Рішення

від 13.01.2025 по справі 295/14555/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/14555/23

Категорія 38

2/295/123/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

при секретарі судового засідання Барашивець Т.С.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Андрушко І.П.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Давиденка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача адвоката Андрушко Ігоря Петровича, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Богунський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Андрушко І.П., що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь борг в сумі 145790,00 грн. та 1458 сплаченого судового збору. Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 р. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 р. відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року залишене без змін. Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 р. набрало законної сили 02 серпня 2016 р. 03 серпня 2016 р. Корольовським районним судом м. Житомира був виданий виконавчий лист № 296/2817/16-ц. 08 серпня 2016 р. Старшим державним виконавцем Левківською Лідією Іванівною Богунського відділу державної виконавчої служби міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №51859391. Рішення суду не виконане, навіть частково. В зв`язку з цим просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних в сумі 31 557,56, інфляційні втрати в сумі 159 806,61 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25.12.2023 року відкрито провадження у даній цивільній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача адвоката Давиденка В.В., що діє в інтересах ОСОБА_2 до суду 06.02.2024 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень представник вказав, що відповідач погасив заборгованість перед позивачем в сумі 12 167,64 грн., що підтверджується листом Богунського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.01.2024 № 17898. На момент подання відзиву відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем. За словами представника відповідача, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України на суму грошового зобов`язання, заявлено поза межами строку позовної давності. У зв`язку з викладеним, відповідач заявляє про сплив строку позовної давності та вказує про стягнення 3% річних та інфляційні втрати можуть бути нараховані з 19 жовтня 2020 року по 19 жовтня 2023 року, і як наслідок відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача зазначає, що розрахунок позивача не базується на підтверджених доказами обставинах, а тому є необґрунтованим та недоведеним, зробленим лише на припущеннях позивача.

16.02.2024 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача адвоката Давиденка В.В., що діє в інтересах ОСОБА_2 в яких останній зазанчив, що 08.02.2024 після подання відзиву на позовну заяву Верховний Суд оприлюднив постанову від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22. В цій справі Верховний Суд підтвердив обґрунтованість посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц щодо неможливості нарахування інфляційних втрат на зобов`язання предметом якого є іноземна валюта. Тому вказує про неможливість нарахування 3% річних та інфляційні втрати з 24.02.2022 згідно приписів пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Від представникапозивача адвокатаАндрушко І.П.,що дієв інтересахпозивача ОСОБА_1 надійшли запереченняна додатковіпояснення,у якійостанній зазначив,що підставамиі предметомпозову вданій справі,про щонеодноразово наголошувалосьв позовнійзаяві,є стягненнятрьох процентіврічних таінфляційних втрат,нарахованих відповіднодо статті625ЦК Україниу зв`язкуз неналежнимвиконанням судовогорішення простягнення грошовихкоштів,а несамого договорупозики. Розрахунок трьохпроцентів річнихта інфляційнихвтрат здійснювавсяіз суми,яка булавказана взаочному рішенніКорольовського районногосуду м.Житомира від23червня 2016р.,яким стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг всумі 145790,00грн.та 1458сплаченого судовогозбору. Виконавчий листв данійсправі виданийщодо стягненняз відповідачасум 145790,00грн.та 1458,00грн. грошовихкоштів виключнов національнійвалюті,а нев іноземній. У постановівід 25листопада 2020року усправі №742/1001/16-цВерховний Судзазначив «Враховуючи,що відповідачпорушив виконаннягрошового зобов`язання,яке неє зобов`язаннямза договоромпозики,а єтрансформованим знього зобов`язанням,встановленим рішеннямПрилуцького міськрайонногосуду Чернігівськоїобласті від29липня 2005року,висновок апеляційногосуду проте,що упозивачки виниклоправо назастосування наслідківтакого порушенняу виглядістягнення інфляційнихвтрат ітрьох процентіврічних відповіднодо статті625ЦК Українисаме змоменту набраннявказаним рішеннямсуду законноїсили єправильним». Враховуючи викладеневище позивачвважає,що доправовідносин стягненнятрьох процентіврічних таінфляційних втрату зв`язкуіз невиконаннямрішення Корольовськогорайонного судум.Житомира від23червня 2016р.,позовна давністьне застосовується.

У постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, на яку посилається сам відповідач чітко зазначено, що: « Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: … (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит.

22.02.2024 року від представника позивача адвоката Андрушко І.П., що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зменшення позовних вимог в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 3% річних в сумі 30805,56 грн., інфляційні втрати в сумі 129061,37 грн., а також судові витрати, та надійшла відповідь на відзив в якій останній підтримав позовні вимоги та заперечував проти викладених у відзиві обставин.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Андрушко І.П., що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги та просив задовольнити.

У судовому засіданні представника відповідача адвокат Давиденко В.В., що діє в інтересах ОСОБА_2 заперечив проти уточнених позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідживши матеріали справи й дослідивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено,що заочнимрішенням Корольовськогорайонного судум.Житомира від23червня 2016р.позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 145790,00 грн. та 1458 сплаченого судового збору.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14 березня 2017 р. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 23 червня 2016 р. відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 червня 2016 року залишене без змін.

Згідно інформації про виконавче провадження від 26.09.2023 року у провадженні Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження за №51859391 з виконання виконавчого листа №296/2817/16-ц, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 03.08.2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі в сумі 145790,00 грн. та 1458 сплаченого судового збору.

Відповідно до відповіді Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №17898 від 25.01.2024 року ОСОБА_2 сплачено: 14.07.2017 року 9187,30 грн., 24.10.2017 року 147,64 грн., 06.12.2017 року 454,55 грн., 07.02.2018 року 909,10 грн., 10.04.2018 року 1469,05 грн.

Згідно копії квитанції до платіжної інструкції №31 від 01.02.2024 року ОСОБА_2 в рахунок заборгованості по ВП №51859391 сплачено 150074,30 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17 зазначено, що «4.11. У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12). Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 5017/1987/2012). Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. 4.12. Як убачається зі змісту пункту 1.3 договору кредиту плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 9 % річних. Пунктом 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасне погашення кредиту позичальник сплачує банку подвійну процентну ставку від встановленої у пункті 1.3 цього договору. Крім того, за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом позичальник сплачує на вимогу банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за процентами на рахунок банку за курсом Національного банку України на день сплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно процентів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи із дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного її погашення (пункт 8.1 договору) Уповноважена особа Фонду звернулася до суду з вимогою про стягнення заборгованості з прострочених процентів та пені посилаючись на положення статей 526, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України і пунктів 1.3, 7.1, 7.5, 8.1 договору кредиту внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за цим договором. 4.13. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, дійшли висновку, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця у вказаних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно зі статтями 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526 зазначеного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. 4.14. Проте суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими процентами і пені та посилаючись лише на постанову Великої палати від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, не врахували законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, не з`ясували питання, виходячи з положень чинного законодавства та умов договору (пункти 7.5, 8.1 і 9.1) щодо наявності/відсутності у позивача права на нарахування процентів і пені процентів у зв`язку із неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, не встановили період нарахування таких процентів в межах позовної давності».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено, що «відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. […] Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). […] Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм».

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку наявність підстав для стягнення трьох відсотків річних за частиною другою статті 625 ЦК України.

Подібні правові висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 08 червня 2022 року по справі №688/2332/20 (провадження №61-6400св21) та суд першої інстанції при вирішенні даного спору, керуючись вимогами ч. 4 ст. 263 ЦК України, їх враховує. Саме у зазначеній постанові Верховний Суд, визначаючи порядок обчислення трьох відсотків річних за відповідною формулою, враховував за базу нарахування стягнуту за судовим наказом суму боргу, що включала тіло кредиту та відсотки за його користування.

Таким чином суд не погоджується з твердженням сторони відповідача, що базою нарахування трьох процентів річних та інфляційних згідно статті 625 ЦК України є виключно сума позики.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних та інфляційних втрат. При цьому при розрахунку останніх суд керується саме другим способом, який навів позивач, посилаючись на викладену у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 формулу розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми боргу.

У даній постанові касаційний суд роз`яснив, що «при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078)».

Згідно з постановою Верховного Суду «при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду… .

Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці)».

Також, у даній справі суд враховує засади диспозитивності цивільного судочинства та заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена, наприклад, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

З урахуванням наведеного три відсотки річних та інфляційні збитки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають стягненню в межах трирічної позовної давності.

У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року. На час ухвалення рішення у справі карантин в Україні продовжено до 31.12.2022 року.

30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.

Зокрема, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦПК України 25 жовтня 2023 року, то стягненню підлягають такі відсотки за період з 02 серпня 2016 року (з 12 березня 2020 року встановлено карантин 3 роки позовної давності) до 01 лютого 2024 року, а інфляційні втрати за період серпня 2016 лютий 2024 року відповідно.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги сторони позивача в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 30805,56 грн. , а також інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 129061,37 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, загальне захворювання.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору, про що вказано у постанові ВСУ від 01.03.2017 року по справі№ 6-152цс17 та абз. 2 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Таким чином, обов`язок відповідача щодо відшкодування позивачу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у розмірі 1913,64 грн. розмірі грн., в силу вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК та п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» переходить до держави і має бути здійснений у встановленому законом порядку.

Статтею 7 ЗУ «Про судовий збір» врегульовані питання повернення судового збору. За змістом даної статті закону передбачено, що, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (тотожне за змістом правило передбачено і ч. 1 ст. 142 ЦПК).

Процедурні аспекти порядку повернення суми сплаченого судового збору врегульовані наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору у розмірі 1913,64 грн. задоволенню не підлягають, а компенсуються за рахунок державив повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 257, 267, 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 141, 264, 265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги представника позивача адвоката Андрушко Ігоря Петровича, що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Богунський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 30805,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 129061,37 грн.

Повернути ОСОБА_1 Державного бюджету судовий збір у розмірі 1913,64грн грн. сплачений відповідно до квитанції № 9606-5700-3465-6858 від 17.10.2023 року.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І.М. Єригіна