Постанова

від 14.01.2025 по справі 175/5317/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/616/25 Справа № 175/5317/21 Суддя у 1-й інстанції - Дараган Л. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Москвіної Т.В. на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року у цивільній справі №175/5317/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів дарування, за участі третіх осіб ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталії Миколаївни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Яни Володимирівни, органу опіки та піклування Виконавчого комітету Слобожанської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовував тим, що 26 листопада 2020 року між відповідачами були укладені договір дарування квартири та договір дарування нежитлового приміщення. Відповідно до умов договорів дарувальник відповідачка ОСОБА_2 передала безоплатно у власність обдаровуваній відповідачці ОСОБА_1 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення на І поверсі житлового будинку літ А-12, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а обдаровувана прийняла безоплатно у власність ці дарунки.

Вважає, що зазначені договори дарування є недійсними, оскільки вони є фіктивними, так як укладалися без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, а лише з метою позбавити позивача як спадкоємця можливості прийняти спадщину після смерті його батька, до складу якої входили відчужені квартира і нежитлове приміщення як спільна сумісна власність подружжя.

Просив визнати договір дарування квартири, укладений між відповідачами 26 листопада 2020 року, та договір дарування нежитлового приміщення, укладений між відповідачами 26 листопада 2020 року, недійсними.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Також просив повернути позивачу переплачену за подання позовної заяви суму судового збору.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, а також недоведеність обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, зазначає, що дружина його батька ОСОБА_2 вчинила фіктивні правочини щодо дарування своїй дочці ОСОБА_1 квартири та нежитлового приміщення, які були спільною сумісною власністю подружжя, чим позбавила позивача як спадкоємця першої черги за законом після смерті його батька ОСОБА_5 права на спадкування відповідної частки у цьому майні.

Звертає увагу, що на підставі договорів 17 липня 2017 року та від 22 серпня 2018 року про сплату пайових внесків у ЖБК «Дніпровська Брама 1» та у ЖБК «Дніпровська Брама 2» ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя було набуто нерухоме майно у вигляді спірної квартири та нежитлового приміщення. А отже ОСОБА_5 , як одному із членів подружжя, належала частина у праві власності на зазначені об`єкти нерухомого майна. Також вважає, що ОСОБА_2 не доведено що вказане майно є її особистою власністю та придбано за кошти позичені під розписку у матері ОСОБА_6 , оскільки судом не було досліджено оригіналів розписок. А тому на його думку не має жодних підстав вважати, що ОСОБА_2 дійсно укладала відповідний договір позики грошових коштів у ОСОБА_6 , тобто суд безпідставно посилався на неіснуючий правочин. Крім того, звертає увагу, що стороною відповідача жодним чином не доведено джерел походження коштів, на які вона могла б розраховувати для повернення такої позики, окрім як кошти, що належали подружжю на праві спільної сумісної власності.

На все майно ОСОБА_5 та ОСОБА_2 поширювалась презумпція спільного майна подружжя, а отже остання не могла вчинити правочини щодо передання права власності на це майно після смерті чоловіка своїй дочці, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Вважає, що заявлені ним вимоги про визнання договорів дарування недійсними є достатньою підставою для внесення відповідних записів до реєстру щодо припинення права власності, а також є самостійним та достатнім способом захисту порушених інтересів позивача, як спадкоємця на спірне майно щодо якого вчинялись недійсні правочини.

У відзивіна апеляційнускаргу представник ОСОБА_2 просила залишитиїї беззадоволення,а рішеннясуду першоїінстанції беззмін,як законнета обґрунтоване.Зазначала,щовідповідачем не надано доказів того, що укладені договори дарування порушують його права, як спадкоємця, а також він не довів, що визнанням цих договорів дарування недійсними будуть поновлені його права. ОСОБА_2 надані докази на підтвердження того, що нерухоме майно було придбано за її особисті кошти, а тому було її особистою приватною власністю. Жодних клопотань про витребування відповідних документів, на підставі яких відповідачкою ОСОБА_2 було набуто право власності на квартиру і нежитлове приміщення, позивачем не заявлялось, тому надані відповідачкою докази вочевидь є такими, що спростовують презумпцію спільності права власності подружжя. При цьому вимог про визнання договорів дарування недійсними з іншої підстави, окрім як ст. 234 ЦК України, позивач не пред`явив.

Також вважає обраний позивачем спосіб захисту не ефективним, оскільки та таким що не буде порушувати окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача

В судове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 адвокатМосквіна Т.В., ОСОБА_2 та їїпредставник -адвокатНосова В.І..Іншіучасники справив судовезасідання нез`явилися,про часта місцерозгляду справиповідомлені належнимчином,про щосвідчить довідкапро доставкуповістки до Електроннихкабінетів сторін(т.3а.с.150зворот),довідка продоставку судовихповісток увигляді СМС(т.3а.с.176), атакож рекомендованіповідомлення провручення повістки(т.3а.с.168-171).Від представника органу опіки та піклування, та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталії Миколаївни надійшли заяви про слухання справи у їх відсутність.

Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Відповідно дочастин 1,2статті 367ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є синами ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

21 травня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу мають доньку- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «ДНІПРОВСЬКА БРАМА 1» від 17 липня 2017 року, довідки про асоційоване членство в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі, акту прийму-передачі квартири, договору про заміну сторони від 01 лютого 2018 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлове приміщення на І поверсі житлового будинку А-12, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Дніпровська Брама 2» від 22 серпня 2018 року, акту прийому-передачі нежитлового приміщення, довідки про асоційоване членство в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

26 листопада 2020 року ОСОБА_2 за договорами дарування подарувала дочці ОСОБА_1 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлове приміщення на І поверсі житлового будинку літ А-12, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначені об`єкти зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування від 26 листопада 2020 року.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 липня 2021 року є: дочка ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 , його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ..

Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з: 1/4 частки земельної ділянки НОМЕР_1 , площею 0,0531 га, кадастровий номер: 1221411000:02:020:0011, цільове призначення земельної ділянки для колективного садівництва, яка знаходиться у СТ «ЕКСПРЕС» м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області, що належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 23 травня 2005 року. Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку земельної ділянки видано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ..

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 липня 2021 року, яке було видано приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Н.М. і зареєстроване в реєстрі за № 1339, спадкоємцями зазначеного в свідоцтві майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є: на 1/8 частку дочка ОСОБА_1 , на 1/8 частку його дружина ОСОБА_2 , на 1/8 частку його син ОСОБА_1 , на 1/8 частку його син ОСОБА_1 .. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: 1/2 частки садового будинку АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці, площею 0,0531 га, кадастровий номер: 1221411000:02:020:0011, цільове призначення земельної ділянки для колективного садівництва, за адресою: СТ «ЕКСПРЕС» м. Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області, що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 травня 2015 року. Свідоцтво про право на спадщину на 1/8 частку садового будинку видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ..

Згідно з постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нощенко Н.М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 липня 2021 року, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 в зв`язку з ненаданням ним документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Згідно із заявою-претензією (вимогою) про відшкодування (погашення) боргу від 19 березня 2021 року, кредитор спадкодавця ОСОБА_5 ОСОБА_8 звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Н.М. із цією заявою-претензією (вимогою) про відшкодування (погашення) боргу до спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивіз того,що заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту.

Із такими висновками суду першої інстанції можливо погодитись з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого уст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Згідно ізстаттею 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних права та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що договори дарування укладені відповідачами були направлені на те, щоб позбавити його як спадкоємця після смерті батька права на нерухоме майно у вигляді квартири та нежитлового приміщення, тобто без наміру створення правових наслідків таких договорів, а отже в силу положень ст. 234 ЦК України вони є недійсними.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом тягар доказування покладається на позивача.

За таких обставин, для визнання угоди недійсною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії не були направлені для створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином, а саме договором дарування.

У справі, що переглядається, встановлено, що 26.11.2020 року ОСОБА_2 за нотаріально посвідчених договорів дарування було передано у власність ОСОБА_1 нежитлове приміщення та квартиру, які відповідач просить визнати недійсними. Тобто договори дарування від 26.11.2020 року є предметом спору у цій справі.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 не мала волевиявлення щодо відчуження спірної квартири, оскільки внутрішня воля сторін спірного правочину не відповідала зовнішньому її прояву та мала на меті лише позбавлення позивача, як спадкоємця після смерті батька права на нерухоме майно. Тобто позивач, як син померлого спадкодавця та спадкоємець за законом відшукує спадкову масу та вважає, що спірна квартира та нежитлове приміщення, яке належало ОСОБА_2 на момент смерті її чоловіка (батька позивача) є спільною сумісною власністю подружжя, а тому він має право як спадкоємець на частку в ньому.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Позивач вважав, що спірна квартира та нежитлове приміщення є спільною власністю його батька та його дружини ОСОБА_2 , а тому після смерті його батька він як спадкоємець має право успадкувати частину зазначеного нерухомого майна. Укладені ж договори дарування направлені на те, щоб позбавити його як спадкоємця після смерті батька права на нерухоме майно у вигляді квартири та нежитлового приміщення. Вважав, що визнання спірних договорів недійсними відновить його право на спадкове майно. У зв`язку із чим просив визнати недійсними договори дарування від 26.11.2020 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

Інших вимог про застосування наслідків недійсності правочину позивач не заявляв, що у розумінні наведеного вище цивільного законодавства не призводить до поновлення майнових прав позивача. Оскільки в разі визнання договорів дарування недійсними титульним власником зазначеного нерухомого майна залишається ОСОБА_2 і позивачеві необхідно буде відшукувати своє право на спадкування частини спірного майна.

Посилання нате,що заявленіпозивачем вимогипро визнаннядоговорів даруваннянедійсними єдостатньою підставоюдля внесеннявідповідних записівдо реєструщодо припинення прававласності,а такожє самостійнимта достатнімспособом захиступорушених інтересівпозивача,як спадкоємцяна спірнемайно щодоякого вчинялисьнедійсні правочинине можутьбути прийнятимидо уваги.Внесення відповіднихзаписів дореєстру щодоприпинення права власностіОСОБА_1 відновить запис про право власності на спірні об`єкти нерухомості за ОСОБА_2 ,однак не буде підставою для безспірного визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права на частину спадщини за позивачем.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач обрав неефективний спосіб судового захисту свого порушеного права та задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування не забезпечить відновлення та захист порушених на його думку прав як спадкоємця.

Доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи спір,суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення зазначив про те, що не доведено підстав для визнання договорів недійсними.

Проте мотиви, наведені в рішенні суду в частині не доведеності підстав для визнання договорів дарування фіктивними є передчасними і підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції як зайві.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні з виключенням мотивів щодо недоведеності фіктивності договорів дарування. В іншій частині підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Москвіної Т. В. залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновки щодо недоведеності фіктивності договорів дарування.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 січня 2025 року.

Судді: