Постанова від 02.01.2025 по справі 607/7456/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7456/24Головуючий у1-йінстанції Сіянко В.М. Провадження № 22-ц/817/37/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Хоми М.В., Храпак Н.М.

за участю секретаря - Дідух М.Є.,

заявника, представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/7456/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Сагайдак Володимир Васильович на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2024 року (ухвалене в складі головуючого судді Сіянко В.М., присяжних Друзяка Л.С., Кіляровської Н.М., повний текст рішення складено 07 жовтня 2024 року) в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа відділ соціального захисту населення, сім`ї, молоді та спорту Підволочиської селищної ради про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною заявою.

Обґрунтовуючи вимоги заяви зазначала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає разом із нею за однією адресою.

Вказувала на те, що її рідний брат має психічні розлади, а також є особою, яка потребує постійного стороннього догляду, оскільки хронічне психічне та фізичне захворювання призводить до того, що він має обмеження життєдіяльності до самообслуговування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, трудової діяльності, навчання.

Посилалась на те, що ОСОБА_2 не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує як медичного нагляду та лікування, так і постійної сторонньої допомоги і контролю.

Зазначала, що весь цей час вона доглядала за рідним братом та вказувала на те, що вона має добрий стан здоров`я, на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває, а тому має можливість і бажання доглядати за своїм братом і бути його опікуном.

Вважала, що оскільки ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, він може цим самим поставити себе у скрутний матеріальний стан та стати жертвою недобросовісних людей.

На підставі наведеного заявниця просила визнати ОСОБА_2 недієздатним, призначити судову психіатричну експертизу з метою визначення його психічного стану та здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними та призначити її опікуном ОСОБА_2 .

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2024 року у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною та встановлення опіки відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сагайдак В.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_2 недієздатним, та призначити його опікуном - ОСОБА_1 .

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також, що судом не повністю з`ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Зазначає, що відповідно до довідки №68 від 12.03.2024 року, ОСОБА_2 тривалий час перебуває на диспансерному обліку в психіатричному кабінеті з 23 жовтня 2009 року по сьогоднішній день.

Звертає увагу на те, що до заяви було долучено копію медичної карти амбулаторного хворого брата.

Вважає, що в оскаржуваному рішенні суду досить поверхнево описано психічний стан ОСОБА_2 , немає уточнення щодо ступеня усвідомлення ним значення своїх дій та можливостей керувати ними.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 та її представник - адвокат Сагайдак В.В. вимоги апеляційної скарги підтримали, з мотивів викладених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеним комісією Клебанівського старостинського округу Підволочиської селищної ради 14.08.2024, ОСОБА_2 до призову на військову службу проживав у житловому будинку в АДРЕСА_1 разом із: ОСОБА_1 - сестра, ОСОБА_3 - племінник, ОСОБА_4 - племінниця, ОСОБА_5 - племінниця, ОСОБА_6 - племінник, ОСОБА_7 - племінник, ОСОБА_8 - племінниця.

Згідно з довідкою №68 Підволочиської поліклініки ОСОБА_2 знаходиться на диспансерному обліку в психіатричному кабінеті з 21.10.2009 року.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №567 від 01.08.2024 року ОСОБА_2 страждає аномалією інтелектуального розвитку у вигляді легкої розумової відсталості, що не досягає степені психозу чи вираженого недоумства, тому він може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не дають жодних підстав для встановлення тієї обставини, що ОСОБА_2 хворіє на психічну хворобу і внаслідок цього він не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, що є підставою для визнання особи недієздатною, а наявний розлад (легка розумова відсталість) не впливає на здатність останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Статтею 30 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК України).

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Дієздатність - це категорія цивільного та цивільно-процесуального права. Набуття дієздатності, обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною встановлюються зазначеними галузями права та відбувається за рішенням суду. Обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною обмежує здатність фізичної особи самостійно вступати в правовідносини, та після визнання такого факту особі призначається опікун чи піклувальник.

Недієздатність це втрата здатності здійснювати особою цивільні права та обов`язки внаслідок тяжкого порушення психічного стану. Критерії недієздатності психічно хворих визначені в Цивільному кодексі України. Стан недієздатності характерний тільки для фізичних осіб та встановлюється в судовому порядку після обов`язкового проведення судово-психіатричної експертизи.

Визнання особи недієздатною - це не тільки визначення стану здоров`я, але й складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний та юридичний (психологічний).

Під медичним критерієм слід розуміти "хронічний, стійкий психічний розлад". Другий, юридичний (психологічний) критерій, вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Але чіткого категоричного розмежування юридичного (психологічного) та медичного критеріїв існувати не може.

Вказані критерії одночасно несуть як медичний, так і юридичний характер. Юридичний критерій недієздатності має, перш за все, психологічну природу. Він свідчить про тяжкість психічного захворювання, ступінь розладів у інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сферах психічної діяльності. Не кожний психічний розлад призводить до нездатності особи приймати участь у цивільних відносинах, а тільки такий його ступінь (глибина), який суттєво впливає на волю, пам`ять та інтелект хворого, що позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, для визнання особи недієздатною встановити, у передбаченому порядку, тільки наявність психічного захворювання недостатньо. Суттєве значення має встановлення наслідків, які настали в результаті захворювання у вигляді глибини ураження інтелектуально - мнестичної та емоційно-вольової сфери. Таким чином, межа між дієздатністю та недієздатністю психічно хворого встановлюється відповідно до юридичного (психологічного) критерію - здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, визначення якого віднесено до компетенції судово-психіатричних експертів.

Суттєве ураження інтелектуально - мнестичної та емоційно-вольової сфери психічної діяльності, яке проявляється у неможливості особи усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними, може потягнути за собою важливі наслідки правового характеру у вигляді визнання громадянина недієздатним.

Відповідно до ч. 1 ст. 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 636/398/19 зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначає презумпцію психічного здоров`я.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Так, судом першої інстанції вірно взято до уваги висновок судово-психіатричного експерта №567 від 01.08.2024 року, відповідно до змісту якого, ОСОБА_2 страждає аномалією інтелектуального розвитку у вигляді легкої розумової відсталості, що не досягає степені психозу чи вираженого недоумства, тому він може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вказаний висновок експерта є чітким, зрозумілим, обґрунтованим та таким, що узгоджується із іншими матеріалами даної справи.

Підстав які б викликали сумніви в його правильності, колегія суддів не вбачає.

Більше того, клопотання про призначення повторної експертизи, ОСОБА_1 чи її представником не заявлялось.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що наявний розлад (легка розумова відсталість) не впливає на здатність останнього усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, відтак підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатним, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 08 січня 2025 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Храпак Н.М.