.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Так, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку на касаційне оскарження з урахуванням повторної подачі касаційної скарги.

Таким чином заявникові необхідно подати до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин для його поновлення та надати відповідні докази на їх підтвердження, зокрема на підтвердження обставин того, що заважало виконати вимоги процесуального закону при зверненні до Верховного Суду із первісною касаційною скаргою,

а також на підтвердження того, що заважало звернутися до Верховного Суду повторно із касаційною скаргою у більш короткий термін з моменту повернення первісної касаційної скарги.

3. Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення заявником підставою касаційного оскарження судових рішень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Таким чином оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада

2020 року у справі № 904/3807/19.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці

у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі

№ 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011,

від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі

№ 522/2732/16-ц).

Касаційна скарга ОСОБА_1 в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, зокрема, зазначає застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Водночас, касаційна скарга містить незгоду із посиланнями апеляційного суду при апеляційному перегляді справи на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14 (провадження №К/9901/15119/19) та від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 (провадження № К/9901/50378/18). При цьому, хоча касаційна скарга і містить цитування змісту постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 291/1352/20 (провадження № 61-11047св23), проте таке цитування не може вважатися належним викладом підстав касаційного оскарження, оскільки не містить зазначення на іншого (якого саме) висновку щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Крім того, касаційна скарга містить посилання на пункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, водночас вказане посилання не може бути прийняте судом до уваги, оскільки частина третя статті 389 ЦПК України містить виключення, коли судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню та не може вважатися належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень.

Також у касаційній скарзі містяться посилання на Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада

1992 року № 9 та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14.

Разом з цим Постанови Пленуму Верховного Суду України, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є постановами Верховного Суду, оскільки постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер, тому такі посилання у касаційній скарзі не є підставою для відкриття касаційного провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник також зазначає не дослідження судами зібраних

у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу.

Отже, посилаючись на вказану вище підстави касаційного оскарження, заявник не виконав умови пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України заявнику необхідно: 1) обґрунтувати підстави пропуску строку на касаційне оскарження з урахуванням повторного звернення до суду з касаційною скаргою на судові рішення, на підтвердження наведених обставин пропуску строку надати відповідні докази та звернутися до суду з відповідним клопотанням;

2) уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, надати суду касаційну скаргу у новій редакції та надати копії уточненої касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

У разі подання уточненої касаційної скарги шляхом формування документа

у системі «Електронний суд» заявникові також необхідно надати суду докази надсилання уточненої касаційної скарги на адреси інших учасників справи.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції,

а потім судом апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 13 березня 2024 року, додаткове рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишити без руху.

Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д. Д. Луспеник