Постанова

від 13.01.2025 по справі 910/19272/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№ 910/19272/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

без виклику сторін,

за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 (повний текст - 22.10.2024)

у справі № 910/19272/23 (суддя - Головіна К. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамалі"

до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

про стягнення 111 177,87 грн

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст оскаржуваного додаткового рішення у даній справі

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамалі» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамалі» витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн 00 коп. У решті вимог - відмовлено.

2. Надходження заяви на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим додатковим рішенням, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа 11.11.2024 (через Електронний суд) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити Державній інноваційній фінансово-кредитній установі строк на апеляційне оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23; відкрити апеляційне провадження у справі № 910/19272/23. Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи задовольнити у повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23 про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу, або у разі задоволення вимог ТОВ «КРАМАЛІ» - зменшити розмір розподілу судових витрат на правничу допомогу у співмірному розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23 та призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

3. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянт вважає, що ухвалене додаткове рішення підлягає скасуванню на підставі неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у додатковому рішенні суду та неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне.

Скаржник зазначив, що жодного повідомлення чи відповідної ухвали про прийняття заяви про ухвалення додаткового рішення від Господарського суду міста Києва на адресу установи та в кабінет в системі «Електронний суд» не надходило, а тому установа не була обізнана про прийняття такої заяви до розгляду та не надала свої заперечення щодо такої заяви.

За доводами апелянта, заявлений ТОВ «КРАМАЛІ» розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та заперечує проти їх задоволення, виходячи з наступного.

Так, сторона вважає, що суд першої інстанції не врахував при розгляді поданої заяви складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

А тому установа не погоджується із прийнятим Господарським судом міста Києва додатковим рішенням від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23 та вважає, що суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення. Таким чином, скаржник просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувавши додаткове рішення у даній справі та відмовивши у задоволенні поданої заяви.

4. Вимоги відзиву на апеляційну скаргу та короткий зміст наведених в ній доводів

Своїм правом на подання відзиву позивач в порядку ст. 263 ГПК України не скористався. Ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі було отримано позивачем в Електронному суді 13.11.2024.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

5. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Нормою ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2023 між Адвокатом Павленком Святославом Олеговичем та ТОВ «Крамалі» було укладено договір про надання правової допомоги. Згідно умов якого (п. 4.1.) сторони дійшли згоди, що вартість юридичних послуг за цим договором є фіксованою та становить 30 000,00 грн.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону).

Водночас, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Об`єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зроблено висновок, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неотримання ним заяви про ухвалення додаткового рішення у даній справі та ухвали про прийняття такої заяви, оскільки заяву про ухвалення додаткового рішення було отримано позивачем 16.09.2024, що підтверджується квитанцією № 1694960 (а.с. 232), ухвала суду про прийняття відповідної заяви була отримана позивачем 25.09.2024 (а.с. 235), тоді як додаткове рішення ухвалено 21.10.2024.

Так, як вбачається із акту виконаних робіт адвокатом позивача в суді першої інстанції було надано наступні послуги (відповідно до підписаного акту виконаних робіт від 16.09.2024): аналіз документів наданих клієнтом; усна консультація; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про стягнення заборгованості; аналіз відзиву та матеріалів поданих Державною фінансово-кредитною установою в межах справи №910/19272/23; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва відповідь на відзив в межах справи №910/19272/23; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва клопотання про витребування доказів в межах справи №910/19272/23; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва додаткові пояснення в межах справи №910/19272/23; аналіз заперечення на додаткові пояснення Державної фінансово-кредитної установи в межах справи №910/19272/23; аналіз додаткових пояснень Державної фінансово-кредитної установи в межах справи №910/19272/23; підготовлено та подано до Господарського суду міста Києва клопотання про поновлення провадження в межах справи №910/19272/23.

Водночас, щодо обґрунтованості заявлених до стягнення адвокатських витрат в розмірі 30 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана сума, виходячи із фактично наданих послуг (зокрема, складання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву підготовку клопотання про витребування доказів та клопотання про поновлення провадження у справі) - є частково необґрунтованим розміром витрат на послуги адвоката.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правомірно було враховано, що ціна позову становить 111 150,56 грн. При цьому, такі послуги як аналіз документів наданих клієнтом; усна консультація фактично надаються адвокатом при підготовці позовної заяви та відповіді на відзив на апеляційну скаргу. А тому виокремлення вказаних послуг та стягнення за них компенсації окремо - є необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу адекватності та реальності наданих адвокатських послуг.

Водночас, в цій частині суд апеляційної інстанції погоджується про часткову обґрунтованість заявленою до стягнення суми в розмірі 10 000,00 грн (із заявлених 30 000,00 грн). При цьому, жодних доказів, що надані аналогічні послуги можуть мати вартість меншу ніж 10 000,00 грн, відповідачем доведено не було.

Таким чином, на підставі ст.ст. 2, 126, 129, 244, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281 - 283 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції - слід залишити без змін.

Судовий збір за розгляд даної апеляційної скарги не стягується.

Керуючись ст. 2, 123, 126, 129, 244, 269, 270, ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23 - залишити без задоволення.

2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 у справі № 910/19272/23 - залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок та строки оскарження передбачено ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк