Рішення від 16.01.2025 по справі 620/15320/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/15320/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» (далі також позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 05.11.2024 № 386/25-01-04-08 про анулювання реєстрації платником єдиного податку Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» (податковий номер 38179498);

зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області поновити реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» (податковий номер 38179498) у якості платника податку третьої групи (за ставкою 5%) з 30.09.2024 та включити до реєстру платників єдиного податку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.11.2024 Головним управлінням ДПС в Чернігівській області прийнято рішення № 386/25-01-04-08 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи - юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс». Підставою для анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку, на думку Головного управлінням ДПС в Чернігівській області, стало здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (абз.8 п.п.291.5.1 п.291.5 ст.291 ПКУ): КВЕД 61.90 «Інша діяльність у сфері електрозв`язку» та 61.10 «Діяльність у сфері проводового електрозв`язку».

У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити з підстав відсутності правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Вказує на те, що контролюючим органом проведено перевірку позивача щодо порушення платником єдиного податку третьої групи умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, про що складено акт щодо правомірності перебування платником єдиного податку на спрощеній системі оподаткування від 30.09.2024 № 13378/Ж/25-01-04-08-02 (далі - Акт). На підставі даного Акту та згідно встановлених порушень та вимог ПК України прийнято рішення від 05.11.2024 № 386/25-01-04-08 про анулювання позивачу реєстрації платника єдиного податку з 30.09.2024.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у задоволенні заяви представника позивача Тарабанько Дмитра Миколайовича про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС уЧернігівській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» код ЄДРПОУ 38179498 зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області.

Старшим державним інспектором Чернігівського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС в Чернігівській області у приміщенні Головного управління ДПС в Чернігівській області на підставі підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з питань порушень платником єдиного податку суб`єктом малого підприємства-юридичною собою вимог, встановлених Податковим кодексом України, 30.09.2024, якою встановлено, що платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5 відсотків порушено умови перебування на спрощеній системи оподаткування, а саме, вид діяльності: 61.90-інша діяльність у сфері електрозв`язку та 61-10 діяльність у сфері проводового електрозв`язку, який відповідно до вимог підпункту 8 п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 91 ПКУ та відповідно листа ДПС України від 27.06.2024 № 18659/7/99-00-04-03-03-07 не може бути платником єдиного податку третьої групи (а.с.20).

На підставі Акту перевірки Головним управлінням ДПС в Чернігівській області прийнято рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» від 05.11.2024 № 386/25-01-04-08, у якому зазначено, що платником єдиного податку Товариством з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» порушено вимоги п.п. 8 п.п. 291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України (а.с.51-52).

Не погоджуючись з рішенням про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755 (далі також ПК України).

Відповідно до статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами, не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.1 пункту 75.1. статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути:

1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків);

2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних;

3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах;

4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначенимпунктами 2,3частини першої тапунктом 10частини другої статті 5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»;

5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимогстатті 39-3цього Кодексу;

6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки;

7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначенихстаттею 39-3цього Кодексу;

8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимогпункту 44-1.2статті 44-1цього Кодексу;

9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбаченихстаттею 44-2цього Кодексу;

10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно допункту 44-1.3статті 44-1,підпунктів 6-8підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу;

11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно допункту 141.13статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти;

12) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно допункту 141.14статті 141 цього Кодексу, а також своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного відповідно допідпункту 177.5.1-1пункту 177.5 статті 177 цього Кодексу.

Статтею 76 ПК України закріплено порядок проведення камеральної перевірки.

Підпункт 76.2. статті 76 ПК України передбачає, що порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Так, відповідно до п.86.2 статті 86 ПК України встановлено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеномустаттею 42цього Кодексу.

Щодо доводів представника позивача, зазначених у позовній заяві про не підписання посадовою особою, яка проводила перевірку, акту перевірки, що є порушенням форми та порядку проведення перевірки і впливає на права позивача, то суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19 К/9901/21117/19) зазначив, що акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.

Стосовно виявлених порушень, покладених в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

16.12.2020 року був прийнятий та набрав чинності 01.01.2022 року Закон України «Про електронні комунікації» № 1089-IX (далі Закон № 1089-IX), який визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов`язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.

Відповідно до статті 16 Закону № 1089-IX суб`єкти господарювання, які мають намір здійснювати господарську діяльність як постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг, повинні протягом місяця від початку такої діяльності надіслати до регуляторного органу повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері електронних комунікацій.

У Повідомленні зазначається вид та опис електронних комунікаційних послуг. Інформація вноситься до Повідомлення шляхом проставляння суб`єктом господарювання відмітки навпроти найменування відповідного виду послуг чи доступу. У разі відсутності в орієнтовному переліку видів електронних комунікаційних послуг, затвердженому регуляторним органом, послуги, яку надає суб`єкт господарювання, вид та опис такої послуги надаються в довільній формі.

Відповідно до статті 17 Закону № 1089-IX регуляторний орган (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку (далі НКЕК) включає ці відомості та веде Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг в електронному вигляді за встановленими ним порядком та формою.

Постановою НКЕК від 20.04.2022 року № 30 «Питання ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2022 року № 502/37838 (зі змінами), затверджено Порядок ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг та його форму, а також Орієнтовний перелік видів електронних комунікаційних послуг.

Враховуючи наведене, при поданні Повідомлення суб`єкт господарювання самостійно визначає необхідний перелік видів електронних комунікаційних послуг згідно з Орієнтовним переліком, а в разі відсутності в Орієнтовному переліку послуги, яку надає суб`єкт господарювання, вид та опис такої послуги надаються ним у довільній формі.

На підставі поданих суб`єктами господарювання Повідомлень, НКЕК веде в електронному вигляді Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, за встановленими нею порядком та формою. Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг розміщений у відкритому доступі на офіційному веб-сайті НКЕК.

Постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг у встановленому порядку отримують витяги з Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, які зокрема містять інформацію про код, вид та опис електронних комунікаційних послуг та код юридичних осіб за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) - для фізичних осіб - підприємців.

Єдиним ресурсом, де відображаються актуальні дані про постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг, в тому числі про надання того чи іншого виду послуг у сфері електронних комунікацій, є Реєстр постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг (далі Реєстр). Документом, який може підтвердити право суб`єкта господарювання на надання того чи іншого виду послуг у сфері електронних комунікацій, є Витяг з Реєстру, наданий уповноваженими посадовими особами НКЕК.

Згідно з приписами п.п. 291.2, 291.3 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених дією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп визначені пунктом 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідно до пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої групи суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Тобто, законодавцем визначено підстави, за наявності яких суб`єкти господарювання не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи, а саме, які здійснюють діяльність з надання послуг поштового зв`язку, телефонного зв`язку (фіксованого з проводним та безпроводним доступом, рухомого), з надання іншим особам послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.

Раніше, Законом України від 18.09.2019 року №102-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню» було припинено ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій, що здійснювалась на виконання Закону України «Про телекомунікації» та передбачала ліцензування наступних видів діяльності у сфері телекомунікацій: діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного); діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного); діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку; діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

01.01.2022 набрав чинності Закон № 1089-IX, який не передбачає згаданих видів діяльності та, відповідно, в Орієнтовному переліку такі види діяльності відсутні.

Водночас, окремі норми актів законодавства України лишаються неприведеними у відповідність до Закону № 1089-IX, який прийнято з метою імплементації актів права ЄС, зокрема, Директиви 2018/1972 Європейського парламенту і ради від 11.12.2018 року «Про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій».

Так, зазначені застарілі назви видів діяльності у сфері телекомунікацій, ще містяться у абз. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про телекомунікації»:

оператор телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж;

провайдер телекомунікацій - суб`єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку.

Пунктом 70 статті 2 Закону № 1089-IX визначено, що: оператор електронних комунікацій (оператор) - суб`єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов`язаними засобами.

У разі постачання електронних комунікаційних мереж оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних мереж.

У разі постачання електронних комунікаційних послуг оператор вважається також постачальником електронних комунікаційних послуг.

У свою чергу, згідно з пунктом 87 статті 2 Закону № 1089-IX постачальник електронних комунікаційних послуг - суб`єкт господарювання, який фактично надає та/або має право надавати електронні комунікаційні послуги на власних мережах та/або на мережах інших постачальників електронних комунікаційних послуг, та з пунктом 85 цієї статті постачальник електронних комунікаційних мереж - суб`єкт господарювання, який надає послуги доступу до електронної комунікаційної мережі, що знаходиться в його володінні, та до пов`язаних з нею засобів, або з використанням віртуальних мереж.

Тобто, відповідно до Закону № 1089-IX будь-який оператор електронних комунікацій може бути постачальником електронних комунікаційних мереж та/або послуг, але не кожен постачальник електронних комунікаційних послуг є оператором електронних комунікацій.

В Офіційному узагальненому роз`ясненні наведено види електронних комунікаційних послуг, які максимально відповідають видам діяльності, зазначеним у пп. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 статті 291 ПК України, зокрема, це:

послуга міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації, Код послуги - IC. S1;

послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж, Код послуги - OS. S1.

Тобто, лише при здійсненні цих 2 видів електронних комунікаційних послуг постачальник не може застосовувати спрощену систему оподаткування.

Поряд із цим, як встановлено судом, під час реєстрації діяльності у НКЕК у відповідності до вимог Закону України «Про електронні комунікації» позивач не зазначав у якості діяльності такого виду діяльності як OS.SI: «Послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж» чи ІС.SI «Послуга міжособистісної електронної комунікації з використанням нумерації».

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень розділу 1 Сфера застосування вступної частини до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 року № 457, КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв`язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов`язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.

Отже, види діяльності у сфері електронних комунікацій, передбачені в Орієнтовному переліку можуть не збігатися з КВЕД, та такий збіг або його відсутність не створює прав та обов`язків для суб`єктів господарювання та жодні правові наслідки зазначеного відсутні.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що обмеження перебування на єдиному податку згідно до абз. 8 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України стосується виключно суб`єктів, які безпосередньо здійснюють саме види діяльності, прямо зазначені у ПК України, а саме: поштовий зв`язок, телефонний зв`язок, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.

Натомість, відповідач у якості критерію для застосування обмежень, встановлених підпунктом 291.5.1. пункту 291.5 статті 291 ПК України та прийняття рішення про анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку, використав не здійснення конкретних видів діяльності, прямо вказаних у ПК України, а допустив довільне трактування (вибрав з контексту) положень податкового законодавства.

Тому, оскільки позивач не здійснює видів діяльності, які передбачені підпунктом 291.5.1. пункту 291.5 статті 291 ПК України, підстави для анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс»» відсутні.

При цьому, не приведення у відповідність положень Податкового кодексу України, у зв`язку із змінами у законодавстві про електронні комунікації, призводить до неоднозначного трактування таких норм.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З урахуванням наведених судом мотивів та положень законодавства, суд приходить до переконання, що спірне рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області є протиправним та підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог у частині поновлення реєстрації позивача, як платника єдиного податку третьої групи з дати анулювання реєстрації з 30.09.2024, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно з п.19-3.1 статті 19-3 ПК України до функцій державних податкових інспекцій належать: здійснення сервісного обслуговування платників податків; здійснення реєстрації та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, реєстрів, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи; виконання інших функцій сервісного обслуговування платників податків, визначених законом.

Відповідно до п. 299.1 статті 299 ПК України реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Згідно з пп. 299.13 статті .299 ПК України з метою постійного забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб інформацією центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, щоденно оприлюднює для безоплатного та вільного доступу на єдиному державному реєстраційному веб-порталі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та власному офіційному веб-сайті такі дані з реєстру платників єдиного податку, у тому числі і дату виключення особи з реєстру платників єдиного податку.

Таким чином у випадку анулювання реєстрації платником єдиного податку суб`єкт господарювання не може бути платником цього податку із дати вилучення з відповідного Реєстру. Анулювання реєстрації платником єдиного податку передбачає собою перехід платника податків на загальну систему оподаткування.

Оскільки платник податку, починаючи з дати анулювання реєстрації платником єдиного податку, та у разі, якщо за рішенням суду скасовано анулювання реєстрації такого платника, до дати прийняття такого рішення втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування, тому прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку з невідворотністю спричиняє виникнення низки негативних (несприятливих), для такого платника, юридичних наслідків.

При цьому нормами ПК України не передбачена можливість звернення платника податків до контролюючого органу із заявою на поновлення його попереднього статусу платника єдиного податку та включення до реєстру за наслідками скасування у судовому порядку як протиправного рішення контролюючого органу про виключення з реєстру платників єдиного податку.

Отже з врахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки оскаржуване рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» є протиправним та скасоване, тому з метою ефективного відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача поновити Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» у Реєстрі платників єдиного податку з 30.09.2024.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на вказане, інші доводи сторін по суті заявлених позовних вимог у силу встановлених судом порушень відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, що стало підставою для визнання його протиправним, суд не надає оцінку таким доводам, як таким, що не впливають та/або змінюють вищевказані висновки суду.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: Договору про надання (правової) правничої допомоги від 14.11.2024 № 14/11-2, укладеного між позивачем та адвокатом Тарабаньком Дмитром Миколайовичем, пунктом 4.2 якого визначено розмір гонорару у розмірі 35000,00 грн; акт приймання-передачі наданих послуг (по договору про надання правової (правничої) допомоги № 14/11-2 від 14.11.2022) від 18.11.2024; платіжна інструкція № 559 від 18.11.2024 про оплату послуг згідно з договором № 14/11-2 від 14.11.2024 у розмірі 35000,00 грн; ордер на надання правничої допомоги серії СВ № 1107486 від 19.11.2024 (а.с.55-58).

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

З огляду на вказане, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 8000,00 грн.

Матеріалами справи (а.с.19) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 05.11.2024 № 386/25-01-04-08 про анулювання реєстрації платником єдиного податку Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс».

Зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області поновити реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» (податковий номер 38179498) у якості платника податку третьої групи (за ставкою 5%) з 30.09.2024 та включити до реєстру платників єдиного податку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «І.Т.Т.Технологія Плюс» просп. Левка Лук`яненка, 18, м. Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14032, код ЄДРПОУ 38179498.

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124.

Повний текст рішення виготовлено 16 січня 2025 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА