Постанова

від 19.12.2024 по справі 302/448/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/448/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 грудня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року у складі судді Сидоренка Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської дитячої музичної школи, Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про стягнення сум, належних працівнику при звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Міжгірської дитячої музичної школи, Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про стягнення сум, належних працівнику при звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач з 04 квітня 2022 року працював у Міжгірській дитячій музичній школі на посаді викладача народних інструментів, на умовах постійного трудового договору, з оплатою праці згідно штатного розпису та тарифікації, відповідно до наказу № 25-к від 04 квітня 2022 року про переведення його на цю посаду.

01 грудня 2022 року директором Міжгірської дитячої музичної школи видано наказ №73-к, яким звільнено позивача з посади викладача народних інструментів Міжгірської дитячої музичної школи, з 01.12.2022, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Цей наказ про звільнення ним оскаржено у судовому порядку.

Зазначав, що нарахування та виплата заробітної плати працівникам Міжгірської дитячої музичної школи та інше фінансування цього навчального закладу здійснюється централізовано співвідповідачем - Відділом освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради. Разом з тим, вказував, що при проведенні розрахунку при звільненні співвідповідачем не було виплачено позивачу у повному обсязі всі належні до виплати суми. Зокрема, відповідачем не виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2022 рік у розмірі його посадового окладу.

За таких обставин, позивач просив:

1) стягнути з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради на користь позивача ОСОБА_1 допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі його посадового окладу, обрахованому у встановленому порядку;

2) стягнути з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 01.12.2022 по день постановлення судового рішення, але не більш як за шість місяців;

3) стягнути з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 6000 грн., понесених на правничу допомогу адвоката. Допустити негайне виконання рішення в межах платежів за один місяць.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що оскільки при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку, відтак у такому разі матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується. Вказує, що судом першої інстанції помилково не було враховано те, що позивачу при звільненні було виплачено не компенсацію за невикористану відпустку повної тривалості, а компенсацію за частину невикористаної відпустки (32 календарні дні). Звертає увагу, що повна щорічна відпустка позивача, як педагогічного працівника складає 56 календарних днів. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно положень ч.1 ст.12 Закону України «Про відпустки», позивач, перебуваючи у безперервній частині щорічної відпустки тривалістю 24 дні, мав право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення повністю при наданні цієї відпустки, при цьому, таке право зберігається за останнім при проведенні розрахунку при його звільненні у разі її невиплати. Звертає увагу, що Лист Міністерства освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України від 11 червня 2001 року №1/9-223, №02-8/267 не зареєстрований у Міністерстві юстиції, а відтак не має юридичної сили законного чи підзаконного нормативного акту. Крім цього, такий Лист містить роз`яснення, які не передбачені та не встановлені нормативними актами.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представником ОСОБА_1 - адвокатом Кривкою Миколою Володимировичем подано заяву про розгляд справи без участі представника позивача. Судова колегія, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відхиляючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку, то у такому разі матеріальна допомога на оздоровлення не виплачується, а відтак, позов не підлягає задоволенню.

Однак з даним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується оскільки такий не відповідає вимогам норм матеріального права.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював у Міжгірській дитячій музичній школі з 04 квітня 2022 року на посаді викладача народних інструментів даного закладу, за переведенням з посади заступника директора з навчальної роботи Міжгірської дитячої музичної школи, про що свідчить копія наказу про його переведення на вказану посаду за №25-к від 04.04.2022 (а.с.7).

Наказом Міжгірської дитячої музичної школи від 11.04.2022 за № 6 надано ОСОБА_1 , викладачу, щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарні дні, з 11 квітня 2022 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 11.04.2022 (а.с.36,62).

Наказом Міжгірської дитячої музичної школи за №73-к від 01.12.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади викладача народних інструментів Міжгірської дитячої музичної школи з 01.12.2022 року, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Зобов`язано бухгалтерію відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконкому Міжгірської селищної ради здійснити повний розрахунок відповідно до чинного законодавства: виплатити компенсацію за 32 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (а.с.11).

Даний наказ про звільнення від 01.12.2022 за № 73-к оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку.

Так, рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Міжгірської дитячої музичної школи, Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міжгірської дитячої музичної школи №73-к від 01.12.2022 «Про звільнення ОСОБА_2 » за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників». Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді викладача народних інструментів Міжгірської дитячої музичної школи, з 02 грудня 2022 року. Стягнуто з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2022 року по 29 грудня 2023 року включно, в сумі - 245 915 (двісті сорок п`ять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 60 копійок, з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Вирішено питання про судові витрати.

Згідно довідки відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 11 травня 2023 року за №01-15/306 середньомісячний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці 2022 року становить 8256,08 грн. Заробітна плата ОСОБА_1 на даній посаді за останні два місяці становить: травень - 11181,86 грн., червень - 5330,16 грн. (а.с.57).

При зверненні до суду із позовом ОСОБА_1 зокрема покликався на те, що при проведенні розрахунку при звільненні співвідповідачем йому було не у повному обсязі виплачено усі належні до виплати суми, а саме, допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2022 рік у розмірі його посадового окладу, у зв`язку з чим має місце здійснення неповного розрахунку при звільненні.

Відповідно до загальних положень абзацу сьомого частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року за №2145-VIII, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Згідно частини першої, шостої статті 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року за №504/96-ВР, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в абзацах першому, другому і шостому частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX, у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану. За рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати.

У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Водночас, відповідно до приписів частини першої статті 61 Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року за № 2145-VIII, оплата праці педагогічних і науково-педагогічних працівників здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів, коштів засновників, власних надходжень закладів освіти, грантів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Дія Закону України «Про освіту» поширюється на всі види навчальних закладів, а стаття 57 даного Закону не робить виключень щодо гарантій педагогічним працівникам в залежності від формування фонду, з якого їм проводиться оплата праці.

Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним працівникам і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року №78, яким запроваджено з 01 січня 2001 року виплату на оздоровлення педагогічним та науково-педагогічним працівникам.

Втім, постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» від 31 січня 2001 року за № 78, запроваджено починаючи з 1 січня 2001 р. передбачену абзацами восьмим і десятим частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» (1060-12) виплату педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, пункт 1.

Установити, що у 2001 році: виплата допомоги на оздоровлення педагогічним та науково-педагогічним працівникам провадиться в розмірі 40 відсотків місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки, абзац третій пункту 4 (Дію даного абзацу продовжено до 1 вересня 2002 року згідно з Постановою КМ №1222 (1222-2002-п) від 19.08.2002).

Тобто, даною постановою Кабінету Міністрів України реалізовано виплату педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки починаючи з 1 січня 2001 року передбачену абзацом восьмим частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», незалежно від наявності фінансування.

Згідно роз`яснень, викладених у Листах Міністерства освіти і науки України від 11 червня 2001 року за №1/9-223 та №02-8/267 «Про виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки», відповідно до пункту 4 зазначеної вище постанови допомога на оздоровлення при наданні у 2001 році щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі 40 відсотків їх місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам тільки за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. Оскільки допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам відповідно до статті 57 Закону України «Про освіту» гарантовано державою, надання працівником заяви на її виплату не обов`язкове.

Таким чином, з аналізу наведеного вище Листа, який за своєю суттю лише деталізує норму ст. 57 Закону України «Про освіту», передбачено не право, а обов`язок навчального закладу щодо виплат допомоги на оздоровлення, гарантованих державою.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини четвертої статті 4 ЦК України, актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Відповідно до аналізу зазначених норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зауважує, що положення дії абзацу третього пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року за № 78 не продовжено з 01.09.2002, а тому таке у подальшому не може застосовуватись стосовно виплати допомоги на оздоровлення педагогічним та науково-педагогічним працівникам в розмірі 40 відсотків місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки, тобто є не чинним на час вчинення дій щодо звільнення ОСОБА_1 та не здійснення у зв`язку із цим повної виплати працівнику належних йому сум від установи.

Як вище вже було зазначено, матеріальна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі не більше одного посадового окладу раз на рік у разі оформлення основної щорічної відпустки (абз. 7 ч.1 ст. 57 Закону України «Про освіту»). Виходячи з цього, колегія суддів вважає, що коли працівник оформляє лише частину щорічної відпустки, матеріальна допомога на оздоровлення надається один раз до будь-якої частини відпустки на розсуд працівника і виплачується повністю, за умови, що при цьому безперервна частина відпустки не може тривати менше 14 днів як це визначено в частині першій статті 12 ЗУ «Про відпустки».

Позаяк ОСОБА_1 мав право на відпустку тривалістю 56 днів, з яких йому було надано відпустку тривалістю тільки 24 дні, відтак останній мав право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні цієї частини відпустки не дивлячись на те, що за решту відпустки тривалістю 32 дні йому було сплачено компенсацію.

За цих обставин, висновок суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 була при звільненні сплачена компенсація за невикористану частину щорічної відпустки, то за цієї обставини виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не здійснюється, є помилковим.

Відтак, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню матеріальна допомога на оздоровлення, яка не була надана при наданні частини щорічної відпустки в розмірі одного посадового окладу, розмір якого згідно довідки відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 11 травня 2023 року за №01-15/306, враховуючи його заробітну плату за останні два місяці: травень - 11181,86 грн., червень - 5330,16 грн., становить суму 8256,01 грн. ((11181,86 грн. + 5330,16 грн.) : 2 = 8256,01 грн.).

Виходячи із загальних положень частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як передбачено статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, частина 1 цієї статті.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, частина 2 цієї статті.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що Міжгірська дитяча музична школа не здійснила під час звільнення ОСОБА_1 виплату належної йому суми матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні частини щорічної основної відпустки, відтак, дана обставина доводить, що між сторонами наявний спір з виплати роботодавцем належних звільненому працівникові сум.

Позаяк заявлений ОСОБА_1 спір щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні частини щорічної основної відпустки, вирішено апеляційним судом на його користь, то звідси наявні підстави для застосування наслідків частини другої статті 117 КЗпП України, а саме, установа повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Виходячи з даних положень, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради на користь ОСОБА_1 у зв`язку з відповідальністю за затримку розрахунку при звільненні суми 49536,06 (8256,01 грн. х 6 місяців) гривень, середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої майнової вимоги.

Зважаючи на встановлене, у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що право позивача у спірних правовідносинах є порушеним, а тому воно підлягає захисту.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

За подання позовної заяви стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 073,60 грн. в суді першої інстанції не сплачував, хоч повинен був такий сплатити.

При поданні апеляційної скарги на рішення, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1816,80 грн., позаяк вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку не являється складовою частиною заробітної плати та позивач не звільняється від сплати судового збору за такою вимогою.

Оскільки апеляційний суд задовольнив заявлені вимоги, відтак з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради на користь держави України слід стягнути суму 1 073,60 грн. судового збору за подання позову до суду першої інстанції та на користь ОСОБА_1 суму 1816,80 грн. за подання апеляційної скарги.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу.

Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ст.141 ЦПК України , інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 останній надав: Договір про надання правничої допомоги адвокатом від 01.03.2023, який підписаний сторонами; Додаток до Договору про надання правничої допомоги, яким здійснено попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які поніс і які очікує понести позивач у зв`язку з розглядом справи; квитанцію про оплату за договором про надання правничої допомоги адвокатом від 01.03.2023 р. на суму 6 000,00 грн. (а.с.16,18,19).

Колегія суддів вважає, що сума гонорару в суді апеляційної інстанції в розмірі 3500 грн. є співмірною із складністю справи та наданими адвокатом Кривкою Павлом Павловичем послугами, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому в цьому розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В іншій частині не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 141, 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 грудня 2023 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ: 44070606, юридична адреса: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 86, Хустський район, Закарпатська область на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 суму в розмірі 8 256,01 гривень допомоги на оздоровлення при наданні щомісячної відпустки та суму в розмірі 49 536,06 гривень середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку. Із наведених грошових сум підлягають стягненню обов`язкові податки, платежі та збори.

Стягнути з Відділу освіти, сім`ї, молоді, спорту та культури виконавчого комітету Міжгірської селищної ради, код ЄДРПОУ: 44070606, юридична адреса: 90000, смт. Міжгір`я, вул. Шевченка, 86, Хустський район, Закарпатська область на користь держави Україна судові витрати у розмірі 1073,60 грн. гривні судового збору за подання позову та на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 суму судові витрати у розмірі 1816,80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги та 3 500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 31 грудня 2024 року.

Головуючий :

Судді: