Ухвала

від 08.01.2025 по справі 991/747/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа № 991/747/20

Провадження № 1-кп/991/15/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю учасників кримінального провадження:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції з власних технічних засобів),

власника майна - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції з власних технічних засобів),

прокурора - ОСОБА_7 ,

у кримінальному провадженні № 52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Кіровоград (м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_5 , яке подано в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна,

установив:

24.12.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_5 , яке подано в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна, накладеного у кримінальному провадженні № 52017000000000889 від 20.12.2017.

І. Суть клопотання

На підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 у справі № 760/6969/19 було накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6 (матері обвинуваченого ОСОБА_8 ), а саме: на три земельні ділянки (кадастровий номер 3223155400:03:041:0088, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621985432231, загальною площею 0.0094 га; кадастровий номер 3223155400:03:041:0089, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621983132231, загальною площею 0.1342 га; кадастровий номер 3223155400:03:041:0090, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621980432231, загальною площею 0.0095 га); та житловий будинок (об`єкт житлової нерухомості), розташований за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620619032231). Обґрунтування даної ухвали зводиться до того, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_8 ; арешт на майно третьої особи ОСОБА_6 накладається з метою забезпечення спеціальної конфіскації за п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України; грошові кошти, які ймовірно були одержані ОСОБА_8 внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, були перетворені в інше майно, зокрема для купівлі вищезазначеного майна (оскільки доходи ОСОБА_6 є нижчими від загальної вартості майна), договори купівлі-продажу оформлені ОСОБА_8 , який діяв за довіреністю від ОСОБА_6 .

Адвокат вказує на те, що арешт на майно ОСОБА_6 накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_8 не обвинувачується в розтраті ввіреного майна у власних цілях чи на його користь, а навпаки йде мова про здійснення розтрати на користь третьої особи - Global Marketing SP LTD (Global Marketing FZE). Відтак, орган досудового розслідування не інкримінує ОСОБА_8 отримання будь-якого доходу від імовірно вчиненого кримінального правопорушення. На думку адвоката, майно ОСОБА_6 не може підлягати спеціальній конфіскації з огляду на те, що її сину ОСОБА_8 не інкримінується отримання будь-якої вигоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Отже, версія обвинувачення про те, що майно ОСОБА_6 було придбане за кошти, отримані ОСОБА_8 внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, є абсурдною, оскільки ні в повідомленні про підозру, ні в обвинувальному акті не вказано про отримання ОСОБА_8 будь-яких грошових коштів.

Також, неспроможними є доводи прокурора про необхідність подальшого арешту майна ОСОБА_6 , з огляду на можливу зміну обвинувачення ОСОБА_8 під час судового розгляду. З 24.01.2020 матеріали кримінального провадження перебувають у суді та за цей час прокурором не здійснено жодних дій щодо зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_8 . У даному кримінальному провадженні уже завершено стадію дослідження доказів сторони обвинувачення та під час долучення доказів не встановлено будь-яких нових фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які слугували би підставою для зміни обвинувачення. З моменту накладення арешту (більше 5 років) без відповідних правових підстав обмежується право власності ОСОБА_6 . Відтак, є необґрунтованим накладення арешту на майно ОСОБА_6 , яке не має кримінального походження, з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Після дослідження документів, наданих прокурором, вбачається, що в обвинувачення відсутні будь-які докази, які б підтверджували би, що майно ОСОБА_6 одержане внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна. Окрім цього, не може слугувати підставою для подальшого арешту майна те, що арештоване майно було придбане ОСОБА_8 за довіреністю, виданою ОСОБА_6 , а також те, що ОСОБА_6 не проживає та не проживала в будинку. Такий правочин від імені ОСОБА_6 було вчинено ОСОБА_8 в порядку статей 237, 238, 239, 244 ЦК України та не породжує в ОСОБА_8 будь-якого права на майно, що придбане ним в інтересах ОСОБА_6 . Володілець майна не мала наміру проживати в будинку тому, що таке майно було придбане нею для проживання її внука ( ОСОБА_13 ) для подальшої передачі йому у власність.

Щодо доводів слідчого судді про те, що доходи, одержані ОСОБА_6 , є нижчими від загальної вартості придбаного майна, адвокат зазначила, що ОСОБА_6 було отримано дохід у понад 1 700 000 грн за період з 2009 року по 4 квартал 2018 року, а її чоловіком ОСОБА_14 за цей же період було отримано кошти в сумі понад 850 000 грн.

15.03.2014 між ОСОБА_15 та ОСОБА_6 було укладено договір цільової безвідсоткової позики, за яким ОСОБА_6 отримала цільову позику 100 000 доларів США з метою покупки житла. Також, ОСОБА_6 та її чоловік ОСОБА_14 мали особисті заощадження на загальну суму близько 100 000 доларів США, які були отримані ОСОБА_6 від її батьків ще до 2009 року.

Отже, сім`я ОСОБА_6 станом на дату купівлі майна мала понад 5 000 000 грн доходу, маючи особисті заощадження близько 80 000 доларів США (від здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_6 ), була цілком платоспроможна придбати не лише будинок, а й визначені земельні ділянки (сукупна вартість об`єктів нерухомості становить 5 261 072 грн). Водночас, набуте майно ОСОБА_6 у вигляді земельних ділянок та житлового будинку відповідало його ринковій вартості на момент придбання та оцінки, що підтверджується звітами про оцінку майна.

Не є обґрунтованим припущення сторони обвинувачення, що вказане майно було придбано за рахунок коштів ОСОБА_8 , який хотів таким чином легалізувати майно, отримане внаслідок протиправних дій. Обвинувачений мав задекларовані власні кошти на загальну суму близько 12 000 000 грн (за даними декларацій за 2017-2018 роки), відтак у ОСОБА_8 існувала цілком реальна можливість особисто придбати таке майно.

В ухвалі слідчого судді від 11.03.2019 про накладення арешту відсутні посилання на докази, які підтверджували б факт, що кошти, за рахунок яких було придбано арештоване майно, були отримані ОСОБА_6 від ОСОБА_8 . Таким чином, слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва не було враховано, що: злочин, який інкриміновано ОСОБА_8 , не передбачає отримання грошей, які б могли бути перетворені на інше майно; майно, придбане ОСОБА_6 , не має кримінального походження; прокурором не надано доказів обізнаності ОСОБА_6 про кримінальне походження майна; ОСОБА_6 мала достатню суму власних грошових коштів для придбання майна.

Крім того, відпала потреба в подальшому арешті нерухомого майна, який є неспівмірним обмеженням права власності ОСОБА_6 . Необхідність скасування арешту майна можуть обумовити такі обставини: зміна країни проживання, у зв`язку із небезпекою для життя в Україні та постійні ракетні обстріли за місцем проживання ОСОБА_6 ; складні життєві обставини та фінансові витрати ОСОБА_6 та її родини; термін, протягом якого обмежується право власності ОСОБА_6 . Внаслідок збройної агресії рф в Україні склались такі умови, за яких перебування ОСОБА_6 у м. Одеса несе загрозу її життю та здоров`ю через постійні обстріли, у зв`язку з чим виникла необхідність в проживанні за кордоном. Проживання за кордоном та лікування ОСОБА_6 потребує значних фінансових витрат.

Окрім цього, ОСОБА_6 придбала майно для проживання її онука ОСОБА_13 . На теперішній час ОСОБА_16 (колишня дружина обвинуваченого) та ОСОБА_13 , перебуваючи за кордоном, вимушені орендувати житло в силу відсутності коштів для покупки житла. Другий онук ОСОБА_6 - ОСОБА_17 (син ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ) з народження має захворювання, яке потребує дороговартісного лікування та подальших хірургічних втручань та реабілітацій. Всі зазначені медичні процедури, лікування, якісні реабілітації потребують значних фінансових витрат, а тому виникла нагальна потреба в продажу майна, на яке накладено арешт. Враховуючи обставини, що склалися, ОСОБА_6 має намір продати майно, з метою оплати власного лікування та лікування свого онука ОСОБА_17 , купівлі/оплати житла для проживання свого онука ОСОБА_20 , а також для власного проживання за кордоном.

З огляду на вищезазначене, адвокат ОСОБА_5 констатує, що арешт накладено необґрунтовано та відпала потреба в накладенні арешту на майно як заходу забезпечення кримінального провадження, а потреби в кримінальному провадженні не виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи ОСОБА_6 .

ІІ. Позиції учасників провадження

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 клопотання підтримала та просила задовольнити. Вважає, що слідчим суддею необґрунтовано було накладено арешт на нерухомість та у подальшому збереженні арешту відпала потреба. Зокрема, ОСОБА_8 не обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого він міг би отримати будь-яку вигоду. Також, арешт на майно ОСОБА_6 накладено протягом тривалого часу. Прокурор не скористався своїм правом на зміну обвинувачення ОСОБА_8 , відтак є непропорційним подальше утримання майна під арештом, оскільки ОСОБА_6 має право розпорядитись цим майном на власний розсуд (зокрема, для покриття власних витрат та витрат онуків за кордоном). Долученими до клопотання матеріалами належним чином обґрунтовано, що ця нерухомість придбана за кошти родини ОСОБА_6 . На думку адвоката, у обвинуваченого ОСОБА_8 не існувало мотивів для приховування будинку (шляхом реєстрації нерухомості на матір) тому, що останній мав достатню суму коштів для самостійного придбання. Основною обставиною для скасування арешту є те, що закінчено долучення доказів прокурором та під час дослідження не встановлено вмотивованих підстав для арешту майна ОСОБА_6 . За такий тривалий термін знецінюється вартість будинку. Також, не відповідають дійсності твердження прокурора про те, що ОСОБА_8 проживає у цьому будинку, оскільки під час обшуку він перебував в ньому після відрядження тільки з метою зустрічі з сином.

Володілець майна ОСОБА_6 з приводу обставин придбання майна зазначила, що будинок був придбаний за її власні кошти, тому незрозумілі підстави накладення арешту на її майно. Кошти для купівлі будинку та земельних ділянок були зібрані батьками ОСОБА_6 та її чоловіком, а також подружжя заробляло достатньо грошей. Вказала, що будинок було придбано для її онука. Оскільки вона проживає у м. Одеса, то оформила довіреність на свого сина ОСОБА_8 та передала останньому кошти для купівлі. Точної суми коштів, яку було передано її сину для придбання будинку, вона не пригадує, проте зазначила, що частина грошей була у валюті (доларах США), а частина в гривнях. Вона приїздила до м. Києва, оглядала будинок та він відповідав її очікуванням. Заперечує твердження прокурора про те, що її син ОСОБА_8 вкладав власні кошти в купівлю будинку. Про те, хто був продавцем будинку, вона не пам`ятає, та додала, що не знайома з продавцем нерухомості. У відповідь на запитання прокурора про місцезнаходження будинку вказала, що ймовірно будинок розташований у Конча-Заспі. На теперішній час у будинку ніхто не мешкає, а комунальні платежі сплачує її невістка, яка перебуває за кордоном (з початку війни). Додала, що кошти від продажу будинку плануються на повернення боргів за лікування та для оплати житла внуку.

Прокурор ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, у скасуванні арешту просив відмовити. Зазначив, що законність ухвали слідчого судді неодноразово перевірялась колегією суддів під час розгляду кримінального провадження по суті, потреба у арешті не відпала, фактично не зазначено нових обставин, які можуть переконати суд у необґрунтованості накладеного арешту. Новою підставою для скасування арешту може вважатись лише те, що ОСОБА_6 потребує коштів для свого лікування та лікування одного з онуків. Під час розгляду клопотань про скасування арешту сторона захисту неодноразово намагається створити видимість суттєвого матеріального достатку ОСОБА_6 , однак на момент накладення арешту перевірявся майновий стан родини ОСОБА_8 . Із пояснень адвоката вбачається, що це не єдине майно сім`ї ОСОБА_6 , яким можна розпорядитись для покриття своїх витрат. Звернув увагу на те, що в цьому будинку, окрім ОСОБА_13 та колишньої дружини обвинуваченого, проживав й сам ОСОБА_8 . Під час обшуку було встановлено, що в 2019 році ОСОБА_8 безпосередньо користувався цим житлом, у будинку знаходились особисті речі обвинуваченого. Також зауважив, що матеріали негласних слідчих (розшукових) дій підтверджують користування ОСОБА_8 цим будинком. Не можна вважати слушними доводи захисту про те, що на момент розгляду клопотання (08.01.2025) судом досліджено всі докази сторони обвинувачення, адже не допитано жодних свідків, які можуть повідомити важливі обставини. На думку прокурора, арешт на нерухомість має бути збережений до розгляду кримінального провадження по суті, а рішення щодо арешту має бути вирішене на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України. Вважає, що на сьогодні є передчасним рішення про скасування арешту. Арешт на нерухомість накладено обґрунтовано та встановлено наявність підстав вважати, що гроші, за які придбано нерухомість, одержані внаслідок вчинення злочину. Зокрема, ОСОБА_8 самостійно займався вибором будинку, його документальним оформленням та здійснював за нього розрахунок, у зв`язку з чим існували підстави вважати, що будинок був придбаний за кошти обвинуваченого. На це вказують такі обставини: у 2018 році закінчилось вчинення кримінальних правопорушень та в цьому ж році придбано будинок; у цей же період ОСОБА_8 перебував на посаді директора ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт»; у ОСОБА_6 були відсутні власні кошти для покупки будинку та земельних ділянок на суму більше 5 млн грн. Також додав, що в судовому засіданні володілець майна ОСОБА_6 не могла навіть зазначити місцезнаходження будинку, який є її власністю.

ІІІ. Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду

Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке.

За змістом ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, володілець майна ОСОБА_6 та її представник адвокат ОСОБА_5 мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.

Відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 (справа № 760/6969/19, провадження 1-кс/760/4088/19) у кримінальному провадженні № 52017000000000889 від 20.12.2017 було накладено арешт у вигляді заборони відчуження на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6 , а саме на: - земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0088, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621985432231), загальною площею 0.0094 га; - земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0089, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621983132231), загальною площею 0.1342 га; - земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0090, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майне 1621980432231), загальною площею 0.0095 га; - житловий будинок (об`єкт житлової нерухомості), розташований за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620619032231). Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що слідчий суддя вважає обґрунтованою версію слідства про те, що грошові кошти одержані ОСОБА_8 внаслідок вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, могли бути перетворені в інше майно, про арешт якого подане це клопотання, угоди оформлені ОСОБА_8 від імені ОСОБА_6 , на час проведення обшуку встановлено, що будинком фактично володіє, користується та розпоряджається підозрюваний ОСОБА_8 , а доходи ОСОБА_6 за 1998-третій квартал 2018 склали 1 172 430,19 грн, а отже, майно може підлягати спеціальній конфіскації.

Арешт майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України; арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (ч. 4 ст. 170 КПК України в редакції, що діяла на момент розгляду клопотання слідчим суддею).

Частина перша статті 96-2 КК України передбачала, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому вигляді ч. 1 ст. 96-2 КК України діяла з 15.12.2013 по 30.06.2020, в наступній редакції цієї частини слово «злочин» було замінено словосполученням «кримінальне правопорушення».

При цьому, необхідно зауважити, що з 26.11.2015 спеціальна конфіскація може бути застосована за умови вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України.

У тексті ухвали зазначено, що на час розгляду клопотання ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України, а період часу інкримінованих подій визначено з 02.03.2015 по 01.12.2016.

Вирішуючи подане клопотання, суд враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, в рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Про обґрунтованість накладеного арешту на майно третьої особи за п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що третя особа набула майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з тексту ухвали слідчого судді від 11.03.2019, на час розгляду клопотання про арешт майна ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, в т.ч. і передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме в організації розтрати чужого майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем на загальну суму 55 457 117,73 грн, яке вчинялось, за версією сторони обвинувачення, протягом тривалого періоду, починаючи з березня 2015 року по грудень 2016 року.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що слідчий суддя мав достатні підстави для висновку, що майно, на яке накладається арешт і належить третій особі - матері підозрюваного, може підлягати спеціальній конфіскації.

Також, в обвинувальному акті, затвердженому прокурором 23.01.2020, ОСОБА_8 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України.

На даному етапі судового розгляду кримінального провадження (дослідження письмових документів сторони захисту) Суд враховує норму ст. 96-1 КК України, яка визначає, що спеціальна конфіскація застосовується за умови вчинення умисного кримінального правопорушення, зокрема, передбаченого ст. 191 КК України. Більш того, спеціальна конфіскація може бути застосована за умови доведення будь-якої форми об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення (чи то привласнення, розтрата або заволодіння), за наявності підстав та умов, передбачених ст. 96-2 КК України, для її застосування. При цьому Суд вкотре повторює, що без комплексного дослідження усіх матеріалів кримінального провадження неможливо з`ясувати чи злочин з матеріальним складом в даному конкретному випадку був закінченим, або навпаки, не закінченим до часу набуття чинності положень кримінального закону про спеціальну конфіскацію, якими регулювалось застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України, та чи є підстави для її застосування.

Тому, арешт, який було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 11.03.2019, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України.

Факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотання, не могли б переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_6 , яка видала довіреність на ім`я ОСОБА_8 та уповноважила його від свого імені купити на її ім`я будь-яке нерухоме майно, не проживаючи і не користуючись в подальшому об`єктами придбаної нерухомості, вчиняла цю купівлю за власні кошти. Угоди з нерухомістю оформляв ОСОБА_8 від імені ОСОБА_6 , саме він користувався житловим будинком, ОСОБА_6 в будинку не проживала і не проживає, а заявником не доведено протилежне. Тому, такі обставини також не могли б переконати, що здійснені операції з нерухомим майном не свідчать про намір приховати таке майно від можливої спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, яке здійснювалось відносно ОСОБА_8 .

Також, суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правами власника, яка не є обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення у встановленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника.

Доводи адвоката про те, що ОСОБА_6 мала у власності достатньо коштів для придбання нерухомого майна, оскільки вона та її сім`я мали заощадження, вона мала дохід від підприємницької діяльності та отримала в березні 2014 року частину коштів у позику від ОСОБА_15 , не підтверджують, що саме ці кошти були використані для придбання одночасно трьох земельних ділянок та житлового будинку, оскільки відповідних документів суду не надано. Також, у судовому засіданні власниця майна ОСОБА_6 не змогла пригадати точну вартість нерухомості та місце її знаходження. Крім того, отримання ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_14 за період 2009-2018 років доходів, яких було достатньо для придбання об`єктів нерухомості, для об`єктивного стороннього спостерігача може свідчити про малоймовірність такого витрачання коштів, оскільки протягом десятиліття вказані особи мали забезпечувати і інші потреби свого життя.

Також, посилання на те, що ОСОБА_8 мав задекларовані власні грошові кошти на загальну суму близько 12 мільйонів гривень, а тому мав реальну та легальну можливість особисто придбати майно і більшої вартості, ніж те, на яке накладено арешт, не мають значення для вирішення питання скасування арешту.

Питання щодо застосування спеціальної конфіскації вирішується судом за результатами розгляду справи по суті та ухвалення обвинувального вироку. У зв`язку з тим, що кримінальне провадження знаходиться на стадії дослідження письмових доказів, суд позбавлений можливості надати оцінку всіх доказів у їх сукупності щодо належності, допустимості, в т.ч. і щодо питання чи підлягає таке майно спеціальній конфіскації. Питання конфіскації майна засудженого, його пов`язаної особи, вирішується в суді, якщо не буде підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно, відповідно до п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України.

Отже, представником ОСОБА_6 не доведено, що арешт на нерухоме майно (три земельні ділянки та житловий будинок) був накладений необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту майна відсутні.

Окрім того, не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення спеціальної конфіскації майна, рішення про яку згідно з ч. 4 ст. 374 КПК України приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів.

Суд звертає увагу на те, що тотожні клопотання адвоката ОСОБА_5 були предметом розгляду колегії суддів Вищого антикорупційного суду 01.08.2023, 04.06.2021 та 21.12.2021. Підстави, з яких адвокат наразі просить скасувати арешт майна, належного ОСОБА_6 , є майже аналогічними тим, які були заявлені під час минулих розглядів клопотань.

Твердження адвоката про те, що кошти будуть використані на погашення боргових зобов`язань за лікування онука ОСОБА_6 ( ОСОБА_17 ) не є достатньо обґрунтованими, оскільки в матеріалах клопотання відсутні документи, що підтверджують суми витрат на лікування чи наявність боргових зобов`язань та тих документів, які вказують про перебування родини ОСОБА_6 за кордоном, а також про відсутність іншого майна чи достатності доходів членів родини для забезпечення таких медичних потреб. Крім того, такі обставини, хоча і є важливими для ОСОБА_6 та членів її родини, не є підставою для скасування арешту майна. Інші доводи, зазначені у клопотанні адвоката ОСОБА_5 , Суд не оцінює в межах розгляду цього клопотання, оскільки вони не стосуються підстав, необхідних для скасування арешту.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч. 1 ст. 170 КПК України.

Згідно з принципом диспозитивності, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).

Отже, Суд вважає, що подальше збереження раніше застосованих умов накладення арешту на майно ОСОБА_6 є співмірним із завданнями застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. З огляду на викладене, суд вважає, що адвокатом ОСОБА_5 не доведено підстави для скасування арешту.

Керуючись статтями 170-174, 372, 376 КПК України, суд

постановив:

Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 , яке подано в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 у справі № 760/6969/19.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Головуюча: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_2