Вирок

від 08.01.2025 по справі 686/30340/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 686/30340/23

Провадження № 11-кп/820/84/25

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

cудді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, апеляційні скарги захисника обвинуваченого за ч.3 ст.286-1 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора ОСОБА_12 , на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2024 року у кримінальному провадженні №12023243000003042 стосовно обвинуваченого за ч.3 ст.286-1 КК України ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Остапківці Городоцького району Хмельницької області, українця, громадянина України, неодруженого, утриманців немає, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ,мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначено покаранняу виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років.

Строк відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.

На підставі ст. 72 КК України зараховано обвинуваченому ОСОБА_7 строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з 29 серпня 2023 по 11 жовтня 2023 року, один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Позов прокурора окружної прокуратури міста Хмельницького до ОСОБА_7 про стягнення витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України (код ЄДРПОУ 42032422) кошти в сумі 84977 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави в особі Хмельницької міської ради, КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» кошти в сумі 542,07 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі по 472 500 гривень кожному, в решті позовних вимог відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , який діє в своїх інтересах та своєї малолітньої доньки ОСОБА_13 до ПАТ «НАСК «Оранта» про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, залишити без розгляду.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення експертиз в розмірі 1912 грн., 717 грн., 2390 грн., а всього 5019 гривень.

Долю речових доказів вирішено на підставі ст.100КПК України.

Арешт накладений ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2023 року на автомобіль «Opel Astra» н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 - скасовано.

За вироком суду, ОСОБА_7 28 серпня 2023 року, близько 21 год. 04 хв., у темну пору доби, без опадів, порушуючи вимоги 2.9. (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 (далі по тексту - Правил), а саме перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався за кермом власного, технічно справного автомобіля «Opel Astra» р.н. НОМЕР_1 із швидкістю близько 48 км/год. по освітленій проїзній частині вул. Заболотного, м. Хмельницького, в напрямку від вул. Володимира Глушенкова, до вул. Криничної.

При цьому, водій ОСОБА_7 , не дотримуючись вимог п.п. 1.5., 2.3. (б, д) Правил, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміни, у вигляді появи попереду на проїзній частині вул. Заболотного малолітніх дітей, чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, а також загрозу життю і здоров`ю громадян.

Так, рухаючись за вказаних вище обставин за кермом автомобіля «Opel Astra» р.н. НОМЕР_1 , поблизу будинку № 18, вул. Заболотного, ОСОБА_7 , діючи протиправно недбало, тобто не передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, в порушення вимог п. 1.7. Правил не був особливо уважним та особливо обережним до такої категорії учасників дорожнього руху як діти, які перебували попереду на проїзній частині вул. Заболотного та вели активні ігри, в порушення вимог п.12.1. Правил, не обрав безпечну швидкість відповідно дорожньої обстановки та в порушення вимог 12.3. Правил, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити небезпеку, а саме малолітнього пішохода ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуваючи з ліва на проїзній частині вул. Заболотного, вийшов до її середини та зупинився, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд передньою лівою частиною автомобіля «Opel Astra» р.н. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_13 , який, в цей момент, перебував на проїзній частині вул. Заболотного м. Хмельницький у нерухомому положенні, на відстані 1,2 м від лівого краю проїзної частини та близько 6 м від електроопори № 43, яка розташована на лівому узбіччі, обернений до транспортного засобу передньою частиною тіла.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_7 вимог Правил дорожнього руху малолітній пішохід ОСОБА_13 , отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забійної рани потиличної ділянки голови справа, крововиливу м`яких тканин потиличної ділянки голови з переходом на тім`яні ділянки, забою головного мозку, субарахноїдального крововиливу по всіх поверхнях, закритого «бампер-перелому» середньої третини лівої стегнової кістки з крововиливом в м`які тканини по передній поверхні лівого стегна, крововиливу по зовнішній поверхні правого передпліччя в середній та верхній третинах, задньої поверхні правого ліктьового суглобу, на фоні якого в ділянці ліктя забійна рана, крововиливу по зовнішній поверхні в середній третині лівого передпліччя, які є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 о 08 год. 30 хв.,під час стаціонарного лікування у КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» ХМР (вул. Олега Ольжича, 1, м. Хмельницький) від закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку, субарахноїдальним крововиливом, яка ускладнилась вторинними крововиливами, набряком головного мозку, які останньому спричинено у вищеописаній дорожньо-транспортній пригоді.

Своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 1.5., п. 1.7., 2.3. (б, д), 2.9 (а), 12.1., 12.3. Правил дорожнього руху України, зміст яких полягає в наступному:

- п. 1.5. - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальні збитки.

- п. 1.7. водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності.

- п. 2.3. - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

- п. 2.9. водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

- п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

- п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Порушення водієм ОСОБА_7 пунктів 12.1., 12.3. Правил знаходяться у прямому причинному зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а саме спричиненням смерті малолітньому ОСОБА_13 .

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, вякій просить його змінити. Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286КК України та призначити йому покарання увиді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст.75КК України - звільнити ОСОБА_7 від відбуття основного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 3 роки.

В порядку ч.1 ст.76КК України покласти на ОСОБА_7 визначені обов`язки.

В решті вирок суду залишити без змін.

Аргументує свої апеляційні вимоги тим, що суд першої інстанції не навів мотивів і доказів, за якими він прийшов до висновку про перебування ОСОБА_7 у стані сп`яніння, а тому безпідставно кваліфікував його дії за ч.3 ст.286-1КК України. При цьому сторона обвинувачення не надала належних доказів, які свідчили б про факт перебування обвинуваченого, в момент ДТП, в стані алкогольного сп`яніння.

На думку апелянта, відсутність допустимих доказів є підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.3 ст.286-1 на ч.2 ст.286КК України.

За таких обставин, апелянт вважає, що ОСОБА_7 призначено суворе покарання, яке слід змінити та застосувати ст.ст.75,76КК України, врахувавши обставини, які пом`якшують покарання та особу обвинуваченого.

В апеляційній скарзі представник потерпілих-адвокат ОСОБА_11 просить оскаржуваний вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 максимальний строк покарання, передбачений ч.3 ст.286-1КК України.

Аргументує свої апеляційні вимоги тим, що внаслідок скоєнного ОСОБА_7 злочину загинула малолітня дитина, чим спричинено значні, тривалі та непоправні моральні страждання батькам.

При цьому апелянтка звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково визнав пом`якшуючою обставиною щире каяття ОСОБА_7 , оскільки останній лише визнав факт ДТП, але не визнавав всіх обставин кримінального правопорушення, зокрема, заперечував, що перебував в стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_7 не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілому, не викликав карету медичної допомоги, не цікавився станом потерпілого, попросив вибачення у батьків та відшкодував частково шкоду, лише,під час розгляду провадження у суді.

На думку представника потерпілих ОСОБА_7 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказав на визнання вини, що не узгоджується з поняттям щире каяття.

Апелянтка звертає увагу на обставини вчинення злочину, зокрема на характер порушень вимог ПДР, так як ОСОБА_7 свідомо сів за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп`яніння, рухався в населеному пункті, що могло спричинити більш тяжкі наслідки, тому останньому призначено занадто м`яке покарання. Просить призначати обвинуваченому максимальний строк покарання, передбачений ч.3 ст.286-1 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок суду скасувати, в частині призначеного покарання, ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 8 років.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Апелянт, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого, вважає, що стосовно ОСОБА_7 неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та невірно призначено покарання, відповідно до тяжкості кримінального правопорушення.

Так, на думку апелянта, суд безпідставно врахував наявність такої пом`якшуючої обставини як щире каяття ОСОБА_7 , який фактично свою провину не визнав.

При цьому, суд не вказав, що визнає поведінку потерпілого обставиною що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , не мотивував яким чином поведінка потерпілого зменшила суспільну небезпеку вчиненого діяння, а також не послався на застосування ч.2 ст.66 КК України.

Також, суд безпідставно прийшов до висновків, що перебування потерпілого на проїжджій частині створило аварійну ситуацію для водія автомобіля «OpelAstra» р.н. НОМЕР_1 , оскільки відповідно до висновку експерта №СЕ-19/123-23/10797-ІТ від 16.10.2023, перебування на проїжджій частині потерпілого ОСОБА_13 створювало не аварійну ситуацію, а небезпеку для водія, вказаного автомобіля, який, у свою чергу, мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього пішохода шляхом своєчасного виконання вимог п.п.12.2,12.3 Правилдорожнього руху України.

Крім того, відповідно до висновку експерта №СЕ-19/123-23/10797-ІТ від 16.10.2023 відсутні будь-які відомості, які б вказували на порушення пішоходом ОСОБА_13 Правил дорожнього руху України та встановлення причинного зв`язку між такими порушеннями та наслідками - дорожньо-транспортною пригоди, тому суд безпідставно врахував наявність такої пом`якшуючої обставини як неправомірна поведінка потерпілого.

Суд також не мотивував,на підставі чого зменшилась суспільна небезпека вчиненого діяння, а також не послався на застосування ч.2 ст.66 КК України, оскільки вказана пом`якшуюча обставина застосовувалася не у формулюванні, визначеному п.2 ч.1 ст.66 КК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та їх представника - адвоката ОСОБА_11 , прокурора, на підтримку апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга представника потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга прокурора-задоволенню,а вирок суду, в частині призначення покарання ОСОБА_7 , скасуванню з постановленням нового вироку, з наступних підстав.

За нормами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом за оцінкою доказів, зібраних обвинуваченням на підтвердження вини особи за критерієм, визначеним в усталеній практиці ЄСПЛ доведення вини «поза розумним сумнівом», який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, інкримінований злочин був вчинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст. 404 ч. 1 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Верховний Суд неодноразово зазначав про дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, про що йдеться у постановах Касаційного кримінальногосуду Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року у справі № 564/590/17 (провадження№ 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження№ 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження№ 51-8622км18).

Приписами ст. 91 КПК установлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню (серед іншого), подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують чи пом`якшують покарання.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й не упередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ немає наперед встановленої сили (ст. 94КПК). Висновок експерта немає переваг перед іншими доказами, а кримінальний процесуальний закон, з огляду на положення ст. 242КПК, не пов`язує встановлення стану сп`яніння виключно із проведенням експертного дослідження. Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень статей 84, 92, 94 КПК, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, з огляду на що, визнаннявисновку експерта недопустимим доказом в цьому провадженні, не є процесуальною перешкодою до визначення ознак стану алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, у разі встановлення цієї обставини за результатами оцінки всієї сукупності доказів щодо встановлення такого стану.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ст. 286-1 ч.3 КК України, при наведених у вироку обставинах, підтверджуються зібраними в справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав вірну оцінку, з якою погоджується колегія суддів.

Вирішуючи апеляційні вимоги захисту, в частині недоведеності факту перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння, тобто правової кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 286-1 ч.3 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та виходить з наступного.

Згідно з приписами ст. 84 КПК України - доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.85 КПК України - належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Колегія суддів вважає, що судпершої інстанції, під час розгляду кримінального провадження, стосовно ОСОБА_7 за ст.286-1ч.3КК Україницих вимогзакону дотримався,належним чиномпроаналізував докази з точки зору належності та допустимості і постановивобґрунтоване рішення. Відповідно, колегіясуддів вважаєдоводи апеляційноїскарги сторонизахисту пронедоведеність перебування обвинуваченого під час ДТПв стані алкогольного сп`яніння безпідставними, спростованими дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, які були перевірені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду провадження.

Так, в суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненому визнав і пояснив, що 28.08.2023 близько 08 год., він випив 1 л. пива, оскільки було скасовано замовлення, яке він мав би виконувати того дня. Ввечері був з друзями в кав`ярні, в мікрорайоні Ружична. Один із знайомих - ОСОБА_14 попросив відвезти його та двох дівчат додому, на що він погодився. Рухаючись по вул. Заболотного, зверху до низу, на нейтральній швидкості, побачив людей, які стояли обабіч дороги з обох боків, а тому зменшив швидкість, керованого ним автомобіля «Opel Astra» р.н. НОМЕР_1 . Проїжджаючи повз людей, які стояли на узбіччі, він побачив, що на дорогу вибіг хлопчик, а тому щоб уникнути зіткнення різко вивернув кермо вправо, однак уникнути зіткнення не вдалося, лівою частиною автомобіля він збив пішохода, та різко загальмував. При цьому звернув увагу на те, що хлопчик був одягнений у червону футболку та чорні шорти. Протягом 30-40 хв. після ДТП, у лікарні, продув прилад «Драгер», який показав 0,98 ‰. Орієнтовно через 3 години він добровільно здав кров на наявність алкоголю, висновок якого був негативним. Визнав той факт, що його діями було порушено вимоги п.п. 12.1. та 12.3. Правил дорожнього руху України, що призвело до загибелі малолітнього ОСОБА_13 , а тому відшкодував батькам 255 000 грн. моральної шкоди.

Отже, вживання алкоголю о 08год., на передодні ДТП, 28 серпня 2023 року, керування транспортним 28.08.2023 близько 21год.04хв. обвинувачений не заперечує.

В ході апеляційного розгляду, обвинувачений визнав вину у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, вказав, що частково відшкодував потерпілим заподіяну моральну шкоду, однак заперечував керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційні твердження захисту, обвинуваченого ОСОБА_7 , девін заперечує перебування його28.08.2023 близько 21 год.04 хв. за кермом у стані алкогольного сп`яніння, під час вказаної ДТП, спростовуються даними протоколу огляду предметів від 06.09.2023(а.с.73 т.2), відповідно до якого проведено огляд двох DVD-R дисків, які містять відеозаписи з нагрудних бодікамер працівників поліції, якими зафіксовано проходження ОСОБА_7 медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння, виходячи з якого ОСОБА_7 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння. Результат огляду 0.99% та результати другої проби 0.95%. ОСОБА_7 на запитання лікаря відповідає, що вживав пиво, вранці, 1,5 літра. На запитання інспектора поліції ОСОБА_7 повідомляє, що вживав в обідню пору, після робочого часу, пиво (вимовляє нечітко).

Наведений доказ є допустимим, на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_7 у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`ягніння, під час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення 28.08.2023 близько 21год.04хв., є взаємопов`язаним з іншими дослідженими судом першої інстанції доказами, на підтвердження вчинення обвинуваченим дорожньо-транспортної пригоди та переконливо свідчить про перебування ОСОБА_7 , під час ДТП, у стані алкогольного сп`яніння.

Колегія суддів вважає, що після вживання обвинуваченим алкоголю 28.08.2023 та керування транспортним засобом, у цей же день, близько 21год.04хв., в сукупності з порушенням ОСОБА_7 вимог п.п. 1.5., 2.3.(б,д), 2.9(а), 12.1, 12.3 ПДР України, призвело до ДТП, за викладених в обвинуваченні обставинах.

Апеляційні твердження захисту, де він піддає критиці такі висновки суду, вважає їх суб`єктивними, позбавленими доказового змісту, колегія суддів вважає неспроможними.

Такі обставини в сукупності, на думку колегії суддів, логічно свідчать про перебування ОСОБА_7 , під час ДТП, у стані алкогольного сп`яніння. У суду нема підстав ставити під сумнів відеозапис з нагрудної камери працівника поліції.

Колегія суддів виходить з того, що огляд ОСОБА_7 на станалкогольного сп`яніння здійснювався на законних підставах працівниками поліції у відповідності до вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена спільним наказом МВС України та Міністерства охорони здоров`я №1452/735 від 9.11.2015 року, також порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008.

Суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив висновок експерта № 1546 від 29.08.2023, відповідно до якого, під час судово-медичної експертизи зразків крові громадянина ОСОБА_7 , наявність алкоголю не виявлено, та підставно вказав, що зразки кровібуло відібрано у ОСОБА_7 через 6 год. 30 хв. після ДТП. Факт вживання алкогольних напоїв ОСОБА_7 , в день ДТП, підтверджується його поясненнями даними на місці ДТП співробітнику поліції, а також, під час огляду ОСОБА_7 на стан сп`яніння у лікувальному закладі.

Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував в суді, що 28 серпня 2023 року, після вчинення ДТП, він проходив огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Drager Alkotest, результат якого склав 0,98 ‰. Процедура проведення медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_7 була зафіксована на відеозаписі з нагрудної камери працівників поліції. Компакт диски формату «DVD-R»,на якому міститься відеофайл проведеннямедичного оглядуна стан алкогольного сп`ягніння ОСОБА_7 визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження та досліджено судом під чассудового розгляду провадження.

Всі наведені обставини в сукупності свідчать про достовірність та об`єктивність результатів огляду ОСОБА_7 на стан алкогольного сп`яніння, яким підтверджується факт його перебування в стані алкогольного сп`яніння. Колегія суддів вважає його належним, допустимим доказом, отриманим в порядку, передбаченому КПК України, з метою встановлення обставин, що підлягають доведенню у кримінальному провадженні згідно з приписами ст. 91 КПК України, який у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, доводить обґрунтованість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення за ст. 286 - 1 ч.3 КК України.

Отже, доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, в частині недостовірності результатів огляду ОСОБА_7 на стан алкогольного сп`яніння,наведених висновків суду неспростовують.Апеляційні доводи де сторона захисту заперечує вчинення ДТП 28.08.23 року у стані алкогольного сп`яніння, колегія суддів вважає обумовленими позицією захисту та бажанням пом`якшити свою відповідальність за вчинення злочину.

Статтею 286-1 ч.1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Ч.3 ст.286-1 КК України передбачає відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Отже, надаючи оцінку наведеним доказам у сукупності, в порядку ст. 94КПК України з точки зору належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приймаючи до уваги концепцію ЄСПЛ доведення вини особи «поза розумним сумнівом» приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_7 та правильність правової кваліфікації його дій за ст.286-1 ч.3 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Апеляційні доводи захисту про доцільність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 286 ч.2 КК України суперечать встановленим судом обставинам кримінального провадження та вимогам кримінального закону.

Вирішуючи апеляційні вимоги захисту, в частині пом`якшення покарання, зокрема звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з огляду на безпідставність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 3 ст. 286-1 КК України на ч.2 ст.286 КК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими,так як відповідно до положень статті 75 КК України суд не може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням засудженого за кримінальне правопорушення, зокрема, за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналізуючи вид та міру покарання, призначену обвинуваченому ОСОБА_7 , за вчинений злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України, колегія суддів виходить з положень, визначених в ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, за якою суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частиницього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

2) Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому за правилом ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті, зокрема, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК Україниневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частиниКК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Виходячи з рекомендацій, викладених в п.2,3 Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.03 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих групп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилоговіку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненного злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено группою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Приймаючи рішення за апеляційними вимогами захисту про пом`якшення покарання колегія суддів також виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права.

У справі Скоппола протии Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов протии Росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізенпроти Росії» від 24.03.05 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов протии Росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Наведені правові тези суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Вказаним вимогам закону вирок суду першої інстанції не відповідає, оскільки ухвалений з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальністьта невідповідністю призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання за вчинений злочин у виді позбавлення волі строком на 5 років і 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, особу обвинуваченого.

Так суд врахував, що обвинувачений на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно за місцем проживання і місцем роботи.

Пом`якшуючими покарання обставинами суд визнав, згідно з вимогами ст. 66 КК України, щире каяття та часткове добровільне відшкодування завданої шкоди. Обтяжуючих покарання обставин суд не встановив.

Також суд врахував поведінку потерпілого ОСОБА_13 , безпосередньо перед ДТП, а саме те, що він знаходився на проїжджій частині дороги, чим створив аварійну обстановку для автомобіля обвинуваченого, та що прокурор і потерпілі просили призначити останньому найсуворіше покарання.

З огляду на послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Однак з матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачений ОСОБА_7 , в суді першої інстанції, визнав лише наявність причинного зв`язку між його діями та наслідком - спричиненням смерті потерпілого, однак показав, що на час вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння він не перебував та фактично можливості уникнути наїзду на потерпілого не мав, через те, що той ніби-то раптово вибіг на дорогу, тобто суд безпідставно врахував наявність такої пом`якшуючої обставини як щире каяття ОСОБА_7 , який вину визнав частково та пояснював свою версію подій, на що обґрунтовано посилається представник потерпілих та прокурор в апеляційних скаргах.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд необгрунтовано прийшов до висновку, що потерпілий ОСОБА_13 створив аварійну ситуацію для водія автомобіля «Ореl Аstrа» р.н. НОМЕР_1 , та, у зв`язку з цим, визнав за можливе призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_7 в мінімальній межі санкції статті обвинувачення, у вигляді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, оскільки такий висновок суду спростовується даними висновку №СЕ-19/123-23/10797-ІТ від 16.10.2023, відповідно до якого, перебування на проїжджій частині потерпілого ОСОБА_13 створювало не аварійну ситуацію, а небезпеку для водія автомобіля «Ореl Аstrа» р.н. НОМЕР_1 , який у свою чергу мав технічну можливість уникнути наїзду на малолітнього пішохода шляхом своєчасного виконання вимог п.п.12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України.

З огляду на наведене, та думку потерпілих, які просили призначити обвинуваченому суворе покарання, підстав для призначення ОСОБА_7 покарання ближче до мінімальної межі санкції, передбаченої ч.3ст.286-1КК України, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 підлягають частковому задоволенню, апеляційна скарга прокурора ОСОБА_12 - задоволенню, а вирок суду, в частині призначення ОСОБА_7 покарання, підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальністьта невідповідністю призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину,який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких, вчинений з необережності,дані про особу обвинуваченого, якийхарактеризується за місцем проживання та роботи позитивно, вчинив злочин у молодому віці, до кримінальної відповідальності не притягувався,на обліку в лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, часткове відшкодування моральної шкоди потерпілим, думку останніх, якінаполягали на суворому покаранні для обвинуваченого, та приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, і йому слід призначити більш суворе покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на більший строк, ніж призначено судом першої інстанції.

Приймаючи рішення за апеляційними прокурора та представника потерпіли, колегія суддів виходить з того, що обвинувачений ОСОБА_7 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тим самим грубо знехтував правилами дорожнього руху, пов`язаними з імперативною забороною керувати транспортним засобом у такому стані, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого.

Керування в стані алкогольного сп`яніння є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Водій у стані сп`яніння є загрозою як для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року відзначив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Колегія суддів наголошує на тому, що ОСОБА_7 як водій транспортного засобу, крім передбачених законодавством України прав, мав ще й певні обов`язки, установленіПравилами дорожнього руху, яких повинен був дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь-яких обставин, якими грубо знехтував, внаслідок чого сталося ДТП та загинув малолітній потерпілий ОСОБА_13 .

На думку колегії суддів таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження нових кримінальних правопорушень.

Інших підстав для зміни або скасування вироку суду, передбачених ст. 409 КПК України, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 420 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій, зокрема, у випадках необхідності застосування більш суворого покарання.

Керуючись ст.ст. 404,405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого за ч. 3 ст. 286-1 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково, апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 задовольнити.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 , в частині призначення покарання, скасувати і ухвалити свій вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 8 (вісім) років.

Строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту затримання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3