Постанова

від 11.12.2024 по справі 757/44896/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77

e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617

Унікальний номер справи № 757/44896/23-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/11258/2024Головуючий у суді першої інстанції - Вовк С.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Цуран С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 404 175,34 дол США, з яких 400 000,00 дол США сума боргу (позики) та 4 175,34 дол США - 3% річних від простроченої суми.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01.03.2023 між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач взяла у борг у позивача грошові кошти у розмірі 400 000,00 дол США, які зобов`язувалась повернути до 01.05.2023. Проте, станом на день подання позовної заяви відповідач не повернула борг, на звернення позивача про повернення позики не реагує, чим порушила виконання свого зобов`язання, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (т. 1 а.с. 1-6).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.02.2024 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 404 175,34 дол США, з яких: 400 000 дол США сума боргу (позики) та 4 175,34 дол США три проценти річних від простроченої суми (т. 1 а.с. 195-196зв.).

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20.03.2024 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 13 956,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 33 500,00 грн (т. 1 а.с. 207-208).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу не взявши до уваги клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку хворобою відповідача.

Окрім того, судом не встановлено наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики та його умови. Оскільки позивачем не доведено факт боргового зобов`язання між сторонами, а тим більше порушення зобов`язання з боку відповідача, тому відсутні підстави для нарахування відсотків.

До того ж, розгляд справи відбувся неповноважним складом суду, а саме, у суді першої інстанції одночасно перебували два тотожних позови ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. 08.09.2023 судом першої інстанції було зареєстровано цивільну справу № 757/39891/23, яка була розподілена на суддю Матійчук Г.О., а в подальшому, залишено без руху з підстав відсутності копії позовної заяви для учасника справи. 09.10.2023 було повторно подано позов, який зареєстровано за № 757/44896/24 та розподілено на суддю Вовк С.В. Справа № 757/39891/23 була повернута заявнику після ухвалення оскаржуваного судового рішення у справі № 757/44896/24. Тобто, на думку апелянта, у провадженні суду першої інстанції знаходились два цивільні позови з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, які було подано з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями.

Також, заперечувала проти ухваленого додаткового рішення, посилаючись на те, що судові засідання, фактично, не відбувались, а заявлений розмір понесених витрат не підтверджено належними доказами (т. 1 а.с. 210-219).

04.06.2024 ОСОБА_2 було подано відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що заявлені порушення норм процесуального права в частині належного повідомлення відповідача та призначення справи до розгляду спростовуються матеріалами справи.

Посилання відповідачки на те, що судом було видано виконавчий лист навіть без підтвердження набрання чинності даного рішення, що вже потягло до порушення її прав, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки такий лист було видано після закінчення строку на оскарження судового рішення.

Окрім зазначеного, відповідач, знаючи заздалегідь про призначення судового засідання по справі, не скористалася своїми правами на подання відзиву, не заперечувала проти задоволення позовних вимог, зловживаючи своїми процесуальними правами подавала клопотання про відкладення судових засідань не з метою скористатися процесуальними правами належним чином, ознайомитися з матеріалами справи та подати відзив, а виключно з метою затягування судового процесу.

Оскаржуючи додаткове рішення щодо стягнення правничої допомоги, відповідач не взяла до уваги те, що в якості підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду усі, визначені процесуальним законодавством документи на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Тому, судом першої інстанції на підставі дослідження всіх обставин справи та доказів було прийнято законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. (т. 2 а.с. 1-8).

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник Рябець Н.М. підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечувала проти поданої апеляційної скарги та просила її відхилити.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, на підтвердження чого складено розписку. Так, відповідно до тексту розписки від 01.03.2023, власноручно написаного ОСОБА_1 , остання підтвердила те, що взяла у борг у ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 400 000,00 дол. США. Відповідач зобов`язалася повернути отримані грошові кошти у розмірі 400 000 дол. США до 01.05.2023.

Станом на день подання позовної заяви відповідачка борг не повернула.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики..

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У той самий час за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини 2 статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов`язань та закріплює основний принцип виконання зобов`язань - принцип належного виконання, що стосується як суб`єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом ст. 526 ЦК України належне виконання зобов`язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

У частині 1 статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов`язаний особисто виконати зобов`язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було складено розписку, якою підтверджується факт отримання останньою у борг від ОСОБА_2 400 000,00 дол США.

Доказів на підтвердження виконання взятого на себе зобов`язання відповідачем не надано, як і не надано доказів на підтвердження неотримання зазначеної суми коштів, або неукладання правочину, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому, обґрунтування апеляційної скарги тим, що почерк на розписці не належить відповідачу, що по суті є твердженням про те, що така розписка підроблена, є безпідставним, оскільки відсутні докази на підтвердження зазначених обставин. Подання, в суді апеляційної інстанції, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи суперечить ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки апелянтом не надано докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. І доводами апеляційної скарги зазначені обставини не спростовано.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, зокрема, за відсутності належного повідомлення відповідача спростовуються матеріалами справи.

Так, всього по справі було призначено п`ять судових засідань: 02.11.2023, 21.11.2023, 20.12.2023, 23.01.2024, 22.02.2024. Засідання 02.11.2023 було відкладено у зв`язку з неявкою одного зі сторін по справі, від якого не повернулося зворотне повідомлення про отримання судової повістки.

Засідання 21.11.2023 (про яке було повідомлено ОСОБА_1 належним чином) було відкладено у зв`язку з надходженням від ОСОБА_1 клопотання про відкладення.

Проте, з 21.11.2023 до 20.12.2023 відповідачем не вживалося жодних дій з метою ознайомлення з матеріалами справи та подання відзиву на позовну заяву.

Засідання 20.12.2023 (про яке було повідомлено ОСОБА_1 належним чином) було відкладено на 23.01.2024 у зв`язку з явкою до суду адвоката ОСОБА_1. ОСОБА_4 , яка повідомила про укладення договору про надання правової допомоги та намір ознайомитися з матеріалами справи.

За результатами засідання 23.01.2024 (про яке було повідомлено ОСОБА_1 належним чином), враховуючи тривале перебування справи у суді, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

За результатами засідання 22.02.2024 судом було ухвалено рішення.

Ураховуючи наведене можна дійти висновку про те, що посилання відповідача на те, що суд позбавив її права на захист не відповідає дійсним обставинам справи, є необґрунтованим та надуманим.

Тому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які б були підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Так, згідно положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 в справі № 750/2055/20)

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що у розумінні положень ч. 5 ст. 141 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, є можливим лише на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу, що прямо випливає з положень ч. 1 ст. 632 ЦК України.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Заявляючи про наявність підстав для зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, відповідач посилається на завищену, на її думку, вартість оплати послуг адвоката, що не відповідає складності справи та предмету спору.

На підтвердження понесених витрат на надання правничої допомоги, позивачем надано відповідні докази, що не спростовано відповідачем та не надано свого розрахунку.

Ураховуючи наявні у справі докази, суд першої інстанції надав обґрунтовану оцінку, як наведеному в акті кількості витраченого адвокатом часу, так і об`єму виконаних адвокатом робіт, а тому дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 33 500,00 грн.

Таким чином, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, оскаржуване рішення та додаткове рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя-доповідач

Судді