Рішення

від 06.01.2025 по справі 175/3/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 175/3/20

провадження 2/175/3/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.

з секретарем Кульпіною Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання іпотекодержателем за Договором іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 02 січня 2020 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про захист цивільних прав шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.

02січня 2020року згіднопротоколу автоматизованогорозподілу судовоїсправи міжсуддями зазначена вище справа була передана до провадження судді Новік Л.М.

У зв`язку з відстороненням судді Новік Л.М. від здійснення правосуддя 22 березня 2023 року на підставі розпорядження №30/23 вищезазначена справа передана до провадження судді Васюченка О.Г.

Ухвалою від 14 грудня 2022 року провадження по справі було зупинено до розгляду Голосіївським районним судом Києва справи №752/9563/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання договорів недійсними.

15 квітня 2024 року від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі.

02 травня 2024 року постановлено ухвалу про прийняття цивільної справи до свого провадження та призначене судове засідання.

До канцелярії суду 22 травня 2024 року була надана позовна заява (в новій редакції). Уточнивши позовні вимоги, позивач просить визнати себе іпотекодержателем за Договором іпотеки № PCL-301/064/2007, який посвідчено 20 березня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 681.

26 червня 2024 року постановлено ухвалу про відновлення провадження по справі та про прийняття уточненої позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» до ОСОБА_1 про визнання іпотекодержателем за Договором іпотеки. Розгляд справи призначено на 16 серпня 2024 року об 11:00.

Представник позивача просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов`язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від явки чи неявки представника відповідача сама особа в судове засідання не з`явилася без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неявки в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1, 2, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ч.1 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що 27 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Первісний кредитор (вул. Фізкультури, буд. 28-Д, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 36789421) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп» (49033, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, 208 Б, оф.9, код ЄДРПОУ 42323667) - Новий кредитор, укладено договір факторингу № 27/06/19/1 від 27.06.2019. Відповідно до умов договору факторингу № 27/06/19/1 від 27.06.2019, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало, а ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп» прийняло право грошової вимоги, що належало ТОВ «ОТП Факторинг Україна», і стало кредитором за кредитним договором № CNL-301/243/2006 від 19.06.2006 р. та кредитним договором № CNL-301/097/2007 від 20.03.2007 р., позичальником за якими є ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). За договором факторингу № 27/06/19/1 від 27.06.2019, ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп» одержало право вимагати від ОСОБА_1 належного виконання всіх зобов`язань за вказаними кредитними договорами, розмір яких становить - 1 408 073,74 грн. У зв`язку з укладенням договору факторингу № 27/06/19/1 від 27.06.2019 року, цього ж дня між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп», також, укладено договір відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № PCL-301/064/2007 від 20.03.2007, у відповідності до якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» передало та відступило ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп» всю сукупність прав, належних ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за Договором забезпечення (іпотеки), включаючи, але не обмежуючись, право звернення на предмет іпотеки та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою. Відповідно до договору іпотеки № PCL-301/064/2007 від 20.03.2007 встановлено, що стороною іпотекодавця є відповідач, який для забезпечення повного і своєчасного виконання усіх своїх зобов`язань перед іпотекодержателем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають (виникли), згідно з положеннями кредитних договорів (боргових зобов`язань). Відтак, на підставі договору іпотеки відповідачем було передано позивачеві в іпотеку нерухоме майно (далі предмет іпотеки), а саме: житловий будинок загальною площею 440,3 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Ювілейною селищною радою 12.02.2001 та земельну ділянку, загальною площею 0,293 гектара, на якій знаходяться будівлі та споруди домоволодіння (місце розташування: АДРЕСА_1 ) та яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ДП № 099247, виданого Ювілейною селищною радою 02.03.2000 року на підставі Рішення виконкому Ювілейної селищної Ради народних депутатів № 129 від 20 серпня 1997 р.

На підставі укладеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп» договору факторингу та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки, 27.06.2019, приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Ричкою Ю.О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано іпотеку (запис про іпотеку 32173675 житловий будинок (а.с.17), запис про іпотеку 32176666 земельна ділянка (а.с.18)) та обтяження у виді заборони на нерухоме майно (запис про обтяження 32178357 житловий будинок (а.с.20), запис про обтяження 32178768 земельна ділянка (а.с.19)) щодо Предмету іпотеки на користь ТОВ «Факторингова компанія «Фінвест Груп».

При цьому, судом враховано, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року у справі № 752/9563/22 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Фінвест Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання недійсними договору факторингу та договору про відступлення права вимоги було відмовлено. Законність та обґрунтованість вказаного рішення, підтверджена постановою Київського апеляційного суду від 03.04.2024 р.

Тобто, позивачем належними і допустимими доказами підтверджено обставину переходу права вимог кредитора в частині виконання відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором № CNL-301/243/2006 та кредитним договором № CNL-301/097/2007, належне виконання яких, забезпечено іпотекою нерухомого майна. Відтак, починаючи з 27 червня 2019 року Позивач набув статус Іпотекодержателя стосовно предмета іпотеки за договором іпотеки.

При цьому, підставою для звернення до суду з позовною заявою стала обставина того, що іпотека та обтяження як з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так і з земельної ділянки за кадастровим номером 1221455800:02:010:0007, були припинені. Як на підтвердження вказаної обставини, позивачем було надано інформаційну довідку за № 192724624 від 12.12.2019 року.

Разом з тим, на підтвердження того, що заборгованість відповідача за кредитним договором № CNL-301/243/2006 та кредитним договором № CNL-301/097/2007 не є погашеною, позивачем надано в якості доказу копію вимоги про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (іпотечне повідомлення) за вих. № 1/04/07/19 від 04.07.2019. Також, Позивачем надано копії довідок приватного виконавця, зі змісту яких слідує, що загальний залишок боргу за виконавчим листом 2-410/1221/12, виданим 12.08.2013 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, складає 1 141 461,70 грн., з яких заборгованість за кредитним договором № CNL-301/243/2006 у розмірі 1 138 242,70 грн., судовий збір у розмірі 3 219 грн. (від 08.04.2024 р. за № 02-01/218); загальний залишок боргу за виконавчим листом 2-410/1221/12, виданим 12.08.2013 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за кредитним договором № CNL-301/097/2007 від 20.03.2007 року складає 270 084,22 грн. (від 14.05.2024 р. за № 02-01/253).

Тобто, належними і допустимими доказами, позивачем доведено обставину існування кредитної заборгованості відповідача як за кредитним договором № CNL-301/243/2006 від 15.06.2006 року, так і за кредитним договором № CNL-301/097/2007 від 20.03.2007 року. Доказів, які б спростовували вказану обставину, відповідачем надано не було.

Згідно з ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 5, 6, 7 статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

У випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя (пункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).

Отже, аналіз вищенаведених норм матеріального права свідчить про наявність у позивача порушеного права, при цьому, спосіб захисту, який визначений позивачем - є ефективним та таким, який здатен відновити порушене право позивача, як іпотекодержателя.

У свою чергу, суд бере до уваги, що відповідно до приписів ч.2 ст. 4 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель зобов`язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою. Тобто, обов`язок звернутись до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки, законодавцем покладена на іпоткодержателя, а передумою для такого звернення визначено факт повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпечним іпотекою.

При цьому, в рамках встановлених фактичних обставин, надані позивачем письмові докази у своїй сукупності, підтверджують обставину того, що борг за кредитними договорами, відповідачем погашено не було.

Тому, доводи позивача, суд визнає законними, а вимоги обґрунтованими, оскільки останнім доведено суду обставину того, що грошові зобов`язання відповідача за основними договорами, забезпеченими іпотекою не є погашеними, а основне зобов`язання не є припиненим, що є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання позивача іпотекодержателем за Договором іпотеки № PCL-301/064/2007, який посвідчено 20 березня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 681.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються - на відповідача.

Відповідно до пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (постанова від 17 жовтня 2014 року№10) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (в рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження).

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні право допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 від 27.06.2018 року до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є документально підтвердженими, а саме: договором про надання професійної правничої допомоги від 03.04.2024 року з додатками, що також узгоджується з позицією викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 від 27.06.2018 року.

Згідно роз`яснень у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При визначенні розміру відшкодування позивачу витрат на правову допомогу суд враховує те, що заявлена до відшкодування сума відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності.

У зв`язку з викладеним суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пов`язані із правничою допомогою в розмірі 21000 грн., а також судові витрати, що складаються з: сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 1921 гривень 00 коп. та судового збору в розмірі 960 грн. 50 коп..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 546, 548, 572, 575, 598 - 599 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 84, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання іпотекодержателем за Договором іпотеки задовольнити.

Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» іпотекодержателем за Договором іпотеки №PCL-301/064/2007, який посвідчений 20 березня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т.М. та зареєстровано в реєстрі за №681, стосовно предмета іпотеки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1913316912214) та земельної ділянки при ньому за кадастровим номером 1221455800:02:010:0007 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1913319812214), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКППП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» (код ЄДРПОУ: 42323667) судовий збір в розмірі 1921,00 грн. та судовий збір в розмірі 960,50 грн., а разом стягнути 2881,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКППП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Фінвест Груп» (код ЄДРПОУ: 42323667) судові витрати у вигляді витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено та підписано 15 січня 2025 року.

Суддя О.Г. Васюченко