Постанова

від 07.01.2025 по справі 400/1338/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1338/24

Головуючий І інстанції: Ярощук В.Г.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юженергобуд» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 05.04.2024р.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Юженергобуд» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28.12.2021р. ПрАТ «Юженергобуд» звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.01.2024р. №129814290902 про застосування до нього штрафу у сумі 1000000 грн та №129914290902 - про застосування штрафу у сумі 1020 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені відповідачем за результатом фактичної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, за період з 01.01.2023р. по 28.12.2023р. Встановлені в акті перевірки порушення, на підставі яких було складено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, обумовлені тим, що посадові особи відповідача під час проведення фактичної перевірки начебто встановили факт поставки ПрАТ «Юженергобуд», який не має зареєстрованого акцизного складу, пального іншим підприємствам.

Однак, на думку позивача, такі висновки ГУ ДПС у Миколаївській області не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки посадовими особами податкового органу направлення на перевірку та копію наказу на її проведення посадовим особам позивача пред`явлено не було (що свідчить про те, що зазначену в акті фактичну перевірку взагалі не було проведено), фактичну перевірку посадовими особами відповідача розпочато не було, а тому відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за ненадання первинних документів, та, по-третє, пальне використовувалося безпосередньо для своїх господарських потреб (заправки машини, механізмів), а не реалізації, як помилково визначило ГУ ДПС у Миколаївській області.

Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні позову ПрАТ «Юженергобуд» - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, ПрАТ «Юженергобуд» 17.04.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, у зв`язку з чим просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.04.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

15.05.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

27.05.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ПрАТ «Юженергобуд» зареєстровано як юридична особа з 31.08.1993р. та з дати його реєстрації перебуває на податковому обліку. Видами економічної діяльності позивача за кодами КВЕД є: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний); 23.61 виготовлення виробів з бетону для будівництва; 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 58.13 видання газет.

На підставі направлень на перевірку від 19.12.2023р. №2207/14-29-09-02-06 та №2208/14-29-09-02-06, виданих відповідачем, державними інспекторами ГУ ДПС у Миколаївській області, згідно з п.80.2 ст.80, з урахуванням вимог п.69.2, 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, на підставі наказу від 04.12.22023р. №1300-П, проведено фактичну перевірку позивача.

Об`єктом фактичної перевірки, місцем перевірки (тобто місцем здійснення діяльності з виробництва, зберігання, торгівлі пальним або знаходження платника податків) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, пального за період з 01.01.2023р. по 28.12.2023р., контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, був об`єкт за адресою: вул. Промзона, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область.

19.12.2023р. вищезазначені посадові особи контролюючого органу склали:

- акт відмови від підписання направлень на перевірку №1180/14-29-09-02-08/04630809, за яким посадові особи ПрАТ «Юженергобуд» після ознайомлення з вказаними направленнями на перевірку від 19.12.2023р. № 2207/14-29-09-02-06 та №2208/14-29-09-02-06 відмовились від їх підписання;

- акт відмови від отримання запиту про надання документів №1181/14-29-09-02-08/04630809, згідно з яким, 19.02.2023р. ними було повідомлено посадових осіб позивача про початок фактичної перевірки за адресою: вул. Промзона, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, а також з метою необхідності всебічного дослідження питань пов`язаних з проведенням перевірки складено даний запит від 19.12.2023р., який посадові особи позивача відмовились отримувати.

Копію запиту про надання документів від 19.12.2023р. ГУ ДПС у Миколаївській області було надіслано через установи поштового зв`язку, який було отримано - 21.12.2023р. і 26.12.2023р., що підтверджується відстеженням відправлення ТОВ «Нова Пошта» (за трек-номером №59001073890042) та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» (за трек-номером №0600071126541).

У зв`язку з ненаданням ПрАТ «Юженергобуд» станом на 16:30 год. 25.12.2023р. та станом на 16:30 год. 28.12.2023р. жодного документа, що належать або були пов`язані з предметом фактичної перевірки з питань дотримання законодавства в частині виробництва, обліку, обігу, зберігання та транспортування підакцизних товарів за період з 01.01.2023р. по момент закінчення цієї перевірки, відповідачем складено акти ненадання платником податків під час проведення фактичної перевірки пояснень, довідок, інформації, документів, необхідних для її здійснення відповідно від 25.12.2023р. №1195/14-29-09-02-08/04630809 та від 28.12.2023р. №1213/14-29-09-02-08/04630809.

В період з 19.12.2023р. по 28.12.2023р. ГУ ДПС у Миколаївській області проведено фактичну перевірку ПрАТ «Юженергобуд», за результатами якої складено акт від 29.12.2023р. №13248/14-29-09-02-07/04630809 і встановлено наступні порушення:

- пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України: не реєстрацію в системі електронного адміністрування реалізації пального, спирту етилового акцизного складу, розташованого за адресою: вул. Промзона, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область;

- п.85.2 ст.85 ПК України: ненадання контролюючому органу жодного документа на запит про надання документів від 19.12.2023р.

29.12.2023р. відповідач склав акт, що засвідчує факт неявки для ознайомлення та підписання акта (довідки) фактичної перевірки №1222/14-29-09-02-08/04630809, відповідно до якого посадові особи (та / або законні / уповноважені представники) позивача не з`явились 29.12.2023р. для ознайомлення та підписання акта фактичної перевірки.

Акт перевірки від 29.12.2023р. був отриманий позивачем - 08.01.2024р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» (за трек-номером №0600074033870).

Заперечень до акта перевірки від 29.12.2023р. позивач контролюючому органу не надав.

26.01.2024р., на підставі акта перевірки від 29.12.2023р., ГУ ДПС у Миколаївській області було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №129814290902 (форма «ПС»), згідно з яким застосовано до позивача адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 1000000 грн.;

- №129914290902 (форма «ПС») згідно з яким застосовано до позивача адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 1020 грн.

Не погоджуючись із проведеною фактичною перевіркою, а також правомірністю винесення на її підставі податкових повідомлень-рішень, ПрАТ «Юженергобуд» звернулося із даним позовом до суду.

Вирішуючи дану справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив із того, що спірні податкові повідомлення-рішення є повністю обґрунтованими, законними та такими, що не підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, обов`язки та повноваження посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (окрім Національного банку України), у тому числі і після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Статтею 61 ПК України закріплено порядок податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення, за п.61.2 якої, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у ст.41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.62.1 ст.62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок і звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, що встановлений законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій і опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до ст.39 цього Кодексу.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).

У свою чергу, за змістом пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок та підстави проведення фактичних перевірок встановлений ст.80 ПК України.

Як передбачено п.80.1 ст.80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або ж уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

За правилами п.85.8 ст.85 ПК України, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки.

Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або ж його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Положеннями пп.20.1.6 та 20.1.7 п.21.1 ст.21 ПК України визначено, що контролюючі органи, які передбачені у пп.41.1.1 п.41.1 ст.41 цього ж Кодексу, мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану із обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, а також отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді.

Аналізуючи викладені вище правові норми в їх системному зв`язку, колегія суддів наголошує, що податковим законодавством чітко визначено порядок та підстави для призначення відповідних перевірок платників податків, процедуру їх проведення, зібрання та дослідження контролюючим органом необхідних даних та оформлення результатів перевірки.

Як уже встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, у відповідності до спірних податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки ГУ ДПС у Миколаївській області, викладені в акті податкової перевірки від 29.12.2023р. №13248/14-29-09-02-07/04630809 та які були зроблені у зв`язку із відсутністю документів стосовно (обліку) залишків, отримання (придбання), обігу та цільового використання ПрАТ «Юженергобуд» пального.

Враховуючи факт отримання позивачем на територію, розташовану за адресою: вул. Промзона, м.Южноукраїнськ, у 2023р. (період з 01.01.2023р. по 28.12.2023р.) пального в обсягах, що перевищують 1000 куб.м (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місці роздрібної торгівлі пальник, на які отримано відповідні ліцензії), в акті перевірки перевіряючими чітко і поетапно зафіксовано обставини, які свідчать про порушення пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України (не реєстрацію в системі електронного адміністрування реалізації пального, спирту етилового акцизного складу, розташованого за вказаною адресою), і зафіксовані підстави, на яких ґрунтується такий висновок.

Позиція ж апелянта, фактично, ґрунтується на тому, що місце здійснення ним господарської діяльності жодний представник ГУ ДПС у Миколаївській області 19.12.2023р. не відвідував. Сам по собі «фактичний» характер перевірки, на переконання ПрАТ «Юженергобуд», свідчить про те, що така перевірка проводиться шляхом направлення перевіряючих на місце фактичного провадження ним господарської діяльності та розташування його господарських об`єктів. У той же час, по суті виявлених порушень, позивач наголошує, що він не реалізує пальне, а використовує його виключно для своїх господарських потреб (заправки машин, механізмів).

Однак, у цьому контексті, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що ні у позовній заяві, ні, у даному випадку, в апеляційній скарзі, позивач не повідомив суд про те, чому він не скористався встановленим п.86.7 ст.86 ПК України правом на подання заперечень до акта перевірки від 29.12.2023р., беззаперечно отриманих ним 08.01.2024р., протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цього акта, зокрема, та не виключно, не зазначивши в таких запереченнях свої твердження про невідвідування посадовими особами його місця діяльності 19.12.2023р.

Більше того, жодних доказів, які б підтверджували зазначені факти позивач також не надав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами даної справи чітко підтверджується факт відмови посадовими (службовими) особами позивача (його представникам або ж особам, які фактично проводять розрахункові операції) від підписання 19.12.2023р. направлень на перевірку від 19.12.2023р. №2207/14-29-09-02-06, №2208/14-29-09-02-06, які були їм пред`явлені посадовими особами ГУ ДПС у Миколаївській області.

Також, слід зазначити, згідно зі ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або ж відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими та електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або ж мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому, обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого положеннями ст.2 та ч.4 ст.9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, даний принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції, колегія суддів встановила, що у ньому містяться належні мотиви для відмови у визнанні протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2024р. №129814290902 та №129914290902 зі спростуванням доводів ПрАТ «Юженергобуд».

Зокрема, суд першої інстанції цілком вірно звернув увагу на те, що платники податків, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України, зобов`язані для цілей оподаткування вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/чи податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як визначено п.44.5 ст.44 ПК України, у разі втрати, пошкодження чи дострокового знищення документів, зазначених в п.п.44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз.2 п.44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абз.2 і 4 п.44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (п.44.6 ст.44 ПК України).

Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки закріплено у ст.85 ПК України.

Пунктами 85.2, 85.4, 85.6 і 85.7 означеної статті визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або ж пов`язані із предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, а також порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отримання копій документів оформляється описом.

Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи і надавати їх при перевірці. Ненадання таких документів нормами п.44.6 ст.44 ПК України прирівнюється до їх відсутності.

Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

У свою чергу, в акті перевірки від 29.12.2023р. зафіксовано, що посадовими особами ГУ ДПС у Миколаївській області, які проводили перевірку, підготовлено запит від 19.12.2023р. про надання документів, пов`язаних з предметом перевірки. Втім, посадові особи позивача від отримання запиту відмовились, про що було складено акт відмови від отримання запиту про надання документів від 19.12.2023р. №1180/14-29-09-02-08/04630809.

Також, копії запиту були надіслані позивачу засобами поштового зв`язку. Разом із тим, станом на 28.12.2023р. позивач аналогічно не надав документів, пов`язаних з предметом перевірки, про що було складено відповідні акти.

Згідно з відстеженням відправлення ТОВ «Нова пошта» №59001073890042 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» №0600071126541, позивач отримав поштові відправлення відповідно 21.12.2023р. і 26.12.2023р.

Водночас, у заявах по суті справи позивач жодним чином не заперечував обставину отримання ним згаданої поштової кореспонденції від відповідача. Однак, у такому випадку, слід зазначити про те, що даних і будь-яких доказів подання податковому органу запитуваних документів до прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ним до суду подано не було.

Вказане, на переконання судової колегії, підтверджує факт ненадання ПрАТ «Юженергобуд» контролюючому органу запитуваних документів, що свідчить про порушення ним п.85.2 ст.85 ПК України.

Доповнюючи вищезазначені висновки, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого п.85.2 ст.85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абз.2 п.44.7 ст.44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами п.44.6 ст.44 ПК України (постанова Верховного Суду від 08.09.2019р. у справі №802/1069/13-а).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення податкової перевірки та до прийняття ГУ ДПС у Миколаївській області спірних рішень за результатами такої перевірки, позивачем (без суттєвих затримок та необґрунтованих зволікань) вчинялись будь-які дії стосовно надання до контролюючого органу копії первинних документів, які не були враховані під час проведення цієї перевірки.

Будь-яких пояснень з цього приводу ПрАТ «Юженергобуд» не було надано і в суді апеляційної інстанції.

У світлі доводів сторін та встановлених вище обставин, колегія суддів наголошує на тому, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених у ст.44 цього ж Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (окрім документів, отриманих із Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі - 1020 грн. (п.121.1 ст.121 ПК України).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №804/708/16, ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій є самостійним порушенням, не пов`язаним з наявністю фактів (обставин) незабезпечення зберігання документів.

При цьому, у постанові від 08.11.2021р. у справі № 640/21601/19 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого, в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку із надання контролюючим органам оригіналів або ж копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. У той же час, у разі відсутності підстав для висновку щодо створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, серед іншого, через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого п.121.1 ст.121 ПК України.

Не підпадає під таку кваліфікацію поведінка платника податків і у разі, якщо під час перевірки ним надані усі наявні у нього документи, але вони визнані контролюючим органом такими, що не в повній мірі підтверджують правильність податкового обліку. В такому випадку, контролюючий орган має підстави для констатації помилок у податковому обліку із встановленням відповідного складу податкового порушення та застосуванням відповідних наслідків у вигляді визначення грошових зобов`язань за наявності для цього підстав. Таким чином, з`ясуванню під час перевірки правомірності застосування штрафних санкцій на підставі п.121.1 ст.121 ПК України підлягає саме те, чи дійсно позивач вживав усі залежні від нього заходи для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, чи ухилявся від її проведення, а також перевірити та оцінити поведінку контролюючого органу (чи надав він реальну можливість платникові податків надати усі документи, чи у повній мірі забезпечив право на участь в її проведенні).

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 10.06.2019р. у справі №804/5840/16.

Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено та підтверджено факт не надання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку, що за п.44.6 ст.44 ПК України прирівнюється до їх відсутності, то є правомірним застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 1020 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26.01.2024р. №129914290902.

Як наслідок, позовні вимоги в цій частині дійсно є такими, що не підлягають задоволенню.

У той же час, відповідаючи на інші доводи автора апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що у відповідності до абз.6 пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України, платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати: а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі; б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Згідно з пп.14.1.141-1 п.14.1 ст.14 ПК України, пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у пп.215.3.4 п.215.3 ст.215 цього Кодексу.

Реалізація пального для цілей розділу VI ПК України - це будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу / акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам (пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України).

У розумінні пп.14.1.224 п.14.1 ст.14 ПК України, розпорядником акцизного складу вважається суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або ж суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Згідно з пп.14.1.6 п.14.1 цієї ж статті, акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, відповідно до пп.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України, приміщення або ж територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує - 200 куб.м, а суб`єкт господарювання (окрім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або ж користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують - 1000 куб.м (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.

Таким чином, пп.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України містить чіткі критерії, що стосуються окремо характеристики приміщення чи території, на якій розташовано ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального, а також самого суб`єкта господарювання в частині обсягів отриманого пального за календарний рік та мети використання такого пального.

А тому, при визначенні приміщення або території акцизним складом, необхідно враховувати, зокрема, загальну місткість розташованих у певному приміщенні або на певній території ємностей, які використовуються для навантаження-розвантаження і зберігання пального, та обсяг пального отриманого суб`єктом господарювання протягом календарного року.

Також, в цьому пункті є зауваження, що критерій, визначений у згаданому пп.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.

Аналізуючи норми пп.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України суд 1-ї інстанції цілком правильно виснував, що обсяг отриманого суб`єктом господарювання протягом календарного року пального визначається сумарно по всіх приміщеннях та/або територіях, на яких розміщені ємності для навантаження-розвантаження та зберігання пального. Відповідно, якщо загальний обсяг отримання пального протягом календарного року перевищить 1000 куб.м, то такий суб`єкт господарювання повинен буде зареєструвати акцизні склади на всіх своїх територіях, де розміщується пальне.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 11.10.2023р. у справі №420/4383/23 та від 12.03.2024р. у справі №160/8390/22.

Зважаючи на фактичні обставини даної справи, слід звернути увагу на те, що позивач отримав ліцензію на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 20.03.2020р. № 14090414202000760, термін дії з 20.03.2020р. по 20.03.2025р., в якій було зазначено адресу місця зберігання пального: вул. Промзона, м.Южноукраїнськ, загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального 105000 л (105 куб.м).

У спірному ж акті перевірки від 29.12.2023р. зафіксовано, і позивачем не заперечується, що у період з 01.01.2023р. по 28.12.2023р. іншими суб`єктами господарювання (постачальниками) було здійснено реалізацію (відпуск) пального з акцизних складів пересувних до місця зберігання пального позивача у загальній кількості 2530,7 куб.м (при приведеній температурі 150С), або 2075731,70 кг бензинів та важких дистилятів (газойлів).

Отже, позивач у 2023р. був розпорядником акцизного складу, оскільки мав територію з ємністю для зберігання пального та протягом календарного року отримав (придбав) пальне в обсягах, що значно перевищують 1000 куб.м, а саме: не менше 2530,7 куб.м за 2023р., проте, безпідставно не провів реєстрацію акцизного складу в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, чим порушив вимоги абз.6 пп.230.1.2 п.230.1 ст. 230 ПК України.

Водночас, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції критично оцінює доводи позивача, що він не є розпорядником акцизного складу, бо зберігає паливо безпосередньо в паливних баках транспортних засобах або обладнанні чи пристрої, і визнає їх такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів, на підставі яких можна встановити такі твердження позивача, зокрема, та невиключно, договорів та первинних документів на постачання пального, товарно-транспортних накладних, актів приймання пального, видаткових накладних, подорожніх листів, інших документів первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких здійснювалося оприбуткування та списання палива, оборотно-сальдових відомостей та інших документів, які б могли підтвердити факт реального надходження палива безпосередньо напряму у паливні баки транспортних засобів позивача.

Відповідно, встановлені судом обставини свідчать про правомірність прийнятого ГУ ДПС у Миколаївській області податкового повідомлення-рішення від 26.01.2024р. за №129814290902 та, як наслідок, відсутність жодних підстав для його скасування.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного питання правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Вказані вище висновки суду в цій частині є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього..

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені апелянтом аргументи, адже судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юженергобуд» - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 07.01.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко