Ухвала

від 09.01.2025 по справі 916/2636/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"09" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2636/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: адвокат Кулинич К.С.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» (вх. ГСОО № 2-1871/24 від 10.12.2024) про розстрочення виконання рішення по справі № 916/2636/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш Трейдінг» (вул. Броварська, № 152, смт. Велика Димерка, Броварський р-н, Київська обл., 07442, код ЄДРПОУ 39288201)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» (вул. Болгарська, № 55, м. Одеса, 65028, код ЄДРПОУ 39234533)

про стягнення 610 508,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 позов задоволений частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш Трейдінг» суму основної заборгованості в розмірі 376 507 грн 98 коп, пеню в розмірі 18 801 грн 01 коп, 3% річних в розмірі 3 931 грн 07 коп, інфляційні втрати в розмірі 2 905 грн 21 коп, штраф в розмірі 94 127 грн 00 коп та судовий збір в розмірі 9 138 грн 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

24.09.2024 через канцелярію до Господарського суду Одеської області надійшла копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 (вх. ГСОО № 1528/24), відповідно до якої витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи № 916/2636/24 для вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 у справі № 916/2636/24.

У зв`язку з вищевикладеним, 26.09.2024 супровідним листом матеріали справи №916/2636/24 були направлені до Південно-західного апеляційного господарського суду.

28.11.2024 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 у справі №916/2636/24 залишено без змін.

Між тим, 10.12.2024 до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» надійшла заява (вх. № 2-1871/24) про розстрочення виконання судового рішення у справі, в якій заявник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 по справі № 916/2636/24 та затвердити відповідний графік виконання рішення на загальну суму 505410,27 грн.

ТОВ «Одесапродукт» в обґрунтування поданої до суду заяви про розстрочення виконання судового рішення, зазначає, що наразі знаходиться у важкому матеріальному становищі, оскільки в умовах воєнного стану здійснює поставки продуктів харчування за укладеними договорами, відповідно до ЗУ «Про публічні закупівлі» та Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених ЗУ «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178, до установ та організацій, які фінансуються з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Так, за ствердженням заявника, відповідач на даний час здійснює поставки продуктів до 59 шкіл, 46 дитячих садків та 5 лікарень м. Одеси та Одеської області, проте у зв`язку з затримкою бюджетного фінансування заклади та установи не проводять розрахунки за спожиті продукти харчування.

Відповідач наголошує, що незважаючи на наявну заборгованість та враховуючи, що споживачами продуктів харчування є діти та хворі люди, продовжує в повному обсязі виконувати свої зобов`язання, а станом на 01.12.2024 заборгованість на користь ТОВ «Одесапродукт» становить 1613677,32 грн, в тому числі з боку бюджетних установ та організацій 610067,63 грн.

При цьому, відповідач зауважує, що не задоволення його заяви може призвести до звільнення 5 працівників підприємства, його банкрутства та унеможливить виконання ним своїх зобов`язань щодо постачання продуктів харчування до шкіл та дитячих садків Одеського регіону.

Водночас відповідач додає, що на виконання рішення суду від 29.08.2024 ТОВ «Одесапродукт» на користь позивача було сплачено 7410,27 грн, а враховуючи результати звіту про фінансові результати за 9 місяців 2024 року відповідач має можливість виконувати зобов`язання з погашення основного зобов`язання та штрафних санкцій у розмірі по 83000,00 грн на місяць, починаючи з грудня 2024 до травня 2025 (включно).

24.12.2024 до суду від ТОВ «Фіш Трейдінг» надійшли заперечення (вх. № 45838/24) щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду, де позивач відзначив, що, категорично заперечує проти її задоволення, оскільки обставини щодо скрутного фінансового становища, з урахуванням положень ст. 331 ГПК України, не являються виключними обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання рішення, адже наявність таких осбставин прямо залежить від власної діяльності самого відповідача.

Недостатність чи відсутність коштів, на його думку, не можна вважати безумовними винятковими обставинами, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Окрім того, на переконання позивача, посилання відповідача щодо введення в Україні воєнного стану також не може бути безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення, оскільки попри воєнний стан всі суб`єкти господарювання в Україні перебувають у важкому становищі, однак продовжують здійснювати власну діяльність. В свою чергу, обставини впливу воєнного стану на спроможність виконання договірних зобов`язань мають доводитися відповідачем щодо конкретних правовідносин.

Позивач звертає увагу на п. 8.5. договору поставки № 2017 від 04.04.2023 та зауважує, що уклавши спірний договір, відповідач розумів значення своїх дій та свідомо брав на себе зобов`язання про своєчасну оплату товару.

При цьому, за ствердження позивача, він є юридичною особою, яка має зобов`язання перед контрагентами, в т.ч. і у зв`язку із здійсненням оплатою, а відтак невиконання рішення суду від 29.08.2024 у даній справі вкай негативно впливає на фінансовий стан Товариства та погіршує ділову репутацію перед контрагентами.

30.12.2024 ТОВ «Одесапродукт» надано до суду пояснення (вх. № 46421/24), згідно яких, окрім раніше зазначеного, зауважило, що відповідач вже почав частково розраховуватись (виконувати) рішення від 29.08.2024 по справі № 916/2636/24, не чекаючи ухвали суду щодо розгляду даної заяви, а, з урахуванням відсутності ухвали суду про призначення заяви до розгляду, подання позивачем відповідних заперечень є передчасними.

Також у вказаних поясненнях відповідач наводить власний аналіз рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003.

Щодо висновків позивача стосовно обставин скрутного фінансового становища відповідача та винятковості обставин для розстрочення виконання судового рішення, відповідач зазначає, що вони не відповідають дійсності, адже останній співпрацює з бюджетними установами та закладами, і саме їх несвоєчасні та не в повному обсязі розрахунки призвели до ситуації, яка виникла. Відсутність (недостатність) коштів в бюджетах різних рівнів, з яких фінансуються контрагенти відповідача, не може залежати від волі чи дій останнього, так-як, фактично, в Україні триває війна.

31.12.2024 Південно-західним апеляційним господарським судом було повернуто матеріали справи № 916/2636/24 до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.12.2024 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» (вх. ГСОО № 2-1871/24 від 10.12.2024) про розстрочення виконання рішення по справі № 916/2636/24 до розгляду та призначено її розгляд на "09" січня 2025 року о 14:20 год.

06.01.2025 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 по справі № 916/2636/24, яке набрало законної сили 28.11.2024, судом був виданий відповідний наказ.

В судовому засіданні 09.01.2025 представник відповідача підтримав подану ним заяву, стисло виклав свою правову позицію та обґрунтування, та просив задовольнити заяву в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 09.01.2025, не з`явився, повідомлявся належним чином шляхом направлення копії ухвали від 31.12.2024 до його електронного кабінету, надав до суду заяву (вх. № 558/25 від 09.01.2025) про розгляд заяви без участі його представника.

Суд, дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» про відстрочення виконання рішення суду, дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Принцип обов`язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Положеннями частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Відповідно до частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події; тощо. Розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Розстрочення судового рішення - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Підставою для розстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності виконання рішення частками. Наявність підстав для розстрочення має бути доведена боржником. Строки розстрочення знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, розстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Аналіз вищенаведеного свідчить, що розстрочка виконання рішення суду можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, законодавець пов`язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, які повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки з урахуванням доводів боржника, а й з огляду на заперечення кредитора. Зокрема, необхідно врахувати наслідки невиконання рішення у встановлений строк для стягувача при затримці виконання рішення.

Надання розстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права.

Безпідставне надання розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Правовий аналіз статей 239 та 331 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість розстрочення виконання рішення, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених сум, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

Суд зазначає, що при розгляді заяв про надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення суду повинен встановити чи не порушає це інтереси обох сторін, оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

За приписами ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Неналежне планування своєї господарської діяльності не повинно порушувати права інших господарюючих суб`єктів, які належним чином виконали свої обов`язки.

Ризики від власної господарської діяльності не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

Між тим, як випливає зі змісту заяви, в обґрунтування підстав для надання розстрочки виконання рішення суду відповідач посилається на неможливість своєчасного виконання рішення суду щодо сплати стягнутої суми заборгованості, оскільки відповідач знаходиться у важкому матеріальному становищі.

Особа, яка подала заяву про розстрочення або відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 74-79 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного, лише зазначення у клопотанні про скрутний фінансовий стан підприємства боржника, не свідчать про наявність підстав, вказаних у ст. 331 ГПК України.

Так, боржник посилався на здійснення поставки продуктів харчування до 59 шкіл, 46 дитячих садків та 5 лікарень м. Одеса та Одеської області та затримку бюджетного фінансування вказаних організацій та установ, які, в свою чергу здійснюють відповідні розрахунки за спожиті продукти харчування несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 01.12.2024 існує значна заборгованість на користь ТОВ «Одесапродукт», в тому числі і з боку бюджетних установ та організацій.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано до матеріалів справи належних доказів на підтвердження того, що ним здійснюється поставка продуктів харчування саме до вищезазначених комунальних установ, зокрема, за договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі». Надана відповідачем бухгалтерська довідка № 01/12 від 05.12.2024 інформація по укладеним у 2024 році договорам з бюджетними установами та організаціями, із переліком найменувань замовників, № та дат договорів, а також кількістю об`єктів, на які здійснюються поставки, судом не приймається до уваги як належний доказ існування таких договорів та, безпосередньо, здійснення поставок до шкіл, дитячих садків та лікарень, оскільки вказана довідка складена відповідачем одноособово, не посвідчує виконання відповідних зобов`язань та не відображає факт здійснення таких господарських операцій.

При цьому, суд зауважує, що, навіть якщо припустити, що з відповідними договорами суд може ознайомитись з відомостей, які містяться в мережі Інтернет на сайтах, що дають можливість відслідкувати всі закупівлі, в яких брав участь постачальник та ознайомитись із змістом укладених договорів, відповідачем не надано до суду жодного доказу, окрім бухгалтерської довідки ТОВ «Одесапродукт» № 02/12 від 05.12.2024 по заборгованості його контрагентів, яка також складена відповідачем одноособово, на підтвердження існування будь-якої заборгованості на користь ТОВ «Одесапродукт», а не є вигаданою обставиною, або ж вчинення останнім дій щодо стягнення такої заборгованості з контрагентів.

В свою чергу, наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків між ним та ТОВ «Смачно та корисно» також не дає підстави суду вважати, що така заборгованість взагалі існує або буде сплачена на користь ТОВ «Одесапродукт» у період, на який відповідач просить відстрочити виконання судового рішення у даній справі.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до статті 44 вказаного Кодексу підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Отже відповідач, як учасник господарських відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, зобов`язаний самостійно формувати підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучати матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, і, відповідно, самостійно нести ризики такої господарської діяльності.

Здійснення господарської діяльності з залученням суб`єктів господарювання бюджетних установ та організацій, теж має здійснюватися відповідачем на свій власний ризик і в даному випадку позивач, як кредитор відповідача, не може нести негативних наслідків таких ризиків останнього.

Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, в тому числі і які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов`язань.

Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, сам факт погіршення майнового стану заявника не може бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим.

Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України» та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 ГПК України пов`язують можливість надання розстрочення.

Обов`язок відповідача щодо виконання грошових зобов`язань перед позивачем є безумовним і не залежить від зовнішніх чинників чи дій інших осіб.

Введення воєнного стану на території України також не означає, що відповідач не може здійснювати статутну діяльність та набувати кошти. Суд зазначає, що введення воєнного стану негативним чином впливає на можливість ведення господарської діяльності суб`єктами господарювання, не лише відповідача (боржника), але й позивача (стягувача).

Суд враховує, що договір поставки № 2017 між сторонами був укладений у квітні 2023 року, тобто після введення воєнного стану в Україні, поставлені позивачем товари були прийняті відповідачем у лютому 2024 року, а обставини укладення відповідачем договорів із зазначеними ним контрагентами, як випливає із поданих доказів, мали місце протягом всього 2024 року.

З огляду на встановлене слідує, що відповідач, знаючи про настання обставин негативних наслідків власної платоспроможності, про які він вказує в заяві, укладаючи договір, замовляючи товари та приймаючи їх, повинен був передбачати настання обов`язку з їх оплати та планувати відповідні видатки.

Отже суд розцінює критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.

Відносно посилання боржника щодо можливості звільнення 5 працівників підприємства, суд зазначає, що зменшення штатної чисельності працівників є лише свідченням здійснення організації діяльності підприємства в особливий період. Водночас, підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Істотність обставин оцінює кожного разу суд.

Оцінюючи майновий стан суб`єкта господарювання при вирішенні питання про розстрочення виконання судового рішення, суду належить дотримуватись забезпечення балансу інтересів сторін спору.

Майновий стан суб`єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов`язань та відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону, хоча при вирішенні питання про наявність підстав для розстрочення або відстрочення виконання рішення суду зазначене не може бути єдиною та безумовною підставою для задоволення такої заяви.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим. Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Укладаючи договір відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на умови поставки.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.

Одне лише посилання заявника на складне фінансове становище, зупинення господарської діяльності підприємства відповідача та введення воєнного стану не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду. Економічна і політична ситуація у країні відображається не тільки на підприємство відповідача, а рівною мірою і на підприємство позивача.

Необхідність одночасного погашення заборгованості спровокована діями самого відповідача, а саме: порушення договірних умов, накопичення суми боргу, ігнорування звернень і претензій позивача.

Також суд зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідних платежів за укладеним з позивачем договором.

Також при розгляді заяви суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, а також його дії з часу виникнення заборгованості, так як отримавши товар від позивача 06.02.2024 відповідач, тричі гарантувавши сплату заборгованості, не провів належної оплати за час існування заборгованості незважаючи на вимоги позивача, і які залишаються не в повному обсязі виконаними впродовж тривалого часу. Так сплата коштів не проводилася відповідачем упродовж 6 календарних місяців, через що позивач не міг використовувати такі кошти у своїй господарській діяльності. Незважаючи на тривалий розгляд справи в суді відповідач упродовж такого розгляду не пропонував, наприклад, укладення мирової угоди, а навпаки, затягував розгляд справи.

Більш того, приймаючи рішення про можливість розстрочення виконання судового рішення суд врахував і те, що судове рішення ухвалено ще 29.08.2024.

Саме відповідач подав апеляційну скаргу у зв`язку із власною незгодою з винесеним рішенням суду. Апеляційне провадження тривало до 28.11.2024. А з урахуванням розгляду судом апеляційної інстанції заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіш Трейдінг» про ухвалення додаткового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» - до 12.12.2024.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 у справі № 916/2636/24 залишено без змін.

Тому лише 06.01.2025 на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 було видано наказ. Отже наказ суду було видано майже через п`ять місяців після ухвалення рішення суду, що уже було фактичним розстроченням його виконання для боржника.

Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідачем не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення відповідачу виконання цього рішення.

Разом з тим, заявляючи про розстрочення виконання судового рішення, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження здатності виконати ним боргові зобов`язання протягом указаного строку. Так, відповідачем не надано суду належної інформації щодо джерел та розміру його можливих фінансових надходжень у період розстрочення для покриття боргу перед позивачем.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі «Трихліб проти України», заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії», заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п.66).

В рішенні у справі «Анацький проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1Протоколу №1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу №1 були порушені. («Анацький проти України» № 10558/03, пп.22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

Отже, внаслідок тривалого невиконання рішення суду, порушуються права стягувача у виконавчому провадженні та вимоги ст. 124 Конституції України, 3акону України «Про виконавче провадження», ст. 6 Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків державі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», Reports 1997-II, пункт 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі «Ясюнієне проти Литви», заява №41510/98).

Також, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Оскільки господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами, що розстрочення виконання рішення суду зробить реальною можливість отримання боргу позивачем і не зашкодить матеріальним інтересам та фінансовому стану останнього.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до таких висновків:

- заявником не надано доказів, які б підтверджували наявність виключних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення. Надані вибіркові документи не дають можливості зробити однозначний висновок щодо фінансового стану боржника, а також проаналізувати вплив негайного виконання судового рішення на такий стан;

- заявником не надано доказів того, що він зможе виконати рішення суду на умовах розстрочення;

- посилання заявника на скрутне фінансово-економічне становище не є винятковою обставиною в розумінні частини 331 ГПК України, за наявності якої можливе надання розстрочення виконання рішення;

- скрутне фінансово-економічне становище заявника утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу певних об`єктивних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим;

- розстрочення виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав;

- надання за вищезазначених обставин боржникові можливості тимчасово не виконувати рішення суду (розстрочення) буде порушенням права власності позивача у розумінні частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

З огляду на викладене, оцінивши надані відповідачем докази у сукупності з фактичними обставинами справи, суд доходить висновку, що вимоги відповідача про надання розстрочення виконання судового рішення не підлягають задоволенню, оскільки обставини справи не дають змоги зробити обґрунтований висновок про те, що розстрочення виконання призведе до покращення фінансового стану відповідача /докази зворотного суду не надані/, а тому сплив дії розстрочення не буде гарантією належного виконання судового рішення у справі.

Суд доходить висновку, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається ТОВ «Одесапродукт», лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки.

Отже, суд вважає, що в даному випадку відповідач належними та допустимими доказами не довів наявності виняткових обставин достатніх в сукупності для розстрочення виконання рішення суду по даній справі, а тому підстави для задоволення заяви відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапродукт» (вх. ГСОО № 2-1871/24 від 10.12.2024) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 29.08.2024 по справі № 916/2636/24 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 09.01.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 14.01.2025.

Суддя О.В. Цісельський