Рішення

від 23.12.2024 по справі 911/3228/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2024 р. м. Київ

Справа № 911/3228/23

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА» до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-ПЛЮС» про стягнення 123 670 110грн, за участі представників від:

позивача - Вітліна М.О. (ордер АА №1378597 від 30.11.2023), Ємельянов В.Р. (ордер АА №1364423 від 17.10.2023);

відповідача - не з`явилися;

третьої особи - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА» (далі - позивач, ТОВ «Телко Україна») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі - відповідач, РФ) про стягнення 123 670 110грн у рахунок відшкодування шкоди, а саме: 112 491 050грн - збитків у вигляді вартості втраченого майна, 11 179 060грн - упущеної вигоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на знищення внаслідок артилерійського обстрілу військовими збройних сил Російської Федерації 03.03.2022 його матеріальних цінностей, які зберігались у приміщенні складського комплексу в с. Стоянка Бучанського району Київської області по вул. 21-км Житомирського шосе, 7, що спричинило збитки в розмірі вартості знищеного майна та упущеної вигоди - доходів, які позивач міг би отримати в разі реалізації знищених матеріальних цінностей (т.1 а.с.1-10).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.11.2023 судом відкрито провадження у справі за відповідним позовом, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 01.12.2023 о 10:00, а також встановлено строк відповідачу для подання відзиву на позов (т.1 а.с.171-172).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 02.11.2023 о 22:45, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т.1 а.с.173).

Відповідач про розгляд вказаної справи та про можливість скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву повідомлений у порядку, встановленому ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), - шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційному вебсайті судової влади України (т.1 а.с.174).

Ухвала суду, за змістом п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою позивачу наступного робочого дня - 03.11.2023.

Ухвалою від 01.12.2023, яка занесена до протоколу засідання, судом відкладено підготовче засідання на 27.12.2023 о 14:00 з підстав, вказаних в ухвалі від 27.12.2023 (т.1 а.с.176-177; т.1 а.с.187-140).

Ухвалою від 01.12.2023 відповідача повідомлено про відкладення підготовчого засідання на 27.12.2023 о 14:00 (т.1 а.с.179). Вказана ухвала доведена до відома відповідача шляхом розміщення інформації про дату, час і місце засідання суду на офіційному вебсайті судової влади України (т.1 а.с.180).

26.12.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів, у якому позивач вказує що відповідні докази не подані одночасно з поданням позову, оскільки про необхідність доведення певних обставин за допомогою доказів, що надаються, стало відомо лише після роз`яснень суду, наданих у підготовчому засіданні 01.12.2023 (т.2 а.с.1-4).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2023, з урахуванням ухвали Господарського суду Київської області від 18.01.2024, судом: залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТИК-ПЛЮС» (далі - ТОВ «Логістик-Плюс»); зобов`язано позивача невідкладно направити третій особі копію позовної заяви з додатками, а також клопотання від 25.12.2023 з додатками, про що надати докази суду; встановлено третій особі строк для подання пояснень по суті позову; продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 15.01.2024 о 14:00 (т.1 а.с.187-190, 205).

Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 29.12.2023 о 22:15, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.1 а.с.191); відповідач повідомлений про відкладення підготовчого засідання шляхом розміщення інформацію про дату, час і місце засідання суду на офіційному вебсайті судової влади України (т.1 а.с.193); третій особі копія ухвали направлена рекомендованим поштовим відправленням №0600075484400, яке повернуто відділенням поштового зв`язку №24 у м. Києві з довідкою від 15.01.2024, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1 а.с.199-203).

Адреса, за якою третій особі направлено копію ухвали від 27.12.2023 відповідає адресі третьої особи, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.181).

Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день, зокрема, проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, ухвала від 27.12.2023 вважається врученою третій особі 15.01.2024.

03.01.2024 до суду надійшли докази виконання вимог ухвали суду від 27.12.2023 в частині направлення копії позовної заяви з додатками, клопотання від 25.12.2023 з додатками третій особі (т.1 а.с.194-195).

Підготовче засідання призначене на 15.01.2024 о 14:00 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Ейвазової А.Р. на лікарняному та ухвалою Господарського суду Київської області від 18.01.2024 призначено на 31.01.2024 о 15:00 (т.1 а.с.204).

Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 18.01.2024 о 13:08, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.1 а.с.206); відповідача повідомлено про відкладення підготовчого засідання шляхом розміщення інформацію про дату, час і місце засідання суду на офіційному вебсайті судової влади України (т.1 а.с.210); третій особі, у якої відсутній електронний кабінет, копія ухвали від 18.01.2024 направлена рекомендованим поштовим відправлення №0600080477241, яке повернуто відділенням поштового зв`язку №24 у м. Києві з довідкою від 31.01.2024, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1 а.с.218-221).

31.01.2024 судом розпочато підготовче засідання, однак, у зв`язку з оголошення повітряної тривоги у м. Києві, в судовому засіданні оголошено перерву до 14:00 21.02.2024 (т.1 а.с.211-213).

Про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 14:00 21.02.2024 відповідача та третю особу повідомлено ухвалою від 02.02.2024 (т.1 а.с.215).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2024 призначено у справі комплексну судово-товарознавчу та судово-економічну експертизи, проведення яких доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (т.7 а.с.66-73).

Ухвала направлена судом 27.02.2024 до Єдиного державного реєстру судових рішень, зареєстрована у реєстрі 28.02.2024 за №117275800 та опублікована 29.02.2024.

03.05.2024 на підтвердження виконання п.5 резолютивної частини ухвали суду від 21.02.2024 позивач надав докази оплати експертизи у розмірі 56 796грн платіжним дорученням від 29.04.2024 №491 (т.7 а.с.79-82).

Ухвалою від 04.07.2024 змінено вид судової експертизи, яка підлягає проведенню на підставі ухвали Господарського суду Київської області від 21.02.2024 для вирішення питань, визначених п.3 її резолютивної частини, шляхом визначення такої експертизи як судово-економічна (т.7 а.с.89-91).

30.10.2024 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшла справа з висновком експерта від 17.10.2024 №4705/4706/24-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи (т.7 а.с.99-125).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2024 провадження у даній справі поновлено, призначено проведення підготовчого засідання на 09.12.2024 о 14:30 (т.7 а.с.126-127).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 11.11.2024 о 18:43, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.7 а.с.129); відповідача повідомлено про призначення підготовчого засідання на 09.12.2024 о 14:30 шляхом розміщення інформацію про дату, час і місце засідання суду на офіційному вебсайті судової влади України (т.7 а.с.130); третій особі, у якої відсутній електронний кабінет, копія ухвали від 18.01.2024 направлена рекомендованим поштовим відправлення №0600981935451, яке повернуто відділенням поштового зв`язку №1 у м. Києві з довідкою від 17.11.2024, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.7 а.с.132-135). При цьому, адреса, за якою третій особі направлено поштове відправлення №0600981935451, відповідає адресі такої особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у т.ч. станом на 05.12.2024 (т.7 а.с.136).

Ухвалою від 09.12.2024, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.12.2024 о 14:45 (т.7 а.с.137-139).

Підготовче провадження закрито на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, враховуючи виконання завдань підготовчого провадження, визначених ст.177 ГПК України.

Відповідача повідомлено про призначення судового засідання з розгляду справи по суті шляхом розміщення інформацію про дату, час і місце засідання суду на офіційному вебсайті судової влади України (т.7 а.с.143).

З метою повідомлення третьої особи про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті, їй направлено ухвалу від 09.12.2024 (т.7 а.с.141), яка доставлена до електронного кабінету такої особи 09.12.2024 о 19:40, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.7 а.с.142).

Відповідач правом подати відзив на позов, а третя особі - пояснення по суті спору в установлений судом строк не скористались, заяв про продовження встановленого судом строку не подавали.

Як установлено ч. 1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

23.12.2024 в судове засідання не з`явилися представники відповідача та третьої особи, заяв та клопотань до суду від відповідача та третьої особи не надходило.

В судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Розгляд спору у даній справі належить до компетенції Господарського суду Київської області з наступних підстав.

Спір у даній справі виник між юридичною особою приватного права - ТОВ «Телко Україна» та іноземною державою - Російською Федерацією, яку представляє Міністерство юстиції Російської Федерації, як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч.8 ст.29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем заподіяння шкоди майну відповідача в результаті збройної агресії Російської Федерації є с. Стоянка Бучанського району Київської області; спір пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності позивача.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Телко Україна» визначило відповідачем державу - Російську Федерацію.

Так, згідно з ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон №2709-IV) пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як установлено ч.1 ст.79 Закону №2709-IV, пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Поряд з цим, ч. 4 ст.79 Закону №2709-IV передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією №59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №2188-IX від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Такою постановою голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває повномасштабне вторгнення Російської Федерації на суверенну територію України, що стало наслідком розірвання з Російською Федерацією дипломатичні відносини. Зокрема Україна припинила членства у міжнародних договорах, а саме: Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року шляхом прийняття Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року»; Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року шляхом прийняття Закону України від 12.01.2023 № 2855-IX «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності».

Військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.

Так, п. 4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Згідно з ч.1 ст.1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує п.4 ст.2 Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України юридичній особі внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 в справі №308/9708/19 про те, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (аналогічна правова позиція щодо судового імунітету визначена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі №428/11673/19, 22.06.2022 у справі №311/498/20, 12.10.2022 у справі №463/14365/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22).

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.76 Закону №2709-IV суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

За таких обставин, розгляд спору у даній справі належить до компетенції саме Господарського суду Київської області.

Під час розгляду спору у даній справі по суті судом встановлені наступні обставини.

Позивач у справі - ТОВ «Телко Україна» є юридичною особою, видами діяльності якої є: оптова торгівля хімічними продуктами (код КВЕД 46.75), виробництво іншої хімічної продукції, н.в.і.у (код КВЕД 20.59), оптова торгівля іншими машинами й устаткуваннями (код КВЕД 46.69), неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), складське господарство (код КВЕД 52.10) тощо.

Пунктом 1.8 статуту ТОВ «Телко Україна», який затверджено рішенням позачергових загальних зборів учасників від 31.12.2021 №20-10/2021 (т.1 а.с.144-157), визначено, що предметом діяльності позивача є: імпорт, продаж та перепродаж твердих та рідких промислових хімікатів та пластмасової сировини; зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуск, продаж прекурсорів; зовнішньоекономічна діяльність; створення сумішей розчинників для змішування їх на території України; експорт хімічних продуктів, вироблених на території України; торгівельна діяльність, у т.ч.: оптова та роздрібна реалізація продукції власного та не власного виробництва, імпорт, продаж, перепродаж машин, механізмів, устаткування, хімікатів для виробничих цілей; виробництво, складування, перевезення, пакування, фасування хімікатів для машин, механізмів, устаткування та інших виробничих цілей; продаж агентам та дистриб`юторам для українських та іноземних компаній; транзит хімікатів по території України, технічне обслуговування та монтаж машин та механізмів; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; інші види господарської діяльності, що не заборонені законодавством України.

16.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ГЕЙТ ЛОГІСТИК» (далі - орендодавець, ТОВ «Вест Гейт Логістик») та ТОВ «Логістик-Плюс» (далі - орендар) укладено договір оренди №WGL-2021-1216 (далі - договір оренди, т.1 а.с.44-71), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазепіною В.Г. (реєстровий №3352).

Відповідно до п.2.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) приміщення, вказані в додатку №2 до цього договору в порядку на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.4.1 договору оренди такий договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів, печатками (за наявності) і нотаріального посвідчення та діє до моменту повернення приміщень орендодавцю, що визначається з урахуванням умов статті 3 цього договору та деталізується у додатку №2 до договору.

Як вбачається з п.1 додатку №2 до договору оренди (т.1 а.с.73-75), об`єктом оренди є приміщення: частина складського корпусу №2 літери Н секції D складські приміщення, загальною площею 7920,60кв.м, офісні приміщення, загальною площею 728,50кв.м, цокольний поверх (мезонін), загальною площею 1482,40кв.м; частина складського корпусу №2 літери Н секцій С - складські приміщення, загальною площею 5765,40кв.м, офісні приміщення, загальною площею 45,95кв.м, цокольний поверх (мезонін), загальною площею 1479,70кв.м; частина складського корпусу №2 літери Н секції F складські приміщення, загальною площею 4508,33кв.м., офісні приміщення, загальною площею 94,44кв.м.

Як визначено п.п.3,4 додатку №2 до договору оренди: днем початку оренди визначено день підписання акта приймання, але в будь-якому випадку не пізніше 01.01.2022; днем закінчення оренди є 31.12.2026.

21.12.2021 між ТОВ «Телко Україна» (далі - замовник) та ТОВ «Логістик-Плюс» (далі - виконавець) укладено договір про надання складських логістичних послуг №LP21122021 (далі - договір, т.1 а.с.14-27).

Згідно з п.2.1 договору виконавець зобов`язується надати замовнику складські логістичні послуги за умови наявності належним чином оформленої заявки, з дотримання графіку, а позивач (замовник) - оплачувати послуги виконавця в порядку та на умовах, визначених договором.

Пунктом 2.3 договору сторони визначили, що право власності на товар, який зберігається на складі виконавця на умовах договору належить замовнику.

В силу п.3.1-3.4 договору за договором надаються наступні логістичні послуги: прийом товару на склад, зберігання, комплектація та завантаження товару, додаткову послуги (маркування, стікерування, формування наборів, перепакування, додаткові звіти та інше).

Відповідно до п.п.4.2,4.3,4.6,4.7 договору: проведення та оформлення результатів звірки облікових залишків відбувається згідно додатку №02; планова інвентаризація проводиться замовником згідно додатку №02 на місцях зберігання товару; підставою для проведення планової/позачергової/вибіркової інвентаризації є електронний лист з обґрунтованим повідомленням про необхідність її проведення; планова/позачергова/ вибіркова інвентаризації оформлюються і проводяться відповідно до процедури, вказаної в додатку №02.

Як визначено пп.5.2.10 п.5.2 договору, замовник не пізніше 20 числа кожного місяця зобов`язаний повідомляти виконавця про намір змінити об`єм товарів на відповідальному зберіганні, який має зберігатися на складі виконавця, більш ніж на 10% від заявленої кількості.

В силу п.7.3 договору передбачено, що виконавець за наявності вини зобов`язаний відшкодувати замовнику збиток у повному обсязі, заподіяний у зв`язку з втратою, нестачею або пошкодженням товару протягом терміну логістичного обслуговування, за винятком випадків, коли втрата, нестача або пошкодження відбулися: внаслідок обставин непереборної сили; через властивості товару, про які виконавець, приймаючи їх до логістичного обслуговування не знав і не повинен був знати; в результаті дій або бездіяльності замовника; якщо нестача або пошкодження були виявлені в упаковках виробника (ящиках/монпалетах/паках тощо), які були прийняті до обслуговування без розпакування; якщо пошкодження виявлені при передачі товару від перевізника до одержувача, так як неможливо встановити безпосередню причетність виконавця; якщо при передачі товару від перевізника до одержувача виявлена недостача, яка не підтверджена сторонами після спільного перерахунку залишку товару на складі.

Пунктами 16.1,16.2 договору передбачено, що: договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 1 року; якщо за 30 днів до закінчення терміну дії, жодна із сторін не заявить про припинення дії договору, його дія вважається продовженою на кожен наступний календарний рік.

Додатком №2 до договору сторони узгодили процедуру складського логістичного обслуговування (т.1 а.с.32-43), з преамбули якого вбачається, що цей документ описує правила і процедури надання послуг комплексного логістичного обслуговування.

Згідно з пп.1.2.1 п.1.2 додатку №2 до договору приймання товару (у т.ч. повернення) відбувається лише за умови наявності заявки на приймання товару (додаток А) зі сторони замовника, надісланої на адресу виконавця: @logisticplus.com.ua.

Відповідно до пп.1.2.6 п.1.2 додатку №2 до договору: по факту приймання товару складається акт про прийняття-передачу товарно-матеріальних цінностей на зберігання (додаток В); акт складається в 2-х примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується представником виконавця, скріплюється штампом виконавця та попередньо надсилається в електронному вигляді замовнику на адресу: yuliia.kukhar@telko.com; обидва примірники передаються представникам замовника для підпису і скріплення печаткою/штампом, що буде являтись підтвердженням прийомки товару/продукції; підписаний та скріплений печаткою/штампом примірник виконавця повертається відповідальному представнику виконавця.

Товар зберігається на піддонах, в упаковках виробника та розміщується в стелажній системі палетного типу; зміна статусу товару з одного на інший, відбувається відповідно показникам якості, визначеними замовником; після постановки на облік продукція розміщується в складі в зони довгострокового зберігання і зону відбору товару. (п.2.2 додатку №2 до договору).

Відповідно до п.п.4.1-4.4 додатку №2 до договору: звірка залишків проводиться з метою постійного контролю коректності проведення складських операцій в звітних системах замовника і виконавця та приведення залишків до тотожного стану; звірка проводиться на щотижневій основі в перший робочий день тижня; виконавець надає замовнику дані по системним залишкам на визначену дату, замовник повідомляє виконавця про результати звірки; щомісячна звірка облікових залишків проводиться в перший робочий день наступного місяця, оформлюється обліковою відомістю, підписується уповноваженими представниками обох сторін та скріплюється печаткою.

Листом від 04.03.2022 вих.№040322-3 ТОВ «Логістик-Плюс» повідомило ТОВ «Телко Україна» про те, що 03.03.2022 під час танкових боїв, ворожі снаряди влучили в будівлю складу, що призвело до масштабної пожежі і повної втрати будівлі зі всіма розташованим там майном (т.1 а.с.88).

До відповідного листа додано додатки №№1,2 «перелік товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Телко Україна», що знаходилось на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс» станом на 00:01 24.02.2022» (т.1 а.с.89-93).

05.05.2022 комісією у складі начальника відділу організації профілактичної роботи Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області підполковника служби цивільного захисту Кириченка Ю.О., інспектора відділу застосування санкцій та аналітичної роботи центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Київській області Дерди В.І., виконавчого директора ТОВ «БЮРО ВИН» Дикого О.С., директора ТОВ «ВЕСТ ГЕЙТ ЛОГІСТИК» Кота Г.Д., заступника начальника відділу транспортної та складської логістики ТОВ «ДЦ Україна» Супруна С.О., генерального директора ТОВ «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС» Голімбовського А.В., юриста ТОВ «ЛОГІСТИК-ПЛЮС» Погребняка О.О. складено акт про пожежу (т.1 а.с.94-98)., що відбулась 03.03.2022 за адресою: Київська обл., Бучанський (колишній Києво-Святошинський) р-н., с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе. У акті вказано, що внаслідок пожежі знищено, зокрема, матеріальні цінності ТОВ «Логістик-Плюс», що знаходились всередині будівлі складу №2 «Н». Ймовірною причиною пожежі, як визначено даним актом, є потрапляння боєприпасів, їх уламків внаслідок бойових дій. Крім того, у даному акті зі слів представника ТОВ «Логістик-Плюс» зафіксовано, що товарно-матеріальні цінності, які передані ТОВ «Логістик-Плюс» на відповідальне зберігання за відповідними договорами, у т.я. укладеним сторонами у справі, знищені.

12.05.2022 позивачем та третьою особою підписано акт звірки наявності/відсутності товару, переданого на зберігання. на складі. Відповідним актом зафіксовано, що за договором відповідального зберігання від 21.12.2021 №LP21122021 позивачем передано, а ТОВ «Логістик-Плюс» прийнято товар загальною вартістю 83 870 859,43грн, який під час обстеження виявлений не був з ймовірністю повного знищення внаслідок пожежі, яка зафіксована в акті від 05.05.2022 про пожежу (т.1 а.с.99-103).

Також, сторонами підписано акт від 12.05.2022 звірки наявності/відсутності на складі переданого устаткування та пакувального матеріалу, яким визначено, що під час перебування на складі не виявлено устаткування та пакувального матеріалу, переданого для належного виконання умов договору відповідального зберігання від 21.12.2021 №LP21122021 на суму 59 902,64грн, яке, ймовірно, знищено внаслідок пожежі щодо якої складений акт від 05.05.2022 про пожежу (т.1 а.с.104).

Для забезпечення повноти та достовірності бухгалтерського обліку активів та товарно-матеріальних цінностей наказом ТОВ «Телко Україна» від 11.05.2022 №0511-1/22 постановлено провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, які перебували на зберіганні у ТОВ «Логістик Плюс» у с. Стоянка та призначено склад комісії для проведення інвентаризації (т.3 а.с.54).

12.05.2022 за результатами проведеної інвентаризації майна складено протокол інвентаризації, що затверджений 13.05.2022 директором ТОВ «Телко Україна», з якого вбачається втрата матеріальних цінностей у розмірі 83 870 859,43грн, устаткування й пакувального матеріалу на суму 46 928,93грн. Ймовірною причиною знищення цінностей, як зазначено у даному акті, є пожежа щодо якої наявний акт про пожежу від 05.05.2022 (т.3 а.с.57-62).

Наказом ТОВ «Телко Україна» від 13.05.2022 №0513-1/22 затверджено протокол інвентаризації від 12.05.2022 та доручено здійснити списання товарно-матеріальних цінностей, знищених внаслідок пожежі (т.3 а.с.56-62).

Наказом ТОВ «Телко Україна» від 18.11.2022 №18-11/22 вирішено списати на підставі протоколу інвентаризації від 12.05.2022 товарно-матеріальні цінності, знищені внаслідок пожежі на складі за адресою: Київська область, Бучанський (колишній Києво-Святошинський) район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе (т.3 а.с.55).

Посилаючись на факт знищення відповідних матеріальних цінностей (товару, пакувального матеріалу), що перебували на складі, внаслідок пожежі, яка спричинена обстрілами та бойовими діями, позивач стверджує, що йому заподіяно збитків в розмірі вартості знищеного майна - матеріальних цінностей, що перебували на складі, а також та упущеної вигоди - доходів, які позивач міг би отримати у разі реалізації знищених матеріальних цінностей.

Так, судом установлено, що у період з 2015 по 2022, з метою здійснення господарської діяльності, позивач уклав ряд правочинів з третіми особами, за якими йому здійснювалось постачання переданого на зберігання ТОВ «Логістик-Плюс» відповідно до вищевказаного договору товару третіми особами, що є підставою для набуття права власності на такі матеріальні цінності позивачем, а також відповідно до яких позивач продавав товари третім особам з метою отримання прибутку, а саме: договір від 21.07.2020 купівлі-продажу (т.2 а.с.5-12); контракт від 01.10.2018 №01102018-2 (т.2 а.с.13-20); договір продажу від 17.01.2022 №17/01/2022 (т.2 а.с.21-24); договір поставки від 01.07.2015 №177 з додатковими угодами від 16.05.2016 №1, 31.05.2017 №2, 01.02.2018 №3, 30.05.2020 №4, 05.05.2021 №5 (т.2 а.с.25-45); договір купівлі-продажу від 11.04.2018 №С-2018/01 з додатковою угодою від 27.12.2018 №1 (т.2 а.с.46-50); рамковий договір поставки від 15.08.2018 №SABIC-РМ/2218 з додатковими угодами від 24.12.2020 №2, 21.12.2021 №3 (т.2 а.с.51-67); контракт від 09.11.2018 №240 з додатковою угодою від 29.12.2020 №1 (т.2 а.с.68-75); контракт від 15.08.2017 №225 з додатковими угодами від 09.10.2017 №1, 26.06.2018 №2, 16.07.2018 №3, 16.07.2018 №3/1, 26.11.2018 №4, 02.05.2019 №6, 28.05.2019 №7, 31.12.2020 №9 (т.2 а.с.76-88); контракт від 19.07.2019 №243 з додатковими угодами від 05.11.2020 №1, 05.01.2021 №2, 12.03.2021 №3 (т.2 а.с.89-100); дистриб`юторський договір від 15.12.2021 №129152-22РЕ (т.2 а.с.101-114); договір поставки від 28.01.2021 №147-07/0121 (т.2 а.с.115-119); договір поставки від 14.01.2021 №80-14/0121 (т.2 а.с.120-124); договір поставки від 08.06.2021 №159-07/0621 (т.2 а.с.125-129); договір поставки від 22.09.2021 №117-20/2021 (т.2 а.с.130-134); договір поставки від 11.03.2021 №52-12/0321 (т.2 а.с.135-139); договір поставки від 13.05.2021 №156-07/0521 з додатковими угодами від 15.11.2021 №1, 26.06.2023 №2 (т.2 а.с.140-145); договір поставки від 25.03.2021 №113-13/0321 (т.2 а.с.146-150); договір поставки від 01.03.2021 №132-04/0221 (т.2 а.с.151-155); договір поставки від 01.03.2021 №133-04/0321 (т.2 а.с.156-160); договір поставки від 22.03.2021 №83-14/0321 (т.2 а.с.161-165).

На підтвердження набуття у власність майна, яке в подальшому передано ТОВ «Логістик-Плюс» на зберігання у приміщеннях складу, що знищений внаслідок проведення бойових дій, позивач також надав: декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні, інвойси, видаткові накладні, акти надання послуг та товарно-транспортні накладні (т.3 а.с.72-250; т.4 а.с.1-250; т.5 а.с.1-240; т.6 а.с.1-148).

До матеріалів справи долучено картки рахунків 201, 281 щодо відображення операцій з надходження товарів оприбуткування матеріальних цінностей, а саме за період з: 20.12.2021 по 05.03.2022 (т.6 а.с.149-156); 31.01.2021 по 22.03.2022 (т.6 а.с.157-250; т.7 а.с.1-39).

Окрім того, позивач, на підтвердження можливості отримання прибутку надав звіти про фінансовий стан станом на 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022 та звіти про фінансові результати за 2020-2022 роки, звіти про рух грошових коштів за 2020-2022 роки, звіти про власний капітал за 2020-2022 роки, звіт про фінансовий стан на 31.12.2021, річну фінансову звітність за 2020-2022 роки (т.2 а.с.217-248, т.3 а.с.1-53).

З метою визначення розміру збитків у вигляді вартості втраченого майна та розміру упущеної вигоди судом призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

- чи підтверджується документально передача ТОВ «Телко Україна» ТОВ «Логістик-Плюс» відповідно до договору від 21.12.2021 №LP21122021 про надання складських логістичних послуг та договору від 21.12.2021 №LP21122021 відповідального зберігання та знаходження станом на 24.02.2022 на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс» товарно-матеріальних цінностей, вказаних у матеріалах інвентаризації ТОВ «Телко Україна» станом на 12.05.2022?;

- у якому розмірі документально підтверджені прямі матеріальні збитки ТОВ «Телко Україна» внаслідок знищення під час пожежі, що виникла 03.03.2022 на об`єкті - склад №2 «Н» (Київська область, Бучанський район, с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе) матеріальних цінностей, що передані відповідним товариством та перебували на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс» відповідно до договору від 21.12.2021 №LP21122021 про надання складських логістичних послуг, договору від 21.12.2021 №LP21122021 відповідального зберігання?;

- який розмір збитків у вигляді упущеної вигоди заподіяний ТОВ «Телко Україна» внаслідок неможливості реалізувати відповідні знищені матеріальні цінності?

За результатами проведеної судової економічної експертизи складено висновок експертів від 17.10.2024 №4705/4706/24-72, яким надано відповіді на поставлені питання (т.7 а.с.101-125), а саме:

- передача ТОВ «Телко Україна» ТОВ «Логістик-Плюс» відповідно до договору від 21.12.2021 №LP21122021 про надання складських логістичних послуг та знаходження станом на 24.02.2022 на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс» товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 83 870 859,43грн, вказаних у матеріалах інвентаризації ТОВ «Телко Україна» станом на 12.05.2022, підтверджується даними бухгалтерського обліку ТОВ «Телко Україна»;

- загальний розмір прямих матеріальних збитків ТОВ «Телко Україна» внаслідок знищення під час пожежі, що виникла 03.03.2022 на об`єкті склад №2 «Н» (Київська обл., Бучанський (колишній Києво-Святошинський) р-н., с. Стоянка, вул. 21-км Житомирського шосе) матеріальних цінностей, що перебували на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс», відповідно до договору від 21.12.2021 №LP21122021 про надання складських логістичних послуг, складає 3 076 165,26 доларів США, що за курсом НБУ на дату проведення дослідження (1 USD = 41,2256грн) дорівнює 126 816 758,54грн;

- розмір збитків у вигляді упущеної вигоди заподіяний ТОВ «Телко Україна» внаслідок неможливості реалізувати знищені пожежею товари, що перебували на зберіганні на складі у ТОВ «Логістик-Плюс», складає 308 434,45 доларів США, що за курсом Національного банку України 41,2256грн за 1дол США на дату проведення експертизи складає 12 715 395,26грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку відшкодувати завдану матеріальну шкоду позивачу шляхом відшкодування збитків у вигляді сплати вартості майна та упущеної вигоди.

Заявлені вимоги є мотивованими з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №2709-IV права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки пожежа, спричинена бойовими діями та обстрілами, яка стала підставою для вимог ТОВ «Телко Україна» про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються виконання зобов`язань у деліктних відносинах, до спірних правовідносин застосовуються положення Глави 82 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Отже, з урахуванням положень наведених норм, підставою для виникнення позадоговірного зобов`язання у вигляді відшкодування шкоди є наявність складу цивільного правопорушення, що включає наступні елементи: протиправна поведінка (дії чи бездіяльності) особи; шкідливий результат такої поведінки - наявність шкоди) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів складу цивільного правопорушення, обов`язок відшкодувати шкоду не наступає.

Доведення факту наявності шкоди та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) особи і заподіянням шкоди покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент виникнення обов`язку відшкодувати шкоду полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди або його бездіяльності, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч.3 ст.75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Протиправність діяння відповідача, як елементу складу правопорушення полягає у збройній агресії Російської Федерації проти України і, в силу ч.3 ст.75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відповідно до п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 №2030 «Про затвердження Порядку обліку пожеж та їх наслідків» (далі - Порядок №2030 у редакції чинній на час складання акту) визначено, що документом, який засвідчує факт пожежі, є акт, що підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу ДСНС, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий.

Пунктом 9 Порядку №2030 передбачено, що облік пожеж ведеться, зокрема, територіальними органами ДСНС - у населених пунктах і на об`єктах, підконтрольних ДСНС, а також на транспортних засобах, крім зазначених в абзацах шостому та сьомому цього пункту.

Факт пожежі на складі, де зберігалось матеріальні цінності позивача, засвідчений допустимим доказом - актом про пожежу від 05.05.2022 (т.1 а.с.84), що складений у встановленій формі з дотриманням вимог Порядку №2030 та яким встановлено, що така пожежа виникла внаслідок прямого влучання снаряду під час бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, що спричинило знищення майна позивача.

Відповідач у даній справі не довів відсутність його вини у знищенні майна позивача, що перебувало на складі третьої особи, а на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. У даному випадку, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у заподіянні відповідачу шкоди (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №648/2035/17).

Згідно зі ст.1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.

Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави; вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст.3 Гаазької Конвенції).

Відповідно до ст.25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак дії відповідача, внаслідок яких майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіянням відповідачу шкоди.

За вказаних обставин, враховуючи положення ЦК України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду, тому стягнення відповідної шкоди має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави), відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пп.2, 4 ч.3 ст.162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №910/5699/23.

Міністерство юстиції Російської Федерації - федеральний орган виконавчої влади (федеральне міністерство), який забезпечує в межах своїх повноважень представництво і захист інтересів РФ в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах.

За таких обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження від імені Російської Федерації у даній справі.

В силу ст.1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Отже, відповідна норма визначає способи відшкодування шкоди, якими є: відшкодування шкоди у натурі; відшкодування збитків.

У даній справі позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обрав такий спосіб відшкодування шкоди як відшкодування збитків у розмірі втраченого майна та упущеної вигоди.

При цьому, зазначеною нормою установлено, що право вибору способу відшкодування шкоди належить потерпілій особі.

Відповідно до положень ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджений Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014 (п.1; далі - Порядок №326).

Згідно з пп.18 п.2 Порядку №326 визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за напрямами, зокрема економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Пунктом 2 Порядку №326 доручено Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика №3904/1223).

Відповідно до п.1 розд.І Методики №3904/1223 передбачено, що ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Абзацом 3 вказаного пункту закріплено, що: ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності; у разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою; необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Пунктом 4 розд.І Методики №3904/1223 встановлено, що об`єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб`єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року № 951).

Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з метою, зокрема, визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій (п.5 розд.І Методики №3904/1223).

Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі розміру реальних збитків та упущеної вигоди (п.6 розд.І Методики №3904/1223).

Згідно з п.7 Методики №3904/1223 оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).

За результатами судової економічної експертизи, яка проведена із застосуванням наведених норм, встановлено, що загальна вартість майна ТОВ «Телко Україна» (у тому числі пакувального матеріалу), яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс», відповідно до договору від 21.12.2021 №LP21122021 про надання складських логістичних послуг, складає 3 076 165,26 доларів США, що за курсом НБУ на дату проведення дослідження (1 USD = 41,2256грн) дорівнює 126 816 758,54грн, а розмір збитків у вигляді упущеної вигоди внаслідок неможливості реалізувати знищений пожежею товар, який перебував на зберіганні у ТОВ «Логістик-Плюс», складає 308 434,45 доларів США, що за курсом НБУ 41,2256грн на дату проведення експертизи дорівнює 12 715 395,26грн.

Так, зі змісту вказаного висновку вбачається, що при проведенні судової економічної експертизи експертами досліджувалися зібрані у даній справі докази та при визначені завданих як прямих збитків, так і упущеної вигоди застосовувались положення та методи розрахунків, що визначені Порядком №326 та Методикою №3904/1223. Експертами досліджено й здійснено порівняння руху сировини й матеріалів згідно долучених до матеріалів справи регістрів бухгалтерського обліку; у тому числі, у даному висновку відображені дані зросту цін на відповідну сировину, з урахуванням списаних матеріалів та відомості щодо недоотримання відповідного прибутку, через знищення складського приміщення, у якому перебувала така сировина та відповідні матеріали.

Отже, у даній справі доведена наявність в сукупності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для виникнення обов`язку у відповідача відшкодувати шкоду, а вартість втраченого майна підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вимога позивача про стягнення 112 491 050грн збитків у вигляді вартості втраченого майна є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 11 179 060грн у зв`язку зі знищенням майна є такими, що підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Як установлено ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками, що визначено ч.2 такої статті, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Разом з тим, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовані вимоги про відшкодування вартості втраченого майна.

Відповідно до висновку експертів від 17.10.2024 №4705/4706/24-72, які порівнювали дані звітів фінансового обліку 2019-2022 років про чистий дохід позивача від реалізації продукції, до початку повномасштабного вторгнення РФ за період 2021 року ТОВ «Телко Україна» було прибутковим товариством, однак, за 2022 рік, через знищення сировини та матеріалів, що позбавило його можливості їх реалізувати у відповідному періоді прибутковість товариства стала мінусовою. Досліджуючи балансову вартість знищеного пожежею товару та даних затвердженого товариством бюджету продажів на 2022 рік, судові експерти дійшли висновку про те, що гривневий еквівалент розміру упущеної вигоди станом на дату проведення експертного висновку складає 12 715 395,26грн, що дорівнює 308 434,45дол. США за курсом НБУ - 41,2256грн.

Враховуючи, що позивач мав можливість реалізувати відповідну продукцію, оскільки уклав для цього договори з третіми особами, планував продажі, однак через збройну агресію Російської Федерації втратив майно, яке планував реалізувати, у зв`язку з чим не отримав прибуток, вимоги позивача про стягнення в рахунок відшкодування упущеної вигоди 11 179 060грн, є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 цієї статі визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Як визначено п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

В силу п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 становить 2 684грн.

Отже, розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача в доход державного бюджету України, складає 939 400грн (123670110:100*1,5>2684*350, тому 2684*350).

Витрати позивача в частині попередньої оплати судового експертизи на вимогу суду в розмірі 56 796грн підлягають відшкодуванню відповідному учаснику за рахунок відповідача на підстав п.1 ч.4 ст.129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА» (ідентифікаційний код 32856918; 01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, 4-Г) 112 491 050грн - збитків у вигляді вартості втраченого майна, 11 179 060грн - упущеної вигоди, а також 56796грн в рахунок відшкодування витрат по оплаті судової експертизи.

3. Стягнути з держави - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1) до державного бюджету України 939 400грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.01.2025.

Суддя А.Р. Ейвазова