Постанова

від 08.10.2008 по справі 12/222

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 08 жовтня 2008 року           10:50           № 12/222

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

суддів –Келеберди В.І., Арсірія Р.О.,

при секретарях Рудик Т.О., Мельниковій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Державного казначейства України у Київській області про зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів про  зобов’язання вчинити певні дії.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав і, враховуючи змінені позовні вимоги, просив:

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати йому пенсію за 2007 рік з врахуванням основного розміру пенсії 1764 грн. 29 коп. згідно довідки Київського обласного військового комісаріату від 30.11.2006р №ФСЗ/1172, збільшення щомісячних пенсійних сум на 5% відповідно до ч.2 ст. 56  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат»з 01.01.2008 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області заборгованість по виплаті пенсій за 2007 р., з врахуванням основного розміру пенсії 1764 грн. 29 коп. згідно довідки Київського обласного військового комісаріату від 30.11.2006р №ФСЗ/1172, збільшення щомісячних пенсійних сум на 5% відповідно до ч.2 ст. 56  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплат»з 01.01.2008 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області грошову компенсацію за моральну шкоду у розмірі 9000 грн.

Представники відповідачів позов не визнали, посилаючись не те, що  відповідно до положень  Законів України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивач втратив право на виплату пенсії призначену йому в Україні після від’їзду за кордон на постійне місце проживання.

Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, а також оглянувши пенсійну справу №фк-61882/інв 45985 ОСОБА_1, встановив наступне.

Позивач був звільнений з військової служби наказом Головнокомандуючого об’єднаними Збройними Силами Співдружності Незалежних Держав (з особового складу) №021 від 14.04.1993 року згідно із пунктом «в»ст.59 (за скороченням) Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил, копія якого є в матеріалах справи.  

З 01.07.1993р. йому призначена пенсія на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», назва і положення якого змінювались.

З 01.09.2000 року позивач прийнятий на облік у Бонському відділенні Посольства України в Німеччині.

З 01.02.2001 року виплата пенсії ОСОБА_1 відповідачем-1 припинено, з посиланням на те, що він виїхав  за кордон на постійне місце проживання.

Судом встановлено, що невиплачена позивачу пенсія за 2001-2004 роки була стягнута на користь позивача на підставі судових рішень. Крім того, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2007 року №22-87а/07 Київський обласний військовий комісаріат зобов’язано нарахувати пенсію щомісячно за 2005 рік. А постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.02.2008 р. №12/223 зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за 2006 рік згідно із довідкою, виданою Київським обласним військовим комісаріатом від 30.11.2006 року.

Станом на час розгляду справи позивачу не нарахована та не виплачена пенсія за 2007 рік. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області обґрунтовує це тим, що позивач виїхав за кордон на постійне місце проживання. Така позиція викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.10.2007 року №2588/с-з

Відповідно до ч.2 ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В силу ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Стаття 1 Закону України «Про порядок внесення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України»від 13.09.2001 року також дає визначення поняття постійного місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Як було встановлено судом, позивач не отримав постійного місця проживання за кордоном, а перебуває лише на тимчасовому обліку в посольстві України в іншій країні.

Крім того, з пояснень позивача вбачається, що він обмежує своє проживання на території Німеччини та має намір повернутись на територію України, при настанні певних подій, а саме забезпечення його житлом в Україні.

При цьому судом встановлено, що позивач є громадянином України, перебуває у зносинах з державними та не державними інституціями України.

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 24 Основного Закону встановлює, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до  ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому, Конституцією України соціальне забезпечення громадян у старості не ставиться в залежність від проживання громадян.

В силу ч.1. ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому судом беруться до уваги рішення Вищого адміністративного суду від 17.01.2005 року, Апеляційного суду міста Києва від 23.12.2003 року, Шевченківського районного суду міста Києва від 31.03.2005 року, якими встановлено, що ОСОБА_1 виїхав за кордон не на постійне місце проживання та встановлено його право на  отримання пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».  

Таким чином, позивач виїхав за кордон не на постійне місце проживання. Тому посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відсутність  права позивача на пенсію судом не може братись до уваги. За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмова у виплаті належної позивачу пенсії є безпідставною.  

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, відмовляючи  ОСОБА_1 у виплаті пенсії ставить у нерівні умови громадян України, які проживають на її території та громадян України, які виїжджають за її межі не на постійне місце проживання, що є несправедливим.

Разом з тим, позивач просить нарахувати йому пенсію за 2007 рік  з врахуванням основного розміру пенсії 1764 грн. 29 коп. згідно довідки Київського обласного військового комісаріату від 30.11.2006 року ФСЗ/1172. Суд не може брати до уваги зазначену довідку, оскільки в ній  містяться відомості щодо розміру пенсій лише за 2005-2006 рік, а тому розмір пенсії позивача при її нарахуванні за 2007 рік може змінюватися.  

Крім того, позовна вимога щодо нарахування пенсії за 2007 рік з врахуванням 5% відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»також не підлягає  задоволенню, оскільки  зазначений Закон поширюється на осіб, які відносяться до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч.1 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 зазначеної статті Закону встановлює, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Витяг з протоколу №127 засідання комісій по вирішенню спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також евакуйованих із зони відчуження в 1986 році від 25.05.2006 року про віднесення ОСОБА_1 до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, не є посвідченням  передбаченим Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».      

Позивач не надав суду копію посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Законодавством закріплено загальне правило щодо призначення пенсії особам за їх вибором відповідно до норм обраного Закону. Зокрема ст.7 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за вказаним законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається пенсія за їх вибором.

Оскільки позивач просить зобов’язати головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати йому пенсію з 01.01.2007  виходячи із норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, (фактично поновити виплату раніше призначеної пенсії) її основний розмір можливо встановити  виключно за механізмом (у порядку), визначеному цим Законом.

Крім того, відповідно до ст.7 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Оскільки позивач просить нарахувати йому пенсію з 01.01.2007  виходячи із норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, фактично поновити виплату раніше призначеної пенсії її основний розмір можливо встановити в порядку визначеному цим Законом.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо збільшення розміру його пенсії на 5 % згідно із ч. 2 ст. 56 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є безпідставною, оскільки пенсія йому була призначена згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

 Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.  

Тому позовна вимога позивача щодо  врахування компенсації втрати частини доходу є безпідставною та необгрунтовною, оскільки пенсія позивачу за 2007 рік не нарахована.

Крім того позивачем не розрахована сума компенсації, яка, на думку позивача, підлягає до відшкодування.

Позивачем пред’явлено позов до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Державного казначейства України у Київській області. Однак згідно із чинним законодавством України з січня 2007 року нарахування та виплата даної категорії пенсій покладено на органи Пенсійного фонду України. Дана обставина при розгляді справи визнана сторонами і не оскаржувалась в суді.

Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Предметом позову у справі є законність рішення суб’єкта владних повноважень щодо нарахування та сплати пенсії позивачу за 2007 рік, а не розмір пенсії.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено право позивача на отримання пенсії за 2007 рік, однак протиправність відповідачів судом не вбачається.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимоги у частині стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки  згідно з п.п.1-3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Також судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 року №4.

Позивач в судовому засіданні не довів факт заподіяння моральної шкоди відповідачами.

Так, позивач не назвав суду чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Враховуючи викладене, позов визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області вчинити дії щодо  нарахування та виплатити ОСОБА_1 пенсію за 2007 рік.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області  перерахувати пенсію ОСОБА_1 за 2007 рік на його особистий пенсійний рахунок в Ощадбанку України.

В решті позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                       Ю.І. Цвіркун

Суддя:                                                                                                               В.І. Келеберда

Суддя:                                                                                                                  Р.О. Арсірій