Постанова

від 04.12.2024 по справі 359/4563/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 грудня 2024 року місто Київ

справа № 359/4563/21

провадження№22-ц/824/13930/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О. І., суддів - Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. за участю секретаря судового засідання - Височанської Н. В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Ковальчуком Степаном Миколайовичем,

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року, ухвалені у складі судді Семенюти О. Ю.,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про встановлення земельного сервітуту.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 належить 1/3 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташованій по АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цього об`єкта нерухомого майна є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожному з них належить по 1/3 частці в праві власності на земельну ділянку. У зв`язку з тим, що земельна ділянка не має виходу на АДРЕСА_1 , дістатись до цього об`єкта нерухомого майна можливо виключно через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану по АДРЕСА_1 . Власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Відсутність проходу та проїзду на АДРЕСА_1 позбавляє позивача можливості здійснювати реалізацію своїх прав, у тому числі права користування земельною ділянкою, обробляти її, зводити на ній садовий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, що гарантовано законом та випливає зі змісту такого права на землю.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила встановити постійний земельний сервітут шляхом надання позивачу права проходу та проїзду транспортним засобом через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про встановлення земельного сервітуту задоволено частково.

Встановлено постійний земельний сервітут шляхом надання ОСОБА_1 право проходу через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 . Межі проходу площею 0,0156 га встановити за координатами, визначеними у варіанті № 4 висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 4753/22-41 від 18.11.2022.

У задоволенні позову в частині вимоги про надання права проїзду транспортним засобом ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 454,00 грн.

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивовану тим, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, було задоволено клопотання позивача про призначення судової земельно-технічної експертизи, на підставі рахунку КНДІСЕ позивачем було сплачено вартість послуги експертної установи у розмірі 18 203,50 грн.

На момент ухвалення судового рішення, питання щодо розподілу судових витрат, а саме вартість проведеної експертизи, судом першої інстанції не вирішувалось, що стало підставою для звернення до суду із заявою.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.03.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 9 060,96 грн.

У задоволенні заяви в частині вимоги про стягнення витрат на проведення експертизи в більшому розмірі відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленими судом першої інстанції рішенням та додатковим рішенням, у квітні 2023 року ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.

Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просила скасувати судові рішення та ухвалити нові про задоволення позову у повному обсязі та відшкодувати позивачу за рахунок відповідача повну вартість, понесених нею витрат на проведення експертизи.

Вказувала, що визначений судом варіант № 4 встановлення постійного та безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці відповідача для доступу до спільної земельної ділянки позивача та відповідача, який був запропонований експертом у висновку експерта № 4753/22-41 від 18.11.2022, для позивача є прийнятним та його встановлення судом поновить порушене право позивача на ефективне користування ним своєю земельною ділянкою.

Натомість, суд першої інстанції встановив постійний земельний сервітут шляхом надання ОСОБА_1 лише право проходу через земельну ділянку відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковальчуком С. М., задоволено частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції: «позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту задоволено. Встановлено постійний безоплатний земельний сервітут шляхом надання ОСОБА_1 право проходу та проїзду через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 . Межі проходу площею 0,0156 га встановити за координатами, визначеними у варіанті № 4 висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №4753/22-41 від 18 листопада 2022 року, що проходять за відповідними поворотними точками».

Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року змінено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 19 029,92 грн.

У грудні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року (повне судове рішення складено 06 листопада 2023 року), в якій просив оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити повністю, стягнути судові витрати.

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року в частині позовної вимоги встановити постійний безоплатний земельний сервітут шляхом надання ОСОБА_1 проїзду через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 та стягнення судових витрат скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, предметом нового розгляду суду апеляційної інстанції є позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту шляхом надання їй проїзду через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 32105000000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 та вирішення питання щодо стягнення судових витрат.

Так, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цих вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту шляхом надання ОСОБА_1 проїзду через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 32105000000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 задовольнити.

Вказує, що визначений судом варіант № 4 встановлення постійного та безоплатного сервітуту на земельній ділянці відповідача для доступу до спільної земельної ділянки позивача та відповідача, який був запропонований експертом у висновку, для позивача є прийнятним та його встановлення судом поновить порушене право позивача на ефективне користування нею своєю земельною ділянкою.

Натомість, суд першої інстанції встановив постійний земельний сервітут шляхом надання позивачу лише право проходу через земельну ділянку відповідача.

Відмовляючи у встановленні постійного сервітуту для проїзду, суд помилково виходив із того, що встановлення земельного сервітуту для надання позивачу права проїзду транспортним засобом є втручанням держави у право відповідача на мирне володіння не тільки земельною ділянкою, а також його житловим будинком, та призведе до істотного обмеження відповідача у можливості користування його житловим будинком.

Оскільки, надання позивачу лише право проходу до своєї земельної ділянки через земельну ділянку відповідача не забезпечить реалізацію жодних прав власника такої землі та можливості забезпечити свої потреби в іншій спосіб, на відміну від того, що відповідач буде лише обтяжений земельним сервітутом на право проїзду транспортним засобом через його земельну ділянку, яка по шляху земельного сервітуту за варіантом № 4 висновку експерта, не містить будь-яких господарських будівель чи споруд, зелених насаджень, тощо, має бетонне покриття, призначене для проїзду автомобілем, що не створить будь-яких надмірних складнощів у користуванні відповідачем своєю земельною ділянкою за її цільовим призначенням.

Позивач просить стягнути з відповідача на її користь повну вартість понесених нею витрат на проведення судової експертизи.

Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу в межах перегляду справи згідно висновків постанови Верховного Суду та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується конвертами з поштовим відправленнями, які повернулися на адресу суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та третьої особи, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що ОСОБА_1 належить 1/3 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташованій по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 належить 1/3 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090.

ОСОБА_3 належить 1/3 частки в праві власності на земельну ділянку площею 0,0573 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090

Згідно копії схеми опорного плану м. Бориспіль земельна ділянка по АДРЕСА_1 , співвласниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , межує з земельною ділянкою площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташованою по АДРЕСА_1 . Власником цього об`єкта нерухомого майна є ОСОБА_2 .

Рішенням Бориспільської міської ради № 1792-23-VIII від 19 квітня 2022 року АДРЕСА_1 було перейменовано на АДРЕСА_2 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 грудня 2020 року в справі № 359/4675/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Бориспільська міська рада, про встановлення земельного сервітуту відмовлено.З мотивувальної частини рішення вбачаєтться, що дістатись до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , співвласниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можливо через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 32105000000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованупо АДРЕСА_1 .

У висновку експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи №4353/22-41 від 18 листопада 2022 року, викладено чотири варіанти встановлення земельного сервітуту: варіанти № 1 та № 3 - без урахування споруди, розміщеної на земельній ділянці відповідача; варіанти № 2 та № 4 -з урахуванням розташування вказаної споруди.

Так, у Висновку експерта № 4353/22-41 від 18.11.2022 вказано, що «технічно можливо встановлення земельнго сервітуту на земельній ділянці відповідача загальною площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 для проходу та проїзду транспортним засобом до земельної ділянки, загальною площею 0,0573 га, кадастровий номер 3210500000:06:012:009, що знаходиться на АДРЕСА_1 , 2/3 частини якої належить ОСОБА_1 .

На дату обстеження об`єктів дослідження встановлено, що іншого проходу та/або проїзду транспортним засобом до земельної ділянки, загальною площею 0,0573 га, кадастровий номер 3210500000:06:012:009, що знаходиться на АДРЕСА_1 , окрім земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 , загальною площею 0,10 га, з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104, яка знаходиться на АДРЕСА_1 не існує, оскільки, як убачається з матеріалів цивільної справи №359/4563/21 та даних Державного земельного кадастру, суміжними земельними ділянками є земельні ділянки з кадастровими номерам 3210500000:06:012:1007, 3210500000:06:012:0129, 3210500000:06:012:0058, 3210500000:06:012:0098.

Зважаючи на те, що власники (користувачі) вищевказаних земельних ділянок не є учасниками цивільного процесу в цивільній справі №359/4563/21, в даному випадку, технічно можливим для влаштування проїзду та проходу на земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090 встановлення сервітуту для проходу та проїзду на транспортних засобах через земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104».

Представник відповідача ОСОБА_6 не подав докази на підтвердження того, що станом на день ухвалення рішення суду його доверитель ОСОБА_2 демонтував споруду, розташовану на його земельній ділянці.

В матеріалах справи відсутня копія рішення суду, що набрало законної сили, про поділ в натурі земельної ділянки площею 0,0573 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0090 з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що з метою відновлення порущеного права позивача належитьвстановити постійний земельний сервітут шляхом надання ОСОБА_1 право проходу через земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:012:0104 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 . В такому випадку межі проходу площею 0,0156 га слід встановити за координатами, визначеними у варіанті № 4 висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №4753/22-41 від 18 листопада 2022 року.

В схемі забудови земельної ділянки відповідача відсутня інформація про облаштування проїзду в межах цього об`єкту нерухомого майна. Крім того, станом на день ухвалення рішення суду ОСОБА_2 закнічив будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , ввів цей об`єкт нерухомого майна в експлуатацію та зареєстрував за собою право власності на нього. Ці обставини свідчать про те, що встановлення земельного сервітуту є втручанням держави у право відповідача на мирне володіння не тільки земельною ділянкою, а також його житловим будинком. Таке втручання грунтується на законі та відповідає приватному інтересу ОСОБА_1 . Однак здійснення позивачем проїзду через чужу земельну ділянку призведе до істотного обмеження ОСОБА_2 у можливості користування його житловим будинком.

Відмовляючи у задоволення вимог позивача про надання позивачу права проїзду транспортним засобом, суд першої інстанції виходив із того, що використання транспортних засобів безпосередньо на подвір`ї житлового будинку по АДРЕСА_1 може створити загрозу для життя та здоров`я ОСОБА_2 та членів його сім`ї. Ці обставини свідчать про те, що вжиття вказаного заходу буде надмірним індивідуальним тягарем для відповідача, що виключить розумне співвідношення між метою, яку прагне досягти ОСОБА_1 , та засобами, обраними нею для досягнення означеної мети. У зв`язку з тим, що надання позивачу права проїзду транспортним засобом через чужу земельну ділянку порушить справедливий баланс, що не узгоджується з гарантіями, запровадженими, п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України), частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

З метою зменшення негативних наслідків встановлення земельних сервітутів частиною четвертою зазначеної статті визначене правила, згідно з яким земельний сервітут повинен здійснюватися найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки або землекористувача.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається стосовно обмеженого користування чужим майном.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається щодо встановлення такого обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18, від 12 квітня 2022 року у справі №306/612/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 345/4572/20, від 13 березня 2023 року у справі №297/363/18.

Таким чином, для встановлення земельного сервітуту закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, так і доведення найменш обтяжливого способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки.

Відмовляючи у наданні земельного сервітуту для надання проїзду по земельній ділянці ОСОБА_2 , судом першої інстанції було зазначеного, що таке втручання призведе до істотного обмеження останнього у можливості користування його житловим будинком.

Зокрема, заперечуючи проти заявлених ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог, ОСОБА_2 вказував на наявність альтернативних та менш обтяжливих способів забезпечення доступу позивача до її земельної ділянки. Відповідач вказав, що проїзд на земельну ділянку, співвласником якої є позивач, можливо забезпечити через інші земельні ділянки, зокрема зі сторони пров. Залізничний в м. Бориспіль Київської області.

Крім того, на власній земельній ділянці ОСОБА_2 побудував житловий будинок, який був введений в експлуатацію. Зазначене унеможливлює надання ОСОБА_1 права проїзду транспортним засобом через земельну ділянку. Це пояснюється навіть тим, що в схемі забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 також не передбачено облаштування проїзду.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, надаючи оцінку доводам відповідача про наявність менш обтяжливих способів забезпечення доступу позивача до її земельної ділянки, з урахуванням висновку за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи № 4353/22-41 від 18 листопада 2022 року, та наявності суміжних земельних ділянок з кадастровими номерам 3210500000:06:012:1007, 3210500000:06:012:0129, 3210500000:06:012:0058, 3210500000:06:012:0098, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до підпунктів «а», «б», «є» частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, земельного сервітуту у виді права проходу та проїзду на велосипеді; права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; права прогону худоби по наявному шляху.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі №642/3165/17); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц).

Конкретні умови земельного сервітуту складають зміст позовних вимог, які за принципом диспозитивності визначає позивач та спрямовує їх відповідачу. Тому ці умови не можуть встановлюватись судом за власної ініціативи.

Також, умовою для встановлення сервітуту є збереження за власником (користувачем) можливості використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Але зміст позовної заяви та додані матеріали не містять відомостей про те, у який спосіб використовується земельна ділянка власником (користувачем) та чи не призведе встановлення сервітуту до неможливості використання земельної ділянки, розташованої в межах цієї зони, за цільовим призначенням.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вказані норми процесуального та матеріального права, кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

У пункту 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З урахування встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не надала доказів на підтвердження того, що використання її власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, та не довела, що задоволення її потреб неможливо здійснити в інший спосіб, адже наявний в матеріалах справи висновку експерта № 4353/22-41 від 18.11.2022 підтверджує лише технічну можливість встановлення земельного сервітуту, однак не підтверджує, що позивач позбавлена можливості використовувати та обслуговувати належну їй земельну ділянку без встановлення земельного сервітуту, зокрема, що вона позбавлена проїзду до свого майна.

Серед іншого, визначення технічної можливості встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідача не є переконливими, оскільки для встановлення сервітуту проїзду транспротним засобом закон вимагає від позивача надання доказів на підтвердження того, що нормальне користування його власністю неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а тому сам по собі висновок експерта для суду не є визначальним.

При цьому, земельний сервітут встановлюється судом у випадку, коли відповідач не довів, що позивач може задовольнити свої потреби щодо використання земельної ділянки в менш обтяжливий спосіб ніж запропонований.

Проте суд враховує, що на тій частині земельної ділянки, де позивач просила встановити сервітут, розташований новозбудований будинок відповідача, що виключає можливість встановлення сервітуту у спосіб, визначений експертом.

Водночас сервітут теоретично може бути встановлений й іншим чином, а саме через земельні ділянки суміжних землекористувачів шляхом прокладення проїзду.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для надання позивачу права проїзду транспортним засобом по земельній ділянці, яка належить відповідачу.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення земельного сервітуту на право проїзду транспортним засобом, суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, виходив з їх недоведеності, зокрема, що земельний сервітут, який просить встановити позивач, має проходити саме через земельну ділянку ОСОБА_2 , межі та розміри у яких необхідно встановити такий сервітут, що запропонований позивачем варіант є єдиним можливим та найменш обтяжливим для співвласника земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут, чи є такий варіант встановлення сервітуту технічно можливим.

Суд апеляційної інстанції ураховує, що у висновку експерта № 4353/22-41 від 18.11.2022, зазначено про відсутність станом на час проведення експертизи проїзду через земельну ділянку, що належить відповідачу до земельної ділянки належній позивачу, а встановлення земельного сервітуту у вигляді права проїзду транспортним засобом, за загальним правилом, є можливим у разі, якщо на земельній ділянці вже наявний шлях для проїзду.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що позивач не довела безальтернативності захисту свого права власника іншим способом, ніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, та найменшої обтяжливості обраного нею способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого вона заперечувала, а тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Надання позивачу права проїзду транспортним засобом через чужу земельну ділянку порушить справедливий баланс, що не узгоджується з гарантіями, запровадженими п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вжиття вказаного заходу буде надмірним індивідуальним тягарем для відповідача, що виключить розумне співвідношення (пропорційність) між метою, яку прагне досягнути ОСОБА_1 , та засобами, обраними нею для досягнення означеної мети.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять.

Таких доказів не додано ОСОБА_1 до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході нового розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині його перегляду апеляційним судом, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції під час вирішення позовних вимог про встановлення земельного сервітуту на право проїзду не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 454,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, керуючись статтями 133, 141 ЦПК України, дійшов висновку, що у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 , заява про ухвалення додаткового рішення та розподіл понесених судових витрат підлягає частковому задоволенню.

З урахування зазначеного, судом було стягнуто з відповідача на користь позивача понесені нею витрати, пов`язані з проведенням експертизи у пропорційному відношенні до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 9 060,96 грн.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.2 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №1074566614 від 12 травня 2022 року, ОСОБА_1 сплачено за проведення судової земельно-технічної експертизи №4353/22-41 18 121,92 грн.

Сплачені ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 81 гривня 55 копійок є комісією за обслуговування за надання їй банківської послуги, і не є судовими витратами.

Оскільки за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення земельного сервітуту на право проїзду, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат по сплаті судового збору та витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи, понесених позивачем.

За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судових рішень першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковальчуком Степаном Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2023 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 13 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус