Ухвала

від 20.03.2025 по справі 296/10786/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 296/10786/20

провадження № 61-3348ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2023 року тапостанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ»), в якому просив суд:

- визнати незаконною бездіяльність ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ», яка полягає

у наданні неналежної медичної допомоги щодо лікування та протезування його зубів;

- зобов`язати ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» провести належне лікування та протезування його зубів;

- стягнути з ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» у відшкодування моральної шкоди 220 000,00 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДУ «ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ» відмовлено.

У березні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, зокрема на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без зазначення конкретних норм права, щодо яких відсутній правовий висновок, його обґрунтування, не свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Фактично доводи заявника зводяться до незгоди із позицією судів у цій справі з посиланням при цьому на обставини, яким суди надавали оцінку, й по суті зводяться лише до їх переоцінки. Такі доводи не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначене свідчить про формальний підхід заявника до оформлення касаційної скарги.

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявницею не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2023 року тапостанову Житомирського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, відшкодування шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков