Постанова

від 06.03.2019 по справі 469/1470/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.03.19

22-ц/812/471/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 469/1470/18

Провадження №22-ц/812/471/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2018 року, постановлену під головуванням судді Гапоненко Н.О. в приміщенні суду, у справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження (в частині), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 було виявлено порушення вимог законодавства при прийнятті Березанською районною державною адміністрацією розпоряджень із земельних питань. Так, пунктами 1, 2 розпорядження Березанської райдержадміністрації № 366 від 25.06.2011 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0187 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області для індивідуального дачного будівництва. На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 29.06.2011 видано Відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку серії ЯЛ №644988. Позивач вважав, що пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 366 від 25.06.2011 в частині затвердження проекту землеустрою і надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0909 га прийняті з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 366 від 25.06.2011 р. в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1В земельної ділянки площею 0,0909 га для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку серія та номер ЯЛ № 644988; витребувати від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0187, експертною грошовою оцінкою 276945,00 грн., за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, а також стягнути з відповідачів судовий збір.

Також, 14 листопада 2018 року прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного позову, в якій просив з метою запобігання відчуження чи обтяження зобов'язаннями спірної земельної ділянки, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983901:06:000:0187, розташовану за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району та заборони відділу з питань державної реєстрації Березанської РДА здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборони Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об'єктів нерухомості на вказаній земельній ділянці; заборони ОСОБА_1 вчиняти з вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2018 року позовну заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження (в частині), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про забезпечення вказаного позову повернуто прокурору.

Не погодившись з даною ухвалою суду, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для подальшого розгляду в суд першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

В судовому засіданні представник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 підтримала доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник Миколаївської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 також підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Пояснила, що Миколаївська обласна державна адміністрація, не звертається самостійно з позовом на захист інтересів держави через відсутність коштів на сплату судового збору.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу, суд виходив з того, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор посилався на те, що незаконне надання у приватну власність відповідачу земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги Чорного моря грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню дотримання єдиного порядку набуття прав власності на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що відповідно до статті 131-1 Конституції України, ст.23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.

Разом з тим, прокурором не зазначено у позовній заяві та не підтверджено наявність виключного випадку для подання позову Миколаївською місцевою прокуратурою №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Так, відповідно до змісту позовної заяви, Миколаївській облдержадміністрації про вказані у позові порушення стало відомо у серпні 2018 року з листа Миколаївської місцевої прокуратури № 1 від 22.08.2018 року, тобто незадовго до звернення прокурора до суду з цим позовом.

Причини, з яких Миколаївська обласна державна адміністрація не звернулась до суду самостійно, прокурором також не зазначено, та не надано належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України Про прокуратуру , тому суд позбавлений можливості встановити існування обставин, які б свідчили про неналежне здійснення Миколаївською ОДА захисту інтересів держави, на що посилається прокурор як на підставу здійснення представництва інтересів держави.

Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, що, відповідно до п.4 ч.4 ст.185 ЦПК України є підставою для повернення заяви.

Заява прокурора про забезпечення позову, додана до позовної заяви, також на думку суду підлягає поверненню, оскільки прокурором не обґрунтовано наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, і крім того, у порушення вимог п. п.3, 7 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову за заявою прокурора та інших відомостей, необхідних для забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову підлягає поверненню прокурору разом з позовною заявою на підставі ч.9 ст.153 ЦПК України як така, що подана без додержання вимог статті 151 цього Кодексу.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України передбачено, що позовна заява повертається у випадках, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27). В той же час, суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_3 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру . Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення, і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, на думку колегії, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Судовою практикою Верховного Суду України зокрема у постановах від 16 грудня 2015 р. (справа № 6-2510ц15), від 05 жовтня 2016 р. (справа № 916/21І9/15), від 29 червня 2016 р. (справа №6-1376ц16) визначено з огляду на прецеденту практику ЄСПЛ про застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що суспільним публічним інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Тобто, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності (у разі доведення такого факту), такому суспільному інтересу не відповідає.

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність інтересів держави та суспільного інтересу порушенням, на його думку, порядку надання у приватну власність відповідачу земельної ділянки у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря, що грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню дотримання єдиного порядку набуття прав власності на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Крім того, чинне законодавство взагалі не передбачає надання земель зазначеної категорії у приватну власність для цілей, визначених у спірному розпорядженні. Тому на думку прокурора в даному випадку наявний як держаний, так і суспільний інтерес.

Колегія суддів вважає, що таке обґрунтування не є несумісним з розумінням інтересів держави , тому суд мав підстави вважати, що позов має на меті захист інтересів держави .

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У справі, що переглядається, приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало виявлення порушень в ході вивчення стану додержання вимог чинного законодавства при прийнятті Березанською районною державною адміністрацією розпоряджень із земельних питань. Враховуючи, що спірна земельна ділянка на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала у державній власності та знаходилася за межами населеного пункту і надавалася для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України, повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою належали виключно Миколаївській обласній державній адміністрації. Отже, Березанською районною державною адміністрацією незаконно, поза волею належного розпорядника - Миколаївської обласної державної адміністрації, передано у власність відповідачу спірну земельну ділянку.

Проте, Миколаївською обласною державною адміністрацією не вжито всіх заходів для усунення порушень. В зв'язку з цим прокурор вважав необхідним звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що пред'явлення позову у цій справі прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки Миколаївською обласною державною адміністрацією, як уповноваженим органом з розпорядження земельними ділянками, що перебувають у державній власності та знаходяться за межами населеного пункту і надаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України, не вжито необхідних заходів щодо повернення безпідставно набутої відповідачем у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва.

Колегія суддів вважає, що наведене прокурором у позовній заяві обґрунтування наявності правових підстав для звернення його до суду з позовом у цій справі є сумісним з розумінням інтереси держави та було достатнім для відкриття провадження у справі.

Виконана була прокурором також вимога частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру про те, що необхідною умовою для звернення прокурора з позовом є попереднє повідомлення саме тих відповідних компетентних органів, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

Із переписки між Миколаївською місцевою прокуратурою №1 та Миколаївською обласною державною адміністрацією, яка передувала зверненню прокурора до суду, вбачається, що про порушення закону при винесенні розпорядження Березанською райдержадміністрацією розпорядження від 25.06.2011 р. № 366 Миколаївській обласній державній адміністрації стало відомо з листа Миколаївської місцевої прокуратури № 1. Після чого Миколаївська обласна державна адміністрація листом від 04.09.2018 р. повідомила прокуратуру, що даним органом не вживались заходи щодо повернення земельних ділянок, наданих у власність на підставі зазначеного розпорядження (а.с. 35). Повторно, листом від 02.11.2018р. Миколаївська обласна державна адміністрація знову повідомила прокуратуру, що облдержадміністрацією позов про визнання незаконним та скасування пунктів 1, 2 розпорядження голови Березанської райдержадміністрації № 366 від 25.06.2011 р. в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва не пред'являвся (а.с. 36). Після цього Миколаївською місцевою прокуратурою №1 листом від 07.11.2018р. було повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію про те, що прокуратурою буде пред'явлено позов в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з детальним описом допущених порушень земельного законодавства (а.с.37-40). Проте, навіть повідомлення прокуратурою щодо наявності порушень при розпорядженні саме спірною земельною ділянкою, не спонукали вказаний орган здійснювати свої функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наступні дії Миколаївської обласної державної адміністрації також свідчать про небажання самостійного звернення до суду за захистом прав держави. Так, отримавши повідомлення прокурора про намір звернутися до суду за захистом інтересів держави, даний орган не тільки не заперечив проти цього, а й повідомив прокуратуру про те, що обласна державна адміністрація не заперечує проти подання прокурором до суду в порядку, встановленим чинним законодавством заяви про забезпечення позову щодо спірної земельної ділянки, що також опосередковано підтверджує пасивну позицію Миколаївської обласної державної адміністрації стосовно захисту інтересів держави в конкретних обставинах, які є предметом розгляду у даній справі( а. с. 46). В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Миколаївської обласної державної адміністрації пояснила, що Миколаївська обласна державна адміністрація, не звертається самостійно з позовом на захист інтересів держави через відсутність коштів на сплату судового збору.

За такого, час, який минув з моменту, коли Миколаївській обласній державній адміністрації від органів прокуратури стало відомо про допущені порушення земельного законодавства, до звернення прокурором до суду з позовом в інтересах держави не мають вирішального значення.

Отже, у позовній заяві прокурором визначено орган, який уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах та підтверджено нездійснення цим органом захисту інтересів держави, що, в свою чергу, відповідно до ст. 31-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру відноситься до виключних випадків , які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді.

Проте, судом вказані обставини залишені без належної уваги і, як наслідок, зроблено хибний висновок про відсутність підстав для подання позову прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже, судом неправильно застосовані норми ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 185 ЦПК України, внаслідок чого постановлено помилкову ухвалу, яка відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до того ж суду для продовження розгляду.

Окрім того, суд, обґрунтовуючи свою позицію, помилково послався на постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2018 р. у справі № 304/1196/16-ц та від 12 вересня 2018 р. у справі № 697/2768/16.

Так, у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор в позові не зазначив, а суди не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подання позову. Зокрема, не з'ясували, який суб'єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб'єкт владних повноважень відсутній.

На відміну від вказаних справ у справі, яка переглядається, прокурор в своєму позові зазначив суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, та зазначив, що цей орган не здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави та надав відповідні докази.

Не відповідають матеріалам справи також висновки суду про те, що заява прокурора про забезпечення позову, додана до позовної заяви, також підлягає поверненню.

Даний висновок суду, по перше, мотивований тим, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, проте даний висновок суду є помилковим із зазначених в тексті постанови підстав.

По друге, суд посилався на те, що у порушення вимог п.п.3, 7 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову за заявою прокурора та інших відомостей, необхідних для забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову підлягає поверненню прокурору разом з позовною заявою на підставі ч.9 ст.153 ЦПК України як така, що подана без додержання вимог статті 151 цього Кодексу.

Проте, прокурором в заяві зазначено предмет позову, викладено обґрунтування необхідності на його думку забезпечення позову та наведені ризики не виконання рішення у випадку не вжиття заходів забезпечення позову, а судом не зазначено які саме відомості, передбачені ст. 151 ЦПК України не зазначено прокурором в заяві про забезпечення позову.

Таким чином, ухвала суду і в частині повернення заяви про забезпечення позову також не відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 задовольнити.

Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2018 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 07 березня 2019 року