Постанова
від 03.12.2024 по справі 904/11567/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/11567/16

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.

Представники сторін:

прокурор: Волкогон Тетяна Володимирівна (в залі суду) - від Дніпропетровської обласної прокуратури - прокурор відділу, посвідчення № 069923, від 01.03.2023

від позивача: Сірооченко Андрій Васильович (в залі суду) - від ТОВ "АГРОАЛЬЯНС" - адвокат, довіреність № б/н, від 16.05.2024

інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 (суддя Золотарьова Я.С.) у справі №904/11567/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс"

до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, смт. Губиниха, Дніпропетровська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпропетровську обласну державну адміністрацію

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Новомосковську районну державну адміністрацію

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: вул. Садова, буд.87, смт. Губиниха, Дніпропетровська область.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 позов задоволено повністю.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" (51150, м. Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Поливанівка, код 31655024) право власності на Літ. "А"- нежитлова будівля загальною площею 24,38 кв.м., № 1 - замощення греблі, № 2 - укос греблі, № 3 - водоскидна споруда, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Садова, буд. 87.

Стягнуто з Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (51250, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт.Губиниха, вул. Шевченка, 16, код 04338457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" (51150, м. Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Поливанівка, код 31655024) суму судового збору у розмірі 1380,00 грн., про що видано наказ.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 07.11.2002 Губиниською селищною радою ІІІ сесії ХХІV скликання було прийнято рішення №24 "Про погодження та виділення в оренду ставка "Ворошилівський" (а.с. 13). Згідно цього рішення селищною радою було погоджено виділення в оренду ставка "Ворошилівський" Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" (позивачу), що знаходиться на території селищної ради для вирощування малька і товарної риби строком на 20 років. Пунктом 2 цього рішення, було зобов`язано позивача використовувати ставок у вказаний спосіб та утримувати ставок у належному стані.

05.02.2010 Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства Державного комітету України по водному господарству було надано технічні умови № 206/11-10, згідно яких виробниче управління, розглянувши матеріали по відведенню земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб на території Губиниської селищної ради Новомосковського району для ТОВ "Агроальянс" погодило їх та не заперечувало проти відведення в оренду ставку (код 409154536/1,6) об`ємом 6,3 тис. куб. м, земельну ділянку площею 0,62 га, в тому числі площу прибережних захисних смуг 0,62 га (а.с.39-49).

05.02.2010 Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства Державного комітету України по водному господарству було надано технічні умови № 204/11-10, згідно яких виробниче управління, розглянувши матеріали по відведенню земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб на території Губиниської селищної ради Новомосковського району для ТОВ "Агроальянс" погодило їх та не заперечувало проти відведення в оренду ставку (код 409154536/0,4) об`ємом 2,3 тис. куб. м, земельну ділянку площею 0,20 га, в тому числі площу водного дзеркала 0,20 га (а.с.50-51).

14.04.2010 Новомосковською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №467р10 "Про надання в оренду водного об`єкту ТОВ "Агроальянс", де було вказано надати в оренду ТОВ "Агроальянс" водний об`єкт загальною площею водного дзеркала при НПГ 24,13 (згідно водного паспорту шифр 409154536) на території Губиниської селищної ради Новомосковського район Дніпропетровської області терміном на 49 років для рибогосподарських потреб (а.с.16).

Починаючи з 2002 року і до теперішнього часу ТОВ "Агроальянс" відкрито, безперервно та добросовісно користується водним об`єктом - ставком "Ворошилівський" та одночасно з цим користується гідротехнічною спорудою ставка "Ворошилівський" - греблею та нежитловою будівлею (сторожкою) площею 24,38 кв.м, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Новосковський район, смт. Губиниха, вул. Садова, буд. 87, проводить їх поточний та капітальний ремонти, підтримує дані об`єкти у належному стані, а також позивач зазначає про відсутність правовстановлюючих документів, в зв`язку з чим, на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України, просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нерухоме майно: Літ. "А"- нежитлова будівля загальною площею 24,38 кв.м., № 1 - замощення греблі, № 2 - укос греблі, № 3 - водоскидна споруда, що і є причиною виникнення цього спору.

27.05.2014 Губиниською селищною радою Новомосковського району Дніпропетровської області було видано позивачу довідку №426, згідно якої гребля, яка знаходиться в балці Борисівська на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, була збудована з 1984 по 1986 р.р. колгоспом ім. Котовського для створення ставка "Ворошилівський" (а.с15).

31.10.2014 виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області було прийнято рішення № 55 "Про призначення юридичної адреси" (а.с.52).У цьому рішенні вказано, що на підставі технічного паспорту, було вирішено призначити юридичну адресу нежитловому приміщенню "Сторожка", що знаходиться у смт. Губиниха, вул. Садова - вул. Садова, буд. 87, смт. Губиниха, Новосковського району Дніпропетровської області.

В матеріалах справи міститься технічний паспорт на нежитлове приміщення (а.с.53-57), згідно якого вищевказані об`єкти (гребля та нежитлова будівля), що розташовані за адресою : вул. Садова, буд. 87, смт. Губиниха, Новосковського району Дніпропетровської області, були визначені як: Літ. "А"- нежитлова будівля загальною площею 24,38 кв.м., № 1 - замощення греблі, № 2 - укос греблі, № 3 - водоскидна споруда.

Отже, за даними відповідача, власником спірного майна (греблі, яка знаходиться в балці Борисівська на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області) був колгосп ім. Котовського.

23.02.2011 Колгосп ім. Котовського, який збудував греблю для створення ставка Ворошилівський, на території Губиниської селищної ради та його правонаступник Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Котовського було ліквідовано, що було підтверджено відповідачем у судовому засіданні, а також шляхом надання довідки від 27.05.2014 (а.с15). Дані щодо Колгоспу ім. Котовського та його правонаступника Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Котовського у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

добросовісність володіння позивача спірними об`єктами свідчить перш за все те, що тільки після прийняття відповідачем 07.11.2002 рішення "Про погодження виділення в оренду ставка "Ворошилівський", яким було виділено позивачу в оренду ставок "Ворошилівський", позивач почав використовувати ставок у рибогосподарських цілях, також у матеріалах справи наявний технічний паспорт на нежитлове приміщення (гребля та нежитлова будівля), що розташовані за адресою: вул. Садова, буд. 87, смт. Губиниха, Новосковського району Дніпропетровської області (а.с.53-57), зроблений на замовлення позивача. Також про добросовісність володіння свідчать наявні в матеріалах справи докази сплати позивачем земельного податку та інших податкових платежів, сплачених позивачем за орендну плату на землю під будівлями та спорудами до державного бюджету та до бюджету Губиниської селищної ради (а.с.64-150). Документів, які б підтверджували, що спірне майно, яким користувався позивач, знаходилось у власності Колгоспу ім. Котовського, у позивача не було. Лише з 2014 року позивач дізнався про те, що до припинення Колгоспу ім. Котовського вказане майно перебувало у його власності.

Про відкритість володіння спірними об`єктами свідчить та обставина, що починаючи з 2002 року позивач не приховував той факт, що він користується спірними об`єктами. Так, відповідно до наявних в матеріалах справи: рішення Губиниської селищної ради від 07.11.2002 №24; розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації №467р10 від 14.04.2010, довідки Губиниської селищної ради №426 від 27.05.2014; а також рішення виконавчого комітету Губиниської селищної ради №55 від 31.10.2014 відповідач та Новомосковська районна державна адміністрація були обізнані про те, що позивач користується спірним майном. Отже, на протязі всього часу користування греблею та сторожкою, позивач цей факт не приховував.

Про безперервність володіння, крім вищевказаних доказів, свідчать наявні у справі водні паспорти, виготовлені на замовлення позивача, технічний паспорт на нежитлове приміщення, в якому, серед іншого власником спірного майна вказано позивача. Також факт безперервного користування підтверджується доказами сплати позивачем земельного податку та інших податкових платежів. Крім цього, в судових засідання відповідачем не заперечувався факт безперервного користування позивачем спірними об`єктами з 2002 року по теперішній час.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене судом з невірним застосуванням судом норм матеріального права (статті 177, 178, 179, 186, 328, 344 Цивільного кодексу України, статті 3,15, 51 Водного кодексу України, статті 43, 83, 84 Земельного кодексу України, статті 3, 25, 26 Закону України «Про природньо- заповідний фонд України», статті 16, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища», статті 1, 13, 14 Закону України «Про аквакультуру», частина 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» з 20.30.1997 по 07.03.2018, частина 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» з 07.03.2018) при тому, що суд застосував зазначені норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 та постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.14.

Ставок «Ворошилівський» є штучно створеним водним об`єктом, який складається з трьох руслових ставків площею 23,3148 га, 0,6162 га, 0,201 га, що розташовані в балці Борисівська на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди, об`єкти інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем не підлягають приватизації (відчуженню) як об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій. (з 20.03.1997 по 07.03.2018 - частина 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»; з 07.03.2018 - частина 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»).

Як вбачається з рішення суду, за ТОВ «Агроальянс» визнано право власності на об`єкти цивільних прав обмежені в обороті, оскільки вони є невід`ємними частинами об`єкту водного фонду за рахунок якого такий об`єкт утворено, та щодо яких мається законодавча заборона на їх приватизацію - замощення греблі, укос греблі, та водоскидну споруду, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Садова, буд. 87, які є захисними гідротехнічними спорудами ставка «Ворошилівський» площею водного дзеркала при НПГ 24,13 га (згідно водного паспорту шифр 409154536), який складається з трьох руслових ставків площею 23,3148 га, 0,6162 га, 0,201 га, що розташовані в балці Борисівська на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Зазначає, що ТОВ «Агроальянс», відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на час винесення рішення про присвоєння адреси не володіло жодними речовими правами щодо будівель, за адресою: вул. Шевченка, 21 в с. Губиниха, та відповідно гідротехнічними спорудами ставка «Ворошилівський», яким присвоєно нову адресу.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Адреса не присвоюється: 1) тимчасовим спорудам; 2) будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною; 3) іншим об`єктам нерухомого майна, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна (пункт 3 статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Спірний об`єкт на час розгляду справи судом належав до комунальної власності Губиниської територіальної громади з 2007 року, про що достовірно знав позивач та міг встановити суд першої інстанції, оскільки відомості про передачу ставків, як об`єктів соціальної інфраструктури, у березні 2007 року містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2011 у справі №Б24/117/02 про закриття провадження у справі про банкрутство СВК імені Котовського, яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.

Набуття права власності ТОВ «Агроальянс» на підставі ст. 344 ЦК України на гідротехнічні споруди, які разом з водним об`єктом, як його складова частина належали до комунальної власності, є незаконним.

Крім того, суд першої інстанції досліджуючи походження спірного нерухомого майна безпідставно послався на те, що ТОВ «Агроальянс» набув на нього право користування як частину водного об`єкту, оскільки право користування ні земельною ділянкою, ні водним об`єктом - ставком «Ворошилівським» позивачем не набувалося. Крім того, набувач в момент заволодіння річчю достеменно був обізнаний хто є власником речі, та що зазначена річ набувається ним не у власність.

Виходячи з того факту, що станом на 2002 рік ставок «Ворошилівський» перебував у власності СВК імені Котовського та до комунальної власності Губиниської селищної громади прийнятий лише в 2007 році, та відсутність повноважень у органів місцевого самоврядування на передачу у оренду ставків місцевого значення, рішення Губиниської селищної ради III сесії XXIV скликання 07.11.2002 рішення №24 «Про погодження та виділення в оренду ставка «Ворошилівський» винесене не правомочним органом, та відповідно не має правових наслідків.

Наголоує, що право користування водним об`єктом набувається на умовах оренди виключно після укладення договору оренди, який погоджено органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Тобто ТОВ «Агроальянс» заволодівши спірним нерухомим майном в незаконний спосіб, не мало права на легітимізацію такого права за набувальною давністю.

ТОВ «Агроальянс» на підтвердження безперервності та відкритості володіння спірним майном надано до суду декларації про сплату земельного податку за землю протягом 2013, 2014, 2015, 2016 років, зі змісту яких не можливо встановити та без об`єктивних сумнівів підтвердити володіння саме земельною ділянкою під спірним нерухомим майном. При цьому навіть за умови такого підтвердження ці документи не підтверджують факт добросовісного користування позивачем спірним майном протягом десяти років до часу звернення з позовом до суду.

Виготовлення в 2010 році водогосподарських паспортів на три руслових ставка в балці Борисівська та затвердження Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства технічних умов №204/11-10, 205/11-10 та 206/11-10 від 05.02.2010, та прийняття Новомосковською районною державною адміністрацією 14.04.2010 розпорядження №467р10 «Про надання в оренду водного об`єкту ТОВ «Агроальянс», не є підставою для набуття права користування водним об`єктом у законний спосіб.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 ухвалене всупереч вимог статті 277 ГПК України (в редакції чинній на час зверненняз апеляційною скаргою) та ст. 104 ГПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) ухвалено рішення внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при цьому суд вважав встановленими обставин, що мають значення для справи, які недоведені належними та допустими доказами, що призвело до того, що висновки суду, викладені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Прокурор попередньо до звернення до суду з даною апеляційною скаргою звернувся до Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області (вих. № 15/4-162ВИХ-24 від 29.02.2024) та Дніпропетровської обласної військової адміністрації (вих. №15/4-276ВИХ-24 від 29.02.2024) та Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної війської адміністрації (вих. № 15/4-385ВИХ-24 від 30.04.2024) із запитами в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», в яких повідомив відповідні органи про винесення оскаржуваного рішення, однак рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 наразі не оскаржено.

Подання Дніпропетровською обласною прокуратурою апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є в даному випадку єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважені орган були обізнані про факт прийняття оскаржуваного судового рішення, однак не вжили заходів для його оскарження.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Позивач, відповідач, та треті особи -1,2 не скористались своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.05.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи №904/11567/16. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/11567/16.

22.05.2024 матеріали даної справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.09.2024 о 12:40 годин.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.09.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2024 на 12:00 год.

17.09.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про залишення апеляційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 - залишено без руху.

Надано Заступнику керівника Дніпропетровської обласної прокуратури строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Надати докази, що підтверджують дату отримання цієї ухвали.

Усунути недоліки, встановлені в ухвалі суду шляхом подання:

- зазначити повне найменування відповідача.

10.10.2024 на адресу Центрального апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання вх.№41480 (документ сформований в системі 09.10.2024) від Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому останній просить залучити до участі у справі №904/11567/16 в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 38752461, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лабораторна, 69, 49000) та Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 01038699, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 39А, 49044).

10.10.2024 року на адресу Центрального апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшло клопотання вх.№10543/24 (документ сформований в системі 09.10.2024) від Дніпропетровської обласної прокуратури про усунення недоліків, а саме виконано вимоги ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 03.10.2024р.

До клопотання Дніпропетровською обласною прокуратурою надано додатки, зокрема, п.2 «Апеляційна скарга».

Відповідно до Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, вказаній апеляційній скарзі присвоєно номер 2-2-851fb300-8644-11ef-bf0a-f7c43bd047b2 та за результатами перевірки підпису, вказано «Підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено.

Підписувач: Волкогон Тетяна Володимирівна

П.І.Б.: Волкогон Тетяна Володимирівна

Країна: Україна

РНОКПП: НОМЕР_1

Організація (установа): Дніпропетровська обласна прокуратура

Посада: Прокурор відділу

Час підпису (підтверджено кваліфікованою позначкою часу для підпису від Надавача): 16:46:24 09.10.2024

Сертифікат виданий: КНЕДП органів прокуратури України

Серійний номер: 5AEB1164ADD9C56A

Тип носія особистого ключа: Незахищений

Алгоритм підпису: ДСТУ 4145

Тип підпису: Удосконалений

Тип контейнера: Підпис та дані в окремих файлах (CAdES detached)

Формат підпису: Зповними даними для перевірки (CAdES-X Long)

Сертифікат: Кваліфікований».

Також, матеріалами справи, а саме Квитанціями: №№1837236, 1837237, 1837235, 1837238, 1837240, 1837241 від 09.10.2024 об 16:46 год. підтверджено, що вищевказана апеляційна скарга, з номером 2-2-851fb300-8644-11ef-bf0a-f7c43bd047b2 була відправлена всім учасника по справі.

21.10.2024 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 призначено в судове засідання на 03.12.2024 о 09:30 год.

03.12.2024 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2002 Губиниською селищною радою ІІІ сесії ХХІV скликання було прийнято рішення №24 "Про погодження та виділення в оренду ставка "Ворошилівський" (а.с. 13). Згідно цього рішення селищною радою було погоджено виділення в оренду ставка "Ворошилівський" Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" (позивачу), що знаходиться на території селищної ради для вирощування малька і товарної риби строком на 20 років. Пунктом 2 цього рішення, було зобов`язано позивача використовувати ставок у вказаний спосіб та утримувати ставок у належному стані.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне:

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що прокурор або його заступник, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також участь у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Конституційний Суд України визначив, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг та інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 Земельного кодексу України). Такі висновки щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 №487/10128/14.

Згідно зі статтею 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах.

Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування (стаття 6 Водного кодексу України).

Водночас статтею 51 Водного кодексу України визначено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що, зокрема, розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Статтею 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Водночас статтею 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

На територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження (стаття 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Ставок «Ворошилівський» розташований на території ландшафтного заказника місцевого значення «Витоки річки Губиниха», створений рішенням голови Дніпропетровської обласної ради від 15.02.2012 № 355 «Про створення об`єктів природно - заповідного фонду місцевого значення».

Відповідно до частини другої статті 46-1 ЗК України, частини першої статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, а на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Крім того, пунктами в, г частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України та пунктами г, д частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, а також землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому водний об`єкт, захисні гідротехнічні споруди ставка, як його складова частина, та земельна ділянка під ним, є виключною власністю територіального громади, та відповідно до норм чинного законодавства в оренду відповідачеві як на момент винесення рішення суду так і на даний час передані бути не могли, однак за відсутності правових підстав ним використовуються для ставкової аквакультури.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з твердженням прокурора про те, що вищезазначені обставини беззаперечно свідчать про порушення інтересів держави в частини забезпечення екологічного благополуччя та захисту природно-заповідного фонду від зовнішнього втручання, яке може призвести до погіршення стану земель прибережно-захисної смуги, зневоднення чи інше погіршення стану водного об`єкту.

Уповноважені органи державної влади. Бездіяльність уповноважених органів. Додержання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Згідно з частиною другою статті 15 Водного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, здійснює покладені на нього повноваження самостійно і через свої територіальні органи (у разі їх утворення), а на території Автономної Республіки Крим - через орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункта 1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (далі - Офіс) Офіс - є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агенства водних ресурсів України (Держводагенство).

Пунктом 3 Положення основними завданнями Офісу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства у межах Дніпропетровської області; у межах своєї діяльності забезпечення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах; проведення заходів попередження шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків, організація безаварійного пропуску льодоходу, повені та паводків на об`єктах Офісу та управлінь водного господарства, участь у розробці заходів щодо захисту населених пунктів і сільгоспугідь від затоплення та підтоплення.

Як визначено п. 4 Положення Офіс відповідно до покладених на нього завдань розробляє режими роботи водосховищ, ставків, водогосподарських систем та орендованих водних об`єктів і надає пропозиції стосовно їх встановлення (п. 16); розглядає та надає пропозиції територіальному органу Державодагенства (у разі його відсутності - Держводагенству) стосовно погодження договорів оренди водних об`єктів та паспортів (п. 17); розглядає та надає пропозиції Держводагенству та його територіальному органу стосовно погодження проектів на проведення робіт на землях водного фонду; забезпечує у межах компетенції контроль за дотриманням встановлених режимів роботи водосховищ, водогосподарських систем (п. 21); проводить державний моніторинг вод відповідно до порядку встановленого Кабінету Міністрів України (п. 23).

Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на довкілля, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Державним органом управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів в Дніпропетровській області є Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної війської адміністрації.

Відповідно до Положення про Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 20.07.2022 №143/0/3¬22, основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики, здійснення управління та регулювання у сферах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), пестицидами та агрохімікатами, заповідної справи, формування, організація, збереження та використання природно-заповідного фонду та екологічної мережі, забезпечення в межах своєї компетенції екологічної безпеки (п. 4). Департамент здійснює заходи щодо збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвитку заповідної справи, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду (пп.23 п.6), у сфері організації, охорони та використання природно- заповідного фонду забезпечує розробку проектів створення об`єктів природно- заповідного фонду, готує пропозиції до Дніпропетровської обласної ради щодо прийняття рішень про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду, погоджує та/або затверджує положення про охоронні зобов`язання для об`єктів природно-заповідного фонду (пп.24 п.6). Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» Дніпропетровська обласна державна адміністрація набула статусу Дніпропетровської обласної військової адміністрації.

Колегія суддів з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб України встановила, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 01038699) було засновано 04.04.1997р.,а Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРОПОУ 38752461), відповідно, було засновано 27.05.2013р..

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що на час подання позовної заяви і розгляду справи в суді першої інстанції, державні органи, в інтересах яких прокурором подано апеляційну скаргу були утворені і мали необхідний обсяг повноважень.

Не зважаючи та вищевказані обставини, ні Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, ні Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної війської адміністрації до участі у розгляді справи №904/11567/16 судом не залучені.

В свою чергу визнання права приватної власності на гідротехнічні споруди, які не можуть вибувати з державної та комунальної власності, спричинило незаконне та самовільне користування водним об`єктом, розміщеним на території ландшафтного заказника місцевого значення «Витоки річки Губиниха», які за жодних умов не можуть набуватися в приватну власність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 суд дійшов висновку, що сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду. Зазначена позиція знайшла своє підтвердження у висновках Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені в ухвалі від 27.02.2020 у справі № 203/4557/18 та ухвалі від 10.03.2020 у справі № 465/956/17.

Зокрема в ухвалі від 10.03.2020 у справі № 465/956/17 Верховний Суд, підтверджуючи наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, вказав, що орган місцевого самоврядування не вживав будь-яких заходів до оскарження судового рішення з метою скасування рішення місцевого суду, що свідчить про неналежне здійснення радою своїх повноважень, що є підставою для втручання органів прокуратури та здійснення представництва інтересів держави.

В ухвалі від 27.02.2020 у справі № 202/4557/18 Верховний Суд, з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та практику ЄСПЛ, вчергове підтвердив, що невжиття уповноваженим органом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, надає право прокурору застосувати представницькі повноваження на захист цих інтересів.

У постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони видані, уповноважений орган має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави дійсно повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, в тому числі шляхом оскарження незаконних судових рішень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведена правова позиція викладена в ухвалах Верховного суду від 13.06.2018 у справі № 687/379/17, від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, звертаючись до компетентного органу до подання позову в прядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинного було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постанова колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королевства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

На підтвердження факту дотримання вищенаведеного порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор надав докази на підтвердження його попереднього (до подання а даної апеляційної скарги) звернення до Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області (вих. № 15/4- 162ВИХ-24 від 29.02.2024) та Дніпропетровської обласної військової адміністрації (вих. № 15/4-276ВИХ-24 від 29.02.2024) та Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної війської адміністрації (вих. № 15/4-385ВИХ-24 від 30.04.2024) із запитами в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», в яких повідомив відповідні органи про винесення оскаржуваного рішення, однак рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 наразі не оскаржено.

Апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу (частиною другою статті 93 ГПК України).

При цьому, згідно з частиною першою статті 91 ГПК України (в зазначеній редакції) право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, мають сторони у справі, прокурор, треті особи та особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, відповідно до вимог статті 91 ГПК України, особи, яких не було залучено до участі у справі, вправі оскаржити виключно рішення суду, яке безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи.

Крім того, відповідно до частина перша статті 17 ГПК України (у редакції від 03.10.2017 №2147-VIII, чинній з 15.12.2017) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України (у чинній редакції) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

В контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Враховуючи викладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постановах від 14.08.2019 у справі №62/112, та від 16.01.2020 у справі №925/1600/16 відступила від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного від 30.07.2018 у справі № 5023/4200/11 від 08.10.2018 у справі № 1/30-28/19, від 15.01.2019 у справі № 921/310/16-г/3 та від 25.03.2019 у справі № 904/8201/16 (щодо вирішення на стадії відкриття апеляційного провадження питання про те, чи стосуються оскаржувані рішення прав, інтересів та (або) обов`язків скаржників), оскільки встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи.

Вирішуючи питання про порушення прав, інтересів та (або) обов`язки Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 01038699) та Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРОПОУ 38752461), колегія суддів враховує вищевстанволені обстави розташування ставка «Ворошилівський» на території ландшафтного заказника місцевого значення «Витоки річки Губиниха», рішення голови Дніпропетровської обласної ради від 15.02.2012 № 355 «Про створення об`єктів природно - заповідного фонду місцевого значення», положення Земельного кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», установчі документи, які регламентують порядок їх діяльності до доходить висновку, про наявність підстав для залучення їх до участі в справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, оскільки оспорюване рішення порушує їх права і інтереси.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009, оцінюючи можливість застосування присічного річного строку за апеляційною скаргою міської ради, дійшла висновку про те, що відповідний преклюзивний однорічний строк поширюється за умови залучення відповідного органу до участі у справі та належного повідомлення про її розгляд. Крім того, відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі № 361/161/13).Відповідно до частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 22/96-10/90/08 виснував, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України (див. також постанови Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19, від 21.07.2022 у справі № 904/158/20, від 20.04.2023 у справі № 9/41, від 07.11.2023 у справі № 40/223-05).

Водночас у разі встановлення винятку, визначеного у пунктах 1, 2 частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу, суд апеляційної інстанції повинен дослідити поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 9/430-05-11867).

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження в яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником та чи підлягає він відновленню (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13).

Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, що звертається з відповідною заявою, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 921/211/19.

При цьому скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком на оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і в разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з тим особа, яка не брала участі у справі і звертається зі скаргою, із посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, свідчить лише про те, що такій особі, ймовірно, не було відомо про розгляд цієї справи, однак не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне протягом тривалого часу, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06.

Таким чином, за загальним правилом, встановленим наведеними положеннями Господарського процесуального кодексу України, Прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, повинен навести обставини та надати відповідні докази для підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

У постановах Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц (провадження № 61-22496св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13-ц (провадження № 61-3546св23) міститься висновок про те, що під неповідомленням особи про розгляд справи в контексті частини другої статті 358 ЦПК України слід розуміти випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду.

В контексті обставин данної справи, колегія суддів констатує, що ані Регіональних офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 01038699) , ані Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРОПОУ 38752461) жодним чином не повідомлялися судом судом про наявність провадження за наслідками якого прийняте оспорюване рішення, а тому не знали і не могли знати про наявність справи у провадженні суду.

Як визначено частиною третьою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної та касаційної скарги на судове рішення в цивільній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно із частини другої статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Пунктом 8.3. Наказу Генерального прокурора №389 від 21.08.2020 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» апеляційні скарги на судові рішення у справах за позовами інших осіб, виявлені в порядку моніторингу, подавати керівникам, першим заступникам, заступникам керівників прокуратур, якими виявлено таке судове рішення, та керівникам прокуратур вищого рівня, їх першим заступникам та заступникам з урахуванням визначених процесуальним законодавством присічних строків.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 виявлено в Єдиному державному реєстрі судових рішень України працівниками Дніпропетровської обласної прокуратури, після чого повідомлено про його винесення уповноважені органи державної влади.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів ухвалою 24.05.2024р. поновила пропущенний процесуальний строк.

Статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при цьому суд вважав встановленими обставин, що мають значення для справи, які недоведені належними та допустимими доказами, що призвело до того, що висновки суду, викладені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, оскаржуване судове рішення ухвалене судом з невірним застосуванням судом норм матеріального права (статті 177, 178, 179, 186, 328, 344 Цивільного кодексу України, статті 3,15, 51 Водного кодексу України, статті 43, 83, 84 Земельного кодексу України, статті 3, 25, 26 Закону України «Про природньо- заповідний фонд України», статті 16, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природнього середовища», статті 1, 13, 14 Закону України «Про аквакультуру», частина 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» з 20.30.1997 по 07.03.2018, частина 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» з 07.03.2018) при тому, що суд застосував зазначені норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 та постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.14.

Фактичні обставини справи, які не з`ясовано судом під час розгляду справи.

Згідно інвентаризаційної відомості гідротехнічних споруд на водних об`єктах по Новомосковському району за 2013 рік на ставку балки Борисівська розташована гідротехнічна споруда - земляна гребля (8/150) та труба площею при НПГ 23, 31 га, об`ємом при НПГ 581, 6 тис. куб. м.

Руслові ставки площею 23,3148 га та 0,6162 га та гребля, як гідротехнічна споруда, що забезпечує існування та функціонування штучного водного об`єкту, створені з 1984 по 1986 роки колгоспом ім. Котовського.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Колективне сільськогосподарське підприємство імені Котовського, зареєстроване за адресою: вул. Шевченка, селище Губиниха, Новомосковського району Дніпропетровської області (код 03742038) реорганізувано 02.06.2000 в Сільськогосподарський виробничий кооператив імені Котовського (СВК ім. Котовського), який припинив свою діяльність 08.02.2011 на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі №Б24/117/02.

Пунктом восьмим статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об`єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У березні 2007 року на підставі звернення ліквідатора СВК імені Котовського Осауленка Е.І., рішенням Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 20.04.2007 № 1/8/У «Про надання згоди на прийом - передачу об`єктів державного житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність територіальної громади» надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади об`єктів житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури, зокрема, ставку бригади №1 та міжколгоспного ставку та греблі бригади №4 (від міжколгоспного ставку).

Зазначені відомості містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2011 у справі №Б24/117/02, яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.

Таким чином, ставок «Ворошилівський» з квітня 2007 року перебуває у комунальній власності Губиниської територіальної громади.

Губиниською селищною радою III сесії XXIV скликання 07.11.2002 прийнято рішення №24 «Про погодження та виділення в оренду ставка «Ворошилівський». Згідно цього рішення селищною радою було погоджено виділення в оренду ставка «Ворошилівський» Товариству з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» (позивачу), що знаходиться на території селищної ради для вирощування малька і товарної риби строком на 20 років. Договір оренди ставка не укладено.

Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства Державного комітету України по водному господарству 05.02.2010 затверджено водогосподарські паспорти на три руслових ставка в балці Борисівська та надано технічні умови №204/11-10, 205/11-10 та 206/11-10, згідно яких виробниче управління, розглянувши матеріали по відведенню земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб на території Губиниської селищної ради Новомосковського району для ТОВ «Агроальянс», погодило їх.

Новомосковською районною державною адміністрацією 14.04.2010 прийнято розпорядження №467р10 «Про надання в оренду водного об`єкту ТОВ «Агроальянс», де було вказано надати в оренду ТОВ «Агроальянс» водний об`єкт загальною площею водного дзеркала при НПГ 24,13 (згідно водного паспорту шифр 409154536) на території Губиниської селищної ради Новомосковського район Дніпропетровської області терміном на 49 років для рибогосподарських потреб.

Договір оренди водного об`єкту укладено не було.

Рішенням голови Дніпропетровської обласної ради від 15.02.2012 № 355 «Про створення об`єктів природно - заповідного фонду місцевого значення» створено ландшафтний заказник місцевого значення «Витоки річки Губиниха», до території якого увійшов об`єкт водного фонду - ставок «Ворошилівський».

ТОВ «Агроальянс» 21.10.2014 звернулося до Губиниської селищної ради з заявою про корегування адреси адмінбудівлі, розташованої за адресою: селище Губиниха, вул. Шевченко, 21 у зв`язку з накладкою на інший об`єкт нерухомого майна. До вказаної заяви долучено виключно технічний паспорт на сторожку літ. А-1, яка розташована на значній відстані від зазначеного у заяві об`єкту нерухомого майна.

Виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області було прийнято рішення № 55 від 31.10.2014 «Про призначення юридичної адреси». У цьому рішенні вказано, що на підставі технічного паспорту, було вирішено призначити юридичну адресу нежитловому приміщенню «Сторожка», що знаходиться у смт. Губиниха, вул. Садова - вул. Садова, буд. 87, смт. Губиниха, Новосковського району Дніпропетровської області.

В грудні 2016 року ТОВ «Агроальянс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання за набувальною давністю права власності на літ. «А» - нежитлову будівлю загальною площею 24,38 кв.м., № 1 - замощення греблі, № 2 - укос греблі, № 3 - водоскидну споруду, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Губиниха, вул. Садова, буд. 87.

В якості доказів користування цим нерухомим майном позивачем надано до суду докази сплати земельного податку за земельні ділянки протягом 2013-2016 років, та рішення про погодження відведення в оренду водного об`єкту, підтвердивши той факт, що договір оренди щодо користування земельною ділянкою ТОВ «Агроальянс» не укладався.

Правовою підставою для задоволення позову ТОВ «Агроальянс» судом зазначено положення статті 344 ЦК України.

Порушення норм матеріального права, що свідчать про незаконність оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Аналогічні висновки щодо застосування статті 344 ЦК України містились у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.14.

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Статтею 177 ЦК України унормовано, що об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

В свою чергу статті 178 ЦК України визначає, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

Відповідно до п. 1.9.18. Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995№252, гідротехнічні споруди - це споруди для

використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Згідно ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення», гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також захисту від шкідливого впливу вод.

Як зазначено у п. 1.4.2 ДБН В.2.4-3:2010, гідротехнічні споруди поділяють на постійні і тимчасові. До тимчасових відносяться споруди, які використовуються тільки в період будівництва і ремонту постійних споруд.

Відповідно до п. 1.4.3 ДБН В.2.4-3:2010, постійні гідротехнічні споруди (додаток В) залежно від їх призначення поділяють на основні і другорядні. До основних споруд відносяться гідротехнічні споруди, пошкодження або руйнування яких приведе до порушення або припинення нормальної роботи самих гідротехнічних споруд чи комплексу споруд, до складу яких входять гідротехнічні споруди. До другорядних відносяться гідротехнічні споруди, руйнування або ушкодження яких не спричиняє зазначених вище наслідків.

Відповідно до Додатку В (обов`язковий) ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення», до основних гідротехнічних споруд відносяться: зокрема греблі; та водоскиди.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

Статтею 186 ЦК України визначено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено статтею 1 Закону України «Про аквакультуру» аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно- племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Гідротехнічними спорудами для цілей аквакультури є об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції станом на час винесення оскаржуваного рішення) для здійснення ставкової аквакультури використовуються рибогосподарські технологічні водойми, руслові, балочні та одамбовані рибницькі ставки, штучно відокремлені від материнських водних об`єктів (їх частин), обводнені торфові кар`єри в умовах рибницьких господарств (риборозплідники, нерестово-вирощувальні, товарні, повносистемні господарства). Ставкова та індустріальна аквакультура передбачає вирощування об`єктів аквакультури у штучно створених, повністю або частково контрольованих умовах з використанням напівінтенсивної та інтенсивної форм аквакультури.

Рибногосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається у користування на умовах оренди юридичній та фізичній особі відповідно до Водного кодексу України (частина 1 статті 14 Закону України «Про аквакультуру» (в редакції станом на час винесення оскаржуваного рішення).

Передача захисних гідротехнічних споруд ставка для здійснення ставкової аквакультури законом на жодному правовому титулі не передбачена взагалі, та відповідно до закону заборонена.

Гідротехнічні споруди ставка «Ворошилівський» є приналежністю до головної речі - руслових ставків у балці Борисівська та відповідно з 2007 року перебували в комунальній власності та є обмеженими в цивільному обороті через існуючу законодавчу заборону на їх відчуження з державної чи комунальної власності, відповідно ТОВ «Агроальянс» звернувся до суду про визнання права власності за набувальною давністю на об`єкти, на які право власності за цією нормою не може набуватись.

Окремо слід зазначити про те, що відносно спірного нерухомого майна незаконно проведено технічну інвентаризацію та присвоєно адресу, що додатково свідчить про незаконність набуття права власності на гідротехнічні споруди в позаприватизаційний спосіб.

Зокрема, пунктами 2 та 3.1. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна чітко визначено перелік об`єктів нерухомого майна щодо яких може бути проведена технічна інвентаризація. Зокрема, технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремим поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.

Таким чином, станом на 2014 рік можливості проведення технічної інвентаризації гідротехнічних споруд як окремого нерухомого майна ця інструкція не містила.

При цьому виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області було прийнято рішення№ 55 від 31.10.2014

«Про призначення юридичної адреси». У цьому рішенні вказано, що на підставі технічного паспорту, було вирішено призначити юридичну адресу нежитловому приміщенню «Сторожка», що знаходиться у смт. Губиниха, вул. Садова - вул. Садова, буд. 87, смт. Губиниха, Новосковського району Дніпропетровської області.

Зазначене рішення винесено на підставі звернення ТОВ «Агроальянс» щодо уточнення адреси адміністративної будівлі в центрі селища Губниха: вул. Шевченка, 21. При цьому Губиниською селищною радою присвоєно адресу тимчасовій будівлі та гідротехнічним спорудам, які є приналежністю до головною речі та самостійним об`єктом нерухомого майна не являються, які розташовані на значній відстані від центру села та будівлі, розташованої за адресою: с. Губиниха, вул. Шевченка, 21.

Окремо слід зазначити, що ТОВ «Агроальянс», відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на час винесення рішення про присвоєння адреси не володіло жодними речовими правами щодо будівель, за адресою: вул. Шевченка, 21 в с. Губиниха, та відповідно гідротехнічними спорудами ставка «Ворошилівський», яким присвоєно нову адресу.

Окремо слід зазначити про те, що адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

В свою чергу за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18 та від 24.01.2019 у справі № 755/16913/16.

Як зазначалось вище, спірний об`єкт на час розгляду справи судом належав до комунальної власності Губиниської територіальної громади з 2007 року, про що достовірно знав позивач та міг встановити суд першої інстанції, оскільки відомості про передачу ставків, як об`єктів соціальної інфраструктури, у березні 2007 року містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2011 у справі №Б24/117/02 про закриття провадження у справі про банкрутство СВК імені Котовського, яка наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною - яка не має власника або власник якої невідомий (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься в постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

Таким чином, набуття права власності ТОВ «Агроальянс» на підставі ст. 344 ЦК України на гідротехнічні споруди, які разом з водним об`єктом, як його складова частина належали до комунальної власності, є незаконним.

ТОВ «Агроальянс» в позовній заяві зазначає про те, що заволодів спірним нерухомим майном начебто у 2002 році на підставі рішення Губиниської селищної ради ІІІ сесії XXIV скликання 07.11.2002 рішення №24 «Про погодження та виділення в оренду ставка «Ворошилівський».

При цьому позивач поза розумним сумнівом розумів, що ставок та його складові частини - гідротехнічні споруди, не набуваються ним у власність чи користування на законних підставах, та відповідно ТОВ «Агроальянс» без укладання договорів оренди водного об`єкту, не міг набути в законний спосіб право користування цим майном та його складаю частиною - захисною гідротехнічною спорудою, а отже фактично приступив до його використання самовільно без жодних правових підстав.

Окремо слід зазначити, що статтею 51 Водного кодексу України в редакції чинній станом на 07.11.2002, визначено, що у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значенняв користування Верховна Рада Автономної

Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Право користування водним об`єктом набувається на умовах оренди виключно після укладення договору оренди, який погоджено органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 зазначила, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Статтею 33 ГПК України (в редакції на час розгляду справи судом) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статті 32 ГПК України (в редакції на час розгляду справи судом) закріплено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; 2) поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК (в редакції на час розгляду справи судом).

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Агроальянс» на підтвердження безперервності та відкритості володіння спірним майном надано до суду декларації про сплату земельного податку за землю протягом 2013, 2014, 2015, 2016років, зі змісту яких не можливо встановити та без об`єктивних сумнівів підтвердити володіння саме земельною ділянкою під спірним нерухомим майном. При цьому навіть за умови такого підтвердження ці документи не підтверджують факт добросовісного користування позивачем спірним майном протягом десяти років до часу звернення з позовом до суду.

Статтею 398 ЦК України визначено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 51 Водного кодексу України (в редакції станом на 2010 рік) право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Тобто виготовлення в 2010 році водогосподарських паспортів на три руслових ставка в балці Борисівська та затвердження Дніпропетровським обласним виробничим управлінням водного господарства технічних умов №204/11-10, 205/11-10 та 206/11-10 від 05.02.2010, та прийняття Новомосковською районною державною адміністрацією 14.04.2010 розпорядження №467р10 «Про надання в оренду водного об`єкту ТОВ «Агроальянс», не є підставою для набуття права користування водним об`єктом у законний спосіб.

При цьому ТОВ «Агроальянс» достеменно розуміло, що право користування водним об`єктом, гідроспорудами, як його складаю частиною, та земельною ділянкою під ним не набуто на законних підставах.

Окремо слід зазначити, що рішенням Дніпропетровської обласної ради №247-11/VI від 03.02.2012 «Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» створено на території Новомосковського району ландшафтний заказник місцевого значення «Витоки річки Губинихи» загальною площею 117 га (пункт 2).

Відповідно до графічних матеріалів ставок «Ворошилівський» в повному обсязі знаходиться на території ландшафтного заказника місцевого значення «Витоки річки Губинихи».

Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Заказники відносяться до природно-заповідного фонду, можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово- спелеологічні (стаття 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Враховуючи законодавчий статус ландшафтного заказника місцевого значення та особливості використання земель та водних об`єктів на його території, здійснення ТОВ «Агроальянс» ставкової аквакультури суперечить нормам чинного законодавства та відповідно не може свідчити про законність такого користування.

Вказані вище обставини існували на час винесення оскаржуваного рішення судом, що в свою чергу свідчить, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 ухвалене всупереч вимог статті 277 ГПК України (в редакції чинній на час зверненняз апеляційною скаргою) та ст. 104 ГПК України (в редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) ухвалено рішення внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при цьому суд вважав встановленими обставин, що мають значення для справи, які недоведені належними та допустими доказами, що призвело до того, що висновки суду, викладені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Відповідно до пункту 3 частини 2, частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України:

2. Відзив на апеляційну скаргу має , в тому числі, містити:

3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;

3. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" не скористалося наданою процесуальним законом можливістю подати відзив на апеляційну скаргу задля відстоювання своїх прав на спірну земельну ділянку. Відповідний ризик настання негативних наслідків для позивача через призму обставин даної справи цілком узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в мотивувальній частині даної постанови, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як в процесуальному, так і в матеріальному сенсах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню

Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд неправильно застосував вищенаведені норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухвалення нового, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга, відповідно, підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 2070,00 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс".

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Залучити Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 01038699, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 39А, 49044) в якості третьої особи - 3, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача.

Залучити Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 38752461, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Лабораторна, 69, 49000) в якості третьої особи - 4, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача.

Апеляційну скаргу Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі №904/11567/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроальянс" (код ЄДРПОУ 31655024, Київська область, м.Київ, провулок Георгіївський, 2, кімната 12, 01054) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького,буд. 38, МФО 820172, розрахунковий номер UA228201720343160001000000291 в ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938) 2070,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.01.2025.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	03.12.2024
Оприлюднено	20.01.2025
Номер документу	124483126
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі)

Золотарьова Яна Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 03.12.2024 по справі 904/11567/16ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/11567/16

Постанова від 03.12.2024

Постанова
від 03.12.2024 по справі 904/11567/16
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД