Рішення

від 08.01.2025 по справі 352/2283/24

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/2283/24

Провадження № 2/352/97/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Устінського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

1.Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та третьої особи.

Позивач в серпні 2024 року звернулася до суду з позовом до Загвіздянської сільської ради в якій просила суд:

-визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Загвіздянської сільської ради 37 сесії восьмого демократичного скликання від 27.06.2024 № 980 про не погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , у зв`язку з конфліктом між ними.

-зобов`язати Загвіздянську сільську раду на черговій сесії ухвалити рішення про погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжними землекористувачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є власницею житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину від 21 листопада 2007 року. У зв`язку з необхідністю встановити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), позивачка звернулась до ДП «Івано-Франківський інститут землеустрою» з метою виготовлення технічної документації. У процесі погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, її сусідка ОСОБА_4 відмовилась від підписання акта погодження меж земельної ділянки через неприязні стосунки. В подальшому рішенням Загвіздянської сільської ради від 27.06.2024 № 980 вирішено не погоджувати межу приватизованої земельної ділянки позивачці з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , у зв`язку з конфліктом між ними. Таке рішення відповідача ОСОБА_4 вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

16 вересня 2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що дійсно 27.05.2024 до Зазгвіздянської сільської ради надійшло три заяви в яких містились прохання погодити межу земельної ділянки: 1) від позивачки ОСОБА_1 , яка просила погодити межу земельної ділянки площею 0,10 га з усіма суміжними землекористувачами: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ; 2) від ОСОБА_7 , яка просила погодити межу земельної ділянки 0,0144 га з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 ; 3) від ОСОБА_7 , яка просила погодити межу земельної ділянки 0,0269 га з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, 26.06.2024р. комісією з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи Загвіздянської сільської ради було здійснено виїзд на місце. Проте, на місці позивачка ОСОБА_1 не дала змоги комісії працювати, адже постійно та безпідставно висловлювала своє незадоволення всім. Зважаючи на те, що мала місце надзвичайно конфліктна ситуація між сусідами, комісією складено відповідні акти, якими вирішено не погоджувати межі обидвом заявникам та рекомендовано дане питання вирішувати з дотриманням правил добросусідства або в судовому порядку. Рішеннями Загвіздянської сільської ради від 27.06.2024р. №979, №980 та №981 затверджено відповідні акти комісії. Окремо, представник відповідача звертає увагу, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) позивачем ОСОБА_1 на затвердження сільської ради не подавалась. Отже, на думку представника відповідача позов не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, адже не приведе до оформлення за позивачкою земельної ділянки (а.с. 37-54).

03 жовтня 2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він наголошував, з посиланням на практику ВС, що непогодження меж земельної ділянки із суміжним користувачем не може бути підставою для відмови у затвердженні технічної документації (а.с. 55-56).

Третя особа ОСОБА_4 02 грудня 2024 року надала суду письмові пояснення в яких просила відмовити в задоволенні позову. Вказала, що за її замовленням була розроблена технічна документація на належну їй земельну ділянку з дотримання норм земельного законодавства (а.с. 93-101).

2.Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 30 серпня 2024 року суд залишив позов без руху для усунення недоліків.

Ухвалою від 03 вересня 2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою від 24 жовтня 2024 року суд залучив до участі у справі третю особу та відклав підготовче засідання.

Ухвалою від 21 листопада 2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Представник позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засідання просили задовольнити позовні вимоги на підставах, викладених у позові.

Представник відповідача Устінський А.В. в судовому засідання просив відмовити в задоволенні позову через його необґрунтованість.

Третя особа ОСОБА_4 та її представник Доронін А.П. в судове засідання не з`явилися, але від представника позивача надійшла заява про проведення судового розгляду без їх участі, просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

3.Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 є власницею житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що був нею успадкований після смерті ОСОБА_8 , згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 21 листопада 2007 року (а.с. 10-12).

В довідці виконавчого комітету Загвіздянської сільської ради від 20 травня 2024 року вказано, що згідно Погосподарської книги Загвіздянської сільської ради №18 від 1991-1995 року, за ОСОБА_8 числилась земельна ділянка площею 0,10 в с. Загвіздя (а.с. 13).

27 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Загвіздянської сільської ради із заявою, в якій просила земельну комісію погодити межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 із суміжними землекористувачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Актом комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи від 26.06.2024, було вирішено не погоджувати межу приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для обслуговування будівель та споруд в АДРЕСА_1 , з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 у зв`язку з конфліктом між ними. Рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вирішити конфлікт та погодити межі один одному, дотримуючись правил добросусідства, відповідно до ст. 103 ЗК України (а.с. 14).

Рішенням Загвіздянської сільської ради від 27.06.2024 № 980 був затверджений акт комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи від 26.06.2024. Вирішено не погоджувати межу приватизованої земельної ділянки позивачці з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , у зв`язку з конфліктом між ними (а.с. 15).

4.1. Релевантні норми права та висновки суду.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За приписами частин першої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 120 ЗК України врегульовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно права оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) відповідно до належної йому частки у праві власності на такий об`єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Згідно з частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

За змістом абзацу четвертого частини третьої статті 123 ЗК України у разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність та користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною дванадцятою цієї ж статті рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про землеустрій» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Згідно з положеннями статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Одним із видів документації із землеустрою є, зокрема технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 30 цього ж Закону передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) матеріали топографо-геодезичних робіт;

г) кадастровий план земельної ділянки;

ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

д) відомості про встановлені межові знаки.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначається Інструкцією № 376 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Розділом ІІ Інструкції № 376 визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт;

технічне завдання на встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (додаток 1);

копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі його наявності);

матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути;

у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).

Крім того, за приписами частини першої статті 91 ЗК України до обов`язків власників земельних ділянок, зокрема належать: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частинами третьою, п`ятою та шостою статті 106 ЗК України врегульовано, що власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

Відповідно до частини п`ятої статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником (у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що не перебуває у користуванні, або у разі встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, що перебуває у користуванні, - за договором з її власником) або землекористувачем (в інших випадках) і затверджується особою, яка набуває право суборенди, сервітуту; технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок затверджується власником (розпорядником) земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної власності - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

На підставі аналізу вищезазначених норм права, слід дійти висновку, що одним із видів технічної документації із землеустрою є проект землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, процес встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає такі етапи розробки, погодження та затвердження проекту землеустрою:

1) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою;

2) розробка проекту землеустрою;

3) погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами або землевласниками;

4) у разі необхідності погодження проекту землеустрою з органами у сфері управління земельними ресурсами та земельного кадастру;

5) затвердження проекту землеустрою на пленарному засіданні відповідної міської ради.

Як встановлено судом та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 27 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Загвіздянської сільської ради із заявою, в якій просила земельну комісію погодити межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 із суміжними землекориствачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Рішенням Загвіздянської сільської ради від 27.06.2024 № 980 був затверджений акт комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин, житлово-комунального господарства, комунальної власності та охорони природи від 26.06.2024. Вирішено не погоджувати межу приватизованої земельної ділянки позивачці з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , у зв`язку з конфліктом між ними.

Представник відповідача у відзиві зазначив, що погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами у процесі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не входить до повноважень сільської ради, оскільки законодавством не передбачені такі повноваження. Крім того, на думку представника відповідача, спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем ОСОБА_1 та суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , а тому мають вирішуватися у порядку цивільного судочинства саме між ними.

З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

З наведених вище норм права вбачається, що сільська, селищна, міська рада у сфері регулювання земельних правовідносин та організації землеустрою може виступати як власник земельної ділянки, який здійснює у встановленому порядку розпорядження землями комунальної власності, у тому числі погоджує межі земельної ділянки суміжним землевласникам або землекористувачам шляхом підписання відповідного акта погодження. З іншої сторони, відповідний орган місцевого самоврядування - міська рада та її виконавчі органи у сфері землеустрою реалізують й публічно-управлінські повноваження, зокрема шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, надання погодження цього проекту та його затвердження.

Суд у цій справі враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 20 березня 2019 року справі № 350/67/15-ц, відповідно до якого стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що його права порушено. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

В цій справі позивачем ОСОБА_1 заявлені такі позовні вимоги: визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Загвіздянської сільської ради 37 сесії восьмого демократичного скликання від 27.06.2024 № 980 про не погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем ОСОБА_4 , у зв`язку з конфліктом між ними; зобов`язати Загвіздянську сільську раду на черговій сесії ухвалити рішення про погодження меж приватизованої земельної ділянки ОСОБА_1 , площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 з суміжними землекористувачами

Разом з тим, як вбачається зі змісту спірних правовідносин між Загвіздянською сільською радою та позивачем ОСОБА_1 відсутній спір щодо визначення меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте спір стосується неможливості подальшого узгодження та затвердження проекту землеустрою щодо розподілу території з метою визначення меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку позивача внаслідок відмови суміжного землекористувач ОСОБА_4 погоджувати межі земельної ділянки (підписувати акт погодження).

На цій підставі, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права на оформлення права власності на земельну ділянку, що перейшло до неї у зв`язку із набуттям права власності на домоволодіння, оскільки обраний спосіб не передбачений положеннями законодавства та, відповідно, не призведе до ефективного поновлення порушеного права. У спірних правовідносинах Загвіздянська сільська рада не є суміжним землекористувачем, а тому не уповноважена погоджувати межі земельної ділянки.

Отже, належним способом захисту своїх прав, у вказаній ситуацію, могло бути оскарження рішення органу місцевого самоврядування у випадку відмови в затвердженні технічної документації через непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

За приписами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою та третьою статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

Згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна, серед іншого, прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій, гарантує права людини і основоположні свободи, а також зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

Зокрема, Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Таке право також закріплене у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а саме - у статті 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правовий висновок щодо ефективного способу захисту прав у земельних спорах викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 31 січня 2019 року у справі № 826/14200/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 802/721/18-а, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19, від 18 травня 2022 року у справі № 640/7663/21.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18 сформулював правовий висновок, відповідно до якого з огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені процесуальним законом вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, може бути такий спосіб захисту порушених прав, як звернення до суду з позовом до суміжних землекористувачів про визначення (погодження) меж земельної ділянки, зокрема у порядку цивільного судочинства (за умови наявності спору щодо меж земельної ділянки) або з позовом до Загвіздянської сільської ради про затвердження проекту землеустрою (за умови, якщо відмова від підписання акта погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами є наслідком неприязних стосунків, які не мають правового значення, а не наявність спору щодо визначення меж земельної ділянки).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого, зокрема у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/8322/19, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.

На цій підставі суд доходить висновку, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки Загвіздянська сільська рада не уповноважена, за встановлених обставин, погоджувати межі земельної ділянки, оскільки остання не є суміжним землекористувачем. Це є підставою для відмови у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 5, 80, 81, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Загвіздянської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Загвіздянська сільська рада, код ЄРДПОУ 04356219, місцезнаходження: вул. Липова осада, 22, с. Загвіздя, вул. Липова, 22.

Третя особа: ОСОБА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення - 09 січня 2025 року

Суддя Максим ОЛІЙНИК