Рішення

від 17.01.2025 по справі 469/1470/18

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17.01.2025 Справа № 469/1470/18

2/469/28/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради до Миколаївської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівникаМиколаївської місцевоїпрокуратури №114листопада 2018року звернувсядо судуз позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 , у якому просив:

- визнати незаконними і скасувати пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0189 для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЛ №644988 на право власності на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0187;

- витребувати вказану земельну ділянку вартістю 276945,00 грн. від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги (пляжної зони) узбережжя Чорного моря, а тому на ній відповідно до земельного та водного законодавства України, містобудівної документації та державних будівельних норм і правил заборонено індивідуальне дачне будівництво та спірна земельна ділянка може перебувати виключно у державній та комунальній власності, а передача її у приватну власність є неправомірною; при передачі земельної ділянки у приватну власність перевищено компетенцію районної державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту у межах прибережної захисної смуги Чорного моря (пляжу) та передаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України.

28березня 2019 року судом відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28березня 2019 року заяву прокурора про забезпечення позову задоволено повністю, накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 4820983901:06:000:0187, площею 0,0909 га, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 ; заборонено відділу з питань державної реєстрації Березанської райдержадміністрації здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на зазначеній земельній ділянці та заборонено ОСОБА_1 вчиняти із зазначеною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

18травня 2021року до участі у справі залучено Миколаївську районну державну адміністрацію як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 22жовтня 2024 року замінено первісного позивача у справі Миколаївську обласну державну адміністрацію на його правонаступника Коблівську сільську раду.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник позивача - Коблівської сільської ради - в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала.

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року громадянам України, у тому числі ОСОБА_1 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (піски), які не надані у власність або користування, за межами населеного пункту у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області по 0,0909 га кожному (а.с.13).

29 червня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №644988 на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0187 (а.с.34).

Згідно з повідомленням відділу у Березанському районі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області та відомостями Публічної кадастрової карти України, приблизна відстань від південного краю земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 14 метрів, від північного краю - 48 метрів (а.с.18-21).

З листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 13 серпня 2018 року вбачається, що відповідно до даних реєстру, ведення якого розпочато з 20 березня 2011 року, інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів, які дають право на виконання будівельних робіт, та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих у межах Березанського району Миколаївської області, в реєстрі відсутня (а.с.26).

За змістом повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 22 серпня 2018 року, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112, розташована на території пляжу, що суперечить рішенням, передбаченим проектом планування (а.с.27-29).

Вказані обставини також підтверджуються наявними у справі матеріалами поземельної книги (а.с.31-33).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 04 вересня 2018 року вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які забудови, будівлі, недобудовані споруди, будівельні матеріали чи тимчасові споруди (а.с.30).

Миколаївською обласною державною адміністрацією листом від 04 вересня 2018 року повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 про те, що Миколаївській ОДА не було відомо про прийняття оскаржуваного розпорядження та про факт відчуження спірної земельної ділянки (а.с.35).

Норми права, які застосував суд

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

З урахуванням зазначених нормативних розмірів, наявні підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Таким чином, Березанською районною державною адміністрацією розпорядженням № 366 від 25 червня 2011 року всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Частиною третьою статті 62 ЗК України, ч.3 ст.90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №112, в розділі 4 якого зазначено, що в межах 3-кілометрової зони узбережжя в Березанському районі відповідно до Постанови РМ УРСР №272 від 22 квітня 1969 року заборонено будівництво промислових об`єктів, які не пов`язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво.

Аналогічна заборона щодо будівництва індивідуальних будинків встановлена п.10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р.

Отже, надання спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Виходячи з викладеного, розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 366 від 25 червня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельних ділянок», яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності, які не надані у власність або користування в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність земельних ділянок, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, не є законним.

Щодо застосування обраних прокурором способів захисту інтересів держави

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана прокурором у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою державної власності.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).

Відповідно такий позов можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця такої ділянки.

Встановивши, що позовні вимоги прокурора направлені на захист права власності територіальної громади на земельну ділянку водного фонду (пляжу), яка в силу закону за жодних обставин не могла бути набута у приватну власність, на що посилався і прокурор у позовній заяві, суд розглядає вимогу витребувати земельну ділянку до земель запасу Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки Коблівській об`єднаній територіальній громаді за правилами негаторного позову.

Отже, для ефективного захисту інтересів держави достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові, а тому вимоги про визнання незаконним розпорядження Березанської районної державної адміністрації не є належним способом захисту.

Крім того, відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне розпорядження органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

27 травня 2021 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, яким розділ Х Перехідних Положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім зазначених у цьому пункті винятків. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

На підставі ч.4 ст.122 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), відповідно до якої обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у корисування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті, Миколаївська обласна державна адміністрація на час виникнення спірних здійснювала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки вказана земельна ділянка розташована в межах території Коблівської об`єднаної територіальної громади та не належить до земель, щодо яких п.24 Перехідних Положень Земельного кодексу України, передбачені винятки, повноваження Миколаївської ОДА щодо розпорядження земельною ділянкою з моменту набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин припинилися, перейшовши до Коблівської об`єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради, яка відповідно до п.24 розділу Х Перехідних Положень ЗК України набула права володіння, користування та розпорядження нею, в тому числі право на її витребування.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимоги прокурора щодо повернення у власність Коблівської об`єднаної територіальної громади спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Тому підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь прокуратури сплачені судові витрати у розмірі 2077,09 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,0909 га, кадастровий номер 4820983900:06:000:0187.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 2077,09 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: