Ухвала

від 06.01.2025 по справі 760/7153/23

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 січня 2025 року

м. Київ

справа № 760/7153/23

провадження № 51-5488ск24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 5 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінальних проступків, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі ? КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 5 січня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за вчинення кримінальних проступків та призначено їй покарання у виді штрафу: за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, за ч. 4 ст. 358 КК - в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_4 у березні 2023 року, в мережі Інтернет виявила оголошення щодо продажу особистих медичних книжок та медичних карток огляду осіб для визначення спроможності займатися відповідним видом діяльності за станом здоров`я до них. Маючи на меті отримання подальшого допуску до роботи директором, однак не бажаючи проходити обов`язковий медичний огляд у медичній установі, який визначений Порядком проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 23 травня 2001 року, Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 1-ОМК «Особиста медична книжка», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 21 лютого 2013 року № 150, всупереч положень ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року, вирішила придбати у невстановленої особи завідомо підроблений документ, з метою подальшого використання, а саме: особисту медичну книжку та медичну карту огляду осіб для визначення спроможності займатися відповідним видом діяльності за станом здоров`я за які заплатила грошові кошти, суму яких не пам`ятає, надавши невстановленій особі паспортні данні (прізвище, ім`я, по батькові, дату народження та власне погрудне зображення).

В подальшому, невстановлена досудовим розслідуванням особа, відправила ОСОБА_4 , на відділення Нової Пошти, завідомо підроблену особисту медичну книжку форми первинної облікової документації № 1-ОМК, серії НОМЕР_1 та медичну карту огляду осіб для визначення спроможності займатися відповідним видом діяльності за станом здоров`я, тобто завідомо підроблені офіційні документи, які видається установою, яка має право видавати такий документ, а саме: закладом охорони здоров`я, де проводиться медичний огляд, та який надає право допуску до роботи працівникам окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення, і може призвести до поширення інфекційних хвороб, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, щодо проходження медичного огляду ОСОБА_4 у КНП «Консультативно-діагностичний центр № 1» Дарницького району м. Києва (ЄДРПОУ 01280970) на ім`я ОСОБА_4 , з відповідним відтиском печатки записаними анкетними даними, які ОСОБА_4 , надала невстановленій особі, чим порушила встановлений законодавством порядок складання, видачі і використання офіційних документів, визначений Порядком проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 23 травня 2001 року, Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 1-ОМК «Особиста медична книжка», затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 21 лютого 2013 року № 150, ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року.

Згідно відповіді КНП «Консультативно-діагностичний центр № 1» Дарницького району м. Києва (ЄДРПОУ 01280970) ОСОБА_4 , профілактичний медичний огляд для оформлення особистої медичної книжки в KHП «Консультативно-діагностичний центр № 1» Дарницького району міста Києва в 2022-2023 роках не проходила, в журналах реєстрації не записана, особиста медична книжка серії 12ААВ № НОМЕР_1 їй не видавалась.

Крім цього, 20 березня 2023 року близько 15:25 під час відпрацювання виклику про порушення санітарних норм в закладі, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Гарматна 20, дільничному офіцеру поліції ОСОБА_6 під час даної перевірки ОСОБА_4 , пред`явила медичну картку - за формою № 140-5/о та бланк форми первинної документації № 1 - ОМК «Особиста медична книжка» серії 12ААВ № НОМЕР_1 разом з медичною карткою огляду осіб для визначення спроможності займатися відповідним видом діяльності за станом здоров`я, які містили явні ознаки підробки. Під час перевірки останніх документів, було виявлено ознаки підробки.

Так, ОСОБА_4 , 20 березня 2023 року, маючи на меті отримання допуску до роботи продавцем, однак не бажаючи проходити обов`язковий медичний огляд у медичній установі, який визначений Порядком проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, реалізовуючи свій злочинний умисел, пред`явила (використала) працівнику поліції завідомо підроблену особисту медичну книжку форми первинної облікової документації № 1-ОМК, серії 12 ААВ № НОМЕР_1 разом з медичною карткою огляду осіб для визначення спроможності займатися відповідним видом діяльності за станом здоров`я, тобто завідомо підроблений офіційний документ, який видається установою, яка має право видавати такий документ, а саме: закладом охорони здоров`я, де проводився медичний огляд і який надає право допуску до роботи працівникам окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов`язана з обслуговуванням населення, і може призвести до поширення інфекційних хвороб, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, щодо проходження медичного огляду ОСОБА_4 , у КНП «Консультативно-діагностичний центр № 1» Дарницького району м. Києва (ЄДРПОУ 01280970), з відповідним відтиском печатки.

Таким чином ОСОБА_4 , своїми умисними діями, які виразились у пособництві в підробленні офіційного документа, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, а також у використанні завідомо підробленого документа, вчинила кримінальні проступки, передбачені ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 КК.

Кримінальне провадження було розглянуто в порядку статей 381, 382 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Київський апеляційний суд ухвалою від 16 жовтня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У новій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідністьпризначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої просить змінити судові рішення та зменшити суму штрафу призначеного ОСОБА_4 . При цьому акцентує, що остання раніше не судима, займається суспільно корисною працею, має на утриманні двох малолітніх дітей, щиро каялась та активно співпрацювала з органом досудового розслідування.

Крім цього, варто зазначити, що захисник уже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою у даному кримінальному провадженні, яку мотивував лише істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та відповідно до ухвали Касаційного кримінального суду від 17 грудня 2024 року йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Мотиви Суду

Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі та судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

У касаційній скарзі захисник не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості підзахисної у вчиненні кримінальних проступків та кваліфікації її дій за ч. 5 ст. 27; ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358КК.

Разом із тим посилання захисника на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженої через суворість є безпідставними.

Так, суд касаційної інстанції згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно зі ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зі змісту скарги убачається, що захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Як убачається з судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних проступків, обставини їх вчинення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, особу винуватої, яка раніше не судима, не одружена, має вищу освіту, працює, на обліку у психіатричному та наркологічному кабінеті не знаходиться, а також обставину, що пом`якшує покарання (щире каяття) та відсутність обставин, які його обтяжують.

Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді штрафу, а саме: за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, за ч. 4 ст. 358 КК - в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн та відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Таким чином, призначаючи засудженій ОСОБА_4 зазначене покарання, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК.

Переглянувши справу в апеляційному порядку, апеляційний суд обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення.

Апеляційний суд залишаючи вирок першої інстанції без змін взяв до уваги, що інкриміновані засудженій кримінальні правопорушення, згідно ст. 12 КК, відносяться до категорії кримінальних проступків, дані про її особу, яка раніше не судима, має вищу освіту, працевлаштована, на обліку у психіатричному та наркологічному кабінеті не перебуває, не одружена і має на утриманні двох малолітніх дітей, яких виховує одна.

Також апеляційний суд зазначив про те, що за більш тяжке кримінальне правопорушення (за ч. 1 ст. 358 КК) суд першої інстанції призначив покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто у розмірі, наближеному до мінімальної межі. Крім того, на підставі ст. 70 КК (яка передбачає як поглинення, так і повне або часткове складання покарань) суд, визначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. Отже, суд першої інстанції визначив ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, наближене до мінімального.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції та не вбачає підстав для призначення ОСОБА_4 меншого покарання.

При цьому бере до уваги конкретні обставини справи встановлені судом та суспільну небезпеку скоєного, згідно яких ОСОБА_4 була не лише пособником в підробленні офіційного документа, але і використовувала його.

Стосовно обставин, які пом`якшують покарання, колегія суддів акцентує на тому, що згідно зі сталою судовою практикою(див., наприклад, постанову ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 481/1754/18, провадження № 51-1579кмо20) під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про наявність обставини, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , - активне сприяння розкриттю злочину, є необґрунтованими.

Адвокат не конкретизує, які фактичні обставини повідомила ОСОБА_4 , які б не були відомі досудовому слідству або суду.

Суд не знаходить підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень внаслідок невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі не наведено.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 5 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_4 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3