Постанова

від 15.01.2025 по справі 213/2662/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/849/25 Справа № 213/2662/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №213/2662/24 за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Толстих Олександр Юрійович, до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, за апеляційноюскаргою Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Попова В. В., -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», в обґрунтування якого вказав, що він протягом тривалого часу (з 26.07.1984 по 29.07.2016 рік) працював електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною виникнення у нього хронічного професійного захворювання радикулопатії. З 01 червня 2021 року йому безстроково встановлено третю групу інвалідності, протипоказана важка праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання. Оглядом МСЕК у 2023 році йому було безстроково встановлено 45% втрати професійної працездатності безстроково. Внаслідок отримання професійного захворювання позивач не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліках у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Негативні зміни в житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань.

Позивач просить суд в якості відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, стягнути з відповідача 355 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково - стягнуто з ПРАТ "ІНГЗК" на користь ОСОБА_1 180 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач ПРАТ «ІНГЗК» подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не врахована судова практика, де в аналогічних ситуаціях стягувалася значно менша сума. Вважає, що сума стягнення моральної шкоди, заявленої позивачем, не відповідає критеріям розумності і справедливості та безпідставно завищена.

Вважає, що рішення суду повинно відповідати засадам виваженості, розумності та справедливості. Захист прав позивача не може бути перетворено на звичайний бізнес, адже, за загальним принципом відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) розмір відшкодування шкоди має бути не більшим за достатній для розумного задоволення вимог заявника і не має призводити навіть до його неістотного збагачення.

Крім того, судом стягнуто суму моральної шкоди без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів, що, на думку скаржника це є незаконним, оскільки визначивши яким чином повинно здійснюватися оподаткування наперед, суд встановив правила поведінки незалежно від того, яким буде законодавство на час виконання рішення. Посилається, що законодавством передбачена виплата доходу лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує, а не за рахунок особи, що виплачує такий дохід. У випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується таких дохід.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про день та час слухання справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, як не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 26.07.1984 по 29.07.2016 року працював на ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат». В період часу з 10.01.1991 займав посаду електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування рудозбагачувальної фабрики №2. 29.07.2016 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.24,25).

Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український НДІ промислової медицини» від 29.06.2023 № 710 встановлено наявність у позивача хронічного професійного захворювання: Радикулопатія попереково-крижова (LS, S1) та шийна (CS, С6, С7), переважно зліва, фаза загострення, на фоні спондилоартрозу хребта з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), остеоартрозу тазостегнових суглобів (ПФ першого ступеня).

Наявність шкідливих умов праці на робочому місці позивача підтверджено Інформаційною довідкою умов праці управління з питань праці від 08.02.2017 №261/4.6-4.

29.03.2018 комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) позивача, в п.17 якого вказано, що працюючи з 10.01.1991 по 29.07.2016 роках електрослюсарем черговим та з ремонту устаткування рудозбагачувальної фабрики №2 ПрАТ "ІнГЗК" виконував важку фізичну роботу, показники котрих перевищували нормативні значення через недосконалість робочого місця.

Як зазначено в п.12 Акту, період роботи позивача в умовах спливу шкідливих факторів становить 25 років 6 місяців.

Причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: при роботі за участю м`язів нижніх кінцівок тулуба 92,8 при 41-90; робоча поза до 30° / більше 30°, % зміни - 44/15/60 при 25/ні; статистичне навантаження за зімну при утриманні вантажу однією рукою 108 116 кг/с при нормі 43 000 кг/с; статистичне навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 208 015 кг/с при нормі 97 000 кг/с; нахили тулуба 107-300 разів за зміну при нормативному значенні 50-100 разів.

Особи, які порушили законодавства про охорону праці, комісією не визначені через тривалий час роботи позивача в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу (п.20 Акту) (а.с.8-10).

Згідно з довідкою МСЕК від 21.09.2023 року позивачу при повторному огляді встановлено ступінь втрати професійної працездатності 45% - по радикулопатії з 28 серпня 2023 року безстроково (а.с.11). З 01 червня 2021 року позивачу визначено третю групу інвалідності безстроково (а.с.12). Причиною інвалідності в довідці до Акту огляду МСЕК зазначено професійне захворювання.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції врахував період роботи позивача понад 25 років в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я, незворотність негативних наслідків профзахворювання і приходить до висновку, що все це у своїй сукупності вказує на заподіяння позивачу моральної шкоди.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

На підтвердження факту ушкодження здоров`я позивачем було надано Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, та довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, відповідно до якого ступінь втрати працездатності 45% відсотків.

Як зазначено в п.12 Акту, період роботи позивача в умовах спливу шкідливих факторів становить 25 років 6 місяців.

Причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: при роботі за участю м`язів нижніх кінцівок тулуба 92,8 при 41-90; робоча поза до 30° / більше 30°, % зміни - 44/15/60 при 25/ні; статистичне навантаження за зімну при утриманні вантажу однією рукою 108 116 кг/с при нормі 43 000 кг/с; статистичне навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 208 015 кг/с при нормі 97 000 кг/с; нахили тулуба 107-300 разів за зміну при нормативному значенні 50-100 разів.

Отже, роботодавець ПРАТ «ІНГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», що призвело до професійного захворювання позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 180 000 грн., суд виходив з тривалості роботи позивача - понад 25 років в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, характеру та тривалості отриманого професійного захворювання, відсотку втрати позивачем професійної працездатності 45%, тяжкості вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я, незворотності негативних наслідків профзахворювання.

Апеляційний суд в повній мірі погоджується з такими висновками суду та розглянувши доводи апеляційної скарги виходить з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у розмірі 45% первинно безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він вимушений постійно проходити лікування, відновлення чи покращення його стану здоров`я неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року(з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, в даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство-відповідача).

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПРАТ «ІНГЗК».

Враховуючи вищезазначене, колегією суддів не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ІНГЗК» щодо визначення розміру моральної шкоди, оскільки, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача ПРАТ «ІНГЗК» про стягнення моральної шкоди з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, то вони колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 та зазначено про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, зводяться допереоцінки доказів і правильності висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв