Постанова

від 14.01.2025 по справі 126/710/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 126/710/23

Провадження № 22-ц/801/100/2025

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 рокуСправа № 126/710/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т.М., Берегового О. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати,

за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 23 вересня 2024 року у м. Бершадь, суддею цього суду Хмель Р.В., дата складання його повного тексту 23 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 602 від 19.06.2020 року, після смерті батька ОСОБА_3 , є власником 1/2 частини земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0182, площею 2,1300 га, що розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області.

Також, власником 1/2 частини зазначеної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.12.2020 року, є онук позивача - ОСОБА_2 .

У порядку та на умовах Договору оренди землі № 47 від 14.01.2021 року позивачем було передано ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» у строкове платне володіння та користування (оренду) 1/2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0182.

Даний договір було зареєстровано державним реєстратором Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Красиленко В.Б. 29.01.2021 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 56384670).

Сторонами було встановлено у договорі оренди землі форму та розмір орендної плати та строки її виплати.

Починаючи з 2021 року й по даний час, відповідач користується на правах оренди належною позивачеві земельною ділянкою, не сплачуючи при цьому орендної плати, яка визначена п. 6 Договору оренди землі № 47 від 14.01.2021 року, чим порушує умови зазначеного договору.

На думку позивача, неналежне виконання умов договору, а саме несплата орендної плати відповідачем, як орендарем, є порушенням умов Договору оренди землі № 47 від 14.01.2021 року, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору достроково та стягнення на користь позивача невиплаченої орендної плати.

На підставі викладеного, позивач просив ухвалити рішення суду, яким:

- розірвати (припинити) договір оренди землі №47 від 14.01.2021, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Василишин Ігор Анатолійович", згідно якого вказаному фермерському господарству було передано земельну ділянку, загальною площею 2,1300 га, кадастровий номер 0520484800:02:001:0182, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, індексний номер рішення про державну реєстрацію 56384670 від 29.01.2021;

- стягнути з Фермерського господарства "Василишин Ігор Анатолійович" на користь позивача невиплачену орендну плату, в сумі 10 000 грн, з якої: 5000 грн - орендна плата за 2021 рік, 5000 грн - орендна плата за 2022 рік.

09.04.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ткач І.І. звернулась до суду із заявою, названою нею «про збільшення позовних вимог», в якій просила збільшити заявлені у справі позовні вимоги, виклавши їх у такій формі: «стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату в сумі 15 000 грн, з якої: 5000 грн - орендна плата за 2021 рік, 5000 грн - орендна плата за 2022 рік, 5000 грн - орендна плата за 2023 рік».

23.04.2024року відповідач подавдо судуписьмові запереченнящодо прийняттясудом вказаноївище заявипід назвою«про збільшенняпозовних вимог»та просив відмовити у прийнятті такої заяви.

03 жовтня 2024 року рішенням Бершадського районного суду Вінницької області позов ОСОБА_1 до ФГ «Василишин Ігор Анатолійовича» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати задоволено. Розірвано (припинено) договір оренди землі № 47 від 14.01.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» згідно якого передано в оренду ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» земельну ділянку, загальною площею 2,1300 га, кадастровий номер - 0520484800:02:001:0182, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області; індексний номер рішення про державну реєстрацію 56384670 від 29.01.2021 року. Стягнено з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2021-2023 роки, в сумі 15000 грн. Стягнено з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн та відшкодування судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 2284 грн 80 коп.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ФГ «Василишин Ігор Анатолійович», в особі голови Василишина І.А., подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення позовних вимог без задоволення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги голова ФГ Василишин І.А. зазначає, що стягнення орендної плати за 2023 рік судом першої інстанції є незаконним, враховуючи, що при звернені до суду такі вимоги не ставились позивачем, а мотивувальна частина рішення не містить посилання на зміну позивачем предмета та підстав позову, хоча така заява також була б незаконною станом на 2023 рік, оскільки є самостійною вимогою.

Також скаржник вказує, що саме ОСОБА_1 ухилився від отримання орендної плати за 2022 рік, що відповідно до вимог закону вказує на відсутність вини орендаря і є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Наведене підтверджується довідкою про нарахування орендної плати та листом повідомленням з описом вкладення, направленим на адресу позивача, з проханням повідомити банківські реквізити для перерахунку орендної плати, однак суд першої інстанції також проігнорував даний факт і не дав оцінку вказаним документам.

Крім того, зазначає, що доводи позивача про те, що орендна плата ним не одержана за 2021 рік спростовуються наданням до суду Відомості про виплату цих грошових коштів № 4 від 23 грудня 2021 року з підписами позивача про їх отримання. Натомість суд першої інстанції ніякої оцінки не надав такому доказу виплати позивачу орендної плати та стягнув повторно орендну плату з ФГ за 2021 рік.

Таким чином, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином жодного доказу, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, на підставі чого ухвалив незаконне рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи,належним чином повідомленихпро дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У постанові від 22 травня 2023 року у справі № 523/13340/20 Верховний Суд вказав, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він вправі, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи, оскільки неявка учасників справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи, а відкладення її розгляду призведе до порушення строків розгляду апеляційної скарги.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове про залишення позовних вимог без задоволення, враховуючи наступне.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 належить 1/2 частина земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0182, площею 2,1300 га, розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 213259073 від 19.06.2020 року (а.с. 11).

14.01.2021 року між ОСОБА_1 та ФГ «ВасилишинІгор Анатолійович» укладено договір оренди землі № 47, предметом якого є названа земельна ділянка (а.с. 14-15).

Згідно з п. 5 Договору оренди землі його укладено строком на 10 років.

Відповідно до п. 6 Договору оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у гривня і становить 5000 грн, або, за бажанням орендодавця в натуральній формі. При цьому розрахунок в натуральній формі повинен відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Як визначено п .8 Договору оренди землі, орендна плата вноситься не пізніше як у термін до 30 грудня поточного року.

Договір припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (п. 34 Договору оренди земельної ділянки).

Пунктом 37 Договору оренди землі встановлено, що сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати за 2021 рік відповідачем до суду першої інстанції було надано Відомості на виплату готівки № 4 від 23.12.2021 року, виданої ФГ «Василишин Ігор Анатолійович», відповідно до якої позивач отримав грошові кошти в розмірі 4025 грн (з урахуванням сплати податку) (а.с. 33).

Також в матеріалах справи є довідка про нарахування орендної плати ОСОБА_1 відповідно до договорів оренди земельних ділянок (паїв) № 47, 48, 49 за 2021 рік в сумі 15 000 грн (а.с. 34) та довідка про нарахування орендної плати ОСОБА_1 відповідно до договорів оренди земельних ділянок (паїв) № 47, 48, 49 за 2022 рік в сумі 15 000 грн (а.с. 35).

В справі також міститься лист-повідомлення ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» про надання реквізитів для перерахунку орендної плати, направлений на адресу ОСОБА_1 , з описом вкладення та реєстр поштового відправлення (а.с. 36-37).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту сплати орендної плати та факту ухилення позивача від отримання такої плати, зокрема, що орендодавцю було запропоновано, але він відмовився від отримання орендних платежів або орендар вживав інші заходи щодо виплати орендної плати, але не мав можливості її сплатити, у тому числі шляхом внесення коштів за місцем проживання позивача або шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знав куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання.

У зв`язку із зазначеним, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на спростування вимог позивача щодо порушення умов договору оренди в частині невиплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки з її власником і на час розгляду вказаної справи в суді існує заборгованість у розмірі 15000 грн за несплату орендної плати за 2021, 2022, 2023 роки.

Крім того, суд задовольнив вимогу позивача про розірвання вказаного договору оренди землі, посилаючись, як на підставу, на систематичну (два і більше випадки) несплату передбаченої договором орендної плати.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Частинами 3, 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як визначено ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, за ч. 2 ст. 651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 11.10.2017 року у справі № 6-1449цс17 дійшов висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На підтвердження виконання свого обов`язку зі сплати орендної плати за 2021 рік відповідачем до суду першої інстанції було надано Відомості на виплату готівки № 4 від 23.12.2021 року, виданої ФГ «Василишин Ігор Анатолійович», відповідно до якої позивач отримав грошові кошти в розмірі 4025 грн (з урахуванням податку).

При цьому, 20.03.2023 року судом першої інстанції за клопотанням представника позивача - адвоката Ткач І.І. призначено в даній цивільній справі судову почеркознавчу експертизу.

На вирішення експертизи поставлено запитання:

- Чи виконано особистий підпис від імені ОСОБА_1 у Відомості на виплату готівки № 4 за 23.12.2021 року, виданій ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на другому листі документу у п`ятому стовпці таблиці, в першому, другому та третьому рядку графи 5 «Підпис одержувача» ОСОБА_1 чи іншою особою?

21.12.2023 року з експертної установи повернулися матеріали справи без виконання експертизи, у зв`язку з відсутністю оплати експертних послуг.

Таким чином, доказів на спростування справжності цих підписів позивачем ОСОБА_1 надано не було.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Викладення у рішенні лише доводів, доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18.10.2022 року у справі № 916/2519/21).

Вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (постанова Верховного Суду від 20.01.2022 року у справі № 916/2869/19).

При цьому, суд першої інстанції взагалі не аргументував підстав відхилення вищенаведеного доказу,що,на переконанняапеляційного суду,свідчить пропорушення положеньст.89,263-265ЦПК Українищодо оцінкидоказів;законності іобґрунтованості судовогорішення;питань,які вирішуєсуд підчас йогоухвалення ійого змісту,та даєпідстави дійтивисновку проналежність наданогодоказу якпідтвердження сплати ФГ«Василишин ІгорАнатолійович»орендної плати ОСОБА_1 за 2021 рік.

Крім того, в обґрунтування відсутності вини ФГ у невиплаті орендної плати позивачу за 2022 рік, представник відповідача надав наступні докази: довідку про нарахування орендної плати та лист повідомлення від 21.12.2022рокуз описом вкладення, направленим на адресу ОСОБА_1 ,з проханням повідомити банківські реквізити для перерахунку орендної плати.

Варто зазначити, що ОСОБА_1 не заперечував тієї обставини, що він проігнорував даний лист і не надав відповідачу банківські реквізити для перерахунку орендної плати, натомість через буквально три місяці в березні 2023 року він звернувся до суду із позовом, посилаючись на систематичну несплату орендної плати орендарем, що свідчить про його недобросовісність як сторони зобов`язання.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який уклав у 2021 році договір оренди земельної ділянки, при цьому будь-яких звернень, претензій, вимог щодо неотримання орендної плати до ФГ «ВасилишинІгор Анатолійович» не пред`являв, подавши позов про систематичну несплату орендної плати, є недобросовісними.

В матеріалах справи відсутні докази, що несплата орендної плати була пов`язана з відмовою відповідача її сплачувати або ухилення останнього від її виплати.

Невиконання ФГ «ВасилишинІгор Анатолійович» умов договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем, щодо сплати орендної плати за 2022 рік не є умисним, а виникло через те, що позивач не повідомив орендарю реквізити банківського рахунку для перерахування орендної плати, що свідчить про відсутність винної поведінки відповідача у невиплаті орендної плати за договором оренди землі.

Крім того, доказів на підтвердження того, що позивач повідомляв відповідача про виплату орендної плати в будь-який інший допустимий спосіб суду не надано.

У постанові Верховного Суду від 09.03.2023 року у справі №695/2077/21 за аналогічних обставин, касаційний суд вказав, що поведінка сторін договору, передусім орендодавця, підтверджує, що він розумів умову про орендну плату за землю як разовий платіж, розмір такої плати орендодавець визначав відповідно до кварталу, у якому звертався із заявою про виплату до орендаря. Наведене дає підстави для висновку, що дії сторін договору підтверджують, що вони однаково розуміли умови договору на стадії його укладення та виконання протягом тривалого періоду часу, а саме протягом 2018-2020 років. У зазначений період орендодавець не пред`являв орендарю жодних претензій щодо неповної сплати орендної плати за землю, не звертався із додатковими заявами про сплату орендної плати, окрім тих, які подавав один раз кожен рік, які задоволені орендарем, що сторони не заперечують. Отже, поведінка сторін під час виконання умов договору про орендну плату доводить, що сторони однаково розуміли умови про орендну плату, яка мала виплачуватися одноразовим платежем один раз на рік, розмір плати визначався залежно від кварталу календарного року, у якому орендар здійснював такий платіж.

Між тим, що стосується стягнення орендної плати за 2023 рік, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у березні 2023 року, звертаючись із позовом, позивач, з поміж іншого, просив стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» невиплачену орендну плату в сумі 10 000 грн, з якої: 5000 грн - орендна плата за 2021 рік, 5000 грн - орендна плата за 2022 рік.

При цьому, 09.04.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ткач І.І. звертається до суду із заявою, названою нею «про збільшення позовних вимог», в якій просить збільшити заявлені у справі позовні вимоги, виклавши їх у такій формі: «стягнути з ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату в сумі 15 000 грн, з якої: 5000 грн - орендна плата за 2021 рік, 5000 грн - орендна плата за 2022 рік, 5000 грн - орендна плата за 2023 рік».

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 4, 5 ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У ст. 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так,відповідно доп.2ч.2ст.49ЦПК України,крім правта обов`язків,визначених устатті 43цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У частині третій вказаної статті зазначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас, як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Оскільки положення ч. 3 ст. 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас, позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23).

У даному випадку, в порівнянні з позовною заявою, яка надійшла на адресу суду у березні 2023 року, заява представника позивача під назвою «заява про збільшення позовних вимог», яка була подана у квітні 2024 року, містить нову вимогу про стягнення із відповідача невиплаченої орендної плати за 2023 рік, яка обґрунтована новими обставинами, зокрема про несплату відповідачем позивачу орендної плати за 2023 рік, тобто іншими обставинами, ніж подана раніше позовна заява.

Збільшення розміру позовних вимог не передбачає пред`явлення однієї чи кількох нових вимог, додатково до викладених у позовній заяві.

Подана заява про збільшення позовних вимог, незважаючи на таку її назву, фактично такою не є, оскільки у цій заяві не порушується питання про збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою майнового характеру.

За таких обставин, позивач через свого представника заявив нову позовну вимогу, яка не заявлялась при подані позову, яку мотивував іншими обставинами.

Вказана заява прозбільшення позовнихвимог є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами позову, що виключало можливість прийняття до розгляду судом першої інстанції вказаної заяви.

До тогож,відповідач заперечувавщодо прийняттясудом заявипід назвою«про збільшенняпозовних вимог»у своїхписьмових запереченняхвід 23.04.2024року таз посиланнямна висновкиВерховного Судущодо застосуваннявказаних нормпроцесуального права просив відмовити у прийнятті такої заяви.

Натомість, суд першої інстанції на порушення вимог ч. 2 ст. 258 ЦПК України про те, що клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал, взагалі не постановив ухвалу про прийняття названої заяви та відмову у клопотанні відповідача про відмову у її прийнятті, а фактично прийняв та розглянув її. Суд також жодним чином не мотивував таку свою процесуальну бездіяльність щодо постановлення ухвали та щодо фактичних своїх дій ні в ухвалі про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, ні в оскаржуваному рішенні суду.

Разом з тим, помилкове об`єднання судом першої інстанції у цій справі вимог, які не пов`язані підставою виникнення та не співвідносяться між собою як основна та похідна вимоги та розгляд їх по суті з ухваленням рішення судом, саме по собі не єобов`язковою підставою для скасування судового рішення, виключний перелік яких визначений у частині третій статті 376 ЦПКУкраїни та ухвалення судового рішення про відмову у прийнятті названої заяви та повернення її заявникові, а тому, на думку колегії суддів, у даному випадку необхідно перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення щодо вирішення вимог названої заяви по суті спору. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23).

Перевіряючи оскаржуване судове рішення на предмет його законності і обґрунтованості щодо вирішення судом першої інстанції вимог позивача про стягнення орендної плати за 2023 рік, судом апеляційної інстанції встановлено, що, задовольняючи ці вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять даних про вчинення будь-яких дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати за вказаний період.

Водночас, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, враховуючи, що позивач за наведених вище обставин не повідомив відповідача на його вимогу реквізити банківського рахунку для перерахування орендної плати, що позбавило ФГ «Василишин Ігор Анатолійович» можливості виплатити орендну плату за договором оренди землі № 47, що вказує на відсутність вини орендаря і є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення орендної плати за 2023 рік.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на вищевикладені обставини, дав неналежну оцінку зібраним у справі доказам, а тому помилково стягнув з відповідача орендну плату за 2021-2023 роки.

Отже, враховуючи наведене та на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів доходить висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення ФГ «ВасилишинІгор Анатолійович» умов договору оренди землі та систематичної несплати орендної плати, а відтак порушення його прав, у зв`язку із чим, рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а відтак у зв`язку із залишенням позовних вимог без задоволення, вимоги представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають. Натомість, із позивача на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.367,374,376,382-384,389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович» задовольнити, рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства «Василишин Ігор Анатолійович» (ЄДРПОУ 42668439) судовий збір в розмірі 3220,80 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. Ю. Береговий