Постанова

від 15.01.2025 по справі 904/1486/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1486/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача -1: Кок С.А.

від відповідача -2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фермерського господарства "Закрома"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 р.

( суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 15.07.2024 р.)

у справі

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком",

м. Київ

до відповідача-1:

Фермерського господарства "Закрома",

село Червоне Широківського району Дніпропетровської області

до відповідача-2:

ОСОБА_1 ,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 474 530,07 грн., -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроком" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути солідарно з Фермерського господарства "Закрома" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 474 530,07 грн, що складається з: 279 918,34 грн заборгованості з оплати товару ( основний борг ), 62 500,00 грн штраф, 65 332,37 грн - 30 % річних за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р. (включно), 66 779,36 грн пені за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р. ( включно ).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем -1 зобов`язань за договором поставки № ДН200323/01 від 20.03.2023 р. в частині своєчасної оплати за отриманий товар. Оскільки за договором поруки № ДН200323/01 від 03.04.2023 р. Відповідач -2 поручився за виконання Відповідачем -1 зобов`язань за договором поставки ДН200323/01 від 20.03.2023 р., Позивач просить стягнути заборгованість солідарно з відповідачів.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 р. у справі № 904/1486/24 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Фермерського господарства "Закрома" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 279 918,34 грн. заборгованості, 43 750,00 грн. штрафу, 65 332,37 грн. - 30 % річних, 46 745,55 грн. пені. Стягнуто з Фермерського господарства "Закрома" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 2 847,18 грн. судового збору. Стягнуто ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 2 847,18 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, через систему "Електронний суд", Фермерське господарство "Закрома" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення, яким стягнути солідарно з Фермерського господарства "Закрома" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" - 279 918,34 грн. заборгованості, 6 250,00 грн. штрафу, 6 533,24 грн. 30 % річних, 6 677,94 грн. пені, задовольнивши клопотання ФГ "ЗАКРОМА" щодо зменшення нарахованих до стягнення штрафу у розмірі 25% від суми несплаченого платежу, 30 % річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на 90%.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що Господарський суд Дніпропетровської області при прийнятті рішення від 10.07.2024 р. у справі № 904/1486/24 неповністю встановив обставини, які мають значення для справи, а саме, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з Відповідачів, суд першої інстанції належно не з`ясував наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно не оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, поведінки винної особи, майновий стан сторін, а також суд першої інстанції в порушення процесуальних норм та всупереч висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, не розглянув питання про зменшення нарахованих Позивачем 30 % річних ( 65 332,37 грн. ), про що просив у клопотанні Відповідач-1.

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам ФГ «ЗАКРОМА», яке просило суд з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості розглянути клопотання щодо зменшення нарахованих до стягнення штрафу у розмірі 25% від суми несплаченого платежу, 30 % річних та пені у розмірі в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на 90%, при цьому, взявши до уваги такі обставини: Відповідач-1 є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з російською федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим, яких три; інтереси Позивача додатково захищено ( компенсовано негативні наслідки прострочення боржника ) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок збільшення курсу долара США до гривні; інтереси Позивача додатково захищено порукою ОСОБА_1 ( Відповідач -2 ); Позивачем не доведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов`язань Відповідачем -1; загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 77,84 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для Відповідача -1; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання не повинен перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, Скаржник зазначає, що Позивач просив стягнути з Відповідачів 62 500,00 грн. штрафу, 65 332,37 грн. 30% річних за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р., 66 779,36 грн. пені за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р., якщо зменшити їх розмір на 90 % то залишається: 6 250,00 грн. штрафу, 6 533,24 грн. 30% річних за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р., 6 677,94 грн. пені.

15.01.2025 р. від Скаржника до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення в яких повідомляється, що після 10.07.2024 р. ( дати прийняття Господарським судом Дніпропетровської області рішення у справі № 904/1486/24, що оскаржується ), до цього часу Фермерське господарство "ЗАКРОМА" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОКОМ" 200 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором поставки від 20.03.2023 р. № ДН200323/01, що підтверджується Фільтрованою випискою за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. У зв`язку з частковою сплатою заборгованості, Скаржник просить в частині стягнення 200 000,00 грн. провадження у справі закрити.

З урахуванням викладеного, Скаржник просить апеляційний суд визнати поважним пропущення ФГ "ЗАКРОМА" строку подання доказів сплати заборгованості після 10.07.2024 р. та поновити цей строк. Долучити до матеріалів провадження № 904/1486/24 Фільтровану виписку за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р., якою підтверджується оплата Фермерським господарством "ЗАКРОМА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАГРОКОМ" після 10.07.2024 р. до цього часу 200 000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором поставки від 20.03.2023 року № ДН200323/01.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство вказує на те, що у справі № 902/417/18, на яку посилається Апелянт, боржник сплатив в повному обсязі суму основного боргу протягом 10 календарних днів з дати відкриття провадження у справі, при цьому відсотки були нараховані Позивачем в розмірі 40 %, а при простроченні понад 90 днів - в розмірі 96 % річних, що дійсно виходить за рамки ринкових, якщо порівнювати їх розмір з вартістю кредитних ресурсів банківських установ України. П. 8.38 означеної постанови ВП ВС, при вирішенні питання щодо можливості ( а не обов`язку ) суду зменшення відсотків річних, спрямовує вирішення даного питання до конкретних обставин справи, тобто встановлення судом поведінки сторін, їх намірів, винятковості обставин неможливості вчасного виконання зобов`язань. При цьому, в зазначеній вище справі була надана детальна оцінка як поведінки кредитора, так і поведінки Боржника.

Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що Господарським судом Дніпропетровської області було розглянуте клопотання Відповідача -1, детально проаналізовані аргументи сторін та відповідна судова практика, та урахуванням аналізу доказів, поданих сторонами, та обставин справи Судом були зменшені нараховані Позивачем штрафні санкції ( штраф і пеня ) на 30 %, у зв`язку з цим позов був задоволений не в повному обсязі, а частково. При цьому, суд не зобов`язаний у своєму рішенні надавати відповідь на кожен аргумент кожної сторони процесу.

Товариство також вказує на те, що порушення прав Позивача з боку Відповідачів тривають вже понад 11 місяців. Відповідач -1 вже зібрав у 2024 році врожай із засіяних у 2023 році озимими зерновими культурами площ, найімовірніше реалізував вирощену продукцію, проте ані до 01.08.2024 р., ані до 30.09.2024 р. ( дату подання відзиву на апеляційну скаргу ) так і не сплатив Позивачу жодної гривні в рахунок оплати отриманого навесні 2023 року товару, не вчинив жодної дії, спрямованої на припинення порушення прав Позивача. Позивач знаходиться в аналогічних ринкових умовах з Відповідачем-1. При цьому, Позивач також є однією із ланок у ланцюгу забезпечення продовольчої безпеки України, яка наразі потерпає від нічим не спровокованої агресії російської федерації, оскільки забезпечує певне коло сільськогосподарських виробників мінеральними добривами, насінням, засобами захисту рослин, мікродобривами та регуляторами росту рослин, без застосування яких вирощення сільськогосподарської продукції товаровиробниками є неможливим в нинішніх ринкових умовах.

Крім того, Товариство зазначає, що з метою належного захисту в процесі розгляду даної справи Позивачем залучено до участі у справі адвоката, у зв`язку чим Позивачем в суді апеляційної інстанції будуть понесені витрати на правову допомогу у розмірі орієнтовно 17 000,00 грн. Всі докази понесених витрат на правову допомогу або тих, які мають бути понесені, будуть подані не пізніше п`ятого дня після ухвалення рішення апеляційним судом.

Відповідач -2 ( ОСОБА_1 ) не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.08.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/1486/24.

Матеріали справи № 904/1486/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 р. апеляційну скаргу Фермерського господарства "Закрома" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 р. у справі № 904/1486/24 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 15.01.2025 р..

Позивач та Відповідач -2 не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача та Відповідача -2.

У судовому засіданні 15.01.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

6. Встановлені судом обставини справи.

20.03.2023 р. між Фермерським господарством "Закрома" ( Покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" ( Продавець ) було укладено договір поставки № Дн200323/01 на умовах товарного кредиту, відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця ( поставити ) товар насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення ( мікродобрива ), засоби захисту рослин, регулятори росту рослин, мінеральні добрива ), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.

Найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємними частинами. Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями (додатками) до цього договору, з урахуванням вимог щодо цього, викладених в тексті самого договору (розділ 2), продавець має право достроково виконати свої зобов`язання щодо поставки товару (пункт 1.2 договору).

Ціна товару (в т.ч. ціна за одиницю товару), умови та витрати на доставку вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Сплата ціни товару покупцем здійснюється у гривнях України. Сторони можуть визначити в специфікації грошовий еквівалент ціни товару в іноземній валюті - у доларах США (Євро), по курсу продажу (ASK) долару США (Євро) за гривню, що склався на міжбанківському валютному ринку України (за даними веб-сайту (зазначеного в договорі), а у разі її недоступності або відсутності відповідної інформації на ній за даними веб-сайту (зазначеного в договорі) на банківський день, що передує даті підписання специфікації, збільшеному на кількість процентів, що вказана у специфікації (якщо збільшення передбачено специфікацією) (пункт 2.1 договору).

Ціна товару на момент його поставки може змінюватися відносно вказаної в специфікації (додатку) ціни за ініціативою продавця в односторонньому порядку у разі зміни розміру ввізного/вивізного мита та інших обов`язкових платежів, що сплачується при імпорті товару в Україну (експорті з країни виробника), а також зміни/встановлення нових податків/зборів з реалізації такого товару, що матиме прямий вплив на ціну товару (податку на додану вартість тощо). коригування ціни здійснюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору про зміну ціни товару (пункт 2.1.1 договору).

Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в гривнях на банківський рахунок продавця, вказаний в рахунку-фактурі. Оплата згідно рахунку-фактури дійсна в межах терміну, визначеного в ньому (пункт 2.2 договору).

У випадку збільшення на міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті розрахунку за товар (його частину), вартості долару США (Євро) в національній валюті в порівнянні з вартістю долару США (Євро) в національній валюті на банківський день, що передує даті укладання відповідної специфікації, то неоплачена ціна товару, яку має сплатити покупець, змінюється, та покупець зобов`язаний здійснити її перерахунок самостійно за формулою (зазначена в договорі) (пункт 2.3 договору).

Оплата товару проводиться в терміни, які вказані в специфікаціях до даного договору, з урахуванням п. 2.7. даного договору, у випадку, якщо сторони передбачають в специфікаціях поетапну оплату ціни товару, або поставка товару здійснюється у відповідності до кількох специфікацій і при цьому покупець порушує строк сплати передбаченого чергового платежу по специфікації або порушує строк сплати за одною із підписаних специфікацій, продавець надсилає покупцю вимогу про дострокову сплату всієї ціни поставленого товару не залежно від настання чергового етапу оплати, що передбачений специфікацією або настання строку оплатило іншим специфікаціям. В такому разі покупець зобов`язаний сплатити повну ціну поставленого товару впродовж десяти днів з моменту направлення йому продавцем повідомлення про дострокову сплату ціни поставленого товару (пункт 2.5 договору).

У випадку якщо поставка товару була здійснена без підписання специфікації або у випадку відсутності у специфікації строку оплати за товар, оплата товару повинна бути здійснена протягом 30 календарних днів з дати поставки товару (пункт 2.5.1 договору).

У випадку порушення Покупцем протягом строку дії даного договору строку оплати за товар по будь-якому іншому договору, укладеному та діючому між сторонами, продавець має право вимагати дострокового виконання покупцем зобов`язань по даному договору. У такому випадку покупець зобов`язується здійснити повну оплату товару поставленого по даному договору, протягом 3 робочих днів з дати отримання вимоги продавця, або протягом 10 календарних днів з дати направлення продавцем вимоги, залежно від того, що настане раніше ( пункт 2.7 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором ( п. 7.1 договору ).

На виконання договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроком" поставило Фермерському господарству "Закрома" товар, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № Дн000072 від 28.04.2023 р. на суму 2 294,73 грн з ПДВ, № Дн000028 від 03.05.2023 р. на суму 197 160,60 грн з ПДВ, № Дн000013 від 01.05.202 р. на суму 609 259,35 грн з ПДВ.

Загальна вартість поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" Фермерському господарству "Закрома" товару за специфікаціями № № 1-2, до договору поставки склала 808 714,68 грн. з ПДВ.

Як зазначає позивач, відповідач-1 у встановлені строки не оплатив вартість поставленого товару, чим порушив права позивача, і прострочена заборгованість відповідача-1 перед позивачем по договору поставки станом на дату остаточного розрахунку, встановленого специфікаціями № № 1-2 до договору - 31.10.2023 р. за всіма специфікаціями згідно видаткових накладних становила 646 714,68 грн. Після неодноразових звернень позивача до відповідача-1 щодо погашення заборгованості, останнім протягом грудня 2023 - лютого 2024 було здійснено часткову оплату вартості отриманого товару в сумі 396 714,68 грн.

19.03.2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроком" звернулося до Фермерського господарства "Закрома" з вимогою № 26 в я якій вимагало невідкладно оплатити існуючу заборгованість за отриманий товар у розмірі 250 000,00 грн. т.ч. ПДВ, курсову різницю у розмірі 27 722,05 грн. в т.ч. ПДВ, штраф у сумі 161 678,67 гривень, пеню у сумі 63 799,91 грн., 30 % річних у сумі 62 258,60 грн., а разом 565 459,23 грн.

03.04.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" ( Кредитор ), ОСОБА_1 ( Поручитель) та Фермерським господарством "Закрома" був укладений договір поруки № Дн200323/01, відповідно до умов якого ОСОБА_1 виступив поручителем за повне та своєчасне виконання Фермерським господарством "Закрома" його грошових зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" за договором поставки в повному обсязі таких зобов`язань.

Згідно пункту 2.2. договору поруки, порукою забезпечено виконання зобов`язань боржника за специфікацією № 1 від 22.03.2023 р. та специфікацією № 2 від 22.03.2023 р. до договору поставки.

Отже, оплата партій товару Відповідачем -1 за специфікацією № 1 від 22.03.2023 р. та специфікацією № 2 від 22.03.2023 р., здійснених на підставі договору поставки, були забезпечені порукою, наданою ОСОБА_1 на суму 646 971,74 грн., що еквівалентно 17 516,83 доларів США, в т.ч. по специфікації № 1 від 22.03.2023 р. в сумі 159 564,26 грн. ( що еквівалентно 4 320,22 доларів США ) та по специфікації № 2 від 22.03.2023 р. в сумі 487 407,48 грн. ( що еквівалентно 13 196,61 доларів США).

Згідно пункту 2.1. договору поруки, порукою забезпечуються вимоги Кредитора щодо сплати сум вартості товару, який поставляється/був поставлений (з урахуванням можливих випадків їх збільшення в порядку, визначеному договором), сум нарахованих процентів, неустойки та можливих збитків за договором поставки.

За умовами пункту 1.1. вказаного договору поруки ОСОБА_1 , як Поручитель, взяв на себе зобов`язання відповідати за повне та своєчасне виконання Фермерським господарством "Закрома" його грошових зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" за договором поставки № Дн200323/01 на умовах товарного кредиту від 20.03.2023 р. в повному обсязі таких зобов`язань, розмір яких визначено пунктом 2.2. договору поруки.

Відповідно п. 2.1. договору поруки порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його грошових зобов`язань у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у договорі поставки. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу.

Поручитель також несе відповідальність перед Кредитором за сплату процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, неустойки, відшкодування збитків ( п. 2.3. договору поруки ).

Відповідно до пункту 3.1. договору поруки у випадку невиконання Боржником грошових зобов`язань перед Кредитором за договором поставки, Кредитор має право протягом строку дії договору поруки звернутись до Поручителя з вимогою про виконання грошових зобов`язань в повному обсязі чи в частині незалежно від наявності судового позову до Боржника або виконавчого провадження щодо стягнення з Боржника грошових зобов`язань за рішенням суду.

Відповідно до пункту 3.2. договору поруки Поручитель приймає на себе зобов`язання, у випадку невиконання боржником грошових зобов`язань перед кредитором за договором поставки, здійснити виконання всіх грошових зобов`язань Боржника протягом 3-х (трьох) робочих днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора.

19.03.2023 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" було направлено на адресу Поручителя ( ОСОБА_1 ) письмову вимогу № 27 від 19.03.2023 р. про сплату існуючої заборгованості Фермерського господарства "Закрома" за отриманий товар у розмірі 277 722,05 грн., штрафу у сумі 161 678,67 грн., пеню у сумі 63 799,91 грн., 30 % річних у сумі 62 258,60 грн., а разом 565 459,23 грн., у визначений п. п. 3.2., 3.4. договору поруки строк.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроком" зазначає, що станом на 03.04.2024 р. загальний розмір заборгованості відповідачів за договором поставки та договором поруки з урахуванням штрафу, 30% річних з простроченої суми та пені складав суму у розмірі 474 530,07грн., що і є причиною виникнення спору.

У відзиві до суду першої інстанції, Фермерське господарство "Закрома" визнавало свою заборгованість за договором поставки № ДН200323/01 від 20.03.2023 р. в сумі 250 000,00 грн. по рахунку № ДН000004 від 22.03.2023 р. та гарантувало погасити її не пізніше 01.08.2024 р., після збирання врожаю озимих зернових, а також сплатити 30% річних за весь час прострочення оплати та курсові різниці.

У запереченнях, Фермерське господарство "Закрома" просило місцевий господарський суд розглянути клопотання щодо зменшення нарахованих до стягнення штрафу у розмірі 25% від суми несплаченого платежу, 30 % річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на 90%, з урахуванням наведених аргументів.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Відповідача -1, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Щодо додаткових доказів доданих Скаржником у письмових поясненнях ( Фільтровану виписку за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. від 14.01.2025 р. ) слід зазначити про таке.

Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказаний документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

Оскаржуване рішення у цій справі було проголошено 10.07.2024 р., а новий доказ, який надає Скаржник датований 14.01.2025 р., відтак колегія суддів зазначає про те, що вказаний документ фактично на дату винесення оскаржуваного рішення не існував, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення, а відтак такий документ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції як додатковий доказ.

За таких обставин, додана Апелянтом під час апеляційного перегляду Фільтрована виписка за період з 01.01.2024 р. по 31.12.2024 р. як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати залишку вартості поставленого товару обумовленого специфікації на підставі Договору поставки № Дн200323/01 від 20.03.2023р..

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № Дн200323/01 від 20.03.2023 р., укладеного між Фермерським господарством "Закрома" ( Покупець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком" ( Продавець ), кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.

Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.

Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Як встановлено ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наразі, отримання коштів за поставлений товар та штрафних санкцій - є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором.

Суд першої інстанції, задовольняючі частково позов, стягнув солідарно з Фермерського господарства "Закрома" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" 279 918,34 грн. заборгованості, 43 750,00 грн. штрафу, 65 332,37 грн. - 30 % річних, 46 745,55 грн. пені. При цьому, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу та пені, яка підлягає стягненню з відповідачів на 30 %.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині відмови у задоволені клопотання про зменшення нарахованих до стягнення штрафу, 30 % річних та пені на 90%, а відтак, враховуючи, що рішення в частині основного боргу не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2. договору, сторони досягли згоди, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 25% від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 5.3. договору, у випадку прострочення покупцем платежу, покупець на вимогу продавця сплачує останньому 30 (тридцять) відсотків річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з Відповідачів 62 500,00 грн штрафу, 65 332,37 грн 30% річних за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р., 66 779,36 грн пені за період з 01.11.2023 р. по 02.04.2024 р..

Відповідачі контррозрахунку не надали, Відповідач -1 просив зменшити нараховані до стягнення штрафу у розмірі 25% від суми несплаченого платежу, 30 % річних та пені у розмірі в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на 90%.

Заявляючи про зменшення штрафних санкцій Відповідач -1 посилався на те, що є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з російською федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим, яких в Фермерському господарстві "Закрома" - 3 працівники; інтереси Позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок збільшення курсу долара США до гривні; інтереси Позивача додатково захищено порукою ОСОБА_1 ; Позивачем не доведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов`язань Відповідачем -1; загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 77,84 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для Відповідача -1; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання Боржника до виконання основного грошового зобов`язання не повинен перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Позивач проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечував, посилаючись на збитковість власної господарської діяльності, на те, що Відповідачем -1 надані докази, відповідно до яких станом на 31.12.2023 р. у нього обліковуються запаси та нереалізовані товари ( вироблену продукцію ) на суму 1 839 500 грн., частину яких ( безпосередньо вироблену продукцію ) Відповідач -1 міг би реалізувати третім особам з метою отримання обігових коштів для здійснення розрахунків з Позивачем; станом на 31.12.2023 р. обліковується дебіторська заборгованість контрагентів перед Відповідачем -1 на суму 283 900 грн., яку він міг би стягнути з власних Боржників з метою витребування від неналежних зберігачів коштів Відповідача -1 для здійснення розрахунків з Позивачем; станом на 31.12.2023 р. на рахунках перебували грошові кошти у розмірі 171 300 грн., якими Відповідач -1 міг би розрахуватися з Позивачем за отриманий товар.

Суд першої інстанції оцінивши даний випадок, прийнявши до уваги причини неналежного виконання зобов`язання Відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 30%, оскільки порушення строків оплати мало місце і Відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк.

Колегія суддів апеляційного суду, враховуючи доводи апеляційної скарги зазначає, що порядок застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої ст. 230 ГК України визначено, що неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.08.2024 р. у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 р. у справі № 910/14264/23 неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання ( спонукання до належного виконання зобов`язання ) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні правила також містить частина 3 ст. 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини 3 ст. 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин ( частина 3 ст. 551 ЦК України ), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки ( правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 р. у справі № 911/378/17 ( 911/2223/20 ).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки ( штрафу, пені ) таким наслідкам, поведінки винної особи ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків ) тощо ( аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 р. у справі № 910/15705/21 ).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Варто зазначити, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.

Отже, суд першої інстанції, надавши оцінку винятковості обставин, ураховуючи ступінь виконання зобов`язань Відповідачем, причини неналежного виконання, відповідність розміру пені наслідкам порушення, а також можливість добровільного усунення порушення та його наслідків, зменшив нараховані Позивачем суми штрафу та пені на 30 %.

При цьому господарський суд дійшов висновку, що за встановлених ним обставин накладення майнового тягаря у вигляді виплат у повному обсязі може стати надмірно обтяжливим для Боржника, ускладнюючи виконання його зобов`язань перед працівниками та іншими кредиторами. Така ситуація може призвести до несправедливих наслідків, порушуючи баланс інтересів між боржником і кредитором. Суд також дослідив необхідність забезпечення цього балансу, враховуючи можливі негативні наслідки для Кредитора у разі незадоволення заяви. Погіршення фінансового стану Боржника унеможливить або утруднить виконання його зобов`язань перед Кредитором.

Відповідно, господарським судом враховано розмір збитків Кредитора у співвідношенні з розміром неустойки. Зокрема, встановлено, що неповне виконання Відповідачем зобов`язань може негативно вплинути на фінансовий стан Кредитора, спричиняючи йому додаткові фінансові втрати.

Зважаючи на це, апеляційний суд зазначає, що оцінка обставин справи ( їх сукупність ) щодо підстав для зменшення розміру неустойки, була проведена судом попередньої інстанції на підставі аналізу конкретної ситуації, наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і відповідне мотивування викладено у судових рішеннях. При цьому таке обґрунтування співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки відповідно до вимог ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України і протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Одночасно колегія суддів враховує, що законодавство не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-якого алгоритму такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, а суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.07.2021 р. у справі № 916/878/20.

З огляду на зазначене, за умови обґрунтованості господарським судом застосування ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України зменшення розміру такої неустойки до 30 % здійснено в межах дискреційних повноважень суду, що за встановлених ним обставин спору, не свідчить про неправильне застосування даних норм та положень законодавства.

Щодо доводів апеляційної скарги пов`язаних із не задоволенням судом першої інстанції клопотання Відповідача в частині зменшення 30 % річних ( 65 332,37 грн. ) на 90 % з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Відповідно до цієї норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц ( провадження № 14-241цс19 ) та № 646/14523/15-ц ( провадження № 14-591цс18 ), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.10.2019 р. у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 р. у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 р. у справі № 908/1379/17 тощо ).

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів встановлений п. 5.3. договору, відповідно до якого у випадку прострочення Покупцем платежу, Покупець на вимогу Продавця сплачує останньому 30 (тридцять) відсотків річних від простроченої суми.

Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу ( постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18 ).

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти, визначені законом, є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань.

Визначене частиною 2 ст. 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані ( у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг ).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 р. у справі № 922/444/24 ( Провадження № 12-66гс24 ) зазначила, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У п. 8.38 постанови від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 ( провадження № 12-79гс19 ) Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

При цьому в ухвалі від 28.02.2024 р. у справі № 915/534/22 ( провадження № 12-3гс24) Велика Палата Верховного Суду наголосила на сталості своєї правової позиції про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду також викладала в постанові від 03.10.2023 р. у справі № 686/7081/21 ( провадження № 14-91цс22 ) за позовом фізичної особи до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання ( пункт 85 ).

Більше того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 р. у справі № 910/14524/22 ( провадження № 12-4гс24 ) за позовом корпорації про стягнення з державного підприємства заборгованості за виконані роботи, штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Велика Палата Верховного Суду у п. 49 ухвали від 18.12.2024 р. у справі № 922/444/24 ( Провадження № 12-66гс24 ) також звертала увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин ( частина 3 ст. 551 ЦК України ) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки ( що підлягає стягненню за порушення зобов`язання ), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Такі правові висновки викладені у пунктах 213 та 214 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 р. у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23).

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції урахувавши конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, не знайшов підстав для зменшення загального розміру відсотків річних за час прострочення грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи Скаржника щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки господарський суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін у спорі, визнав їх винятковими та достатніми для зменшення пені та штрафу на 30 %.

Суд апеляційної інстанції відмовляє Скаржнику у задоволені його клопотанні про закриття провадження у справі в частині стягнення 200 000,00 грн. у зв`язку з частковою сплатою заборгованості після ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного ( касаційного ) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи ( п. 7.35. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського від 30.08.2024 р. у cправі № 916/3006/23 ).

У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. ( п. 7.38. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського від 30.08.2024 р. у cправі № 916/3006/23 ).

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Закрома" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 р. у справі № 904/1486/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.01.2025 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін