Ухвала

від 13.01.2025 по справі 759/8838/17

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 6/759/50/25

ун. № 759/8838/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі судових засідань Шило М.І.,

розглянувши подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни (02094, м.Київ, вул.Гніздовського Якова, 1, оф.607), боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), стягувач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» (04082, м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

23.12.2024 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту громадянина України. В обґрунтування подання вказує на обізнаність боржника про відкриття щодо неї виконавчого провадження, однак на виклики не з`являється, ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням. Водночас, згідно встановлених відомостей за період з 01.01.2022 р. по 05.12.2024 р. боржник перетинала державний кордон України загалом 25 разів, що дає підстави вважати про задовільний її матеріальний стан та небажання виконувати рішення суду.

Дослідивши та перевіривши матеріали подання, суд доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що в провадженні приватного виконавця Лановенко Л.О. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 759/8838/17 від 08.09.2021 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 1 845,82 доларів США та 725,56 гривень. 09.09.2021 року.

09.09.2021 р. приватним виконавцем, відповідно було направлено боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 09.09.2021 р. рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням за № 0209424772875 на адресу, що зазначена у виконавчому документі, що підтверджується копією списку згрупованих поштових відправлень та витягом із журналу вихідної кореспонденції за 09.09.2021.

09.09.2021 р., приватний виконавець своїм викликом зобов`язала боржника з`явитися до виконавця 16.09.2021 р. на 12:00 годину за адресою: 02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, 6, оф. 17, щодо сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату, що підтверджується листом державного виконавця від 09.09.2021 р. з вих. №804, копією списку згрупованих поштових відправлень та витягом із журналу вихідної кореспонденції за 09.09.2021.

Відповідно до рекомендованого повідомлення ОСОБА_2 отримала поштове відправлення № 0209424772875 15.09.2021 р., вказане поштове відправлення містило зокрема постанову про відкриття виконавчого провадження, виклик державного виконавця.

У встановлений приватним виконавцем час боржник не з`явився до офісу приватного виконавця та не повідомив про причини неявки, про що приватним виконавцем було складено відповідний акт від 16.09.2021 р.

09.09.2021 р. приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника відповідно до якого накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця з урахуванням ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до відповіді Головного сервісного центру МВС України від 23.09.2021 р. №31/8703-16379 на № 8019 від 09.09.2021 р. встановлено, що боржником - ОСОБА_2 не зареєстровано транспортних засобів.

09.09.2021 р. в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4, приватним виконавцем направлено запити до Державної Фіскальної служби України, відповідно до яких було встановлено, що боржник не отримує доходів.

Приватним виконавцем було направлено запити до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з метою отримання інформації про наявність прав власності/користування на земельні ділянки, що зареєстроване за боржником.

Відповідно до відповідей Держгеокадастру, встановлено, що реєстрація право власності та користування земельними ділянками за боржником не виявлено.

Окрім того приватним виконавцем 14.12.2021 р. повторно було викликано боржника на 24.12.2021 р. на 12:00 год.

Відповідно до акту приватного виконавця 24.12.2021 р. боржник до офісу приватного виконавця повторно не з`явився.

З довідки АТ КБ «Приватбанк» від 20.09.20221 р. №20.1.0.0.0/7 - 210915/10091 вбачається, що на рахунках ОСОБА_2 відсутня достатня кількість коштів для погашення заборгованості.

Відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві приватної власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 4189 від 06.08.2011, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим О.А., належить 1/3 незавершеного будівництвом будинку, що становить 84 % готовності, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3223182501:01:001:0050 за адресою: АДРЕСА_2 .

Також встановлено, що за вищезазначеним свідоцтвом про право на спадищину іншим спадкоємцем у рівній частці є ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 , відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником 2/3 частин вищезазначеного об`єкту незавершеного будівництва.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.02.2022 р. надано дозвіл приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмилі Олегівні звернути стягнення на майно боржника - ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 ), яке не було зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: 1/3 земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223182501:01:001:0050, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно електронних відомостей ДФС України, МВС України, ДПС України щодо боржника в Державних реєстрах відсутня інформація.

Згідно відповіді Державної прикордонної служби на запит приватного виконавця щодо відомостей про перетин ОСОБА_2 державного кордону України у період з 01.01.2022 р. по 05.12.2024 р. - остання загалом перетнула державний кордон 25 разів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України" встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України допускається за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні

Системний аналіз зазначених положень ст. 441 ЦПК України дає суду можливість дійти висновку про те, що для обмеження особи у праві виїзду за межи України необхідно встановити умисне ухилення її від виконань зобов`язань, яке включає в себе обізнаність особи про наявність в неї зобов`язань та вчинення дій по ухиленню від їх виконання, а також наявність виконавчого провадження.

Згідно з п. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю вчасною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах, національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав чи свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" від 26.11.2009 р. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2013 р. у справі "Хлюстов проти Росії". Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Хлюстов проти Росії" від 11.07.2013 р. ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання".

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини переборної сили, події тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (зі змінами)від 21 січня 1994 року, яким визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та встановлено порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до п. 2, 5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", громадянинові України може бути тимчасово обмежено право на виїзд з України, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 ЦК України).

Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: "Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною". При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01 лютого 2013 року "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України".

У свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Хлюстов проти Росії" від 11 липня 2013 року (скарга N 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що державним виконавцем доведено про обізнаність ОСОБА_1 щодо наявності відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_3 та невиконання нею зобов`язань на підставі рішення суду.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням положень ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України, згідно яких судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими і підлягають виконанню на всій території України, суд вважає, що невжиття заходів щодо обмеження боржника у праві виїзду за межі України може стати загрозою щодо обов`язковості виконання рішення суду на всій території України чи взагалі зробити неможливим його виконання.

За таких обставин суд вважає, що подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту громадянина України підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 14, 208-210, 377-1 ЦПК України, ст. 124 Конституції України, п. 19 ч. З ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", суд

ПОСТАНОВИВ:

Подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни (02094, м.Київ, вул.Гніздовського Якова, 1, оф.607), боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), стягувач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» (04082, м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, задовольнити.

Тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) без вилучення паспортного документа до виконання боржником виконавчого документа, а саме: виконавчого листа №759/8838/17 від 08.09.2021 р., виданого Святошинським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» (ідентифікаційний код 33881201, рахунок № НОМЕР_2 в АТ «БМ Банк», МФО 390913) 1/3 частини заборгованості за зобов`язаннями спадкодавця ОСОБА_4 по кредитному договору № 475/040408 від 04.04.2008 р., а саме 1845,82 доларів США.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.Ю. Єросова