Постанова

від 08.01.2025 по справі 686/14714/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 686/14714/21

провадження № 61-15509св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Савченко Оксаною Володимирівною , на постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І. у справі за позовом керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ № 31 колективному сільськогосподарському підприємству «Відродження», село Колибань (далі - КСП «Відродження») передано у колективну власність 962,3 га земель на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. За наслідками розпаювання цієї землі земельні ділянки віднесені до невитребуваних паїв і мали перейти у комунальну власність.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4510-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га (кадастровий номер 6825083300:09:008:1596), розташовану за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 26 червня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За договором купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 .

На думку позивача, спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області є незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1596 накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв колишнього КСП «Відродження» та не була вільною, а тому ОСОБА_1 набула право власності на неї незаконно. ОСОБА_2 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого ця ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.

Враховуючи викладене, прокурор просив суд:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4510-СГ про надання земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, розташованої за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада), у власність ОСОБА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі судді Козак О. В. рішенням від 31 травня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не є ефективним способом захисту прав власника, оскільки її задоволення не призведе до поновлення прав Хмельницької міської ради на відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування земельної ділянки, суд керувався тим, що на підтвердження належності спірної земельної ділянки КСП «Відродження» прокурор, серед іншого, надав фотокопію державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року, проте оригінал цього державного акта відсутній. Оскільки відповідачі ставлять під сумнів цей письмовий доказ, то надана позивачем фотокопія державного акта згідно з вимогами частини шостої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не може братися судом до уваги.

Отже, прокурор не надав належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог, не довів обставин щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6825083300:09:008:1596 на землі колективної власності колишнього КСП «Відродження».

Хмельницький апеляційний суд постановою від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнив частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки скасував і ухвалив у цій частині нове судове рішення.

Витребував у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, що розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради (Хмельницька міська територіальна громада).

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що задоволення вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не призведе до поновлення прав Хмельницької міської ради на відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така вимога не є ефективним способом захисту прав власника.

Задовольняючи позов у частині витребування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірна ділянка розташована у межах земель колективної власності КСП «Відродження», повністю накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв і вибула з володіння територіальної громади на підставі незаконного рішення державного органу, тобто поза волею власника.

Отже, ОСОБА_1 незаконно набула право власності на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, і, не маючи відповідних прав, відчужила цю ділянку ОСОБА_2 .

Колегія суддів також указала, що відсутність оригіналу державного акта на право колективної власності на землю, виданого 18 грудня 1995 року КСП «Відродження», не спростовує факт передання зазначеному підприємству у колективну власність 962,3 га землі на підставі рішення Копистинської сільської ради від 22 березня 1995 року № 3. Прокурор довів, що накладення (нашарування) спірної земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , а згодом ОСОБА_2 , на земельну ділянку, передану у колективну власність колишнього КСП «Відродження», є повним, що підтверджено висновком експерта від 03 квітня 2023 року № 2635/21-26/1228-1259/23-26, складеним за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого від 05 серпня 2021 року у кримінальному провадженні № 42021241010000003.

Таким чином, витребування у ОСОБА_2 спірної земельної ділянки є правомірним втручанням у право особи на мирне володіння майном, оскільки ця ділянка вибула з володіння держави в неправомірний спосіб поза її волею.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 травня 2023 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах замість відповідного суб`єкта владних повноважень;

- Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 500/5291/13-ц щодо можливості вирішення питання накладення земельних ділянок лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації; від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21 щодо обов`язку позивача довести існування оригіналу документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку; від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права; від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справах № 926/03/18 і № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18 щодо підстав участі прокурора у справі.

Уточнену касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивувала тим, що прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження належності КСП «Відродження» на праві колективної власності спірної земельної ділянки та накладення будь-якої ділянки на належну їй земельну ділянку, а отже, не довів факту порушення прав держави в особі Хмельницької міської ради.

У матеріалах справи відсутній оригінал державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року, який суд першої інстанції витребував на вимогу відповідачів, що є порушенням частини шостої статті 95 ЦПК України.

Наданий позивачем проєкт землеустрою на спірну земельну ділянку у 2008 році не підтверджує право колективної власності КСП «Відродження», оскільки замовником документації із землеустрою було сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Вітава» (далі - СТОВ «Вітава»), а не особа, на ім`я якої видано державний акт на право колективної власності на землю.

Наголошує, що факт неможливості проведення судової земельно-технічної експертизи у зв`язку із відсутністю необхідних документів свідчить про неможливість доведення факту накладення належної відповідачу земельної ділянки на земельну ділянку, яка нібито належала на праві колективної власності КСП «Відродження».

Водночас зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок експерта від 03 квітня 2023 року № 2635/21-26/1228-1259/23-26, складений за результатами судової земельно-технічної експертизи, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на підставі постанови слідчого від 05 серпня 2021 року про призначення експертизи у кримінальному провадженні № 42021241010000003 від 12 січня 2021 року, оскільки такий висновок не є належним та допустимим доказом, а факт накладення земельних ділянок встановлювався експертом на підставі технічної документації, яка розроблена у 2008 році на замовлення СТОВ «Вітава», ніким не погоджена і не затверджена, без будь-якої прив`язки до координат меж земельної ділянки, які повинні визначатися у проекті відведення зі складання державного акта від 18 грудня 1995 року.

Вказує, що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки й така добросовісність презюмується, тому земля не може бути витребувана у неї за віндикаційним позовом.

Стверджує, що прокурор не наділений повноваженнями на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, що є підставою для залишення позову без розгляду.

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Савченко О. В. про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аргументи інших учасників справи

У січні 2024 року Окружна прокуратура міста Хмельницького та Хмельницька міська рада подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

У лютому 2024 року Хмельницька обласна прокуратура подала до Верховного Суду пояснення, у яких зазначила, що прокуратура надала належні, допустимі та достатні докази, які доводять той факт, що КСП «Відродження» існувало, під час проведення земельної реформи йому передані землі у колективну власність, які згодом розподілені між власниками земельних сертифікатів шляхом жеребкування, залишивши частину земель, які не увійшли до жеребкування, під невитребувані паї (номера жеребків 253-263, 271-277, 530-540, 548-554), а також те, що спірна земельна ділянка на момент її відведення у власність у межах норм безоплатної приватизації не була вільною, належала до невитребуваних паїв колективної власності колишнього КСП «Відродження», надавалася органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, у розпорядженні якого перебувала.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

10 січня 2024 року справу № 686/14714/21 передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Рішенням Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 22 березня 1995 року № 3 передано КСП «Відродження» у колективну власність 962,3 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення КСП «Відродження» одержало державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ № 31 від 18 грудня 1995 року (том 1, а. с. 39).

Правонаступником КСП «Відродження» є виробничий сільськогосподарський кооператив «Відродження» (далі - ВСК «Відродження») відповідно до протоколу № 3 загальних зборів членів КСП «Відродження» від 08 травня 1998 року «Про реформування КСП у ВСК», який припинив свою діяльність 05 січня 2005 року, номер запису 16681280000000145 (том 1, а. с. 47-49).

03 листопада 2008 року рішенням загальних зборів власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області затверджено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП «Відродження» та проведено розподіл земельних ділянок між співвласниками методом жеребкування. Цим же рішенням земельні ділянки № № НОМЕР_1 - НОМЕР_2 , НОМЕР_3 - НОМЕР_4 , НОМЕР_5 - НОМЕР_6 , НОМЕР_7 - НОМЕР_8 не були включені у жеребкування та залишені для невитребуваних паїв (том 1, а. с. 59).

Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю «Геокадастр» (далі - НВ ТОВ «Геокадастр») розробило проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району та картографічний матеріал розташування земельних ділянок колективної власності, який затверджено протоколом загальних зборів власників земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 03 листопада 2008 року (том 1, а. с. 52-58).

17 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшого передання безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (том 1, а. с. 18).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 квітня 2019 року № 22-3529-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, місце розташування об`єкта землеустрою - за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га (том 1, а. с. 19).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4510-СГ затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства (том 1, а. с. 20, 21).

26 червня 2019 року право приватної власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 32191959(рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 липня 2019 року, індексний номер 47566689).

16 серпня 2019 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О. С. (реєстраційний номер 987), ОСОБА_1 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_2 (том 1, а. с. 22).

На підтвердження належності спірної земельної ділянки КСП «Відродження» прокурор надав копії державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року серії ХМ та проєкту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району.

Інформацією Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 07 червня 2021 року та картографічними матеріалами розташування земельних ділянок колективної власності підтверджується, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, накладається на земельні ділянки колективної власності на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, які протоколом загальних зборів від 03 листопада 2008 року залишено для невитребуваних паїв, а саме на земельні ділянки № № НОМЕР_2 , 271-277, 530-540, 548-554, які розташовані на картографічному матеріалі проєкту землеустрою із схематичним зображенням (том 1, а. с. 62, 63).

Згідно з інформацією Відділу Держгеокадастру у Хмельницькому районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 24 березня 2021 року № 10-22-0.33-455/116-21 спірна земельна ділянка перебуває в межах земель колективної власності колишньої ВСК «Відродження» (том 1, а. с. 33).

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 05 жовтня 2021 рокупризначив судову земельно-технічну експертизу для з`ясування питання щодо накладення спірної земельної ділянки на землі КСП «Відродження».

28 березня 2022 року судовий експерт Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна судова експертиза та оцінка» Яценко О. Ф. повідомив суд про те, що надати висновок земельно-технічної експертизи у цій справі неможливо, оскільки запитувані експертом дані, а саме копія державного акта на право колективної власності від 18 грудня 1995 року, виданого КСП «Відродження», в його реальній величині та без заломлювань, оригінал або належним чином засвідчена копія документації із землеустрою «Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області», розроблена HB ТОВ «Геокадастр» у 2008 році, інші графічні матеріали, які підтверджують розташування земель, переданих у колективну власність КСП «Відродження», щодо твердих ознак на місцевості (доріг, залізниці, ліній електропередачі тощо), не були надані експерту для проведення дослідження.

Висновком експерта від 03 квітня 2023 року № 2635/21-26/1228-1259/23-26 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42021241010000003 підтверджується, що на дослідження експерту надавався проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) Копистинської сільської ради Хмельницького району, розроблений у 2008 році НВ ТОВ «Геокадастр», згідно з яким було запроєктовано 277 часток (паїв) на території Копистинської сільської ради Хмельницького району, що затверджено протоколом загальних зборів власників земельних часток паїв 03 листопада 2008 року. У вказаному протоколі зазначено, що земельні ділянки з 253 до 263, з 271 до 277, з 530 до 540, з 548 до 554, не включати в жеребкування, а залишити для невитребуваних паїв. Під час проведення дослідження експерт встановив, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1596, площею 2,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Копистинської сільської ради Хмельницького району, що на праві власності належить ОСОБА_1 , накладається (нашаровується) на координати поворотних точок меж земельних ділянок № № НОМЕР_1 - НОМЕР_9 (том 2, а. с. 23-50).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним наказу не оскаржується, тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає її у цій частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами першим і другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення змісту положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Доводи касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, є необґрунтованими, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради, визначив, у чому полягає порушення його інтересів, та визначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У цій справі підставою для представництва інтересів держави в особі Хмельницької міської ради прокурор зазначив нездійснення міською радою упродовж тривалого часу захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а саме незвернення до суду з вимогами про витребування спірного майна.

21 травня 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького направив Хмельницькій міській раді лист, у якому повідомив про необхідність взяти до відома інформацію про порушення інтересів держави (територіальної громади) вибуттям у незаконний спосіб земельних ділянок, з метою подальшого прийняття відповідних процесуальних рішень. Крім того, попередньо повідомив міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Хмельницької міської ради (том 1, а. с. 72-75).

З позовом до суду керівник Окружної прокуратури міста Хмельницького звернувся 16 червня 2021 року, надавши Хмельницькій міській раді майже місяць для відповідного реагування, що остання не зробила.

Отже, у справі, яка переглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради, яка самоусунулася від виконання покладених на неї обов`язків щодо витребування майна. Тому безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції відповідних правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо відсутності у прокурора законних підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо вирішення спору по суті

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто вказаним Законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок у натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Такий висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19 (провадження № 61-5377св21), від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22 (провадження № 61-4024св23), від 24 січня 2024 року у справі № 379/818/22 (провадження № 61-15064св23).

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив витребувати у ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6825083300:09:008:1596, для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4510-СГ, посилаючись на те, що остання набула її у власність незаконно, з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку доводами сторін, зібраним у справі доказам у їх сукупності, встановив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825083300:09:008:1596 розташована в межах земель колективної власності колишнього КСП «Відродження» і накладається на земельні ділянки невитребуваних паїв; правонаступником КСП «Відродження» є ВСК «Відродження», яке припинило свою діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ; територія населеного пункту Копистин, до якої входило село Колибань, увійшло до складу території Хмельницької територіальної громади, як наслідок, зробив правильний висновок про те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20 червня 2019 року № 22-4510-СГ, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку із земель державної власності, був прийнятий із порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», пункту 21 Перехідних положень ЗК України, а відповідно вона незаконно набула право власності на спірну земельну ділянку й в подальшому відчужила її ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - територіальної громади на підставі незаконного рішення державного органу, тобто поза волею власника, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права територіальної громади на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Правильною є вказівка апеляційного суду на те, що у цьому конкретному випадку витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України), так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач ( ОСОБА_2 ), пред`явивши відповідний позов. Указане відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).

За обставин цієї справи ОСОБА_1 , незаконно набувши право власності на спірну земельну ділянку, через незначний період часу (два місяці) відчужила її ОСОБА_2 за умов, які мали б викликати сумнів в останньої, і яка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності, отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини під час укладення правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Із цих підстав доводи касаційної скарги у частині оцінки добросовісності набувача ОСОБА_2 . Верховний Суд відхиляє.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог прокурора про витребування спірної земельної ділянки.

Зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі висновки узгоджуються із правовою позицією в аналогічних справах за позовом прокурора в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради щодо інших земельних ділянок, які розташовані поруч, викладеною у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21 (провадження № 61-9338св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 686/19206/14-ц (провадження № 61-5960св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 686/14733/21 (провадження № 61-10895св23), від 05 лютого 2024 року у справі № 686/14721/21 (провадження № 61-16352св23).

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав належних і допустимих доказів належності КСП «Відродження» земельної ділянки, на яку накладається спірна земельна ділянка, є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, яким апеляційний суд вже надавав належну правову оцінку. А відсутність оригіналу державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року не дає підстав для висновку про те, що позивач всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України не довів, що КСП «Відродження» отримало у колективну власність земельну ділянку площею 962,3 га.

Виготовлення проєкта землеустрою на замовлення фізичної чи юридичної особи, відмінної від особи, якій видано державний акт, не суперечить положенням статті 26 Закону України «Про землеустрій», що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що позивач не довів, що відбулося повне накладення земельної ділянки, яка була передана у власність КСП «Відродження», та земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , спростовано наданими позивачем доказами, зокрема висновком судової земельно-технічної експертизи від 03 квітня 2023 року, складеним експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у кримінальному провадженні № 42021241010000003, копією державного акта на право колективної власності на землю від 18 грудня 1995 року, проєктом землеустрою від 2008 року, яким суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень статей 80, 95, 89 ЦПК України, надав оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про їх належність та допустимість відповідно до вимог статей 67, 68 ЦПК України.

Необґрунтованими також є доводи, що позивач не довів порушення прав Хмельницької міської ради зі сторони відповідачів, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 727-р територія населеного пункту Копистин увійшла до складу території Хмельницької територіальної громади, рішенням Хмельницької міської ради від 08 грудня 2020 року території Хмельницької міської територіальної громади утворено шість старостинських округів, у тому числі з центром у селі Копистин, до якого, зокрема, увійшло село Колибань, розпочато процедуру реорганізації Копистинської сільської ради шляхом приєднання до Хмельницької міської ради.

Такі висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц, щодо порушення прав позивача на час звернення до суду, на які як на підставу касаційного оскарження посилалася заявник.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог прокурора про витребування майна правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду в аналогічних правовідносинах за позовами керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21 (провадження № 61-9338св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 686/19206/14-ц (провадження № 61-5960св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 686/14733/21 (провадження № 61-10895св23), від 05 лютого 2024 року у справі № 686/14721/21 (провадження № 61-16352св23), від 20 березня 2024 року у справі № 686/14741/21 (провадження № 61-5596св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 686/14718/21 (провадження № 61-16353св23), від 29 травня 2024 року у справі № 686/14737/21 (провадження № 61-18116св23), від 09 вересня 2024 року у справі № 686/14715/21 (провадження № 61-1745св24), від 05 листопада 2024 року у справі № 686/14731/21 (провадження № 61-18106св23) і така судова практика є сталою.

У свою чергу, доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, у постановах Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справах № 926/03/18 і № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 920/284/18, від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17, від 02 вересня 2019 року у справі № 500/529/13-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 686/14731/21, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається у касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленим судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.

З огляду на викладене Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Савченко О. В. про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Савченко О. В., у якому вона просить передати справу № 686/14714/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у тому числі для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21 (провадження № 61-9338св23).

Згідно з частиною третьою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Вказана норма передбачає підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Заявник просить відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21 (провадження № 61-9338св23), тобто того самого касаційного суду, тому відсутні підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з положеннями частини третьої статті 403 ЦПК України.

Разом із цим у клопотанні заявник як підставу передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає частину п`яту статті 403 ЦПК України, а саме необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості: 1) доведення права власності на земельну ділянку виключно на підставі державного акта, за умови існування його оригіналу; 2) можливості визначення накладення земельних ділянок виключно на підставі земельно-технічної документації, відповідно до якої формувався правовстановлюючий документ на земельну ділянку; 3) неможливості звернення прокурора до суду із позовом за наявності іншого суб`єкта владних повноважень, у якого є юридичний відділ із значною кількістю штатних юристів та до компетенція якого належить право на звернення до суду з позовною заявою.

У частині п`ятій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Заявник не навів, у чому саме полягає виключна правова проблема у цій справі, також не навів аналіз судової практики, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, а тому не довів наявність протилежних і суперечливих судових рішень та глибоких і довгострокових розбіжностей у судовій практиці у справах із аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зважаючи на наведене, колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а отже, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Савченко О. В. про передання справи № 686/14714/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Савченко Оксани Володимирівни про передання справи № 686/14714/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Савченко Оксаною Володимирівною , залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко В. В. Пророк