Постанова

від 07.01.2025 по справі 420/30515/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30515/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Турецької І.О.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року, прийняте у складі суду судді Мельника О.М. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.08.2023 по 31.10.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу, тобто 2102,00 грн;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.08.2023 по 31.10.2023 року у розмірі 80440,71 грн (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку передбаченому Законом України від 05.6.2012 № 4901-VІ "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників ".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди у вказаний у позові період Одеський окружний адміністративний суд використав величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» (2102 грн), а не величину «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року» (2684 грн у 2023 році), що не відповідає частині третій статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». За розрахунком позивача, відповідна різниця становить 80440,71 грн, і ця сума підлягає стягненню з Державної судової адміністрації України.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року справу було передано на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду за встановленою підсудністю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.08.2023 по 31.10.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102 грн. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01.08.2023 по 31.10.2024 та допомогу на оздоровлення у розмірі 80440,71 (вісімдесят тисяч чотириста сорок гривень 71 50 коп.) (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті), шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині визнання дій апелянта протиправними, Одеський окружний адміністративний суд звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до Одеського окружного адміністративного суду.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що нараховуючи і виплачуючи позивачці суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, Одеський окружний адміністративний суд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Апелянт звертає увагу, що положення статті 7 Закону № 1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають виконанню.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 10.12.2001 року № 1205/2001 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Фрунзівського районного суду Одеської області строком на п`ять років.

Постановою Верхової Ради України від 22.05.2008 року № 301-VI відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 128 Конституції України, ч. 3 ст. 62 Закону України "Про судоустрій України", ст. 15 Закону України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" ОСОБА_1 обрана на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду 89-ос від 27.06.2008 року ОСОБА_1 зарахована до штату Одеського окружного адміністративного суду на посаду судді з окладом згідно штатного розпису.

За період з 01.08.2023 року по 31.10.2023 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та допомога на оздоровлення обчислені виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи такі дії Одеського окружного адміністративного суду протиправними, позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що Одеський окружний адміністративний суд, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.08.2023 до 31.10.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, підлягають задоволенню.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

На переконання суду апеляційної інстанції, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України «Про прожитковий мінімум» є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для наступних основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років: працездатних осіб (2684,00 грн.), осіб, які втратили працездатність.

Водночас, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено також розміри прожиткового мінімуму для: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.

Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Колегія суддів наголошує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі - суб`єкти владних повноважень повинні керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.

При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік, як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

- ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, неможливо розглядати положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Отже, до спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Законів України «Про державний бюджет України» вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач помилково посилається на незмінюваність посадових окладів суддів протягом 2023 року.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до положень ч.3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) є неправомірною, а відповідні положення Закону України «Про Державний бюджет України» не підлягають застосуванню.

Суд апеляційної інстанції вважає, що стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні не відповідає Конституції України.

Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

При цьому, з огляду на те, що постановою Пленуму Верховного Суду від 24 листопада 2023 року відмовлено у зверненні до Конституційного Суду з поданням щодо застосування до розрахунку суддівської винагороди спеціального розміру прожиткового мінімуму, апеляційний суд не вбачає підстав звертатись до Верховного Суду з аналогічним питанням в порядку ч.4 ст. 7 КАС України.

Водночас, варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року (справа № 380/25627/21) та інших, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 серпня 2023 року до 31 жовтня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102 грн є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, оскільки в апеляційній скарзі оскаржується рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 19.08.2021 № 00204550706, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: І.О. Турецька

Суддя: В.О. Скрипченко