Ухвала

від 14.01.2025 по справі 420/6806/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2025 року

м. Київ

справа № 420/6806/20

адміністративне провадження № К/990/50370/24

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року

у справі №420/6806/20 за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про визнання ОСОБА_1 таким, що не пройшов атестацію (пройшов успішно);

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 27.07.2020 року №192к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області;

- стягнути середній розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року адміністративний позов було задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано Наказ Офісу Генерального Прокурора від 27.07.2020 року №192к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 28.07.2020 року. Стягнуто з Офісу Генерального Прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2020 року по день поновлення на посаді у загальному розмірі 129 245 (сто двадцять дев`ять тисяч двісті сорок п`ять) грн. 20 коп.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора було задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасовано. Прийнято по справі нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором Одеської області ОСОБА_1 . Визнано протиправними та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 27.07.2020р. №192к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29 липня 2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 скасовано. Справу №420/6806/20 направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2024 року - скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 27.07.2020 р. №192к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Одеської області з 29.07.2020 року.

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункти 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підстави касаційного оскарження.

В обґрунтування скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано п. п. 7, 11, 12, 15, 17, 18 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ та п. п. 1, 12 - 14 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019, п. 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, у співвідношенні з п. 10 ч. 1 ст. 3, ст. ст. 11, 19, 36 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 4, 11, 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурора.

Крім того, зазначає окремі висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував.

При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, обов`язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом, на його думку, були зроблені висновки. Окрім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано окремі положення нормативно-правових актів, але наводить їх без взаємозв`язку із наведеними висновками, без належного обґрунтування. З касаційної скарги відповідача незрозумілими є конкретні підстави касаційного оскарження через велику кількість цитувань нормативно-правових актів та постанов Верховного Суду.

Також, посилаючись на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник не вказує норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із оскаржуваними судовими рішеннями та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №420/6806/20 за позовом ОСОБА_1 до Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Е. Мацедонська