Постанова

від 14.01.2025 по справі 733/1383/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/1383/24

Головуючий у першій інстанції Вовченко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/162/25

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ічнянський відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Східного міжрегіонального управління юстиції,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів з матері, -

У С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: звільнити його від сплати аліментів, які стягуються з позивача на підставі судового наказу від 19 березня 2020 року, виданого Ічнянським районним судом, на користь відповідачки на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття; визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ Ічнянського районного суду від 19 березня 2020 року; стягнути зі ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Заявлені вимоги мотивував тим, що перебував зі ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу, виданого Ічнянським районним судом 19 березня 2020 року, з позивача стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Зазначав, що з 2024 року син проживає разом з ним в с. Петрушівка. Позивач повністю займається вихованням та утриманням дитини. Відповідачка участі у вихованні сина не бере, однак щомісячно отримує аліменти. Позивач зазначав, що дитина почала постійно проживати разом з ним, проте він і надалі сплачує аліменти на користь матері сина, що призводить до порушення як прав дитини на отримання цих коштів, так і майнових прав платника аліментів, що зумовило звернення з цим позовом.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 вересня 2024 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Звільнено позивача від сплати аліментів, які стягуються з нього на підставі судового наказу від 19 березня 2020 року, виданого Ічнянським районним судом, на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2024 року визнано таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ від 19 березня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів, виданий Ічнянським районним судом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи судове рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судових повісток про виклик до суду відповідачка не отримувала, у зв`язку з чим не мала можливості подати відзив на позовну заяву, висловити свою позицію щодо заявлених позовних вимог та надати докази, що мають виключне значення для правильного вирішення справи.

Сторона відповідача зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення аліментів з відповідачки та звільнення від їх сплати позивача, оскільки ОСОБА_1 не надав жодного належного доказу про перебування сина на його утриманні, зважаючи на те, що позивач не проживає разом з сином, а фактично мешкає зі своєю цивільною дружиною у м. Прилуки, а всі матеріальні витрати по утриманню дитини несе ОСОБА_2 .

Указує, що з 2018 року спільний син сторін перебував разом з матір`ю за кордоном, але через виниклі труднощі з її працевлаштуванням в грудні 2023 року повернувся в Україну, де тимчасово проживає разом з бабусею, ОСОБА_4 (матір`ю позивача) в с. Петрушівка Прилуцького району на період оформлення відповідачкою документів для офіційного працевлаштування за кордоном.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 дбає про сина, турбується про його здоров`я, розвиток, забезпечує всіма благами для повноцінного життя дитини та кожного місяця приїздить в Україну, що підтверджується доданими до апеляційної скарги доказами. Судом не враховано щомісячні витрати на дитину, які здійснює відповідачка, зокрема, придбання їжі, одягу, взуття, предметів щоденного вжитку, канцтоварів, подарунків, оплати занять в спортивній школі та лікування. З урахуванням усіх зазначених витрат, щомісячний бюджет на утримання дитини становить близько 12 500 грн, проте, суд поклав їх виключно на матір дитини, чим порушив принцип рівності обов`язків батьків по її утриманню.

Позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітній син сторін проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні. Як позивач, так і відповідачка є особами працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань, встановлених щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності, суду не надано. ОСОБА_2 не довела неможливість офіційно працювати та заробляти достатньо коштів для утримання дитини та забезпечення такого майнового рівня, який дозволить виконати зобов`язання щодо забезпечення достатнього та гармонійного розвитку дитини.

При вирішенні питання щодо розміру частки на утримання неповнолітньої дитини, районний суд врахував найкращі інтереси дитини, те, чи буде відповідати розмір аліментів рівню життя, необхідного для нормального фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини, а також спроможність батьків сплачувати аліменти та щоб присуджений розмір аліментів не був менший, ніж розмір аліментів, який наразі стягується з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина на підставі судового наказу. Суд констатував, що розмір аліментів, визначений позивачем, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Судовим наказом від 19 березня 2020 року, виданим Ічнянським районним судом Чернігівської області, з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8).

Згідно з довідкою командира в/ч НОМЕР_1 від 25 червня 2024 року заборгованість у ОСОБА_1 по сплаті аліментів станом на 01 червня 2024 року відсутня (стягнення проводяться щомісячно на підставі постанови старшого державного виконавця Ічнянського відділу ДВС у Прилуцькому районі від 15 листопада 2022 року у ВП № 61710462) (а.с. 15).

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 боржником не значиться (а.с. 10).

Згідно з витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 17 червня 2024 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Актом від 17 червня 2024 року, складеним комісією в складі депутата Парафіївської селищної ради Черепа М.М. та сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , засвідчено, що ОСОБА_7 , 2012 року народження, не зареєстрований, але з 25 грудня 2023 року фактично проживає разом з батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

ОСОБА_7 з 20 лютого 2024 року навчається в Парафіївському ліцеї Парафіївської селищної ради і станом на 05 червня 2024 року є учнем 6 класу, що підтверджується відповідною довідкою навчального закладу (а.с. 16).

Звернувшись з позовом про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначав, що з початку 2024 року їх спільний син постійно проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні, проте відповідачка отримує аліменти, які стягуються з позивача на підставі судового наказу, що є порушенням майнових прав як платника аліментів, так і дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтями 180, 181 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати (ч. 1 ст. 273 СК України).

У ч. 1 ст. 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Приписами ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, у повній мірі проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина, через те, що дитина проживає з позивачем і він бере більш активну участь у її вихованні, та стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини доходу ОСОБА_8 щомісячно, оскільки позивачем надано належні, у контексті положень ст. 76-80 ЦПК України, докази на підтвердження заявлених вимог.

У справі встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На час вирішення спору за судовим наказом від 19 березня 2020 року, виданим Ічнянським районним судом Чернігівської області, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Позивач стверджує, що з грудня 2023 року дитина постійно проживає разом з ним та повністю знаходиться на його утриманні, відвідує за місцем проживання навчальний заклад, що підтверджується письмовими доказами. Матір сина відповідачка у справі, яка працює за кордоном, продовжує отримувати аліменти, що є порушенням майнових прав і дитини, і платника аліментів.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц наголосив, що аліменти це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають з тим з батьків, хто сплачував аліменти.

Наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір. Невирішений спір між батьками дитини щодо визначення її місця проживання також не може бути підставою для відмови в стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким фактично проживає дитина на момент пред`явлення позову про стягнення аліментів (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18).

Колегія суддів зважає на те, що ч. 4 ст. 273 ЦПК України не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що на час подання позову та розгляду справи по суті неповнолітній син сторін проживає разом з батьком та перебуває на його утриманні.

З наданих відповідачкою апеляційному суду копій паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім`я ОСОБА_9 , вбачається, що останній видана віза на тимчасове перебування на території Польщі у період з 18 грудня 2023 року до 16 грудня 2024 року (а.с. 119-120). Додані до апеляційної скарги копії електронних квитків та посадочного документу свідчать про те, що ОСОБА_2 у березні, квітні, червні, серпні та жовтні 2024 року приїздила з Польщі до України (а.с. 69, 73, 67, 65, 72).

Наведені докази підтверджують доводи позивача про те, що відповідачка на час розгляду справи та ухвалення рішення фактично мешкала в іншій країні, що, в свою чергу, унеможливлює її спільне проживання разом з сином у 2024 році, який відповідно до довідки органу місцевого самоврядування мешкає без реєстрації разом з ОСОБА_1 в с. Петрушівка Прилуцького району Чернігівської області.

Таким чином, у цій справі апеляційний суд вважає встановленим настання обставин, з якими пов`язується звільнення заявника від обов`язку сплачувати аліменти, зокрема. фактичне проживання дитини з особою, яка зобов`язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідачки про те, що проживання дитини з батьком є тимчасовим, оскільки наведене спростовується актом від 17 червня 2024 року, складеним представниками органу місцевого самоврядування, за яким син сторін ОСОБА_10 проживає з батьком з грудня 2023 року, та довідкою Парафіївського ліцею від 05 червня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_7 дійсно навчається в цьому навчальному закладі з 20 лютого 2024 року і є учнем 6 класу. Отже, неповнолітній ОСОБА_11 вже рік проживає у с. Петрушівка Прилуцького району Чернігівської області і докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Не підтверджені належними доказами, а отже в силу положень ч. 4 ст. 81 ЦПК України є припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення, посилання ОСОБА_2 на те, що позивач не проживає разом з сином, а фактично мешкає зі своєю цивільною дружиною у м. Прилуки.

Є необґрунтованими твердження відповідачки про те, що лише вона несла всі матеріальні витрати по утриманню сина, надсилаючи йому грошові перекази та купуючи необхідні для нормального розвитку речі, оскільки протягом 2024 року ОСОБА_2 отримувала аліменти за судовим наказом, які стягувались з ОСОБА_1 , і заборгованість за аліментами у позивача відсутня. У матеріалах справи відсутні докази щодо джерел походження коштів, які відповідачка перераховувала на ім`я ОСОБА_10 . Аналізуючи надані ОСОБА_2 докази на підтвердження доводів про утримання сина, колегія суддів виходить з того, що саме з приводу розміру такого утримання дитини та порядку його здійснення між сторонами виник спір, що зумовило звернення ОСОБА_1 з цим позовом.

Апеляційний суд наголошує на тому, що розвиток дитини має забезпечуватись не лише за рахунок аліментних платежів, а і за рахунок доходів іншого з батьків. Відповідачка, стверджуючи про значний щомісячний розмір витрат на утримання сина, не надала суду інформації щодо розміру та джерел її доходів, яка б дозволила зробити висновок про рівність або нерівність матеріальної участі обох батьків в утриманні сина.

Суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру частки аліментів на утримання неповнолітньої дитини, яку належить стягнути з ОСОБА_2 , правильно виходив з того, що визначений позивачем розмір аліментів у виді 1/4 частки доходу відповідачки, відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, та не є меншим, ніж розмір аліментів, який наразі стягується з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина на підставі судового наказу.

Апеляційний суд виходить з того, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, не вважається незмінним. Сторони не позбавлені можливості звернутись з позовом про зміну розміру аліментів в бік їх збільшення або зменшення у разі, коли зміняться обставини, що враховуються судом при вирішенні цього спору, або за наявності підстав, передбачених положеннями ст. 192 СК України.

Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, наведеним у додатковому рішенні від 28 жовтня 2024 року, яке є невід`ємною частиною рішення у справі, про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання судового наказу Ічнянського районного суду від 19 березня 2020 року таким, що не підлягає виконанню, через те, що така вимога не була вирішена рішенням суду, а згідно з п. 5 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для завершення виконавчого провадження.

Беручи до уваги наведені обставини, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства. Суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування чи зміни правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко