Постанова

від 13.01.2025 по справі 320/35942/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/35942/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоцмен» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Лоцмен» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у Донецькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Сторони були належним чином повідомлені про дату апеляційного розгляду справи - 14 січня 2025 року, проте у судове засідання не з`явилися. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 25.01.2022 року №60-п Головним управлінням ДПС у Донецькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного малого підприємства «Лоцмен» за період діяльності з 01.08.2020 року по 31.08.2020 року з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Лентенс» (код ЄДРПОУ 43209549) за серпень 2020 року з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у березні 2021 року, відповідного до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Донецькій області складено Акт «Про результати документальної виїзної перевірки Приватного малого підприємства «Лоцмен» від 14.02.2022 року №1650/05-99-07-15/23419138, згідно з висновками якого встановлено порушення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 4 021 667,00 грн., в тому числі по декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року на суму 4 021 667,00 грн, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету всього на суму 4 021 667,00 грн., в тому числі по декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року на суму 4 021 667,00 грн.

На підставі висновків Акта перевірки від 14.02.2022 року №1650/05-99-07-15/23419138 Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2024 року №1434/05-99-07-08/23419138, відповідно до якого було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на суму 5 027 083,75 грн, з яких 4 021 667,00 грн за податковим зобов`язанням, а 1 005 416,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 29.04.2024 року №1434/05-99-07-08/23419138, позивачем подано скаргу (вх. від 15.05.2024 №19488/6) до Державної податкової служби України, за наслідками розгляду якої рішенням від 04.07.2024 року №20364/6/99-00-06-01-01-06 оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Відповідно до приписів абзаців першого-третього пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Відповідно до пункту 86.3 ПК України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Судом першої інстанції було встановлено, що за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки Приватного малого підприємства «Лоцмен» Головним управлінням ДПС у Донецькій області складено Акт перевірки від 14.02.2022 року №1650/05-99-07-15/23419138.

В Акті перевірки зазначено, що копію наказу контролюючого органу вручено особисто під підпис посадовій особі - в.о. головного бухгалтера Приватного малого підприємства «Лоцмен» Любові Прийменко 01.02.2022 року, що позивачем не заперечується.

З метою підписання посадовими особами ТОВ «Лоцмен» та вручення акта документальної перевірки посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області 14.02.2022 року здійснено вихід за податковою адресою ТОВ «Лоцмен»: м. Краматорськ, вул. Анатолія Солов`яненка буд. 2А, однак на момент виходу за податковою адресою ТОВ «Лоцмен» встановлено відсутність посадових осіб, у зв`язку з чим підписати та вручити акт документальної перевірки не виявилось можливим, про що складено акт про неможливість вручення ТОВ «Лоцмен» акта документальної перевірки від 14.02.2022 року №125/05-99-07-15/23410/138.

Відповідно пункту 2.1. Акта перевірки від 14.02.2022 року №1650/05-99-07-15/23419138 перевірка проводилась з 01.02.2022 року по 07.02.2022 року. Термін проведення перевірки не продовжувався.

Вказаний Акт перевірки було направлено листом з описом вкладення 14.02.2022 року засобами поштового зв`язку на податкову адресу підприємства (84311, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Анатолія Солов`яненка, 2А), що підтверджується описом вкладення від 14.02.2022 року, поштовою накладною №8431306710478 та квитанцію Укрпошти від 14.02.2022 року.

Пунктом 42.2. статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Отже, у разі надіслання акта перевірки за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення, акт документальної перевірки вважається належним чином врученим.

Неотримання платником податків копії акту перевірки, надісланого контролюючим органом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, не свідчить про невиконання відповідачем обов`язку, встановленого податковим законодавством щодо своєчасного та належного надіслання акту перевірки у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 09 жовтня 2018 року у справі №820/1864/17, від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18.

Наведене свідчить про те, що податковим органом був виконаний обов`язок щодо направлення Акта перевірки на податкову адресу позивача у встановленому законом порядку.

Разом з тим, за наслідками розгляду листа Головного управління ДПС у Донецькій області від 05.02.2024 року №751/6/05-99-07-11, АТ «Укрпошта» у своїй відповіді від 02.04.2024 року №1.10.004.-8892-24 повідомила про те, що поштове відправлення від 14.02.2022 року №843130610478 було повернуто відправнику 24.02.2024 року, що позбавило позивача можливості ознайомитись з висновками Акта перевірки від 14.02.2022 року №125/05-99-07-15/23410/138 у розумні строки.

У зв`язку з вищевикладеним, Головним управлінням ДПС у Донецькій області листом від 05.04.2024 року №4262/6/05-99-07-11, на юридичну адресу ТОВ «Лоцмен» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська буд. 4) з повідомленням про вручення направлено належним чином завірені копії матеріалів перевірки, зокрема і Акт перевірки, які вручені платнику - 09.04.2024 року.

09.04.2024 року позивачем було направлено до Центрального міжрегіонального управління по роботі з великими платниками податків заяву на підставі пункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» про те, що товариство тимчасово не має доступу до окремих комп`ютерів та первинних документів за період з 01.01.2019 року по 31.07.2022 року, у зв`язку з чим не має можливості виконати в повному обсязі зобов`язання, передбачені підпунктами 16.1.5., 16.1.7., 16.1.12., 16.1.15. пункту 16.1. статті 16 ПК України.

На думку позивача, контролюючий орган не мав права проводити перевірку ТОВ «Лоцмен» (ПМП «Лоцмен»), оскільки застосуванню підлягали правила мораторію, визначені підпунктом 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Однак, рішення про завершення документальної перевірки ТОВ «Лоцмен» прийнято до подання підприємством заяви відповідно до підпункту 69.28 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, про що свідчить зареєстрований 14.02.2022 року Акт документальної перевірки №1650/05-99-07-15/23419138.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже, процедура прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням пункту 86.8 статті 86 ПК України, була дотримана.

Щодо правомірності висновків Акта перевірки від 14.02.2022 року №1650/05-99-07-15/23419138, на підставі яких контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з вищезазначеного Акта перевірки, позивачем на порушення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України завищено суму податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за березень 2021 року на суму 4021666,95 грн по операціям з контрагентом постачальником ТОВ «ЛЕНТЕНС», проведеним в серпні 2020 року.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

За правилами положень пункту 198.3 статті 198 ПК України нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані положеннями Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Відповідно до визначення терміну «первинний документ», яке наведене в статті 1 Закону №996-ХІV - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо її закінчення.

Статтею 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд у постанові від 20.12.2023 року у справі №520/7077/20 зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 року у справі №160/3364/19.

При вирішенні адміністративної справи №200/3458/21 в постанові від 15.03.2023 року Верховним Судом сформовано обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою в податковому праві діє принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що з метою забезпечення виконання податкового обов`язку особа вжила усіх передбачених законодавством заходів і її дії (бездіяльність) не мають на меті чогось іншого, крім як виконання вимог податкового законодавства до того часу поки податковими органами не доведено зворотного. Контролюючий орган на підтвердження недобросовісності поведінки платника податків повинен надати відповідні докази та вказати дані, що свідчать про наявність у останнього реальної можливості за допомогою розумних заходів з належною обачністю пересвідчитися в тому, що від його імені здійснюються податкові правопорушення і, що він міг завадити їх вчиненню або їх припинити.

Законодавство не містить певних конкретних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку.

Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

В постанові від 14.02.2020 року (адміністративне провадження №К/9901/26975/18) Верховний Суд дійшов висновку, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

Судом першої інстанції було встановлено, що 04.08.2020 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Лентенс» (постачальник) було укладено Договір поставки №П-0408-ЛЕЛ (далі Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити (передати у власність) покупцеві олію соняшникову сиру, нерафіновану (далі - товар). Товар поставляється окремими партіями, які визначаються в додатках до цього Договору.

За п. 2.1. Договору ціна цього договору складає суму усіх партій товару, що були поставлені постачальником та прийняті покупцем за видатковими накладними та/або актами приймання-передачі протягом терміну дії цього договору.

Товар, що є предметом цього Договору, постачається партіями згідно відповідного додатку (п. 4.1. Договору).

Кожна окрема партія товару передається від постачальника до покупця за видатковою накладною та/або Актом приймання-передачі (п. 4.3. Договору).

Згідно з п. 9.1. Договору цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 1 (одного) календарного року, але в будь-якому разі до моменту виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов`язань.

Між сторонами 04.08.2020 року було підписано Додаток №1 до Договору поставки №П-0408-ЛЕЛ, яким сторони урегулювали поставку олії соняшникової сирої нерафінованої загальною кількістю 1700,00 тон +/- 10% на загальну вартість 34 006 800 грн., в т.ч. ПДВ 5 667 800,00 грн. За умовами поставки товар постачається на умовах СРТ м. Маріуполь, строк поставки - до 31.08.2020 року, оплата має бути здійснена протягом 180 (сто вісімдесят) робочих днів.

Також 04.08.2020 року між сторонами було підписано Додаток №2 до Договору поставки №П-0408-ЛЕЛ, яким сторони урегулювали поставку олії соняшникової сирої нерафінованої загальною кількісно 450,00 тон +/- 10% на загальну вартість 8 955 900,00 грн., в т.ч. ПДВ 1492650 грн. За умовами поставки товар постачається на умовах ЕXW Україна, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Знаменівка, вул. Польова, б. 1В., строк поставки до 31.08.2020 року, оплата має бути здійснена протягом 180 (сто вісімдесят) робочих днів.

Якість товару підтверджується посвідченнями про якість від 10.07.2020 року №ЗЛУ-1007-01, від 14.08.2020 року №ЗЛ-1408-01, від 09.07.2020 року №ЗЛУ-0907-01, від 11.07.2020 року №ЗЛУ-1107-01, від 14.07.2020 року №ЗЛУ-1107-01, від 15.07.2020 року №ЗЛУ-1107-01, від 01.07.2020 року №ЗЛН-0107-01, №ЗЛН-0107-02, №ЗЛН-0107-03, №ЗЛН-0107-04, №ЗЛН-0107-05, №ЗЛН-0107-02-06, №ЗЛН-0107-07, №ЗЛН-0107-02-08, №ЗЛН-0107-09, №ЗЛН-0107-10, №ЗЛН-0107-11, №ЗЛН-0107-12, №ЗЛН-0107-13 тощо.

На виконання вказаного Договору сторонами були підписані наступні видаткові накладні: від 10.08.2020 року №41 - №99; від 18.08.2020 року №137 - №154; від 17.08.2020 року №129 - №136; від 14.08.2020 року №100 - №128; від 10.08.2020 року №8 - №40.

Сума оформлених видаткових накладних становить 42 001 567,20 грн (сорок два мільйони одна тисяча п`ятсот шістдесят сім гривень двадцять копійок).

Розрахунки між ПМП «Лоцмен» та ТОВ «ЛЕНТЕНС» за отриману олію на виконання умов Договору поставки від 04.08.2020 року №П-0408-ЛЕЛ проводилась у вересні жовтні 2020 року у безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Загальна сума проведених операцій становить 42 001 567,20 грн (сорок два мільйони одна тисяча п`ятсот шістдесят сім гривень двадцять копійок).

У зв`язку з виникненням податкового зобов`язання та на виконання приписів податкового законодавства постачальником були сформовані податкові накладні, інформацію про які відображено в Акті перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що товари за Договором №П-0408-ЛЕЛ було оприбутковано та відображено на відповідних рахунках у бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджується Карткою рахунку 631.

Разом з тим, в рамках господарської діяльності 08.09.2020 року між позивачем та ТОВ «Енко-Груп» (комісіонер) було укладено Договір комісії №К-0809-ЕГЛ, відповідно до п. 1.1. якого комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента здійснювати від свого імені та за рахунок комітента за обумовлену цим Договором винагороду такі дії: реалізовувати продукцію, що належить комітенту, укладати експортні ЗЕД договори, зберігати та транспортувати товар тощо.

Пунктом 3.6. Договору встановлено, що за послуги, надані за цим Договором, комітент сплачує комісіонеру комісійну винагороду за кожну реалізовану партію товару в розмірі та порядку, що визначається комісіонером у додатках, а також компенсує комісіонеру всі додаткові витрати.

Додатком 1 до Договору комісії від 08.09.2020 року комітент доручив комісіонеру продати партію товару на експорт на умовах договору, а саме: олія соняшникова, сира, нерафінована кількістю 450 тон на суму 7 587 000,00 грн. Вказаний комісіонер здійснював як транспортування, так і фактичну реалізацію товару, що підтверджується відомостями, наведеними у акті перевірки.

На підтвердження вказаної господарської операції сторонами підписано звіт Комісіонера №1 до додатка №1, Додаток 1 до Звіту Комісіонера 1 та інші документи, що підтверджується відомостями, наведеними в Акті перевірки, зокрема товарно-транспортними накладними (том справи 2, аркуші справи 125-156).

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено докази наявності матеріально-технічної бази для виконання перелічених договорів, що підтверджується долученим Балансом та довідкою 1ДФ.

Вказані первинні документи, на переконання колегії суддів, повністю відображають суть та реальність господарських операцій ТОВ «Лоцмен». Наявні у матеріалах справи первинні документи містять необхідні реквізити для надання їм юридичної сили та доказовості, які у своїй сукупності підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Щодо наявності податкової інформації відносно контрагентів позивача, у тому числі щодо відсутності трудових ресурсів та основних фондів, що, на думку відповідача, свідчить про нереальність господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання (постачання) платником податків товарів (роботи, послуг) по господарським операціям з його контрагентами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної можливості здійснення господарської діяльності, адже комерційна діяльність не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо, або виконувати посередницькі функції при здійсненні операцій з купівлі продажу товарів (робіт/послуг).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 19.03.2021 року у справі №460/143/19.

Водночас, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Крім тоого, формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АД проти Болгарії» (заява №3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, рішення ЄСПЛ «Булвес АД проти Болгарії», як на звичну практику країн Європейського Союзу в питанні відповідальності платників податку за податкові делікти посилається на два рішення Суду Європейського союзу: об`єднане рішення (консультативний висновок) Суду ЄС від 12 січня 2006 року в справі Optigen Ltd (C354/03), Fulcrum Electronics Ltd (C355/03) and Bond House Systems Ltd (C484/03) v Commissioners of Customs Ц Excise і об`єднане рішення Суду ЄС від 6 липня 2006 року в справі Axel Kittel v. Belgian State, (C439/04) і Belgian State v. Recolta Recycling (SPRL, C440/04) (ECR 2006, page I0616).

Так, у рішенні Суду ЄС від 12 січня 2006 року зазначається:... право на вирахування податку на додану вартість особою, що має статус платника ПДВ, яка здійснює відповідні операції, не може зачіпатися тією обставиною, що в ланцюгу поставок, в яку входять зазначені операції, попередня або наступна операція будуть пов`язані з шахрайством при сплаті податку на додану вартість, про яку платник податку не знав та не міг знати.

У даному випадку, контролюючим органом не доведено недобросовісність платника податку ТОВ «Лоцмен» у взаємовідносинах з його контрагентами у встановленому законом порядку.

До того ж, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них роботи та послуги, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.03.2018 року у справі №816/809/17.

Крім того, висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і не подання такими контрагентами звітності, контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДПС.

Однак, як вже зазначалось, така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.03.2021 у справі №826/9061/17.

Щодо посилань відповідача на ненадання позивачем документів щодо перевезення отриманих ТМЦ від ТОВ «ЛЕНТЕНС», суд першої інстанції доцільно звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 12.02.2020 року у справі №440/3783/18, відповідно до якої під час надання оцінки висновкам контролюючого органу про відсутність реального факту поставки за договором, недоліки або відсутність товарно-транспортних накладних не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер операцій з поставки продукції, оскільки мова йде про правильність формування податкового кредиту за взаємовідносинами купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, а не за взаємовідносинами з перевезення. Паспорти та сертифікати якості також не є документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто не є первинними документами, на підставі яких формуються показники податкової звітності, а відтак, їх відсутність не може однозначно свідчити про відсутність факту поставки товару.

З приводу посилання контролюючого органу на дефектність первинної документації, суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідачем не наведено конкретних порушень під час складання таких документів, які можуть вплинуть на нереальність господарських операцій, адже невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічна правова позиція також була викладена Верховним Судом в постанові від 04.12.2018 року у справі №821/1173/17.

До того ж, окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують здійснення господарських операцій. Незазначення деяких реквізитів у первинних документах не означає їх дефектність, а відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання господарських операцій такими, що не мали місця.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «ЛЕНТЕНС» є фігурантом кримінального провадження, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки до постановлення вироку в межах кримінального провадження така інформація не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Таким чином, зважаючи на відсутність прямих доказів, які свідчать про порушення позивачем та його безпосередніми контрагентами податкової дисципліни та правил ведення господарської діяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що посилання відповідача на обставини порушення позивачем положень Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту та витрат за операціями поставки послуг за участю ТОВ «ЛЕНТЕНС» є необґрунтованими, контролюючим органом не доведено недобросовісність платника податку ТОВ «Лоцмен» у взаємовідносинах з його контрагентами у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Крім того, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.