Постанова

від 08.01.2025 по справі 725/1751/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 725/1751/22

провадження № 61-12421св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року у складі судді Піхало Н. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 у розмірі 123 430,15 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 3 233 869,93 грн, та судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер позичальник ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 12 лютого 2021 року банк звернувся до Першої чернівецької державної нотаріальної контори з претензією кредитора, де просив повідомити, чи заводилась спадкова справа після померлого боржника, включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ, повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком, надати інформацію щодо звернення із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтв про право на спадщину та відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від спадщини.

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало лист від приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. від 04 березня 2021 року № 12/02-14, де вказано, що на час видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину жодної інформації щодо наявності кредиторів, боргів, заборони або арешту чи інших обтяжень щодо боржника не було, повідомити банк про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину, було неможливим. Також повідомлено, що свідоцтва про право на спадщину вже видані спадкоємцям, спадкова справа завершена, інформація щодо відомостей про спадкоємців є нотаріальною таємницею.

Спадкоємці для погашення боргових зобов`язань до банку не зверталися, а 05 жовтня 2021 року банком на ім`я спадкоємця ОСОБА_1 направлено лист-претензію про сплату заборгованості у розмірі 123 430,15 дол. США.

Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило вимоги позову задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, дізнавшись 22 квітня 2020 року про смерть боржника ОСОБА_3 , у встановлений статтею 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк не звернувся до відповідачів як спадкоємців позичальника з вимогою про повернення боргу, у зв`язку із чим стягувач пропустив встановлений законом строк, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права будь-якої вимоги до відповідачів за правовідносинами, що виникли на підставі вказаного договору, тобто пропустив установлений статтею 1281 ЦК України преклюзивний строк, а отже втратив права вимоги до спадкоємців боржника за кредитним договором.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 15 січня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення. Прийнято відмову АТ КБ «ПриватБанк» від позовної вимоги у вигляді комісії у розмірі 800,00 дол. США та провадження в цій частині закрито. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 109 919,53 дол. США, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2024 року становить 4 159 201,13 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 12 710,62 дол. США, що за курсом НБУ станом на 15 січня 2024 року становить 480 952,07 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки о 05 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» направило до апеляційного суду клопотання про відмову в частині позовних вимог у вигляді комісії у розмірі 800,00 дол. США; сторона позивача наділена такими процесуальними повноваженнями та підтримала заявлене клопотання, а сторона відповідача не заперечувала, що, тому є підстави для прийняття апеляційним судом відмови від позову у вказаній частині та закриття в такій частині провадження.

Також постанова мотивована тим, що про спадкову справу та видачу свідоцтв на право власності на спадщину банк дізнався тільки з листа приватного нотаріуса від 10 березня 2021 року без відомостей про спадкоємців, а з претензією до кредитора звернувся 05 лютого 2021 року, тобто до отримання інформації про видачу свідоцтв. Стаття 1281 ЦК України не конкретизує способів пред`явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника, проте за формою наведене звернення банку має бути саме певною вимогою майнового характеру і така вимога має бути висунута до конкретних перелічених суб`єктів - спадкоємців, які прийняли спадщину. АТ КБ «ПриватБанк» в межах преклюзивних строків, встановлених зазначеною статтею, будучи з травня 2020 року обізнаним про смерть боржника, заявило вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв, а тому висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення та втрати права вимоги до спадкоємців є помилковим та спростовується наявними в справі письмовими доказами.

Крім того, постанова апеляційного суду мотивована тим, що розмір заборгованості в сумі 123 430,15 дол. США встановлений оскаржуваним рішенням суду і в цій частині стороною відповідача рішення не оскаржувалось, отже влаштувало сторону. До доводів апеляційної скарги позивача оскарження встановленої судом першої інстанції обставини розміру заборгованості не входять. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У цій справі правомірність умов договору не спростована.

Також постанова апеляційного суду мотивована тим, що загальна вартість майна, отриманого відповідачами, перевищила розмір боргу спадкодавця перед кредитором на час смерті та в середньому склала 26 143 274,35 грн, де частка ОСОБА_2 у спадщині становить 89,64 %, частка ОСОБА_1 - 10,36 %.

Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 25 483,86 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 945,26 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 121 381,63 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 028,49 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що при ухваленні постанови судом апеляційної інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат. З відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» понесені витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду з позовом та подачі апеляційної скарги в розмірі 106 717,71 грн у відповідних частках, а саме: з ОСОБА_2 , частка спадкового майна якої склала 89,64 %, слід стягнути 95 661,76 грн, з ОСОБА_1 , частка якої склала 10,36 %, слід стягнути 11 055,95 грн. Крім того, на користь держави слід стягнути суму недоплаченого позивачем й апелянтом судового збору: з ОСОБА_2 - недоплачений судовий збір у розмірі 25 483,86 грн, з ОСОБА_1 - недоплачений судовий збір у розмірі 2 945,26 грн.

Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття касаційного провадження відмовлено (касаційне провадження № 61-1540св24).

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскільки про видачу свідоцтв на право власності на спадщину банк дізнався лише з листа приватного нотаріуса Балан Р. Б. 10 березня 2021 року без відомостей про спадкоємців, а з вимогою кредитора у розумінні статті 1281 ЦК України банк звернувся 05 лютого 2021 року, до отримання інформації про видачу свідоцтв спадкоємцям боржника, то висновки апеляційного суду про те, що АТ КБ «ПриватБанк» заявило вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв, відповідають правильному застосуванню статті 1281 ЦК України.

Водночас суд касаційної інстанції зазначив про те, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду стосовно порядку доказування у спорі про стягнення боргу із спадкоємців боржника, що доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини є обов`язком позивача як кредитора спадкодавця, не перевірив дійсний розмір вимог кредитора.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що 19 лютого 2007 року АТ КБ «ПриватБанк» відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. У період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року борг нараховувався компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», яка не була резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, а тому за законодавством України не мала права здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію.

Крім того, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки постанова Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року винесена за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) додаткова постанова Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року повинна була виноситися у такому самому порядку, що й первісне судове рішення. Однак суд апеляційної інстанції на порушення наведеного вирішив питання про розподіл судових витрат на користь позивача та в дохід держави без повідомлення учасників справи, що унеможливило відповідачкам надати відповідні заперечення проти такого стягнення, а це є порушенням права на справедливий судовий розгляд.

Останньою постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» змінено в частині мотивів відмови. У решті рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року залишено без змін. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 97 108,00 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 11 223,00 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 82 653,14 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд виходив із того, що з огляду на дату видачі свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , враховуючи те, що про видачу свідоцтв про право власності на спадщину банк дізнався лише з листа приватного нотаріуса Балан Р. Б. 10 березня 2021 року, без відомостей про спадкоємців, а з вимогою кредитора у розумінні статті 1281 ЦК України банк звернувся 05 лютого 2021 року, до отримання інформації про видачу свідоцтв спадкоємцям боржника, то вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 позивачем заявлено у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв, що відповідає правильному застосуванню статті 1281 ЦК України, а висновок суду першої інстанції про пропуск строку звернення та втрати права вимоги до спадкоємців є помилковим.

Водночас апеляційний суд зазначив, що оскільки 19 лютого 2007 року за договором відступлення права вимоги банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не є резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не могла за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року. Тож нараховані та стягнені платежі у вигляді процентів, пені та комісії за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року слід зарахувати на погашення кредиту.

Також апеляційний суд вказав на те, що АТ КБ «ПриватБанк» належними та достатніми доказами не спростувало внесення позичальником ОСОБА_3 платежу, здійсненого 06 березня 2007 року у сумі 168 996,53 дол. США на погашення кредиту за кредитним договором від 27 грудня 2006 року.

З огляду на викладене, здійснивши оцінку обставин щодо розміру заборгованості позичальника ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку про те, що на час зворотного відступлення права вимоги від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1» до АТ КБ «ПриватБанк» позичальником ОСОБА_3 повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 перед попереднім кредитором, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки у цій справі позивач як юридична особа повинен був сплатити судовий збір за подання позову у розмірі 54 164,05 грн, а фактично сплатив лише 48 508,05 грн; при подачі апеляційної скарги позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 81 246,07 грн, а сплатив лише - 58 209,66 грн; за подачу касаційної скарги відповідачі мали сплатити судовий збір у загальному розмірі 162 492,14 грн, а сплатили лише 108 331,00 грн, то враховуючи наведене, з огляду на рішення суду у цій справі по суті спору, розподіл судових витрат підлягає зміні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 569/5147/16-ц,від 04 квітня 2022 року у справі № 757/11688/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/4526/14, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на неналежне дослідження зібраних у справі судами доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не звернув уваги на те, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладений 19 лютого 2007 року між заявником та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», не є договором факторингу, тому компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не надавала фінансових послуг за таким договором та не повинна була отримувати ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій на території України для укладення договору купівлі-продажу;

- не врахував, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» придбала не грошові кошти у визначеному розмірі, а право вимоги до позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором, строк дії якого не закінчився, тому, відповідно, така компанія мала законне право нараховувати та отримувати проценти та інші платежі відповідно до кредитного договору на свою користь;

- проігнорував, що починаючи з 21 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року заявник, який мав усі необхідні документи для здійснення фінансової та банківської діяльності на території України, а також відповідні ліцензії, здійснював обслуговування всіх фінансових операцій щодо іпотечних активів компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», в тому числі вимог до спадкодавця ОСОБА_3 за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010;

- не врахував, що станом на 14 квітня 2016 року (дата зворотного викупу права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010) заборгованість ОСОБА_3 лише за тілом кредиту склала 156 791,74 дол. США, отже борг у повному обсязі погашено не було, жодних доказів зворотного матеріали справи не містять;

- дійшов помилкового висновку про внесення позичальником ОСОБА_3 платежу, здійсненого 06 березня 2007 року, у сумі 168 996,53 дол. США на погашення кредитного боргу за кредитним договором від 27 грудня 2006 року, оскільки позичальник не сплачував ці кошти (належні докази цьому відсутні), а заявник надав докази (платіжне доручення), що ця сума є коригувальною проводкою;

- не врахував, що заборгованість позивачем розрахована арифметично правильно, відповідає умовам кредитного договору та вимогам законодавства, натомість відповідачі не надали власного розрахунку і не заявили про проведення судової економічної експертизи з метою спростування заявленої заборгованості;

- не звернув увагу на те, що судовий збір за подання апеляційної скарги через підсистему «Електронний суд» сплачено заявником у розмірі 58 209,66 грн, а не у розмірі 81 246,07 грн, з урахуванням частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», якою перебачено, що при поданні процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розрахунку судового збору;

- проігнорував, що з урахуванням положень статті 4 Закону України «Про судовий збір» загальний розмір судового збору, що підлягав сплаті відповідачами за подачу касаційної скарги на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року, складає 108 328,10 грн та дійшов помилкового висновку, що він становить 162 492,14 грн.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Штефачук С. В., через підсистему «Електронний суд» подали до Верховного Суду відзиви на касаційнускаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому зазначили про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 вересня 2024 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 серпня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду 10 жовтня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Першотравневого районного суду м. Чернівці матеріали цивільної справи № 725/1751/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У жовтні 2024 року матеріали справи № 725/1751/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року справу № 725/1751/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № CVVPGK00000010, згідно з яким позичальник отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 400 000,00 дол. США на купівлю квартири та 86 000,00 дол. США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 24 грудня 2026 року.

19 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, за яким у порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, до вказаної компанії перейшло право вимоги як первісного кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за зобов`язаннями спадкодавця за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010.

Станом на момент укладення цього правочину борг ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 становив 398 199,09 дол. США.

21 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» укладено договір про обслуговування іпотечних активів, пунктом 3.2 якого встановлено обов`язок ЗАТ КБ «ПриватБанк» як обслуговуючої установи: вносити відповідні записи на дебет і кредит згідно з умовами відповідних кредитів (пункт 3.2.1. (і)); стягувати щомісячні платежі, що належать до сплати позичальниками за кредитами (пункт 3.2.1. (іі)), передбачено інші повноваження, пов`язані з обслуговуванням раніше укладених кредитних договорів між позичальниками та банківською установою, в тому числі і за укладеним між банком та ОСОБА_3 кредитним договором.

14 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір викупу (відступу) прав вимоги, за яким до ПАТ КБ «ПриватБанк» зворотно перейшло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

22 квітня 2020 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. направлено лист № 26/02-14 на адресу АТ КБ «ПриватБанк», в якому вказано, що нотаріусом відкрито спадкову справу щодо майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим нотаріус просила надати інформацію про наявність грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаційними виплатами щодо поточних, депозитних, пенсійних, карткових та інших існуючих рахунків.

Також судами встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 04 травня 2020 року зверталася до AT КБ «ПриватБанк» із запитом за кредитним договором № CVVPGK00000010, в якому повідомила про смерть свого чоловіка ОСОБА_3 (позичальника), просила припинити нарахування відсотків та надати копії всіх договорів за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_3 , довідку про те, в якій частині ОСОБА_3 здійснив погашення кредиту за весь період дії кредитного договору до дня смерті; до запиту було долучено копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , а також витяг зі Спадкового реєстру.

З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 22 квітня 2020 року із заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулися дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2

06 серпня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено приватному нотаріусу Балан Р. Б. лист № 20.1.0.0.0/7-200806/3181 з відомостями про депозитні рахунки спадкодавця.

02 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про поділ спадкового майна, за яким спадкове майно поділено так: ОСОБА_2 переходить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором: квартира АДРЕСА_1 ; машиномісце № НОМЕР_1 на 4-му рівні підвалу підземного паркінгу на АДРЕСА_2 ; 1/2 частини двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 ; земельна ділянка площею 0,0384 га на АДРЕСА_3 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7310136600:07:005:0152; автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wagon», 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 ; ОСОБА_1 переходить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, з урахуванням домовленостей за цим договором: земельна ділянка площею 0,0980 га, розташована в садівничому товаристві «Механізатор» на вул. Бабинській у м. Чернівцях, ділянка № НОМЕР_4 , що призначена для ведення садівництва, кадастровий номер 7310136300:24:003:0090, земельна ділянка площею 0,1000 га в Чернівецькій області Вижницького району на території Мигівської сільської ради, урочище рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), кадастровий номер 7320585000:01:001:0719; автомобіль марки «Toyota Sequoia», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 ; вклади з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунках, відкритих у відділеннях АТ КБ «ПриватБанк»; вклади з відповідними відсотками, що знаходяться на рахунках, відкритих у відділеннях АТ «Ощадбанк»; статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Медичний центр «Мавекс-Медицина Плюс».

09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтва на право на спадщину за законом: № 1356 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в Чернівецькій області Вижницькому районі на території Мигівської сільської ради, урочище рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), кадастровий номер 7320585000:01:001:0719; № 1357 на автомобіль марки «Toyota Sequoia», 2008 року випуску, кузов № НОМЕР_5 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 ; 20 жовтня 2020 року - № НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,0980 га в садівничому товаристві «Механізатор» на вул. Бабинській в м. Чернівцях, ділянка № НОМЕР_4 , що призначена для ведення садівництва, кадастровий номер 7310136300:24:003:0090; 03 листопада 2020 року - № 1454 на банківські вклади в АТ «Державний ощадний банк України»; № НОМЕР_8 на вклади в АТ КБ «ПриватБанк»; 17 листопада 2020 року - № 1494 на статутний капітал ТОВ «Медичний центр «Мавекс-Медицина Плюс» та № 1496 на частину статутного капіталу Приватного підприємства «Євро-Легіон» у розмірі 70 %.

09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за законом: № 1358 та № 1359 на квартиру АДРЕСА_1 та машиномісце № НОМЕР_1 на 4-му рівні підвалу підземного паркінгу, розташованого на АДРЕСА_2 ; № 1360 на автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wagon», 2004 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , № 1335 та № 1336 на 1/2 частини двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,0384 га, що на АДРЕСА_3 , яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7310136600:07:005:0152.

05 лютого 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено на адресу Першої чернівецької державної нотаріальної контори претензію кредитора з вимогами повідомити АТ КБ «ПриватБанк», чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_3 ; включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців про наявність заборгованості перед банком; надати інформацію щодо звернення із заявами про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтв про право на спадщину та відомості про осіб, які подали заяву про прийняття або відмову від спадщини.

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримано лист Першої чернівецької державної нотаріальної контори від 22 лютого 2021 року № 150/01-16 про направлення претензії кредитора для розгляду за належністю та приєднання до матеріалів справи приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б.

10 березня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало лист від приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р. Б. від 04 березня 2021 року № 12/02-14, в якому вказано, що на час видачі спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину жодної інформації щодо наявності кредиторів, боргів, заборони або арешту чи інших обтяжень щодо боржника не було, повідомити банк про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину, було неможливим. Також повідомлено, що свідоцтва про право на спадщину вже видані спадкоємцям, спадкова справа завершена, інформація щодо відомостей про спадкоємців є нотаріальною таємницею.

05 жовтня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено на ім`я ОСОБА_1 лист-претензію щодо погашення заборгованості у розмірі 123 430,15 дол. США.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 22 жовтня 2021 року, складеним позивачем, загальний залишок заборгованості становить 123 430,15 дол. США, що є еквівалентом 3 233 869,93 грн станом на 22 жовтня 2021 року за курсом НБУ.

Крім того, суди встановили, що з огляду на виписку погашень за кредитом від 24 січня 2017 року № 2605646 за період з 27 грудня 2006 року до 24 січня 2017 року та виписку за рахунком № НОМЕР_9 за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року, станом на 14 квітня 2016 року ОСОБА_3 на погашення тіла кредиту (в тому числі простроченого) було сплачено 266 113,08 дол. США, на сплату процентів (в тому числі прострочених) - 177 930,16 дол. США, на сплату комісії - 86 400,00 дол. США, на сплату пені/штрафів - 13 683,92 дол. США, що разом становить 544 127,16 дол. США.

Відповідно до виписки за рахунком № НОМЕР_9 , після 14 квітня 2016 року і до моменту смерті ОСОБА_3 позивач АТ КБ «ПриватБанк» продовжував нараховувати та стягувати з позичальника ОСОБА_3 відсотки, комісію за кредитом та приймати від нього платежі на погашення тіла кредиту. Всього після 14 квітня 2016 року до березня 2020 року ОСОБА_3 сплачено 133 692,39 дол. США.

Згідно з випискою про погашення кредиту від 27 грудня 2006 року, станом на 03 березня 2007 року залишок за тілом кредиту становить 398 199,09 дол. США, 06 березня 2007 року ОСОБА_3 погашено тіло кредиту на суму 168 996,53 дол. США, процентів - 141,96 дол. США, а залишок за тілом кредиту (основний) становить 229 202,56 дол. США.

Станом на 24 січня 2012 року ОСОБА_3 на погашення тіла кредиту (в тому числі простроченого) було зараховано 238 411,56 дол. США, на сплату процентів (в тому числі прострочених) - 109 435,69 дол. США, на сплату комісії - 47 200,00 дол. США, на сплату пені/штрафів - 5 882,06 дол. США. Загальна сума зазначених платежів становить 400 929,31 дол. США.

Правове обґрунтування

Щодо договору та виконання зобов`язань за ним

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Статтями 626, 627, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 509, 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо вимог до спадкоємців боржника та строк їх пред`явлення кредитором

Згідно із статтею 1216 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ) спадкуванням є перехід прав i обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права i обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, до них не належать зобов`язання спадкодавця з повернення кредиту.

Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов`язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України.

За статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Указані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов`язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника у разі його смерті за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.

Задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

При вирішенні спору про стягнення зі спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора необхідно з`ясувати коло спадкоємців, встановити належність спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартість отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Стаття 1282 ЦК України застосовується у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. У свою чергу, недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), має наслідком позбавлення кредитора права вимоги до спадкоємців, а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), постановах Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 587/381/15-ц.

Тлумачення статті 1281 ЦК України свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, приймає вимоги кредиторів спадкодавця.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 171/2639/18 (провадження № 61-18637св21), від 15 березня 2023 року у справі № 394/893/20 (провадження № 61-17358св21), від 10 січня 2024 року у справі № 308/10527/21 (провадження № 61-13010св22).

Щодо загальних засад доказування

Згідно з положеннями частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким у незміненій частині рішення погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».

Водночас, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 квітня 2024 року у цій справі, обґрунтовано виходив із того, що огляду на дату видачі свідоцтв про право на спадщину відповідачам ОСОБА_1 й ОСОБА_2 (09 жовтня 2020 року), оскільки про видачу свідоцтв про право власності на спадщину банк дізнався лише з листа приватного нотаріуса Балан Р. Б. 10 березня 2021 року, без відомостей про спадкоємців, а з вимогою кредитора у розумінні статті 1281 ЦК України банк звернувся 05 лютого 2021 року, до отримання інформації про видачу свідоцтв спадкоємцям боржника, то вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 позивачем заявлено у межах 6-тимісячного строку з часу отримання ними свідоцтв.

Також апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що оскільки 19 лютого 2007 року за договором відступлення права вимоги банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, зазначена компанія не є резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому вона не могла за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року. Тому, нараховані та стягнені платежі у вигляді процентів, пені та комісії за період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року слід зарахувати на погашення кредиту.

Крім того, апеляційний суд правильно вказав на те, що АТ КБ «ПриватБанк» належними та достатніми доказами не спростувало внесення позичальником ОСОБА_3 платежу, здійсненого 06 березня 2007 року у сумі 168 996,53 дол. США на погашення кредиту за кредитним договором від 27 грудня 2006 року.

З огляду на викладене, здійснивши оцінку обставин щодо розміру заборгованості позичальника ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час зворотного відступлення права вимоги від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» до АТ КБ «ПриватБанк» позичальником ОСОБА_3 повністю виконано зобов`язання за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 перед попереднім кредитором, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, щодоговір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладений 19 лютого 2007 року між заявником та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», не є договором факторингу, тому компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не надавала фінансових послуг за таким договором та не повинна була отримувати ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій на території України для укладення договору купівлі-продажу, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі апеляційний суд не мотивував своє судове рішення висновками про те, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року є договором факторингу.

Натомість апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що 19 лютого 2007 року банк відступав право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Зворотне відступлення права вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14 квітня 2016 року, тобто в період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року борг нараховувався компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».

У спірний період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю було врегульовано, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції на час відступлення права вимоги) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Пунктом 2.4 глави 2 розділу III Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року, передбачалося, що банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами НБУ про надання ліцензій на здійснення валютних операцій.

Отже, правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті (в тому числі нарахування процентів і пені за діючими кредитними договорами) була наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 грудня 2023 року у справі № 463/3782/15, від 21 грудня 2023 року у справі № 754/11899/19, від 13 лютого 2024 року у справі № 754/15711/17 та інших.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не була резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 363/1264/15 (провадження № 61-16401св18), від 02 червня 2021 року у справі № 643/6214/15 (провадження № 61-8180св20)).

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» придбала не грошові кошти у визначеному розмірі, а право вимоги до позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором, строк дії якого не закінчився, тому відповідно така компанія мала законне право нараховувати та отримувати проценти та інші платежі відповідно до кредитного договору на свою користь, є безпідставними, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм цивільного законодавства України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що починаючи з 21 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк», яке мало всі необхідні документи для здійснення фінансової та банківської діяльності на території України, а також відповідні ліцензії, здійснювало обслуговування всіх фінансових операцій з обслуговування іпотечних активів компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», в тому числі вимог до спадкодавця ОСОБА_3 за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010, Верховний Суд відхиляє, оскільки, не маючи ліцензії та не будучи фінансовою установою, компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не могла набути права на нарахування і отримання платежів за кредитом (відсотків, комісії, пені), які виникнуть після укладення договору відступлення права вимоги, а отже не могла делегувати такі повноваження щодо нарахування та стягнення платежів за кредитом фінансовій установі (банку).

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17, від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц, від 21 травня 2021 року у справі № 569/5147/16-ц,від 04 квітня 2022 року у справі № 757/11688/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/4526/14, від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний не врахував, що станом на 14 квітня 2016 року (дата зворотного викупу права вимоги за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010) заборгованість ОСОБА_3 лише за тілом кредиту склала 156 791,74 дол. США, а отже борг у повному обсязі погашено не було, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про внесення позичальником ОСОБА_3 платежу здійсненого 06 березня 2007 року у сумі 168 996,53 дол. США на погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року, оскільки позичальник не сплачував ці кошти (належні докази цьому відсутні), а заявник надав докази (платіжне доручення), що ця сума є коригувальною проводкою, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків по суті спору, викладених судом першої інстанції у незміненій частині рішення та постанові суду апеляційної інстанцій, та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Водночас Верховний Суд не може погодитись із оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, а саме судового збору, та вважає частково слушними відповідні доводи касаційної скарги, з таких підстав.

Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2 481,00 грн.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подачі позивачем апеляційної скарги - 24 листопада 2023 року) за подачу апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Матеріали справи свідчать про те, що 04 квітня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № CVVPGK00000010 у розмірі 123 430,15 дол. США, що за курсом НБУ станом на день звернення до суду (29,2549 грн за 1 дол. США) становило 3 610 936,70 грн (т. 1. а. с.1-5).

З урахуванням підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу позову позивач як юридична особа повинен був сплатити судовий збір у розмірі 54 164,05 грн (3 610 936,70 грн х 1,5 %), але фактично сплатив лише 48 508,05 грн (т. 1 а. с. 80-83).

24 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» АТ КБ «ПриватБанк» подало до Чернівецького апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року в цілому у цій справі (т. 3 а. с. 1-4).

З огляду на вказане та положення підпункту 6 пункту 1 частини другої, частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» позивач мав сплатити судовий збір за подачу вказаної апеляційної скарги у розмірі 64 996,86 грн (((3 610 936,70 грн х 1,5 %) х 150 %) х 0,8), але фактично сплатив лише 58 209,66 грн (т. 3, а. с.11).

23 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2024 року та додаткову постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 січня 2024 року у цій справі (т. 3, а. с.150-157).

З урахування підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», з огляду на розмір оспорюваної суми боргу, стягнутої судом апеляційної інстанції із відповідачів (122 630,15 дол. США), та еквівалент цієї суми у гривні станом на момент подачі банком позову у цій справі, відповідачі мали сплатити судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 107 625,98 грн ((3 587 532,77 грн х 1,5 %) х 200 %), а фактично сплатили судовий збір у загальному розмірі 108 331,00 грн (т. 3, а. с.149-149а).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з огляду на викладене та висновки апеляційного суду у цій справі по суті спору, з позивача підлягали стягненню на користь:

- ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 96 475,93 грн (107 625,98 грн х 89,64 %);

- ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 11 150,05 грн (107 625,98 грн х 10,36 %);

- держави підлягав стягненню недоплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 12 443,20 грн ((54 164,05 грн - 48 508,05 грн)+(64 996,86 грн - 58 209,66 грн)).

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, неправильно застосував положення частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», не застосував положення частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», а тому здійснив помилковий розрахунок необхідних до сплати позивачем судових витрат.

Зокрема, апеляційний суд стягнув з позивача на користь:

- ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 97 108,00 грн замість правильного 96 475,93 грн;

- ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 11 223,00 грн, замість правильного 11 150,05 грн;

- держави недоплачений судовий збір у розмірі 82 653,14 грн замість правильного 12 443,20 грн.

Отже, оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає зміні.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково; оскаржуване рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року у незміненій за результатом апеляційного перегляду частині залишити без змін; постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити, в іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат в суді касаційної інстанції

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки оскаржуване судове рішення суду першої інстанції у незміненій за результатом апеляційного перегляду частині залишено без змін, оскаржувану постанову апеляційного суду по суті спору залишено без змін, а змінено лише в частині вирішення питання про розподіл судових витрат на сплату судового збору, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 жовтня 2023 року у незміненій за результатом апеляційного перегляду частині залишити без змін.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Зменшити розмір стягнених з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги із 97 108 (дев`яносто семи тисяч ста восьми) гривень 00 коп. до 96 475 (дев`яносто шести тисяч чотириста сімдесяти п`яти) гривень 93 коп.

Зменшити розмір стягнених з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги із 11 223 (одинадцяти тисяч двісті двадцяти трьох) гривень 00 коп. до 11 150 (одинадцяти тисяч сто п`ятдесяти) гривень 05 коп.

Зменшити розмір стягнених з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судових витрат зі сплати судового збору із 82 653 (вісімдесяти двох тисяч шістсот п`ятдесяти трьох) гривень 14 коп. до 12 443 (дванадцяти тисяч чотириста сорока трьох) гривень 20 коп.

В іншій частині постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець