Ухвала

від 13.01.2025 по справі 495/987/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 495/987/19

провадження № 61-17614ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Друга білгород-дністровська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності..

Позовні вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся сторін - ОСОБА_4 . У 1995 році померла ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким заповіла все належне їй майно на випадок смерті - ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою позивача. 13 липня 2005 року сторони звернулись до Білгород-Дністровської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини - житлового будинку АДРЕСА_1 . Заява ніким із заявників відкликана не була. Окрім того, як зазначав позивач ОСОБА_1 відповідно до акту про фактичне проживання в зазначеному вище будинку від 20 вересня 2016 року, позивач ОСОБА_1 постійно проживав з бабусею, доглядав за нею та будинком, за час проживання збудував новий паркан в будинку, поміняв вікна та двері, побудував новий туалет, засадив новий сад, провів водопровід, зробив підмостку будинку та інше. Однак, на думку позивача ОСОБА_1 , після того, як в судовому порядку визнати право власності на зазначений вище будинок у відповідачки ОСОБА_3 не вийшло, вона звернулася до нотаріальної контори та отримала свідоцтво про право на спадкування за заповітом та на підставі якого нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 57,8 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно, одноосібно успадкувала будинок, який позивач протягом 13 років самостійно утримує, ремонтує та відбудовує, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 17 травня 2018 року, зареєстрованого за № 854 та визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вчинене державним реєстратором - Іваницьким О. Ю., Білгород-Дністровська районна державна нотаріальна контора, Білгород-Дністровський районний нотаріальний округ, Одеська область, від 17 травня 2018 року, індексний номер: 41152104.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просив скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, представник заявника узагальнено посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, робить посилання на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

Посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 є нерелевантним, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведеній справі зроблені за встановлення інших фактичних обставин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 за позовом про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду про те, що дії позивача, який уклав додаткову угоду до договору оренди землі, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, встановили, що звертаючись із позовом ОСОБА_1 , не довів належними та допустимими доказами, що існують правові підстави, передбачені статтею 1301 Цивільного кодексу України для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Отже, у наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованим.

Водночас, посилання в касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Друга білгород-дністровська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання незаконним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков