Постанова

від 06.01.2025 по справі 910/6680/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2025 р. Справа № 910/6680/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 (суддя Блажівська О.Є.)

у справі № 910/6680/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз"

про стягнення 196 315,66 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У травні 2024 року Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" (відповідач) про стягнення 196 315,66 грн, з яких: 49 910,00 грн - основний борг, 124 142,01 грн - пеня, 8 118,16 грн - 3 % річних, 14 145,49 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 02.4-14/10-1 про надання послуг від 09.06.2021 (далі - Договір) в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/4812/24 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" пеню в розмірі 124 142,01 грн, 3 % річних у розмірі 8 118,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 14 145,49 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що суму основного боргу перед позивачем відповідачем сплачено на підставі платіжних доручень від 29.05.2024 № 7955 - 15 000, 00 грн та від 30.05.2024 № 7980 на суму 35 000,00 грн, тобто до 03.06.2024. У частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних судом встановлено обґрунтованість їх нарахування та періоди прострочення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/6680/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 258, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем пропущено позовну давність, із клопотанням про застосування якої звертався відповідач, проте суд не відреагував на нього жодним чином, так само, як і на клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/6680/24; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 25.11.2024.

Позиції учасників справи

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що вимогу про стягнення пені заявлено в межах позовної давності з урахуванням п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до умов договору № 02.4-14/10-1 про надання послуг від 09.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" як замовником та Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" як виконавцем (Договір), останнє взяло на себе зобов`язання надати послуги із забору біологічного матеріалу для проведення тестування на SARS-CoV-2 у порядку, передбаченому умовами цього договору та додатку № 1, а замовник - оплатити їх відповідно до умов цього Договору.

У п. 3.1 Договору передбачено зобов`язання виконавця: надавати послуги в порядку, передбаченому умовами Договору та додатку № 1; виписувати замовнику рахунки-фактури на оплату за надані послуги та акти приймання-здачі виконаних послуг (надалі - акт); виконавець гарантує надання послуг, які відповідатимуть високому рівню професійної кваліфікації, а також виконавець зобов`язується використовувати кваліфікований персонал; надавати послуги при потребі в кількості 100 заборів протягом 1 години.

Згідно з п. 3.2 Договору виконавець має право: своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги; здійснювати робочі контакти із Замовником щодо надання послуг.

Пунктом 3.2 Договору визначено зобов`язання замовника, зокрема, у встановлені Договором строки здійснювати розрахунки за фактично надані виконавцем послуги та підписувати акти; своєчасно сплачувати виконавцю вартість отриманих послуг відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору вартість (ціна), надалі - вартість послуг, що надаються за цим Договором, визначена в додатку № 3 до цього Договору. Нарахування ПДВ здійснюється згідно із чинним законодавством України. Замовник здійснює оплату наданих послуг за місяць двома частинами протягом 5 робочих днів з дня отримання рахунку. Загальна вартість послуг визначається відповідно до акта приймання-здачі виконаних послуг, складеного виконавцем, та який має містити інформацію про кількість наданих послуг.

Згідно з підп. 4.2.1 п. 4.2 Договору оплата здійснюється на підставі рахунків, які виставляються за період з 01-15 числа поточного місяця до 20 числа, та за період з 16 по 31 число поточного місяця до 5 числа місяця що, настає за звітним. Виконавець направляє на e-mail: office@umedlab.com.ua замовника рахунок-фактуру за звітний період та акт приймання-здачі виконаних послуг. У подальшому, оригінал рахунка-фактури та акт приймання-здачі виконаних послуг направляються замовнику рекомендованим листом на адресу, що вказана в розділі 11 Договору. Сторони домовились, що датою отримання замовником рахунка-фактури та акта приймання-здачі виконаних послуг вважається дата його відправлення на e-mail: office@umedlab.com.ua.

У п. 4.3 Договору узгоджено, що разом із рахунком замовник отримує складений виконавцем акт. Підписаний акт замовник зобов`язаний повернути в бухгалтерію виконавця протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання. Акти підписуються керівниками сторін або призначеними ними повноважними особами. У разі підписання зазначених у цьому пункті актів не керівниками, сторони надають одна одній належним чином оформлені повноваження на осіб, що підписують акти. Якщо протягом 5-ти днів акт не буде повернено виконавцю, він вважається підписаним сторонами.

У разі зміни вартості та/або назви послуг за Договором, виконавець зобов`язаний повідомити про це замовника рекомендованим листом (з поштовим повідомленням), який буде вважатися невід`ємною частиною Договору, не пізніше, ніж за 15.календарних днів до введення її в дію. Якщо замовник, не пізніше, ніж за два дні до введення в дію нової вартості послуг, не повідомить письмово виконавця про відмову прийняти до розрахунку нову вартість послуг, вона вважається прийнятою. Якщо замовник не приймає нову вартість послуг, він зобов`язаний письмово повідомити про це виконавця не пізніше, ніж за два дні до введення нової вартості послуг в дію. У такому випадку виконавець має право розірвати договір в односторонньому порядку з дати введення в дію нової вартості. Виконавець направляє замовнику лист про розірвання Договору, який буде вважатися невід`ємною частиною Договору.

Договір набирає чинності з дати укладання його сторонами та діє по 31.12.2021 включно. Якщо договір підписується сторонами окремо, датою укладання вважається пізніша дата (п. 8.1 Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору додатки № 1, № 2, № 3, № 4 є невід`ємною частиною цього Договору.

До Договору складено та підписано такі додатки: додаток № 1 "Технологія про порядок забору біологічного матеріалу, проведення експрес-тестів для визначення антигена SARS-CoV-2, друку та видачі результату проходження тесту на SARS-CoV-2 працівниками служби обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу"; додаток № 2 "Перелік витратних матеріалів, які надає замовник для надання послуг"; додаток № 3 "Вартість (ціна) послуг з забору біологічного матеріалу, проведення експрес-тесту для визначення антигену на SARS-CoV-2, друку та видачі результату, виїзду для проведення тестування на COVID-19", додаток № 4 "Акт приймання-передачі біологічного матеріалу (зразок)".

Додатковою угодою від 10.12.2021 № 1 до Договору продовжено строк дії договору по 31.12.2022 (включно).

На виконання умов Договору у період з 16.01.2022 по 28.02.2022 позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 284 504,00 грн, про що позивачем було складено акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022 та рахунок-фактуру від 31.01.2022 № 736/15 на суму 272 892,00 грн, у тому числі ПДВ 45 482,00 грн; акт приймання-здачі виконаних послуг від 15.02.2022 та рахунок-фактуру від 15.02.2022 № 736/44 на суму 156 000,00 грн, у тому числі ПДВ 26 000,00 грн; акт приймання-здачі виконаних послуг від 28.02.2022 та рахунок-фактуру від 06.04.2022 № 736/60 на суму 49 290,00 грн, у тому числі ПДВ 8 215,00 грн.

09.11.2022 Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" вказані акти приймання-здачі виконаних послуг та рахунки-фактури було направлено на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" (office@umedlab.com.ua).

Листом від 21.04.2023 Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" претензію про сплату заборгованості в розмірі 284 504,00 грн за отримані у період з 16.01.2022 по 28.02.2022 послуги за Договором.

Дану претензію було отримано відповідачем 15.05.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

16.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" повідомило Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про відсутність коштів щодо повного погашення боргу та зазначило про можливе часткове її погашення.

Листом від 31.07.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 239 504,00 грн, яку було отримано останнім 22.09.2023, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте відповідач надані послуги повністю не оплатив, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що ним було допущено прострочення оплати послуг за період із січня по лютий 2022 року, про що зазначено ним у відповіді від 16.06.2023 № 06/16-2 на претензію від 21.04.2023 № 35-28/5-97. За спірний період відповідачем у лютому 2022-травні 2024 року сплачено за Договором суму в розмірі 384 594,00 грн, на підтвердження чого до відзиву додано копії відповідних платіжних інструкцій. Також у травні відповідачем сплачено заборгованість за Договором у розмірі 50 000,00 грн (у повному обсязі), на підтвердження чого також до відзиву додано копії відповідних платіжних інструкцій.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Згідно із ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем відповідачу у період з 16.01.2022 по 28.02.2022 послуг на загальну суму 284 504,00 грн, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.01.2022.

У заявленому позові позивач просив стягнути з відповідача 49 910,00 грн основного боргу.

Разом із тим, відповідач наведену суму заборгованості сплатив до звернення Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" з позовом у даній справі, що підтверджується платіжними дорученнями від 29.05.2024 № 7955 та від 30.05.2024 № 7980, у зв`язку із чим Господарським судом міста Києва правомірно відмовлено в позові в цій частині через відсутність порушеного права позивача.

При цьому судом правильно враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

Також, матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується факт прострочення відповідачем виконання свого зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Частинами четвертою, шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У частині заявленої до стягнення пені місцевим господарським судом взято до уваги положення ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, нормою ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто, сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

У п. 5.2 Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг за Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості за Договором, включаючи день оплати. При відсутності оплати і пені більше як 20 днів, з дня отримання рахунка виконавець має право призупинити надання послуг до повного погашення заборгованості.

Таким чином, судом правильно відхилено посилання відповідача, викладені у відзиві на позов (дубльовані в апеляційній скарзі), про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

У частині застосування позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Станом на дату звернення до суду із цим позовом позовна давність не спливла, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Поряд із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і досі. Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Законом України № 3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.".

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

Таке право кредитора виникає в силу закону і не потребує додаткового повідомлення про це боржника, як вважає скаржник.

Стосовно посилання скаржника щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/17.

Разом із тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Скаржник в обґрунтування необхідності, на його думку, зменшення штрафних санкцій зазначає про надто великий розмір пені.

Апеляційний господарський суд у даному випадку зважає на те, що відповідач протягом тривалого періоду не вживав будь-яких заходів щодо виконання свого зобов`язання зі сплати заборгованості, винятковості випадку, яка б могла бути підставою для зменшення штрафних санкцій, відповідачем належними доказами не доведено.

З огляду на викладене, правомірним є висновок Господарського суду міста Києва про задоволення позову в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 у справі № 910/6680/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко