Ухвала

від 09.01.2025 по справі 296/10786/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 січня 2025 року

м. Київ

справа № 296/10786/20

провадження № 61-119ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ»), в якому просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ», яка полягає

у наданні неналежної медичної допомоги щодо лікування та протезування його зубів;

- зобов`язати ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» провести належне лікування та протезування його зубів;

- стягнути з ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» у відшкодування моральної шкоди 220 000,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» відмовлено.

23 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року (надійшла до суду 03 січня 2025 року), у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

У постанові Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року зазначено, що дата виготовлення повного тексту постанови 04 листопада 2024 року, отже останній тридцятий день на касаційне оскарження припадає на 04 грудня

2024 року (середа).

Заявник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою 23 грудня 2024 року, тобто з порушенням строку подачі касаційної скарги.

У касаційній скарзі заявник вказав, що постанову Житомирського апеляційного суду отримано 29 листопада 2024 року, однак заявник не заявив обґрунтованого клопотання про поновлення строку подачі касаційної скарги та не надав доказів поважності пропуску строку подачі касаційної скарги.

Оскільки заявником не заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та не надано відповідних доказів, касаційну скаргу необхідно залишити без руху відповідно до вимог частини третьої статті 393 ЦПК України та надати особі строк для подання відповідного клопотання.

Також, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, у касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та цитує статтю 389 ЦПК України, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги

з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Також, у порушення вимог пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України

у касаційній скарзі відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника.

Крім того, у касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року.

Отже, заявнику необхідно повідомити суд, чи оскаржує він рішення суду першої інстанції, зважаючи на те, що оскаржуваною заявником постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. В. Коломієць