Постанова

від 15.01.2025 по справі 300/8146/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8146/23 пров. № А/857/26517/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Івано-Франківського міського центру зайнятості на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року в справі № 300/8146/23 за адміністративним позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Панікар І.В.,

час ухвалення рішення 19 вересня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Івано-Франківський міський центр зайнятості (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі відповідач), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в частині повернення Івано-Франківському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Івано-Франківської області по справі № 909/373/23.

зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області прийняти до виконання наказ виданий Господарським судом Івано-Франківської області по справі № 909/373/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості коштів на загальну суму 37681,38 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що боржником за наказом Господарського суду Івано-Франківської області від 24.07.2023 у справі № 909/373/23 є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області яке, згідно відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб, підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою є державним органом, на який поширюються вимоги ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, рішення Господарського суду від 06.06.2023 по справі № 909/373/23 за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про стягнення коштів в сумі 37684,38 грн, а також 2684,00 грн - судового збору підлягає виконанню Казначейством в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023 по справі №909/373/23 за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області вирішено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь Івано-Франківського міського центру зайнятості кошти в сумі 37684,38 грн. та судовий збір в сумі 2684,00 грн.

На виконання вказаних рішень Господарським судом Івано-Франківської області видано Івано-Франківському міському центру зайнятості наказ від 24.07.2023 № 909/373/23 про примусове виконання рішення, дійсний для пред`явлення до виконання до 05.07.2026 (a.c.11).

Вищевказаний наказ Господарського суду Івано-Франківської області направлено до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, шляхом подачі письмової заяви (зворотна сторона а.с.13-14).

Згідно повідомлень головного державного виконавця наказ Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/373/23 повернуто позивачу без прийняття до виконання, на підставі пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки виконавчий документ пред`явлено не за підвідомчістю (а.с.10).

Івано-Франківським міським центром зайнятості направлено до Головного управління державної казначейської служби України в Івано-Франківській області заяву від 12.09.2023 № 4280-14/25-23 про звернення наказів Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/373/23 (зворотна сторона а.с.14).

Головним управлінням державної казначейської служби України в Івано-Франківській області згідно листа від 15.09.2023 № 04-10-3-06/2757 повернуто наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі № 909/373/23 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с.15).

Вважаючи протиправними зазначені дії відповідача щодо повернення наказу без виконання, позивач звернувся із вказаним позовом до суду з метою захисту порушеного права.

Не погоджуючись із відмовою, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивачка звернулася з цим адміністративним позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно достатті 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарсько-процесуального кодексу України(далі -ГПК України) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зістаттею 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року(далі -Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".(частина 1статті 5 Закону № 1404-VIII).

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215(далі - Положення № 215), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до пункту 1постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників"(далі - Порядок № 845) цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Пунктом 3 Порядку № 845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно із приписами підпункту 3 пункту 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли, зокрема, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно ізЗаконом УкраїниПро гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Як встановлено з матеріалів справи,Головним управлінням державної казначейської служби України в Івано-Франківській області згідно листа від 15.09.2023 № 04-10-3-06/2757 повернуто наказ Господарського суду Івано-Франківської області по справі № 909/373/23 без виконання. Підставою для повернення зазначено те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) не обслуговується у Головному управлінні казначейства (а.с.15)

Отже Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не обслуговується (не має відкритих рахунків) у Головному управлінні Казначейства. Даний факт сторонами не оспорюється.

Апелянт наголошує на можливості застосування випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно ізЗаконом УкраїниПро гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Законом № 4901-VIвстановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначенихЗаконом № 1404-VIII, та особливості їх виконання.

Згідно частини 1статті 3 Закону № 4901-VIвиконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаютьсястаттею 2 Закону № 4901-VI. Так частиною 1статті 2 цього Законудержава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Дія цьогоЗаконуне поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2статті 2 Закону № 4901-VI).

Відтак аналіз вищенаведений норм дає підстави для висновку про те, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеномуЗаконом № 1404-VIII, а є встановленоюЗаконом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VIта Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Як встановлено судом, позивачем в цій справі (та стягувач за наказом виданим Господарським судом Івано-Франківської області в справі № 909/373/23) згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Івано-Франківський міський центр зайнятості (ІФМЦЗ) організаційно-правова форма якого Державна організація (Установа, Заклад), тобтобюджетна установа, яка повністю фінансується за рахунок бюджетних коштів. Водночас боржником в справі № 909/373/23 є Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області.

Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2020 року в справі № 806/1637/17 відхилив доводи про необхідність застосування норм Закону № 4901-VI, оскільки відповідно до частини другої статті 2 цього Закону його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Оскільки в цій справі стягувачем за судовими рішеннями є державна організація Івано-Франківський міський центр зайнятості, то норми Закону не можуть бути застосовані для виконання стягнення заборгованості за Законом № 4901.

До подібних висновків дійшов касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 березня 2020 року в справі № 806/711/17.

Таким чином, з огляду на зміст вищенаведених норм суд дійшов висновку, що у спорах між юридичними особами, створеними державою, держава гарантом виконання зобов`язань не виступає.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Івано-Франківського міського центру зайнятості слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Івано-Франківським міським центром зайнятості при зверненні до суду з апеляційною скаргою було недоплачено судовий збір.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, згідно з ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 1 січня цього року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

За змістом ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи наведене, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 3220,80 грн.

Таким чином, з врахуванням наведеного вище, на підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 КАС України колегія суддів вважає необхідним стягнути з Івано-Франківського міського центру зайнятості недоплачений при зверненні до суду апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 3220,80 грн.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року в справі № 300/8146/23 без змін.

Стягнути з Івано-Франківського міського центру зайнятості (код ЄДРПОУ 19390067) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України за реквізитами: отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106; призначення платежу *; 101; (код платника за ЄДРПОУ, судовий збір стягнутий з Івано-Франківського міського центру зайнятості на користь держави за подання апеляційної скарги у справі № 300/8146/23).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 15 січня 2025 року.