Постанова

від 15.01.2025 по справі 627/109/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 січня 2025 року

м. Харків

справа № 627/109/23

провадження № 22-ц/818/351/25

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого Пилипчук Н.П.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Явір» про визнання договору оренди землі, додаткової угоди недійсними та припинення права користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року, ухвалене суддею Бугаєнко І.В., -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Явір» про визнання договору оренди землі, додаткової угоди недійсними та припинення права користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори, вони є власниками земельної ділянки за кадастровим номером 6323584700:03:000:0336 у розмірі по 1/2 частині за кожною. 28 лютого 2005 року між спадкодавицею ОСОБА_4 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Явір» було укладено договір оренди землі №359, згідно з яким в оренду передано земельну ділянку загальною площею 4,1846га, у тому числі ріллі 4,1846га. Строк дії договору складає 5 років. Цей договір зареєстровано у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі вчинено запис від 20 вересня 2006 року №040669900281.

Зазначають, що пунктом 4.1. договору оренди земельної ділянки передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 723грн. в рік, у тому числі: в грошовій, натуральній та відробітковій формі. Обчислення розміру орендної плати за землю відповідно до п.4.2 договору, здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься згідно із п. 4.3 договору до 30 листопада поточного року. Пунктом 12.5 договору оренди землі від 28 лютого 2005 року обумовлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

20 серпня 2008 року до договору оренди земельної ділянки №359 від 28 лютого 2005 року між ОСОБА_4 та ПСП «Явір» укладено додаткову угоду, яку зареєстровано в Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040969900243 від 30 жовтня 2009 року. Додатковою угодою внесено деякі зміни до договору оренди землі №359 від 28 лютого 2005 року, а саме: п.3.1. договору викладено в наступній редакції: договір укладено на 25 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Пункт 4.1. договору викладено в наступній редакції: орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1772 грн 00 коп в рік, у тому числі: в грошовій, натуральній та відробітковій формі. Інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність.

Зазначають, що в укладеному договорі оренди землі №359 від 28 лютого 2005 року не зазначено кадастровий номер земельної ділянки та розмір відсотку орендної плати за користування землею. Крім того, в додатковій угоді від 20 серпня 2008 року до договору оренди земельної ділянки №359 від 28 лютого 2005 року також не зазначено кадастровий номер земельної ділянки та розмір відсотку орендної плати за користування землею. Вказують, що такі договірні відносини порушують їх права, оскільки конкретно не оговорено в процентному відношенні орендну плату за землю, внаслідок чого орендна плата не сплачена відповідачем відповідно до договору до 30 листопада 2022 року, що обумовлено п.4.3 договору оренди землі від 28 лютого 2005 року. Орендна плата за землю не виплачена до дня подачі позову до суду позивачу ОСОБА_1 .

З урахуванням уточнених позовних вимог просять:

визнати договір оренди землі від 28 лютого 2005 року № 359 та додаткову угоду від 20 серпня 2008 року до договору оренди землі від 28 лютого 2005 року укладені між ПСП «Явір» та ОСОБА_4 кадастровий номер 632584700:03:000:0336 недійсними;

припинити право користування ПСП «Явір» належною позивачам земельною ділянкою кадастровий номер 632584700:03:000:0336;

стягнути з відповідача судові витрати по справі та витрати за надання правової допомоги.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначають, що підставою для звернення до суду з цим позовом є занижена орендна плата за користування земельною ділянкою, розмір якої з кожним наступним роком ставав менше. Така орендна плата була надто незначною в порівнянні з іншими орендодавцями цієї місцевості. Вказують, що розмір їх пенсії є незначним, а отримання орендної плати на рівні інших таких же орендодавців покращило б їх матеріальне становище. Розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди. Також зазначають, що істотною умовою договору є також спосіб розрахунків орендної плати. Оспорюваними договорами не визначено спосіб розрахунку виплати орендної плати, у зв`язку з чим останні роки орендна плата виплачувалась поштовим переказом.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сторони протягом певного часу виконували Договір оренди земельної ділянки та Додаткової угоди до нього на раніше погоджених умовах. Незгода позивачів з відсутністю в його тексті інформації щодо кадастрового номеру земельної ділянки та розміру відсотку орендної плати, не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав, тим більш, що з боку позивачів не надано жодних доказів того як відсутність в Договорі перелічених недоліків порушило їх права як орендодавців та унеможливило його виконання.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_4 на підставі Державного акту серії I-ХР №105734 від 15 травня 2003 року належала земельна ділянка площею 4,1846га, кадастровий №6323584700:03:000:0336, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування земельної ділянки - за межами населеного пункту, на території Мурафської сільської ради, КСП «Мурафське».

28 лютого 2005 року між ПСП «Явір», в особі генерального директора Гветадзе Елварди Емел`яновича, та ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки №359, відповідно до якого остання передала в оренду належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, площею 4,1846 га, строком на 5 років.

Вказаний договір зареєстровано 20 вересня 2006 року за №040669900281 у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис.

У розділі 14 Прикінцевих положень Договору зазначено, що невід`ємними частинами договору є: - план або схема земельної ділянки; - кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у використані та встановлених земельних сервітутів; - акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); - акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до Акту передачі-прийому об?єка оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28 лютого 2005 року №359 земельна ділянка кадастровий №6323584700:03:000:0336 була передана орендарю ПСП «Явір».

Як вбачається з копії Акту визначення меж земельної ділянки в натурі, орендодавець ОСОБА_4 , власник земельної ділянки за державним актом серії ХР № 105734, з одного боку, та орендар ПСП «Явір» в особі Гветадзе Е.Е. з другого боку, склали це акт про визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , в натурі загальною площею 4,1846 га, в тому числі ріллі 4,1846 га, із земель власності, розташована на території Мурафської сільської ради.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 26 вересня 2023 року за ПСП «Явір» зареєстроване речове право оренди земельної ділянки загальною площею 4,1846 га, кадастровий №6323584700:03:000:0336.

20 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПСП «Явір» в особі генерального директора Гветадзе Елварди Емел`яновича, було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 359 від 28 лютого 2005 року, якою внесено зміни до договору оренди земельної ділянки № 359 від 28 лютого 2005 року, а саме: п.3.1. договору викладено в наступній редакції.

Так, Договір укладено на 25 років. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 6 календарних днів до закінчення строку Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. П.4.1. договору викладено в наступній редакції: Орендна плата вноситься Орендарем у формі та розмірі: 1772 грн. 00 коп. в рік у тому числі: в грошовій, натуральній та відробітковій формі. Номенклатура, кількість та вартість продукції, яка поставляється Орендарем Орендодавцю в рахунок орендної плати зазначається в окремій угоді, що щорічно укладається між Орендодавцем і Орендарем і є додатком до цього договору. Інші умови договору, до яких не внесені зміни, зберігають чинність. Дійсна додаткова угода є невід`ємною частиною вищевказаного договору і набирає чинності з дати державної реєстрації, складена у 4-х примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін і два для органу державної реєстрації /по кількості примірників договору оренди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 13 липня 2015 року виконавчим комітетом Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч.1 ст.1226 ЦК України).

За частинами 1, 3 ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як вбачається із копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 грудня 2016, виданого державним нотаріусом Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області, спадкоємцями щодо майна померлої ОСОБА_4 , які у встановленому законом порядку прийняли спадщину є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позивачі по справі. Останні успадкували по 1/2 частині вищевказаної земельної ділянки площею 4,1846 га, кадастровий номер 6323584700:03:000:0336, що знаходиться на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 319479498 від 03 січня 2023 року, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності по 1/2 частині вищевказаної земельної ділянки.

Отже, з викладеного вбачається, що наразі власниками земельної ділянки кадастровий номер 6323584700:03:000:0336 в рівних частках є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як на підставу позову посилаються на те, що в оспорюваних договорах не заначено кадастровий номер земельної ділянки та розмір відсотку орендної плати за користування землею. Жодна із сторін договору не здійснила його державну реєстрацію. Крім того, розмір орендної плати є незначним, який не виплачується відповідачем.

Відповідно дост.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог, передбаченою ч. 3 ст. 203 ЦК України, є те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положень ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельний кодексом, Цивільним кодексом України, а також законами України, зокрема Законом №161-ХIV (далі Закон), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також конкретним договором оренди землі.

Так, власники земельних ділянок мають право передавати земельну ділянку в оренду (ст.90 ЗК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Згідно положень ст.1, 3, 13, 14 Закону України «Про оренду землі» (надалі Закону) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Типовий договір оренди землі та типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення оспорюваних договорів оренди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди;умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Так, із змісту оспорюваних договорів дійсно вбачається відсутність кадастрового номеру земельної ділянки. Разом з тим, на момент їх укладання, чинне на той час законодавство України не передбачало серед істотних умов договору оренди землі зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, відтак, твердження позивачів в цій частині є неспроможними.

Крім того, в акті прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 28 лютого 2005 року №359, який є невід`ємною частиною спірного договору оренди, зазначено кадастровий номер земельної ділянки 6323584700:03:000:0336.

Таким чином, оспорювані договори, до яких складено акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) та акт визначення меж земельної ділянки в натурі щодо земельної ділянки площею 4,1846 га кадастровий номер 6323584700:03:000:0336 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області, містять усі істотні умови договору оренди землі.

Що стосується розміру орендної плати та порядку її оплати, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.1 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 723грн в рік, у т.ч.: в грошовій, натуральній та відробітковій формі. Номенклатура, кількість та вартість продукції, яка поставляється орендарем орендодавцю в рахунок орендної плати, зазначається в окремій угоді, що щорічно укладається між орендодавцем і орендарем і є додатком, до цього договору.

Відповідно до п.4.2 обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Як вбачається із змісту додаткової угоди до договору оренди, розмір орендної плати було збільшено до 1772грн. на рік.

Відтак, сторонами договору було погоджено як розмір орендної плати так і строки ї оплати.

Спадкодавець ОСОБА_4 була згодна з викладеними в них умовами, спірні договори сторонами виконувалися впродовж всього часу аж до її смерті.

Визначення сторонами договору розміру орендної плати у фіксованому, а не відсотковому розмірі від нормативної грошової оцінки землі, є правом сторін договору, а тому не є підставою для визнання цих правочинів недійними.

Позивачі, як на підставу обґрунтованості позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, позивачки також посилаються на положення Указу Президента України від 02 лютого 2002 року №92/2002, оскільки цим указом встановлено, що плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 3-ох відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, тоді як спірним договором розмір орендної плати визначений 723 грн., а з 20 серпня 2008 року збільшено до 1772 грн. на рік.

Однак дані твердження колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на момент укладення договору оренди земельної ділянки від 28 лютого 2005 року та додаткової угоди від 20 серпня 2008 року діяв Указ Президента України від 02 лютого 2002 року №92/2002 в редакції із змінами

внесеними згідно з Указом Президента N 830/2002 (830/2002) від 13 вересня 2002 року, яким встановлено, що плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 1,5 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, а не не менше 3 відсотка, як стверджується позивачками.

Крім того, відповідно до частини другої статті 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Згідно п.12.1 договору оренди зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій форм за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору спір розв`язується в судовому порядку.

У встановленому статтею 23 Закону України "Про оренду землі" та договором оренди земельної ділянки порядку позивачі не ініціювали питання щодо перегляду розміру орендної плати.

Невдоволення позивачів необхідністю сплачувати за власний кошт послуги поштового зв`язку, якими позивачі отримували орендну плату, суд також не бере до уваги, оскільки в спірному договорі не визначено способи отримання орендодавцями орендної плати, як не містять матеріали справи і доказів звернення позивачів з відповідними претензіями до ПСП «Явір».

Крім іншого, позивачі звертають увагу на те, що після смерті ОСОБА_4 , ПСП «Явір» не внесли до спірного договору оренди змін стосовно нових власників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на що суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

За приписами ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно з ч. 4 ст. 148-1 Земельного кодексу України за згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Отже, сторони у разі зміни орендодавця можуть за взаємною згодою внести зміни до укладеного договору оренди землі, які стосуються нового власника ділянки, проте це не є для них обов`язковим. Перехід прав та обов`язків відбувається автоматично, незалежно від того, внесено зміни до договору оренди землі чи ні.

Відтак, невнесення змін до договору оренди стосовно нових власників не має для сторін жодних негативних наслідків. Їхні права та обов`язки згідно з договором залишаються незмінними, та при цьому ніяким чином не порушуються.

Що стосується доводів позивачів про недотримання відповідачем умов щодо державної реєстрації договору оренди, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на час укладення договору оренди землі, набирає чинності після його державної реєстрації.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 07.07.2011 № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр», підпунктом «е» підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого статтю 126 ЗК України викладено у новій редакції, а саме передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Отже, до 1 січня 2013 року в українському законодавстві передбачалася необхідність реєстрації договору оренди, то після 01 січня 2013 року реєструється лише право оренди.

Як встановлено судом, Договір оренди земельної ділянки №359 від 28 лютого 2005 року був зареєстрований у Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії Центру ДЗК, про що 20 вересня 2006 року у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис за № 040669900281, що повністю відповідає вимогам діючого на час укладення спірного договору законодавства.

У позові як на одну з підстав визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки позивачі зазначають про несплату ПСП «Явір» орендної плати за 2022 рік.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями 24і25цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Такий правовий висновок викладено в постанові КЦС ВС від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц.

Отже, несплата орендної плати за земельну ділянку не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Оскільки позовна вимога щодо повернення земельної ділянки є похідною, тому вона також не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381, 382, 383, 384ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 02 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова