Рішення

від 09.01.2025 по справі 906/1288/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1288/23

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув

від відповідача: Сіра А.В., адвокат, ордер АМ №1068740 від 30.10.2023

взяла участь: Тарасюк В.С., прокурор, служб. посв. №071188 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Звягель" від 19.12.2024 (вх.№г/с 15935/24) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі

за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Звягельської міської ради Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Звягель"

про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 890 888, 67 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.12.2024 стягнуто з ТОВ "Старий Звягель" (код ЄДРПОУ 32183582) на користь Звягельської міської ради Житомирської області (код ЄДРПОУ 13576983) безпідставно збережені кошти у виді орендної плати у сумі 219320,03грн.

У стягненні безпідставно збережених коштів у виді орендної плати у сумі 671568,64грн відмовлено.

До закінчення судових дебатів представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Звягель" адвокат Аліна Сіра подала клопотання від 19.12.2024 (вх.№г/с 15935/24) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі в загальному розмірі 81250,00грн з додатками.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.12.2024 призначено судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу на 09 січня 2025 року о 15:30.

Правом подати клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу скористався позивач Звягельска міська рада, заявивши про це у заяві від 30.12.2024 ( вх. № г/с 16252), а Звягельська окружна прокуратура заявила про застосування ч.9 ст. 129 ГПК України при вирішенні цього питання з покладенням витрат на ТОВ "Старий Звягель".

У судовому засіданні 09.01.2025 Суд заслухав представника Відповідача та Прокурора щодо зазначеного процесуального питання.

Розглядаючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, Суд встановив наступні обставини.

У відзиві на позов ТОВ "Старий Звягель" зазначено, що попередній (орієнтовний ) розрахунок витрат на надання професійної правничої допомоги складає 40 000,00грн з розрахунку 1 година роботи адвоката -2500,00грн ( а. с. 212, т.1).

Повноваження адвоката Аліни Сірої підтверджуються ордером серії АМ № 1068740 від 30.10.2023, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 73 від 30.10.2023 ( а. с. 216, т.1).

19.12.2024 ТОВ "Старий Звягель" подано клопотання від 19.12.2024 (вх.№г/с 15935/24) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі в загальному розмірі 81250,00грн. До заяви додано прибутковий касовий ордер від 30.10.2023 на суму 20 000,00грн, договір № 73 про надання правничої допомоги від 30.10. 2023, додаткову угоду №1 від 30.10.2023 та акт про надання послуг у справі № 906/1288/23 від 19.12.2024 ( далі - Заява про ухвалення додаткового рішення) ( а.с. 12 -15, т.2).

Заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню. Мотиви суду.

1. Суд приймає до уваги, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є одним із принципів господарського судочинства ( п. 12 ч. 3 ст. 2 Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору ( постанова ВП ВС від 05.07. 2023 у справі № 911/3312/21 тощо).

У розвиток цього принципу, законодавець врегулював, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 Кодексу).

В свою чергу, у ч.2 цієї статті законодавець конкретизує, що представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків самопредставництва учасника справи за нормою ст. 56 Кодексу та представництва у малозначних спорах за нормою ч.5 ст. 131-2 Конституції України.

Як розтлумачив КСУ у п. 3.2 мотивувальної частини рішення від 30.09.2009 № N 23-рп/2009 у справі N 1-23/2009 (справа про право на правову допомогу) правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

2. Встановлюючи вимоги до змісту відзиву на позов, законодавець визначив, що остання повинна містити відомості про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи ( п.8 ч. 3 ст. 165 Кодексу).

Зміст п.8 ч.3 ст. 165 Кодексу доводить, що відповідач на стадії звернення з відзивом на позовом до суду може мати фактично понесені судові витрати , про які повинен вказати у у першій заяві по суті, а саме :

а) на оплату наданих адвокатом окремих видів правничої професійної допомоги (надання усних/письмових роз`яснень щодо спірних відносин, правових підстав їх регулювання та усталеної судової практики їх вирішення, витребування доказів в інтересах клієнта, складання відповіді на претензію як способу досудового врегулювання спору з опонентом , підготовка відзиву з додатками тощо);

б) на оплату проведення експертизи на замовлення відповідача, на витребування доказів тощо;

в) на оплату послуг нотаріуса за оформлення нотаріально посвідченої заяви свідка тощо.

За наявності фактично понесених судових витрат до звернення з відзивом на позов до суду, відповідачу не складно вказати їх розмір у "попередньому (орієнтовному) розрахунку та додати докази на підтвердження факту їх понесення в якості додатків до першої заяви по суті.

3. Та оскільки законодавець вживає у процесуальній нормі ( п.8 ч. 3 ст. 165 Кодексу) сполучення слів "розрахунок суми судових витрат, які відповідач [... ] о ч і к у є понести в зв`язку із розглядом справи" у поєднанні із терміном " попередній (орієнтовний)", слід розуміти , що йдеться про "очікувані (ймовірні)" витрати, що будуть пов`язані як з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

До таких "очікуваних (ймовірних)" судових витрат можна віднести:

- витрати на представництво адвокатом інтересів відповідача у суді першої інстанції ( участь у засіданні суду (безпосередньо / в режимі відеоконференції);

- витрати на участь адвоката в огляді письмових /речових доказів за місцем їх зберігання на виконання вимог суду чи в натурному обстеженні об`єкта експертного дослідження під час проведення призначеної судової експертизи, тощо;

- на підготовку адвокатом відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, інших заяв з процесуальних питань ( клопотання про призначення судової експертизи, про зупинення провадження у справі, про залучення третіх осіб , про зміну предмету чи підстав позову тощо), а також на підготовку заперечень проти аналогічних заяв з процесуальних питань опонента тощо.

Щодо окремих "очікуваних (ймовірних) судових витрат у відзиві на позов відповідач може вказати їх орієнтовну вартість ( наприклад, за участь у судовому засіданні клієнт сплачує адвокату 1500,00грн незалежно від його тривалості та факту проведення/ не проведення ( тимчасова непрацездатність судді, відсутність електроенергії, неможливість забезпечити участь у засіданні в режимі відеоконференції з технічних причин зі сторони суду тощо); за підготовку заяв/клопотань з процесуальних питань - 1000,00грн за винятком таких заяв/клопотань як про відкладення судового засідання , ознайомлення з матеріалами справи , участь в засіданні в режимі відеоконференції тощо).

Про "очікувані (ймовірні) судові витрати у судах апеляційної та касаційної інстанції відповідач також може відразу вказати у відзиві на позов (наприклад за підготовку апеляційної скарги/відзиву на неї тощо).

4. Розвиток процесуальної норми п.8 ч.3 ст. 165 Кодексу знаходимо у статті 124 Кодексу.

Так, законодавець імперативно визначив, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Для відповідача - це власне відзив на позовну заяву ( ч.1 ст.124 Кодексу).

Якщо тлумачити ч.1 ст. 124 Кодексу окремо від п.8 ч.3 ст.165 Кодексу, можна виснувати, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат оформляється як окремий додаток до відзиву, а не є його складовою частиною.

Зважаючи на практику застосування наведених процесуальних норм відповідачами, в одних випадках попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат є складовою частиною відзиву та подається у вигляді окремого речення чи таблиці, в інших - оформляється як окремий додаток до відзиву на кшталт розрахунку пені, річних та інфляційних втрат.

У будь-якому разі, наявність у відзиві /додатку до нього попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат (як фактично понесених, так і тих, які ймовірно будуть понесені) процесуально орієнтує опонента за позовом на попередні (орієнтовні) та ймовірні суми до відшкодування, які будуть розподілені судом за результатами розгляду справи по суті і не тільки.

Саме тому, законодавець у ч.2 ст. 124 Кодексу наділив суд процесуальною дискрецією (правом) відмовити стороні у відшкодуванні судових витрат, у разі неподання їх попереднього розрахунку, за винятком суми сплаченого судового збору ( постанова ВП ВС від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18).

Та оскільки законодавець у п.8 ч.3 ст. 165 , ч.1 та ч. 2 ст. 124 Кодексу використовує термін "п о п е р е д н і й (орієнтовний ) р о з р а х у н о к суми судових витрат" зміст останнього слід тлумачити за аналогією такого процесуального терміну як " о б ґ р у н т о в а н и й р о з р а х у н о к сум, що стягуються чи оспорюються " (див. за аналогією правову позицію ВП ВС щодо застосування п.3 ч.3 ст. 162 Кодексу , викладену у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18).

Висновки суду про те, що відповідач повинен вказати у відзиві/додатку до нього саме "розрахунок" (попередній (орієнтовний) стягуваної суми витрат на професійну (правничу ) допомогу ґрунтуються на правовій позиції ВПВС про те, що дотримання вимог ч.1 ст.124 Кодексу є першим етапом для їх відшкодування/розподілу за результатами розгляду справи (постанова ВП ВС від 05.07. 2023 у справі № 911/3312/21).

Окрім того, ЄСПЛ у рішенні від 15 грудня 2020 року у справі «National Movement Ekoglasnost проти Болгарії» нагадав, що "судові витрати є «внесками», які контролюються державою. Проте видатки, які повинна сплатити асоціація-заявник, не були «внеском», оскільки вони були присуджені на користь сторони, що виграла справу - електростанції. Таким чином, присуджені суми повинні були розглядатися як «втручання» у власність асоціації-заявника в світлі її законності, інтересів суспільства та балансу між загальними інтересами та правами асоціації".

5. Очевидним для Суду є те, що з тексту речення у відзиві на позов про те, що витрати на професійну правову допомогу орієнтовно складатимуть 40000,00грн з розрахунку 1 години роботи адвоката 2500,00грн неможливо встановити, про які види правової допомоги йдеться, якою є загальна вартість роботи/послуги в межах кожного виду, скільки часу витрачає адвокат на виконання робіт/надання послуг), яким є обсяг наданих адвокатом послуг/ виконаних робіт тощо. Вказівка на 40 000,00грн - це лише загальна суму не ідентифікованих за змістом видів правової допомоги. Тому Суд критично оцінює дотримання у відзиві на позов вимог п.8 ч.3 ст. 165 , ч.1 та ч. 2 ст. 124 Кодексу щодо подання "попереднього (орієнтовного) розрахунку" витрат на професійну правничу допомогу.

6. У ч. 3ст. 124 Кодексу передбачено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Однак у ч. 6 ст. 129 Кодексу передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

7. У п.2 ч. 5 ст. 237 Кодексу передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат ( загальне правило).

Лише у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат ( п.5 ч.5 ст. 237 Кодексу) ( виняток із загального правила).

За яких умов у резолютивній частині основного рішення суду суд не може здійснити розподіл судових витрат на підставі п.2 ч. 5 ст. 237 Кодексу?

Відповідь на це питання дає насамперед ч.8 ст. 129 Кодексу з назвою "Розподіл судових витрат".

Так, абз. 2 ч.8 цієї статті Кодексу містить наступне процесуальне правило: докази подаються до закінчення судових дебатів у справі (загальне правило) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (виняток із загального правила).

Ця процесуальна норма, як, власне, і ст.ст. 124 та 126 Кодексу, підлягає виконанню насамперед учасниками справи.

В свою чергу, стаття 221 Кодексу, визначає дискреційні повноваження суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат під час ухвалення основного рішення у справі та одночасно визначає підстави, за наявності яких вирішення цього питання здійснюється за допомогою процесуального механізму ухвалення додаткового рішення. При цьому, ухвалення судом додатково рішення є радше винятком , аніж правилом.

Так, процесуальними передумовами для ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за нормами ст. 221 ГПК України, є :

- заява сторони про те, що докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат сторона не може подати до закінчення судових дебатів з поважних причин;

- оцінка судом доводів сторони про наявність "поважних причин" не подання доказів , що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів;

- у разі визнання судом доводів сторони про наявність "поважних причин", призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог;

- ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Таким чином, розподіл судових витрат за результатами розгляду справи здійснюється :

- шляхом ухвалення про це резолютивної частини основного рішення суду на підставі поданих учасниками справи доказів на їх підтвердження до закінчення судових дебатів ( ч.1 ст.221 та п.5 ч.5 ст. 237 Кодексу);

- шляхом ухвалення додаткового рішення на підставі поданих учасниками справи доказів на їх підтвердження після ухвалення основного рішення суду за наявності визнання судом причин не подання таких доказів до закінчення судових дебатів поважними ( ч.ч. 2 та 3 ст. 221, ч.8 ст. 129 та ст.244 Кодексу).

8. ВПВС у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 розтлумачила, що у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 221 ГПК України, слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Отже, у процедурі розгляду такої заяви, звертає увагу ВПВС, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

9. ВПВС у постанові від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 також підтвердила власну правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Тому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова ВП ВС від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

10. ВП ВС у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 виснувала, що аналіз положень ст. 244 Кодексу дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

ВПВС розтлумачила, що у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Отже, у процедурі розгляду такої заяви, звертає увагу ВПВС, суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

11. Верховний Суд у складі колегій Касаційного господарського суду також підтверджує усталену судову практику про те, що неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанови від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 13.12.2023 у справі № 907/850/22).

12. Як вже мотивував Суд, у відзиві на позов ТОВ "Старий Звягель" зазначено, що попередній (орієнтовний ) розрахунок витрат на надання професійної правничої допомоги складає 40 000,00грн з розрахунку 1 година роботи адвоката -2500,00грн ( а. с. 212, т.1).

Факт надання Відповідачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді підтверджується наданими у строк, встановлений ч.8ст.129 ГПК України, доказами:

- договором про надання правничої допомоги № 73 від 30.10.2023;

- додатковою угодою № 1 від 30.10.2023;

- актом про надання послуг від 19.12.2024;

- прибутковим касовим ордером від 30.10.2023 на суму 20 000,00грн.

Так, у відповідності до умов договору про надання правничої допомоги № 73 від 30.03.2023 Адвокат Аліна Сіра взяла на себе зобов`язання надавати Клієнту за винагороду та за рахунок Клієнта правничу допомогу, а Клієнт зобов`язався прийняти та оплатити надану Адвокатом правничу допомогу.

За цим Договором Адвокатом надається така правнича допомога:

- надання консультацій і роз`яснень, інформації щодо законодавства;

- складання заяв, відзивів, клопотань, адвокатських запитів, складання інших документів правового характеру , підготовка до судових засідань, збирання доказів тощо;

- ознайомлення з матеріалами справи;

- представництво Клієнта в судах з усіма правами ( без обмежень), наданими законодавством стороні тощо.

За умовами п.5.1 та 5.3 Договору вартість надання правової допомоги Адвокатом за цимм Договором визначається Сторонами у відповідній Додатковій угоді . До розрахунку вартості години роботи в неробочий час застосовується коефіцієнт "2" ( погодинна ставка збільшується вдвічі). Під неробочим часом в даному випадку розуміється час з 18:00 до 9:00годин, святкові і вихідні дні ( а.с. 13, т.4).

У додатковій угоді № 1 від 30.10.2023 Адвокат погодила з Клієнтом, що правнича допомога надається у справі № 906/1288/23 на підставі погодинної оплати вартість якої складає 2500,00грн, в тому числі ця вартість застосовується до участі адвоката у судовому засіданні ( а.с. 14, т.4).

В акті про надання послуг від 19.12.2024 наведено вид наданих адвокатом послуг, дата їх надання та витрачений час , а також вартість , а саме:

- 14.11.2023вивчення позовної заяви з додатками по справі № 906/1288/23, аналіз судової практики та пiдготовка i подання до суду відзиву на позовнузаяву з додатками (6 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 15 000,00 грн.;

- 14. l1.2023 пiдготовка та подання до суду клопотання про долучення документiв та клопотання про призначення у справі судової експертизи (2 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 5 000,00 грн.;

-22.1 1.2023 вивчення та аналіз письмових пояснень тадокументiв,поданих Звягельською мiською радою (1 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 2 500,00 грн.;

- 30.11.2023 вивчення та аналіз документiв, поданих Звягельською мiською радою (1 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 2 500,00 грн.;

- 05.12.2023 пiдготовка та подання до суду клопотання про витребування документiв у позивача - 0,3 год. - 1250,00 грн. (0,5 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 1 250,00 грн.;

- 14.12.2023 підготовка та подання до суду клопотання про долучення документiв (0,5 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 1 250,00 грн.;

- 15.06.2024 підготовлено та подано до суду заяву про часткове визнання позовних вимог по справі № 906/1288/23 (2 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 5 000,00 грн.;

- 02.11.2023,05. 12.2023,12.12.2023, 21 .12.2023,06.06.2024,18.06.2024, 25.06.2024,08.07.2024, 12.07.2024, 17.07.2024, 23.07.2024, 19.09.2024, 23.09.2024,01.10.2024, 16.10.2024, 12.11.2024, 09.12.2024, 19.12.2024 - прибуття до суду для участі у судових засіданнях по справі № 906/1288/23 (18 судових засідань) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 45 000,00 грн.;

- 22.07.2024вивченняклопотання прокурора та пiдготовка i подання до суду заперечення на клопотання щодо повернення до підготовчого засідання (1,5 год.) ціна за годину 2500,00 грн., загальна вартість 3 750,00 грн.

Всього на супроводження справи №906/1288/23 в суді першої інстанції витрачено 32,5 години, загальна вартість яких складає 81 250,00 грн.

13. У розумінні приписів ч.ч. 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Звягельська міська рада у заяві від 30.12.2024 ( вх. № 16252) просить Суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу , врахувавши принцип співмірності, оскільки заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у загальній сумі 81250,00грн таким критеріям не відповідає. Позивач вважає час тривалістю 6 годин на підготовку відзиву на позов завищеним з огляду на невеликий обсяг документів, які необхідно було опрацювати разом з позовом. Час та розмір оплати за участь адвоката у судових засіданнях у справі значно завищені, враховуючи їх незначну тривалість. Крім того, рішенням суду частково задоволено позовні вимоги, то підлягає застосуванню правило п.3 ч.4 ст. 129 Кодексу про пропорційність їх розподілу .

14. Суд не поділяє аргументи Позивача щодо неспівмірності розміру вартості такої правничої послуги адвоката, як участь у судових засіданнях з підстав незначної їх тривалості. В цій частині слушними є доводи адвоката про те, що участь у судовому засіданні є не формальною присутністю на ньому , а є підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю у судовому засіданні ( такі висновки зробив Верховний Суд у справі № 910/7586/19). Суд критично оцінює аргументи Позивача, що витрата часу тривалістю 6 годин на підготовку відзиву на позов, який є першою та основною заявою по суті є завищеною, оскільки додані до позову докази були досить обґрунтовано проаналізовано адвокатом навіть у тому обсязі, в якому їх було подано ( йдеться про коефіцієнти (регіональний, зональний та локальний), у зв`язку з чим було відразу обумовлено, що після визначення вірної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:015:0001, Відповідачем буде надано свій розрахунок грошових сум за користування цією земельною ділянкою. Крім того, адвокатом одночасно з відзивом було заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи для встановлення цього факту. Одночасно Суд критично оцінює усні заперечення Прокурора про те, що оскільки ухвалу суду про призначення судової експертизи скасовано в апеляційному порядку, тому підготовка адвокатом клопотання про її призначення не може бути включена до переліку видів наданої допомоги. Представник Відповідача скористалась відповідним правом і підготувала в інтересах Відповідача відповідне клопотання, тобто фактично надала правничу послугу. Наслідки апеляційного перегляду процесуального рішення Суду не впливають на цей факт.

Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).

Суд застосовує пропорцію за наступною формулою: 671568,64грн х100:890888,67грн = 75,38,%., тоді із суми 81 250,00грн розмір витрат складає 61 246,25 грн.

15. Водночас у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23.01.2014 у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 також висновує, що не є обов`язковим для суду зобов`язання , які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладено також ВП ВС у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

У згаданій постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм в оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

На підставі встановлених обставин про відсутність факту сплати ТОВ "Старий звягель" адвокату витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 61 250,00грн, враховуючи предмет спору та його значення для Позивача, керуючись дискреційними повноваженнями не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, Суд дійшов висновку покласти на Позивача 40 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню Відповідачу у справі згідно резолютивної частини цього рішення суду.

Мотиви Суду щодо покладення витрат на професійну допомогу на Позивача, а не на Прокурора, про що заявляла адвокат у Заяві про ухвалення додаткового рішення.

За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 923/199/21 від 05.10.2022 та у додатковій постанові Касаційного господарського суду у справі №906/433/19 від 08.11.2022.

Однак Велика Палата Верховного Суду у 923/199/21 наголосила на тому, що неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.

Отже, висновує Велика Палата Верховного Суду, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи (підпункт 8.32 цієї постанови).

Разом з тим, у п. 8.43 постанови від 05.10.2022 Велика Палата Верховного Суду навела правову позицію КГС ВС, викладену у постанові від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18, на справедливість підходу, за якого враховується позиція особи, в інтересах якої подано позов при вирішенні питання про розподіл судових витрат задля виключення можливості покладення обов`язку щодо відшкодування витрат зі сплати судового збору на особу, в інтересах якої подано прокуратурою позов та яка заздалегідь вважала таку позицію прокуратури незаконною та послідовно, упродовж розгляду справи, заперечувала проти позиції прокуратури.

Натомість у цій справі, Звягельська міська рада послідовно, упродовж розгляду справи, підтримувала позицію Прокурора, надала розрахунок стягуваної суми та низку доказів на його підтвердження. Окрім того, на пропозицію ТОВ "Старий Звягель" укласти мирову угоду не було надано будь-якої відповіді.

Окрім того, частиною 9 ст.129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що ч.9 ст.129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19.

Оскільки ТОВ "Старий Звягель" у заяві від 15.06.2024 ( вх. № г/с 01-44/1807/24) визнав позов в частині визначеної у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.11.2017 № 3770/205-17 нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у розмірі 4 218 250,74 грн , Суд в рішенні по суті не надав оцінки застосованим у ньому локальним /регіональним коефіцієнтам К кв.м 2,32 та К куб.м 0,85, про незгоду з якими у ході судового вирішення спору заявляла представник Відповідача.

Суд також у рішенні по суті прийняв до уваги, що у пункті 288.1 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Та оскільки спірні відносини виникли щодо використання ТОВ "Старий Звягель" спірної земельної ділянки у 2017-2019 роках без укладення договору оренди, Суд враховував усталену правову позицію Верховного Суду про те, що доведенню підлягає сума, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки) ( постанова ВС від 30 квітня 2024 у cправі № 903/786/23, від 22 травня 2024 у cправі № 916/3342/23), а також розміру річної орендної плати у відсотках.

Суд в рішенні по суті виснував, що Прокурор та Звягельська міська рада не довели належними та допустимими доказами, що у разі укладення з ТОВ "Старий Звягель" договору оренди у 2017 році зі строком дії протягом 2018 річна сума орендної плати складала б 12 % від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. Тобто, сторона позивача повинна була довести, що "за звичайних умов" відповідач як потенційний орендар погодився б на встановлення йому річної орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки на підставі п.2.2 Положення Новоград-Волинської міської ради № 266 від 23.02.20217 як за користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, які не функціонують, та не проводиться їх реконструкція ( за актом обстеження профільної депутатської комісії міської ради).

Суд в рішенні по суті також мотивував, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Враховуючи приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані ( постанова ВС від 13 березня 2024 у cправі № 916/2119/22).

Отже, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Оскільки спірні відносини є кондикційними, а не деліктними, то Суд звертає увагу на приписи ч.2 ст. 1212 ЦК України про те, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Так, Велика Палата Верховного Суду у п. 194 постанови від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 виклала такий правовий висновок: " У випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, як правило, є рішення суду. Тому саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі".

Оскільки не є правопорушенням відсутність у ТОВ "Старий Звягель" зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, на якій розташований майновий комплекс консервного заводу та оскільки лише з моменту набрання рішенням суду по суті законної сили Відповідач достеменно буде вважатися обізнаним про суму несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою у спірний період, Суд відхиляє аргументи Прокурора про покладення витрат на професійну правничу допомогу у повному розмірі виключно на Відповідача у справі за правилом ч.9 ст. 129 Кодексу.

Суд не поділяє також аргументи Прокурора про те, що спір у цій справі виник внаслідок неправильних дій ТОВ " Старий Звягель", оскільки останнім не було укладено договір оренди із Звягельською міською радою у спірний період.

Так, укладення договору - це процес погодження сторонами всіх його умов, що є істотними для його реалізації. Він передбачає і надання своєї пропозиції, і прийняття пропозиції іншої сторони (якщо це не договір приєднання). Договір, як правило, складається у формі єдиного документа.

За загальним правилом при укладенні договору в обов`язковому порядку має бути наявний ряд складових, таких як: наявність взаємної згоди щодо усіх істотних умов договору, надання пропозиції щодо укладення (оферта) - прийняття пропозиції (акцепт), зазначення сторонами місця і часу, моменту, з якого договір вважається укладеним, а також інші особливості за певними видами договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина друга статті 638 ЦК).

Нормами статті 641 ЦК визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Окрім того, згідно із ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Аналогічні приписи містить ч.1 ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Також відповідно до абзацу першого частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 у справі № 910/5201/19).

На підставі викладених мотивів, Суд висновує, що пропозицію укласти договір оренди спірної земельної ділянки у спірний період могли зробити як ТОВ "Старий Звягель", так і Звягельська міська рада, прийнявши , насамперед, відповідне рішення , у якому встановити щонайменше річну орендну ставку та строк користування.

Так, згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Як вже мотивував Суд, ніхто інший, окрім ТОВ "Старий Звягель" як власник об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 березня 2024 у справі № 902/1207/22 в чергове звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За статтею 12 ЗК України до повноважень Звягельської міської ради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

У рішенні «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (пункт 71) ЄСПЛ зазначав про принцип «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

Позов у справі поданий в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Звягеля є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Звягельську міську раду, замість якої й діє Прокурор.

Оскільки строк дії договору оренди землі навіть для використання у сільському виробництві не може бути меншим як 7 років, Суд поділяє усні доводи представника Відповідача про те, що саме Звягельська міська рада ухвалювала рішення щодо строку існування орендних відносин з ТОВ "Старий Звягель" як власника нерухомого майна, який не можна вважати розумним в аспекті викладеного ( рік чи два).

Судом в рішенні по суті також встановлено, що за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 розмір безпідставно збережених коштів становить 8407,5 грн. Такий розмір зазначено у позові, тому Суд не виходив за межі позовних вимог. Тоді як, Судом було встановлено, що ТОВ "Старий Звягель" сплатило орендну плату у сумі 61896,68грн до бюджету міської територіальної громади за час користування земельною ділянкою для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, площею 0,8000га, кадастровий номер № 1811000000:00:001:0542, що розташована по вулиці Олександрівська, 1-А в місті Новоград-Волинському Житомирської області, а не за користування спірною земельною ділянкою ( а.с. 162, т.1, 120-122, т.2).

Про ці обставини могла знати Звягельська міська рада при підготовці розрахунку розмір безпідставно збережених коштів орендної плати, однак не вжила заходів щодо їх встановлення , тоді як про ці обставини стало відомо з податкової декларації ТОВ "Старий Звягель", яку отримав адвокат Відповідача на адвокатський запит.

Судом у рішенні по суті також встановлено, що на спірній земельній ділянці розташований комплекс колишнього консервного заводу, належний ТОВ "Старий Звягель" на праві власності, однак яке не відновлене в Державному реєстрі речових прав у зв`язку з арештом, накладеним ухвалою слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22.10.2010 у справі №285/3862/20, тому юридично власником нерухомості залишається Звягельська міська рада (а.с. 54, т.1). Однак Позивач не довів, що вживав заходи процесуального характеру щодо скасування публічного обмеження на нерухоме майно, що належить на праві власності Відповідачу.

Встановленими у рішенні по суті обставинами також підтвердилися доводи Звягельської міської ради про те, що на місці колишнього консервного заводу, який на праві власності належить ТОВ "Старий Звягель" планувалось таке будівництво, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронюваної зони історичного ареалу та зон охорони пам`яток культурної спадщини по вул. Соборності, 76/2 у місті Звягель -пам`ятки історії національного значення будинку, в якому народилася і жила Леся Українка.

Встановленими у рішенні по суті обставинами підтвердилися доводи ТОВ "Старий Звягель" щодо відсутності підстав для здійснення реконструкції комплексу колишнього консервного заводу в розумінні терміну "реконструкція" як у 2017-2018, так і на сьогодні.

З врахуванням викладених мотивів, Суд вважає справедливим застосувати ч.9 ст. 129 ГПК України та покласти на Позивача 40000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, надану ТОВ "Старий Звягель" адвокатом Аліною Сірою.

Керуючись ст.ст.123, 129, 233, 244 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Звягель" від 19.12.2024 (вх.№г/с 15935/24) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі задовольнити частково.

2. Стягнути з Звягельської міської ради Житомирської області (11700, м. Звягель, вул. Шевченка,16 код ЄДРПОУ 13576983, МФО 899998, одержувач - Казначейство України , розрахунковий рахунок UA 378999980314010611000006795) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старий Звягель" ( 11700, Житомирська область, м. Звягель, вул. Володарського,5 (вул. Надслучанська,1) код ЄДРПОУ 32183582) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн.

Видати наказ.

Додаткове рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного додаткового рішення.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне додаткове рішення складено: 10.01.25

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2- прок обл. (через Ел. суд)

3- Звягель. окр. прок. (через Ел. суд)

4- позивач Звягельська міська рада (Ел. суд)

5- відповідачу ТОВ "Старий Звягель" (Ел. суд), код ЄДРПОУ 32183582 + адвокату (через Ел. суд)