Постанова

від 13.01.2025 по справі 127/20790/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/20790/24

Провадження № 22-ц/4808/67/25

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої (судді-доповідача) Томин О.О.,

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2024 року, ухвалене в складі судді Атаманюка Б.М., у справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі також КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» надає населенню послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що забезпечується послугами з постачання теплової енергії, які надаються позивачем, оскільки зазначений житловий будинок технічно під`єдний до зовнішніх інженерних мереж позивача, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10.12.2020 року №2634, яким погоджено норми споживання теплової енергії на послугу з постачання теплової енергії та норми споживання гарячої води на послугу з постачання гарячої води для споживачів КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго».

Відповідач, порушуючи умови п. 5 ч. 2 ст. 7, ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», в період з 01.12.2020 року до 30.09.2023 року включно заборгувала за надані послуги постачання теплової енергії 27457,83 грн., з яких: 26549 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання; 691,03 грн. - сума втрат від інфляції; 217,80 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача вищезазначену заборгованість, а також судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.06.2024 року цивільну справу за вказаним позовом передано за підсудністю до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області за місцем реєстрації відповідача.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01 липня 2021 року по 30 вересня 2024 року в сумі 20074 грн. 99 коп., а також судовий збір у розмірі 2213 грн. 77 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Зазначає, що твердження суду про те, що вона у судове засідання не з`явилась, суперечить обставинам справи, оскільки вона була присутня в залі судового засідання 12.09.2024 року об 11.00 год. і давала пояснення суду, а також була присутня 09.10.2024 року.

07.10.2024 року вона подала заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначено, що позивач звернувся з позовом до суду 28.05.2024 року. Згідно оборотної відомості з 01.12.2020 року по 30.09.2023 року сплив термін позовної давності до боргу з 01.05.2021 року по 28.05.2024 року, що разом складає 3 роки 28 днів. Підстав для переривання перебігу позовної давності не було. Відтак суд мав відмовити в позові у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності.

Також в рішенні суду є посилання на те, що позивач звернувся до суду з позовом 21.06.2024 року. Однак позовна заява датована 28.05.2024 року. Тому вважає, що позивач двічі подавав позовну заяву, що є порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що суд, зазначивши у резолютивній частині рішення заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.07.2021 року по 30.09.2024 року в сумі 20074,99 грн., вийшов за межі позовних вимог.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення заборгованості за надані послуги постачання теплової енергії в сумі 27457,83 грн., тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» є організацією, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та гарячої води відповідно до законодавства, зокрема, до квартири АДРЕСА_1 ; особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 4, 8).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 6).

Відповідно до даних Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 17).

Згідно оборотної відомості за період з грудня 2020 року по вересень 2023 року та розрахунку заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання з врахуванням 3% річних від суми заборгованості за спожиті послуги, суми втрат від інфляційних процесів, за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання становить 27457,83 грн., із яких: 26549 грн. - сума заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії; 691,03 грн. - сума втрат від інфляції; 217,80 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості (а.с. 5).

У зв`язку із виниклою заборгованістю за наданими позивачем послугами в помешкання за адресою: АДРЕСА_1 , у 2023 році КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення вказаної заборгованості.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2023 року (справа №127/35347/23) було відмовлено Комунальному підприємству Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» у видачі судового наказу про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого теплопостачання з ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника (а.с. 9).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що помешкання, яке належить відповідачу ОСОБА_1 , забезпечується послугами централізованого теплопостачання, які надаються КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго». Доказів, які б спростовували факт надання та отримання послуг з централізованого опалення щодо квартири відповідача, як і доказів невірності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем не надано. Однак, з урахуванням поданої ОСОБА_1 заяви про застосування строку позовної давності, необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності щодо боргу, який виник до 01.07.2021 року у сумі 7035,12 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за послуги з теплопостачання в межах трьохрічного строку позовної давності за період з 01 липня 2021 року по 30 вересня 2023 року в сумі 19513,88 грн. (26549,00 грн. - 7035,12 грн.), а також відповідно підлягає стягненню сума втрат від інфляції у розмірі 417,97 грн., та 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 143,14 грн., що в загальній сумі становить 561,11 грн.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулює Закон України №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №2189-VIII).

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону №2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону №2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Схожі висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року в справі №751/3840/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17, Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №401/710/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №642/2858/16, від 16 вересня 2020 року у справі №755/10683/17, від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц).

Порядок надання комунальних послуг, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг регламентується Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин та втратили чинність 01 травня 2022 року (далі - Правила №630), а також Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.2019 року №830 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 року №1022).

Згідно з пунктами 18, 20 Правил №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки (пункт 30 Правил №630).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що доказів, які б спростовували факт надання та отримання послуг з централізованого опалення щодо квартири відповідача останньою не надано.

Встановлено, що відповідач має заборгованість перед позивачем за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.12.2020 року по 30.09.10.2023 року на загальну суму 26549 грн.

Факт вказаної заборгованості ОСОБА_1 також не спростувала, навпаки, визнала її існування, оскільки подала заяву про застосування позовної давності. Доказів невірності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості матеріали справи також не містять.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що відповідач вважає, що суд першої інстанції мав на підставі поданої нею заяви про застосування позовної давності повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Даючи оцінку вказаним доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України відносно неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно вимог ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності заявою, поданою 08.10.2024 року (а.с. 41).

Позивач звернувся до суду 21.06.2024 року з позовом про стягнення заборгованості з відповідача, додавши розрахунок заборгованості за період з грудня 2020 року по вересень 2023 року.

Тому судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість, яка виникла до 01.07.2021 року на суму 7035,12 грн., є такою, що нарахована поза строком позовної давності. І суд правильно стягнув заборгованість за послуги з теплопостачання в межах позовної давності, з 01.07.2021 року по 30.09.2023 року, що складає 19513,88 грн. (26549,00 грн. - 7035,12 грн.).

Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на отримання заборгованості за надані послуги з централізованого опалення із урахуванням індексу інфляції та 3% річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК Такі ж висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №212/10834/21.

При цьому стягнення 3 відсотків річних згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України не є неустойкою, адже є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Відтак, вимоги п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України до них не застосовуються.

Щодо доводів апелянта про те, що твердження суду, що відповідач у судове засідання не з`явилась, суперечить обставинам справи, вона була присутня в залі судового засідання 12.09.2024 року об 11.00 год. і давала пояснення суду, а також 09.10.2024 року, то такі колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Перше судове засідання в справі було призначене на 12.09.2024 року на 11:00 год. (а.с. 31).

12.09.2024 року відповідач ОСОБА_1 подала через канцелярію суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 37).

Розгляд справи було відкладено без участі сторін на 09.10.2024 року на 14:30 год. (а.с. 38-39).

08.10.2024 року відповідач ОСОБА_1 також через канцелярію суду подала заяву про застосування позовної давності та розгляд справи без її участі (а.с. 41).

Крім того, судом правильно встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 21.06.2024 року, що підтверджується відбитком штампу суду на першому аркуші позовної заяви, чим спростовуються доводи апеляційної скарги про порушенням норм процесуального права, оскільки позовна заява датована 28.05.2024 року.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апелянта те, що суд вийшов за межі позовних вимог, вказавши у резолютивній частині рішення заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.07.2021 року по 30.09.2024 року в сумі 20074,99 грн. Такий період вказано з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності.

Враховуючи усе вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевим судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, рішення суду відповідає законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2. ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 13 січня 2025 року.